Міжнародний день захисту дітей. Захищеність дітей в Україні

Джерело: Радіо Svoboda
Коментарі (0)
Надія Степула: Один день щороку привертає увагу дорослих до проблем порятунку дітей від безлічі небезпек, які підстерігають їх у цьому прекрасному світі. Це Міжнародний день захисту дітей.

Міжнародний день захисту дітей відзначається 1 червня щороку, а встановлене це свято ще в листопаді 1949-го, ухвалою Ради Міжнародної демократичної федерації жінок. День цей покликаний привернути увагу світової спільноти до проблем охорони здоров’я дітей, боротьби з експлуатацією дитячої праці, прав дитини на освіту, дозвілля й захист від фізичного та психологічного насилля і багатьох інших.

В Україні з 27 вересня 1991 року набула чинності Конвенція ООН про права дитини, згідно з якою держави, які цю конвенцію підписали, вживають усіх заходів щодо забезпечення захисту прав дитини, зокрема на життя, свободу думки і релігії, навчання та відпочинок тощо. Міжнародний день захисту дітей відзначається в Україні з 1998 року.

День цей особливий. 1-го червня відбуваються різноманітні заходи, що підкреслюють увагу до дитячих прав і до формування гармонійної особистості. Традиційними стали доброчинні акції, нагороди, призи, Святкування відбувається повсюдно. Гучніше у столиці та менш помітне у провінційних місцинах.

У державній політиці нинішньої України проблеми захисту підростаючого покоління мають пріоритетний напрям. Але слід зауважити, що розв’язання проблем захисту дитини, дитинства від небезпек, які існують у сучасному житті, далеке від ідеального.

І хоч саме до 1 червня приурочені, як правило, різні святкові заходи, наприклад, відкриття пришкільних таборів літнього відпочинку, як у багатьох областях цього року, але все ж за святами надходять будні, і проблем не стає менше. В Україні зросла кількість випадків фізичного та психологічного насилля над дітьми, про що свідчить безпристрасна статистика. Беззахисність починається іноді з першого подиху дитини.

Щотижня тільки в пологових будинках Києва до десятка новонароджених дітей опиняються без материнської, а отже, і батьківської, себто родинної опіки, бо молоді матері їх просто залишають. Дані, опубліковані психологами Соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді.

Не рідкісні й випадки, коли немовля просто вишпурлюється на смітник. Один з таких випадків стався в Червонограді на Львівщині тиждень тому.

Серед дітей, котрі підростають у повноцінних сім’ях, немало таких, які зазнають не лише якихось утисків, а й знущань і побоїв від своїх рідних.

Не бракує також загроз і з боку чужих людей. Наприклад, на Львівщині не бракує випадків, коли діти стають жертвами злочинців. Більшість батьків бояться за своїх синів та доньок, коли ті залишаються на один із зовнішнім світом. Навіть у школі учні не можуть почуватися безпечно.

Галина Терещук: У Львівській області проживає майже 600 тисяч дітей віком від 1 до 18 років. А якщо врахувати кількість дорослих, які перебувають на заробітках, то кожен другий мешканець Львівщини є віком до 18 років. Офіційно відомо, що в області проживають близько 30 тисяч дітей заробітчан, але ця цифра значно більша.

На таку велику кількість неповнолітніх осіб розраховано обмаль мистецьких, спортивних, розважальних закладів. Більшість неповнолітніх дітей, які не мають чим зайнятись у вільний від навчання час, чимало годин проводять на вулиці або ж у комп’ютерних залах. В обох місцях вони не можуть почуватися захищеними.

Хоча в області налічується більше 100 громадських організацій і 60 благодійних фондів, насправді працюють щонайбільше 20.

Сьогодні у більшості львівських школах є охорона, аби туди не заходили сторонні особи. Втім, не завжди школа є безпечним місцем для дітлахів

Нині модною тенденцією серед школярів є те, що вчитись не є престижно. Учні переконані, що їхні батьки, які мають гроші, можуть вирішити будь-яку проблему у школі.

Одна з моїх знайомих змушена перевести свою 14-річну доньку в інший навчальний заклад. Її дитині у школі залишатись небезпечно. Дівчинка найкраще навчається у класі, її почали затравлювати її ж однокласники. Однією з учениць, чий батько заможний підприємець, навіть почалися серйозні конфлікти – діти б’ються.

Оскільки сила і право на боці великого гаманця, власник якого замість того, щоб зрозуміти, що саме з його дитиною є негаразди у вихованні, почав демонструвати силу і висловлюватись з погрозами до одинокої мами. Остання і вирішила знайти іншу школу, щоб бодай врятувати емоційний стан дитини.

Ще більш незахищеними в українському суспільстві почуваються сироти і напівсироти. Вони найчастіше стають жертвами злочинців.

Нашуміла історія, коли чоловік, який вдавав із себе благодійника, забирав дітей зі школи – інтернату на релігійні бесіди в одне із сіл Жовківського району. Діти бавились на комп’ютері, а злочинець обирав і залишав собі на ніч одного хлопчика.

Діти стають жертвами збоченців. Неповнолітні сироти опиняються на вулиці, а в їхні помешкання поселяються чужі люди.

Керівник обласної адміністрації Петро Олійник звинуватив чиновників Залізничної райадміністрації Львова в тому, що вони продали помешкання двох сиріт, натомість придбали їм непридатний для житла будинок у селі. Нині опікунська рада Залізничного району намагається спростувати цей факт.

Марія Черняк, директор львівського сиротинця, вважає, що дітей-сиріт мають всиновлювати. Вона найбільш щасливою почувається, коли цих дітей забирають закордон.

Марія Черняк: Хай беруть чи закордон, чи до нас. Дітям всюди є добре. Чи в Америці, чи в тій Голландії, чи навіть, як цей Богданчик, до Франції. Дитина щаслива, дитина все має, в дитини створені всі умови, батьки вкладають все в цю дитину.

Знаєте, як часами кажуть, що вони як громадяни України губляться, але, може, то трошки страшно сказано, але вони поки що як маленькі громадяни України нікому тут не потрібні.

Галина Терещук: За останнє десятиліття уже виросло ціле покоління молодих людей, які не бачили роками своїх батьків–заробітчан.
Щонайменше через 3-4 місяці, відколи батьки їдуть, вони втрачають вплив на своїх дітей в Україні. Власне, ці неповнолітні і опиняються згодом під прицілом наркоторгівців. Діти заробітчан, як кажуть фахівці, цілковито незахищеними у суспільстві.

Надія Степула: Пані Ірина Плотиця намагається, щоб її донька завжди була під опікою: або її, або ж чоловіка. Батьки побоюються відпускати одну дитину кудись далі від дому, навіть у школу, яка розташована в іншому районі.

Ось як мама оцінює безпеку своєї дитини:

Ірина Плотиця: Я не можу себе почувати безпечно як доросла людина, тож однозначно я не почуваю свою дитинку захищеною, якщо вона сама, на одинці з тим світом, який існує.

Я вважаю головним захисником кожної дитини в жодному разі не державу, а тільки батьків. Якщо батьки займаються своїми дітьми, то вони можуть говорити про якусь безпеку своїх дітей.

Держава повинна зробити для своїх дітей те саме, що вона повинна зробити для мене, тобто стабільне місто, безпечне місто для його мешканців. Це є, власне, функція держави. Якщо держава не справляється з тими своїми функціями, то це є питання загрози не тільки дітям, а й дорослим.

Надія Степула: Відразу ж після Міжнародного дня захисту дітей, який на сьогодні вже відзначає 96% усіх країн, світова спільнота має нагоду ще раз повернутися до проблем захисту дітей у дещо іншому аспекті. Адже 4 червня відзначають Міжнародний день безвинних дітей – жертв агресії, проголошений Надзвичайною спеціальною сесією Генеральної Асамблеї ООН 19 серпня 1982 року.

Під час локальних конфліктів гине багато дітей по всьому світі. Проте діти стають жертвами агресії не тільки в зонах воєнних дій і не лише внаслідок жахливих терактів. І в мирний час дедалі частішають випадки, коли діти стають жертвами різного роду насилля: сексуального, економічного.
Діти стають товаром.

Не так давно правоохоронцями в Україні були затримані злочинці, які щотижня вивозили дітей для сексуальних розваг в одну з сусідніх країн. Винні покарані. Але явище не викорінене остаточно.

Від торгівлі людьми в Україні потерпають здебільшого підлітки віком 13-18 років, як свідчить статистика. Серед груп ризику на першому місці дівчатка, яких використовують в основному з метою сексуальної експлуатації, а хлоп’ята на другому, їх використовують як дешеву робочу силу та для розповсюдження наркотиків серед підлітків.

Кілька років тому в Україні почала діяти Міжнародна програма викорінення найгірших форм дитячої праці.

Об’єктом особливої уваги з боку держави стають діти, котрі живуть у складних соціальних умовах. До цієї категорії належать діти-сироти, позбавлені батьківського піклування, діти, які порушили закон, діти-втікачі з дому, бездоглядні діти та деякі інші групи ризику.

Щороку в країні понад 12 тисяч дітей знаходять покинутими, половина з них – це малята до семи років. Тимчасом три тисячі дітей з України всиновлюються, за офіційними даними, щороку в одну лише Італію.

Міжнародний День захисту дітей – це добрий привід замислитися над проблемами і малят, і підлітків, і тих, хто наближається до межі, за якою дорослість. Адже цей день стосується життя і тих, котрі ще граються в пісочниці, і тих, котрі готуються до нового життя, переступаючи шкільний поріг.

Про те, що турбує старшокласників, у розмові колеги, кореспондента Радіо Свобода Павла Вольвача з 11-класницею Анею Білоцерківською.

Аня Білоцерківська: Якщо у підлітка, який вже стоїть на порозі виходу до дорослого життя, тобто вибір професії, спеціалізації, якщо є голова на плечах, якщо думає про своє майбутнє, то, звісно, постає проблема коштів на навчання, якихось там ще, можливо, соціальних показників.

Захищати, звісно, треба, тому що дитина по суті беззахисною є. Зараз дуже середовище несприятливе для виховання дитини з нормальним духовним світом, нормальними якимись моральними поглядами. Це переломний вік, коли дуже важко сприймають поради батьків і хочеться себе жаліти, плакати.

Зараз йде такий стильний потік, який “емо” називається, тобто емоційний рух, тусовка. Вони всі слухають досить таку музику плачевну, страждають за якимсь нерозділений коханням.

Павло Вольвач: Тебе особисто батьки дістають?

Аня Білоцерківська: Так. Мене батьки дуже сильно дістають.

Зараз існує дуже багато соціальних служб, які відповідають за нормальне ставлення батьків до дітей, є незалежні спостерігачі, доходить якась інформація про певну проблему, існуючу в якісь родині.

Надія Степула: Захищати дітей від небезпеки чи агресії можна різними способами. Наприклад, китайська влада наказала телевізійним станціям провінцій відкрити спеціальні телеканали для дітей, показувати мультфільми і розважальні програми «з метою поліпшення моральних стандартів». Віднедавна у цій країні заборонено трансляцію програм, які містять сцени насилля або вбивства.

В Естонії допомога по догляду за дитиною перевищує аналогічну в Україні у сто разів. Естонський уряд ще два роки тому запровадив одні з найвищих у світі пільг для молодих батьків, що позитивно позначилось на загальному рівні життя дітей.

Сучасних способів і різних методів захисту дітей справді багато. Окрім того у багатьох країнах існує закон про захист дітей. Вперше такий закон був ухвалений у Нью-Йорку в 1875 році.

У тому далекому часі залишилася історія про дівчинку Мері Еллен, яку жорстоко били, але притягнути до відповідальності її рідних не було змоги в силу парадоксальності деяких тодішніх законів, згідно з якими зайти в приватний дім, де знущалися над дитиною, без відповідних причин не могла навіть поліція.

Коли дійшло все ж до суду, то дівчинку, привезену до судової зали в кінській попоні, бо навіть одягу вона не мала, захищала «Асоціація захисту тварин».

Глибокі рубці від ран на тілі дитини вжахнули людей. Стало зрозуміло: необхідний закон про захист дітей. І невдовзі штат ухвалив цей закон.

А в 1889 році чудова американська ідея була втілена і в Англії, там теж з’явився закон про захист дітей.

У Мексиці діє закон про захист дітей від усіх видів експлуатації. Аналогічні закони, акти і декларації з метою захисту дітей діють у багатьох країнах світу.

Дбати про дітей, робити їхнє дитинство щасливим, пригортати до серця рідних і вділяти любові чужим, позбавленим родинного тепла, бо ж, кажуть, «чужих дітей не буває». Таким може стати «основний закон» людяності в світі людей – закон любові. Про це ще раз нагадує Міжнародний день захисту дитини.