Усім, хто того дня опинився в пастці, здавалося, що це - кінець світу. Маса рідкої пульпи неслася зі швидкістю 5 метрів за секунду, а висота валу спочатку сягала 14 метрів. Потік перевертав автівки, автобуси та трамваї. Брудна маса знищила десятки будинків.

Єлизавети Каменських, працівниця депо: "Было море, перевернуты автомобили, и только маленький черкдак от нашей подстанции. За неделю построили здание управление. И это четырехэтажное здание снесло. Погибли люди".

Ще у 1950-му міська влада вирішила заповнити Бабин Яр відходами виробництва Петровських цегляних заводів. Замість бетонної дамби спорудили земляну, яка не відповідала ані проекту, ані нормам безпеки. Крім того, цегельні заводи працювали в три зміни, тому вода не встигала потрапити до водозабірного колодязю.

Наталія Жижко, 5 канал: "Точна кількість жертв куренівської трагедії і досі не відома. За радянських часів влада ретельно приховувала всю інформацію. У різні роки називали різну кількість тих, хто загинув внаслідок катастрофи - від кількох сотень до півтори тисячі людей".

Історик Олександр Анісімов, який уже багато років досліджує Куренівський апокаліпсис, каже, що найбільше його вражають драматичні долі невинних жертв трагедії. Однак не менш кричущим той факт, що влада нічого не зробила для того, щоби зменшити кількість жертв.

Олександр Анісімов, історик: "Катастрофу вже зупинити неможливо було, але можна було врятувати людей - очепити район, евакуювати людей і відключити електроенергію".

Вісім томів архівних матеріалів у справі куренівського потопу знищили на початку 90-х. Однак у Державному архіві Київської області ще зберігаються документи, які мають оприлюднити за три роки. До 50-річчя з дня трагедії.

Наталія Жижко, Андрій Верстюк, 5 канал

My WebPage

КУРЕНІВСЬКА КАТАСТРОФА 1961

— аварія техногенного походження, що сталася в київ. р-ні Куренівка 13 берез. 1961 внаслідок прориву пульпою (глиняною масою) дамби у відрозі № 3 Бабиного Яру. Трагедії передувало політ. рішення компартійного кер-ва УРСР про ліквідацію Бабиного Яру. Яр замивали відходами вир-ва сусідніх Петровських цегельних заводів: непридатні для вир-ва земляні породи з кар’єрів змішувалися з водою й у вигляді пульпи по трубах відводилися у відроги яру. За 10 років було намито понад 4 млн кубометрів ґрунту, причому абсолютна більшість — у відріг № 3. Заг. площа намиву складала 1 км2, а висота шару — 30 м. Гол. причинами катастрофи були неякісність проекту, грубі помилки під час його виконання, а також кричущі порушення тех. правил, умов експлуатації і безпеки дамби. Дамба в урочищі, де збиралася вода не лише від намивів, а й від дощів і паводків, була земляною, а не бетонною. Намив пульпи відбувався постійно і не зупинявся навіть узимку. Напередодні трагедії, коли вода помітно розмила значну частину дамби і вже текла по Куренівці, не було вжито жодних запобіжних заходів. Цегельні з-ди продовжували намив пульпи в яр.

Ранком 13 берез. вода розмила дамбу одразу в багатьох місцях і водоспадом потекла на Куренівку, що призвело до низки аварій транспорту. Київ. штаб громадян. оборони запропонував розпочати негайну евакуацію, але парт. та рад. чиновники не бажали сіяти паніку. О 9 годині 20 хвилин стався прорив дамби власне пульпою. Вал вологої глиняної маси зі швидкістю 300 м/сек ринув донизу, змітаючи все на своєму шляху. Початкова висота валу складала 14 м, в р-ні вул. М.Фрунзе вона зменшилася удвоє. За 10 хвилин пульпа досягла Куренівки і впродовж півгодини покрила площу розміром у 30 га. Вода заповнювала низину ще 2 години. Поступово пульпа ставала твердою як камінь і в такому вигляді її висота деінде сягала 3 м. На шляху селевого потоку були житлові будинки, з-ди, трамвайне депо, стадіон «Спартак», насичена транспортом вул. М.Фрунзе. Вал пульпи зносив дерева, знищував будинки, перевертав транспортні засоби, руйнував мережі газо- і електропостачання тощо. Люди часто не встигали рятуватися і гинули. Епіцентром трагедії стали вул. М.Фрунзе і депо ім. Д.Красіна (його було знищено повністю разом з більшістю працівників, які там знаходилися). Під товщею пульпи опинився увесь р-н від парку ім. М.Фрунзе до Подільського узвозу.

Пізніше було оголошено про загибель 150 людей, інформація ж про реальні цифри загиблих замовчувалася. Навіть матеріали карної справи, порушеної проти інженерно-тех. працівників (осудили шістьох), що займалися проектуванням і експлуатацією гідромех. робіт і дамби, були згодом знищені нібито «за давністю терміну зберігання». Згідно з неофіц. даними, під час трагедії загинуло бл. 1 тис. 500 людей. Катастрофа спричинила руйнацію житлових будинків заг. пл. 5 тис. м2. Тією чи ін. мірою постраждало кілька з-дів та різних установ заг. пл. 9 тис. м2. Матеріальні збитки д-ви з урахуванням відбудовних робіт склали понад 3 млн карбованців. Постраждалі отримали компенсацію: грошову допомогу і допомогу у вигляді речей (як відшкодування втраченого майна). Сім’ї, де загинули люди, отримали по 200 крб., а тим, хто втратив житло, було надано квартири (усього понад 400 осіб). Заг. сума грошової допомоги постраждалим склала понад 150 тис. крб.

У роки незалежності України у пам’ять про загиблих у катастрофі на тер. депо ім. Д.Красіна встановлено монумент, а також влаштовано домову церкву.

Літ.: Анісімов О. Куренівський Апокаліпсис. Київська трагедія 13 березня 1961 року у фотографіях, документах, спогадах. К., 2000; Анисимов А. Киевский потоп. Куреневская трагедия 13 марта 1961 года. К., 2003; Україна: Хроніка ХХ століття. Довідкове видання. Роки 1961—1975, ч. 1: 1961—1965. К., 2005.