My WebPage

Що дала Україні ратифікація Орхуської конвенції,
або Чи вміємо ми відстоювати свої екологічні права?
Підготувала Леся ШАПОВАЛ, «День»
МАЛЮНОК АНАТОЛІЯ КАЗАНСЬКОГО / ІЗ АРХІВУ «Дня»

Четвeрту річницю підписання у датському місті Орхус Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості у процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, в Києві відзначили організацією міжнародного «круглого столу». Ініціаторами його проведення виступили Центр громадської дипломатії «Довкілля ХХI» і Всеукраїнська екологічна Ліга (ВЕЛ). Як зазначив президент Центру «Довкілля ХХI» Олег МАЛЬКО, мета акції — щонайширше інформування про «екологічні» права громадян, закріплені Орхуською конвенцією на рівні вимог міжнародного права, тому увагу громадськості та представників влади було акцентовано на необхідності підтримання діалогу й пошуку шляхів до тісної співпраці у вирішенні проблем збереження довкілля, початку процесу творення надійної та ефективної моделі такої співпраці. Адже від здатності нації знаходити спільну мову в питаннях, що впливають на все суспільство, насамперед у питаннях охорони, збереження і відновлення природного середовища, залежить наш вибір майбутнього. «День» звернувся до учасників «круглого столу» із запитанням: «Що дала Україні ратифікація Орхуської конвенції?»

Юрій ШЕМШУЧЕНКО , директор Інституту держави і права, академік НАН України:

— Значення конвенції для України і для інших держав неможливо переоцінити, адже це один із перших міжнародно-правових актів, у якому принципи поваги до громадськості з боку владних структур закріплені на рівні вимог міжнародного права. Поряд з цим реалізація положень цього документу поки що стикається з складнощами при отриманні екологічної інформації. Маємо безліч прикладів її замовчування з боку чиновників різних рангів. Тому й спостерігаємо формальність таких прав — вони задекларовані, але не реалізуються на практиці.

Чим цьому зарадити? Потрібна більша конкретизація процедури надання екологічної інформації, оформлення запиту: хто готує відповідь, надає дані і в які терміни, хто відповідає за ненадання цих даних. Багато проблем вирішить чітке формулювання понять «відкрита» та «закрита» інформація, впорядкування процедури контролю громадських організацій за діяльністю владних структур і тих підприємств, які забруднюють навколишнє середовище. Треба рішуче міняти практику проведення екологічної експертизи й проводити її до розробки проекту, як це прийнято у світі, а не за готовим проектом, коли змінити будь-що дуже складно.

Щодо корекції діяльності підприємства-забруднювача через суд, то кожен громадянин має право подати позов до суду про заподіяння шкоди здоров’ю внаслідок діяльності того чи іншого підприємства. А от далі — відстояти ці права буде досить складно —в нас ще не вистачає критеріїв для визначення розміру шкоди, яку завдають довкіллю, або окремим громадянам.

Валерій ТЕРЕЦЬ , керівник департаменту соціально-економічних і культурних прав громадян Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини:

— Як на мене, головною на сьогодні є екологічна освіта (безперервна — від дитячого садка — до вищого учбового закладу, заводу і шахти, армії та ін.) громадян з метою виробити у кожного з нас необхідну в сучасному світі природоохоронну свідомість. Її розробка і має стати завданням міністерств освіти та екології.

Великий вплив на довкілля нині має антропогенний фактор. І це не лише вплив великих підприємств, а й наслідок поведінки кожного громадянина у власній оселі та за її межами. Ще у 1972 році на Тбіліській міжурядовій конференції було визнано, що екологічна свідомість є необхідною, навіть найважливішою рисою сучасної людини, інакше (навіть за умов суворого контролю всіх підприємств-забруднювачів) не можливо подолати негативний тиск з боку Homo Sapiens на природне довкілля.

У першій щорічній доповіді Уповноваженого з прав людини у розділі «Економічні та соціально- культурні права» центральне місце посідає положення про забезпечення права на життя та здорове довкілля. Проїхавши Україною, ви побачите, що проблем достатньо будь-де. Забезпечення екологічних прав — це природна потреба людини. Довкілля Запоріжжя, Кривого Рогу, Донецька, Луганська просто волає про допомогу. При цьому сьогоднішній «екологічний» бюджет України складає 0,4 — 0,5% від загального, коли в розвинених європейських країнах ця цифра починається від 3%. Громадські організації діють, політичні партії є, вимоги до якості безпечних умов проживання є, але концептуального підходу до вирішення екологічних проблем нема. Його не існує на рівні Національної програми, яка б мала включати і вже згадану екологічну освіту. Тобто механізм реалізації цих добрих намірів не відпрацьований.

Аналіз екологічних проблем різних регіонів показав необхідність посилення контролю над промисловими підприємствами, комунальним господарством, хімічними виробництвами, пожежною безпекою громадян (тільки за 1999 рік збитки від них склали 33,7 млн. грн.), безпекою на атомних станціях (лишень в 1999 році сталося 43 інциденти). Запобіганню виникненню названих вище небезпечних ситуацій заважає значне техногенне навантаження, моральна та фізична зношеність основних виробничих фондів більшості підприємств і недостатня увага посадової влади до проведення комплексу запобіжних заходів, відсутність нормативно-методичного забезпечення органів влади на місцях, недостатня підготовка персоналу до небезпечних ситуацій і дій в екстремальних умовах, невчасне інформування населення про природні та техногенні катастрофи. Отже, можна констатувати, що нині вільний доступ до екологічної інформації ще не забезпечений.

Жолт КОВАЧ , третій секретар, аташе з питань науки та технології, Посольство Угорської республіки в Україні:

— Орхуська конвенція ратифікована постановою угорського парламенту в червні 2001 року, 30 жовтня 2001 року вона вступила в дію, а в листопаді набула сили закону. Слід додати, що Угорщина ратифікувала документ серед перших 16 країн, що було необхідним для вступу конвенції в дію.

Щодо конкретних зрушень, то прийняття конвенції уможливило відповідність наших конституційних норм, законів і намірів духу цього документу. Прийняття конвенції допомагає впорядкувати вже існуючі норми, доповнює їх нормами, що забезпечують результативність діючих правових інституцій, збільшують їх ефективність.

У майбутніх планах — покращити умови доступу до інформації. Буде сформовано інспекції захисту довкілля. Планується подальша підтримка мережі консультаційних бюро для населення, які утримуються цивільними організаціями разом з розвитком Бюро послуг для громадськості, що діють при міністерстві та інспекціях. В Угорщині проведено оцінку в територіальних органах профільного міністерства і встановлено, що є потреба в інформуванні та підготовці співробітників, які зацікавлені у впровадженні норм конвенції. Маємо намір підготувати суспільні організації та населення, ознайомити їх з їхніми правами та обов’язками.

Практичному застосуванню конвенції заважають певні проблеми. Часто підприємство, чи організація, що просить інформацію, стикається з перепонами всупереч тому, що доступність даних про довкілля декларує також і закон про охорону довкілля. Є потреба у створенні нової, єдиної бази даних, яка буде оновлюватись щоденно, а також у приведенні у відповідність різних баз даних.

Олександра ЧОРНОУС , аспірантка Київського університету права:

— На жаль, можна констатувати: наша громадськість є пасивною. Турбує також і слабкість самого екологічного руху в Україні. Більшість експертів вважає, що сьогодні в країні діє 150-200 неурядових екологічних організацій із загальною чисельністю до п’яти тисяч активістів, що дуже мало для України. Пасивність громадськості — це наслідок першочергового впливу на свідомість економічних і соціальних питань, а отже є необхідність взаємопідтримки та взаємодії екологічної, економічної та соціальної складових політики держави. Як приклад — встановлення певних податкових чи соціальних пільг для сумлінних природокористувачів.

На сьогодні наявність «зацікавленої громадськості» свідчить про екологічну культуру та правосвідомість населення, є розумінням особистої відповідальності, хоч ще відмічаються випадки остраху працівників боротися зі своїм підприємством, щоб у випадку його закриття не залишитися без засобів до існування. На жаль, мало уваги приділяється альтернативі — адже припинення екологічно шкідливої діяльності не завжди означає закриття підприємства.

Конституція та законодавство України гарантують право громадян на екологічну інформацію та захищають екологічні права громадян. Але державні органи влади поки що не осмислили свого конституційного обов’язку надавати екологічну інформацію громадянам, дотримуватися вимог природоохоронного законодавства при прийнятті рішень. І, за умови забезпечення надійних даних про сучасний стан довкілля, ґрунтовних знань громадянами основ екології та екологічного права, політика держави стосовно навколишнього середовища стане відповідальною, що буде свідченням якісно нового етапу розвитку не лише держави, а й українського суспільства в цілому.

Віктор КИРИЛЕНКО , виконавчий секретар українсько-британської професійної асоціації (Британська Рада):

— Люди хочуть мати доступ до інформації і брати участь в обговореннях з органами місцевої влади на рівних засадах. Звичайно, треба тільки вітати, що Україна ратифікувала цю конвенцію, однак, на мою думку, до її втілення треба подолати ще велику дистанцію. По-перше, багато хто просто не чув про цей документ. У значній своїй більшості, за межами Києва люди не мають доступу до Інтернету, щоб самостійно знаходити потрібну для них інформацію, а ЗМІ не приділяють питанню екологічних прав належної уваги — тому й необізнаність, тому й не користуються наданим їм правом впливу на вирішення «екологічних питань», але то не вина людей — то їхня біда. Київ у цьому напрямку вже робить певні кроки, а от чим далі від столиці, тим складніша ситуація. Особливо — в екологічно неблагополучних місцях.

Що ми можемо зробити? Британська рада від імені Міністерства з міжнародного розвитку Великої Британії втілила проект, який називається «Програма підтримки малих екологічних проектів». Він мав на меті фінансову, консультаційну та іншу організаційну допомогу українським неурядовим організаціям і органам місцевого самоврядування у формуванні малих за масштабами проектів, котрі спрямовані на покращання стану довкілля, а також — на організацію чи на вдосконалення процесу діалогу між неурядовими організаціями, громадськістю та місцевими органами самоврядування.

Один з таких проектів втілювався в Києві неурядовою організацією, котра називалася «Екоправо-Київ» Борисом Васильківським. Проект був спрямований на створення додаткових передумов для імплементації Орхуської конвенції. А саме — участі громадськості Києва.

Анатолій ТОЛСТОУХОВ , заступник голови профільного комітету Верховної Ради:

— Стан перехідної економіки, що обумовлює сьогодення України, породжує нові й живить старі дефіцити. З точки зору перспективи найбільш небезпечним з них, мабуть, є дефіцит екологічної культури. Він консервує інфантильність екологічної свідомості, пестить невмирущу популістську логіку «перетворювачів природи», що нею часто-густо керуються і пересічні громадяни, і, на превеликий жаль, ті, хто має приймати рішення.

За це платимо сплюндрованим довкіллям, тяжкими хворобами, зрештою, передчасною смертю. Йдеться не лише про нашу країну.

Моє бачення майбутнього:

1. Принцип «моя хата скраю» — не для нас;

2. Екологія — це серцевина духовного й морального виховання людини, її видужання. Виховання людини слід починати з першого класу школи — якщо не раніше — і вести його єдиним блоком, факт за фактом; у прийнятній для маленької людини формі маємо переконати її в тому, що ми й матінка Природа — єдине ціле. Людина залишає материнське лоно, продовжує свій життєвий шлях у лоні матері- Землі, отже ставлення до неї має бути дбайливим, я сказав би: синівським. Якщо хочемо вижити, мусимо пам’ятати, що іншої Землі в нас не буде.

3. Українська влада зможе впоратися з викликами, які стоять перед країною, коли спиратиметься на потужний рух за здорове довкілля, адже, за великим рахунком, такий рух — це ідея соціальної справедливості у реальному житті.

4. Співробітництво всіх народів світу є абсолютно необхідною передумовою відновлення рівноваги екологічних систем і в Україні, і в масштабах нашої планети.