Цікаві місця мого регіону

ПВП

Дата: Среда, 20.07.2011, 09:17 | Повідомлення # 1

800-1200

Група: Керівник проекту

Повідомлень: 856

Репутація: 13

Статус: Оффлайн

Пропоную відвідувачам та користувачам цього сайту розповідати про цікаві обєкти що знаходяться у вашому регіоні. Оскільки у нас не завжди вистачає часу і коштів відвідати чудові і цікаві куточки України, хотілося б, хоча б цього сайту довідатись про них. Ідучи у відпустку десь за кордон, задайтесь питанням, а чи знаємо ми про свою батьківщину все, чи у нас немає таких місць куди б можна було поїхати, і куди мають приїзджати гості за кордону?. Можливо хтось скаже що ця тема далека від екології, але це не так, можливо читаючи розповіді дописувачів та розглядаючи фото ви побачите всю красу і велич нашого краю, можливо так відчуєте повагу та любов до природи.
Деякі фото я вже розмістив у меню "Фотоальбоми", а зараз короткі розповіді про ці місця на Львівщині.

http://tustan.com.ua/reserve/about/index.html

Державний історико-культурний заповідник „Тустань“ утворений згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 5 жовтня 1994 року № 687 „Про державний історико-культурний заповідник „Тустань“ (Львівська область)“ з метою збереження та раціонального використання наскельного оборонного комплексу міста-фортеці Тустань біля с. Урич Сколівського району Львівської області — об’єкта Карпатської лінії оборони.

17 жовтня 2005 року створено дирекцію Державного історико-культурного заповідника „Тустань“ як юридичну особу (розпорядження Голови Львівської облдержадміністрації № 973 від 17 жовтня 2005 р.).

16 листопада 2005 року директором Заповідника став Рожко Василь, син дослідника Тустані Михайла Рожка (наказ начальника Відділу охорони культурної спадщини Львівської облдержадміністрації).

Основними завданнями Заповідника є:

здійснення заходів з охорони і збереження об'єктів культурної спадщини Заповідника, пов'язаних з ними територій та рухомих предметів, а також проведення науково-дослідної, науково-методичної, інформаційної та культурно-освітньої роботи з метою популяризації культурної спадщини.

Метою створення й діяльності Заповідника є:
всебічне вивчення унікальної пам'ятки наскельного будівництва — оборонного комплексу міста-фортеці Тустань і введення в науковий обіг матеріалів досліджень;
охорона і методичне керівництво зі збереження об’єктів наскельного оборонного комплексу міста-фортеці Тустань;
ревалоризація історико-архітектурного середовища оборонного комплексу міста-фортеці Тустань;
виявлення, вивчення і збереження об'єктів Карпатської лінії оборони та пов'язаних з ними пам'яток історії і культури;
використання результатів досліджень для створення історико-культурного рекреаційного середовища Українських Карпат, розвитку туризму, в тому числі й міжнародного.

До складу Заповідника входять:

центальна частина оборонного комплексу давньоукраїнського міста-фортеці Тустань:
комплекс скель Камінь,
Острий Камінь,
Мала Скеля,
Жолоб та скелі,
що територіально прилягають до хребта Воронового;
прилегла до вказаних скель територія з культурними шарами від найдавніших часів до періоду середньовіччя включно;
система оборони (багаторядні рови та вали) наскельного комплексу Тустань;
гідроспоруда (дамба) в урочищі „Стави“;
землі, на яких розташовані пам’ятки природи. Його територія віднесена до земель історико-культурного призначення.

vprystupa@inko.lviv.ua

ПВП

Дата: Среда, 20.07.2011, 09:19 | Повідомлення # 2

800-1200

Група: Керівник проекту

Повідомлень: 856

Репутація: 13

Статус: Оффлайн

http://tustan.com.ua/fortress/index.html

ТУСТАНЬ

с. Урич Сколівського району Львівської області

«…в лісистих проваллях… в величезних
камінних «бовдах» якісь дивні віки,
якась старина, дивна, запропавша культура
записала твердими і глибокими буквами
свої сліди»
Іван Франко

Тустань – пам’ятка природи та археології національного значення, яка не має аналогів у Європі.

У геоструктурному відношенні Урицькі скелі розташовані у межах Скибових Карпат. Це ерозійні останці відкладів ямненської світи верхнього палеоцену, орієнтовним віком 55 млн. років. Скелі складені переважно сірими, масивними та грубошаруватими кварцовими пісковиками, шари яких під впливом тектонічних рухів були поставлені майже вертикально, і які утворюють завдяки цьому прямовисні стінки.

* * *
До комплексу урицьких пісковиків входять 7 груп скель з яких основною домінантою в ландшафті є скельна група Камінь, розміщена в епіцентрі природного амфітеатру, що формується схилами гір Горбище, Старий Горб, Турків, Товар, Стовба, Діл, Перенизь, Вороновий хребет, Кічерка, Горб. Висота Каменя становить 87 м над рівнем долини.

* * *
Місто-фортеця Тустань сформувалось та розбудовувалось на трьох скельних групах: Камінь, Мала Скеля та Острий Камінь. Центральна частина граду площею 3 га розташувалась на скельній групі Камінь та навколо нього. Дитинець розміщувався на самому скельному плато. Чудернацька форма скель слугувала природними стінами, а проміжки між скелями будівничі заповнили дерев’яними колодами, застосовуючи зрубну конструкцію. В скелі, де прилягали колоди та бруси, видовбували пази та вруби. Таким чином сьогодні залишилось близько 4000 слідів на скелях від дерев’яних конструкцій. Багаторічний дослідник Тустані Михайло Рожко на основі детального дослідження залишених слідів та археологічних розкопів виконав графічну реконструкцію фортеці. За увесь свій період існування (ІХ-ХVІ ст.) фортеця пережила п’ять будівельних періодів дерев’яної забудови та два – кам’яної.

* * *
Тустань стала важливим стратегічним пунктом і входила до єдиної системи Карпатської лінії оборони південно-західних рубежів Київської Русі, а згодом і Галицько-Волинського князівства. В історичних джерелах уперше Тустань згадується у літописі (1333-1384 рр.) підканцлера короля Казимира Янка з Чарнкова та у польського історика Яна Длугоша під роком 1340. Тоді фортеця була захоплена польським королем Казимиром Великим і наново відбудована. На той час фортеця була досить відомою і стояла поруч із такими містами як Львів, Сянок, Перемишль, Кросно, градами Любачів, Теребовля, Галич. За своїм територіальним розміщенням град-фортеця була вдало включена у міжнародні торгові зв’язки як контрольний пункт до карпатських перевалів. Крім цього, Тустань відігравала роль прикордонного та митного центру між Галицько-Волинським князівством та Угорщиною, а пізніше – між Польським королівством та Угорщиною

Найстаріша документальна згадка про Тустань належить до кінця XIV ст. У листі Папи Римського Боніфація IX від 15 травня 1390 року йдеться про певні надання Владиславом Опольським новозаснованій Галицькій католицькій дієцезії. У фундації йшлося про юрисдикцію архієпископа над містом Рогатином та градами Олеськом і Тустанню, про десятину прибутків від солі в Дрогобичі та Жидачеві. Однак, Тустань у 1398 р. знову повертається під владу перемишльського католицького єпископа.

* * *
Фортеця із часу її захоплення перебувала від владою Польської держави, тобто короля. Про те, що Тустань була центром волості, свідчить Королівська дарча грамота на село Крушельницю від 4 листопада 1395 р. Згодом місто-фортеця переходить під владу польських магнатів та шляхти. У 1539 році король дарує Тустань М. Блізинському, а останній продає її у 1541 році Янові із Тарнова. Ця грамота свідчить, що фортеця перебувала у занедбаному стані. У приписі М. Блізинський та його спадкоємці зобов’язувались власним коштом і заходами відновити замок і підтримувати в належному стані.

* * *
Фортеця (замок) Тустань проіснувала включно до XVI ст. У люстрації Дрогобицької соляної жупи (1565 р.) вказано, що «…у Тустані беруть мито від купців, котрі йдуть горами, минаючи Дрогобич». В XVII ст. Тустань втрачає роль митниці і занепадає. Серед причин занепаду слід виділити такі: певна стабілізація відносин між Польщею та Угорщиною та поширення кордону Польщі на схід; розробка власних покладів солі у країнах центральної Європи; зміна у військовій техніці і, відповідно, у тактиці ведення бою.

* * *
Починаючи з XVIII ст. руїни замку-фортеці Тустань привертають увагу численних подорожніх, туристів, етнографів, істориків. Для них місцеві жителі навколишніх сіл складають численні легенди, перекази. Перша половина ХХ ст. відома патріотичними здвигами галичан. У травні 1914 р. на території скель відбувся мітинг-фестини української молоді, приурочений до сотої річниці з дня народження Т.Шевченка. З цього часу на Камені залишився напис :«І вражою злою кров’ю волю окропіте!» У часі національно-визвольних змагань 1940-1950 рр. поблизу Каменя в урочищі Погарці розташовувались криївки вояків УПА з куреня «Бойки» ім. Богдана Хмельницького. Восени 1944 р. і травні 1945 р. в урочищі Церківне здійснювали постої бійці УПА куреня «Підкарпатського».

vprystupa@inko.lviv.ua

ПВП

Дата: Среда, 20.07.2011, 09:21 | Повідомлення # 3

800-1200

Група: Керівник проекту

Повідомлень: 856

Репутація: 13

Статус: Оффлайн

http://uk.wikipedia.org/wiki....%D0%B0_ (%D0%BF%D0%B5%D1%87%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%BA%D0%BE%D0% BC%D0%BF%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81)

Скелі Довбуша (печерний комплекс)Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.Перейти до: навігація, пошук
049.052 0023.67949°03′06″ пн. ш. 23°40′44″ сх. д. / 49.051667° пн. ш. 23.678889° сх. д. (G)49.051667, 23.678889

Печерний комплекс (Скелі Довбуша)Скельно-печерний комплекс Скелі Довбуша — унікальна пам’ятка історії та природи післяльодовикового періоду. Розташована поблизу села Бубнища в урочищi Бубнище, Івано-Франківська область, на території недавно створеного Поляницького регіонального парку.

Геологічна пам’ятка природи «Скелі Довбуша» — природна фортеця періоду X століття — лежить на висоті 668 м над рівнем моря. Це скелясті виступи пісковиків заввишки до 80 м, що утворились більше 70 млн. років тому на дні моря. Кам’яний лабіринт шириною 200 м тягнеться зі сходу на захід майже на 1 км, над ним — буковий та смерековий ліси. У X-XII ст. до н.е тут існувало язичницьке святилище — палеообсерваторія. За переказами, у XVII—XVIII століттях тут таборували опришки, які використовували печери під сховище.

Унікальний скельний комплекс названий на честь легендарного опришка Олекси Довбуша. Це неповторне за своїми формами і розташуванням нагромадження гігантських скель, каменів, що нагадують дивовижні істоти, покраяне глибокими, завжди темними ущелинами, ямами, потаємними ходами та стежками.

Вивчивши вибиті в каменях печери, зруби, пази, східці, вчені дійшли висновку, що скелі використовувалися людьми, які жили тут у Х столітті, під помешкання та в якості фортеці. Печерні приміщення мають чіткі геометричні форми, правильні пропорції, рівні поверхні вертикальних стін, досить точну прямокутність, чисту обробку стелі.

Про Бубнище свого часу писав Іван Франко у своєму творі «Бубнище», Михайло Грушевський визначив Скелі Довбуша як оборонний скельно-печерний комплекс.

Залишки 80 % слідів забудови дозволить відтворити комплекс у найбільш вірогідному вигляді — створити єдиний комплекс дерев‘яних наскельних укріплень, який, безумовно, вразить і захопить уяву туристів та екскурсантів, додасть привабливості унікальному природному явищу.

http://www.ukrmandry.com.ua/index.php?id=531

Бубнище: Скелі Довбуша
Скелі Довбуша – це пам’ятка природи, розташована на висоті 668 м над рівнем моря неподалік від села Бубнище у Долинському районі Івано-Франківської області.

Скелі Довбуша являють собою скелясті виступи каменю-пісковику заввишки до 90 м, які утворилися тут понад 70 млн. років тому. Територія пам’ятки поросла буковим та смерековим лісом.

За археологічними даними, до поширення християнства тут існувало язичницьке капище, а пізніше тут, ймовірно, був заснований християнський монастир. У XVIIІ ст. це місце облюбували загони карпатського Робін Гуда Олекси Довбуша. Тут переховували вони свої скарби, і переховувалися самі. (Взагалі, складається враження, що у Карпатах нема такого каменю, який не був би пов'язаний з ім’ям Олекси.)

Комплекс являє собою мальовниче скупчення каменів, розкиданих на порівняно невеликий території. Окремі каміння стоять у вигляді свічок у віддалені від основного комплексу. Ці камені рясно обвішані молодими альпіністами, а також хрестами та меморіальними табличками у пам’ять про їхніх попередників. Чесно кажучи, не розумію таких розваг. От мешканці гір і альпіністи однаково кажуть, що люблять гори. Але ж то різна любов. Мені ближче перші. А молоду енергію можна спрямувати у більш корисне русло з не меншим ризиком для життя, якщо без нього ну ніяк. Але кожному своє... Так от, ці камені мають свої назви: Відьма, Броненосець тощо.

Основна частина комплексу – це таке собі скупчення кам’яних брил, дуже мальовниче. У стінах скель вирублено декілька печер невеликого розміру. За даними істориків, зроблені були печери у Х столітті. Тобто, у той час, і ще декілька століть по тому, комплекс слугував фортецею. Печери були місцем проживання, переховування скарбів, була й печера-стайня. Одна з печер має природне походження – це невелика ущелина, яка перекривалася дерев’яними колодами (у стінах її вирублено спеціальні пази). Також у комплексі є криниця, вирубана у скалі, перекрита аркою. Зараз вона має глибину усього 4 метри, а раніше була набагато глибше, і слугувала великим резервуаром для дощової води.

Отже, ця природна фортеця не поступалася штучним – природа сама створила оборонний комплекс. Один з окремих високих каменів був, наприклад, сторожовою вежею (або ж донжоном, як кажуть розумні люди). Ще в Україні подібна фортеця є в с. Урич (Тустань).

Тепер про сучасний людський фактор. Я була у Скелях Довбуша не самотужки, а з організованою екскурсією. Треба віддати належне нашому гіду Василю Петровичу, який не перетворив екскурсію в нудне пережовування фактів і цифр, а супроводив поїздку живою розповіддю «не під фонограму», додавши до тексту ще декламування віршів і виконання пісень. Ще запам’ятався традиційний для таких екскурсій прохід через Чортову ущелину. Це щось! Особливо для тих, чия вага перевищує норму: тут все відбувається, як у незабутньому мультику про Вінні-Пуха, коли він наївся в гостях у кролика. Дуже забавний атракціон.

Але ж що тут, як завжди, дратує? Як завжди, популярний об’єкт перетворений на засіб заробляння грошей з наступним складанням їх до кишені, і жодної копійчини на розвиток об’єкту. Територія сильно, як кажуть французькою мовою, засрана (у прямому і переносному сенсі). Тут є багато коней для катання туристів, так від продуктів їхньої життєдіяльності стоїть нестерпний сморід. Також тут існують різні колиби, які на туристах непогано заробляють, але ж чомусь не можуть впорядкувати територію навколо та зробити пару нормальних туалетів, у яких очі не виїдає. До речі, відвідини однієї такої колиби входило у нашу екскурсію. Називається «Скеля». Не ходіть до цієї ригайлівки. Персонал хамський, страви несмачні, туалет вонючий. Соромно, товариші!

Одним словом, при відвідуванні Скель Довбуша рекомендую абстрагуватися від сучасних «благ цивілізації для туристів», і тоді ця прекрасна пам’ятка стане перед вами у всій своїй красі. Це дійсно вражає!!!

vprystupa@inko.lviv.ua

ПВП

Дата: Среда, 20.07.2011, 09:24 | Повідомлення # 4

800-1200

Група: Керівник проекту

Повідомлень: 856

Репутація: 13

Статус: Оффлайн

А зараз про інші місця які нам вдалося відвідати цього літа, а саме на Рівенщині
(фото є у "Фотоальбоми")

http://bitep2005.narod.ru/km2.htm

Національний історико-меморіальний заповідник
"Поле Берестецької битви"
(с.Пляшева, Рівненської обл.)
Генеральний директор - Леонід ГАЛАБУЗ
Штрихи з історії
Національний історико-меморіальний заповідник "Поле Берестецької битви"
(с.Пляшева, Рівненської обл.)
існує з 1966 року (як музей-заповідник "Козацькі могили"), статус державного заповідника отримав у 1991 році. А 10 вересня 2008 р. Указом Президента України заповідникові надано статус Національного. Майже 30 років його директором був заслужений працівник культури України Павло Лотоцький.
Комплекс заповідника в основному був створений до 1914 року: на острів Журавлиха перенесли з с.Острова церкву св.Михайла, пам'ятку дерев'яного зодчества 17 ст., спорудили храм-усипальницю св. Георгія Переможця, в нижньому ярусі якої вміщено саркофаг із кістками козаків, частково звели муровану стіну, вивершили приміщення для монастирського скита (тепер музей). У 80 - 90-і роки під керівництвом доктора історичних наук Ігоря Свєшнікова виконано великий обсяг археологічних досліджень козацької переправи, що дозволило поповнити фонди музею унікальними знахідками. У 1991 році урочисто відкрито пам'ятник козакам та селянам-повстанцям (скульптор Анатолій Кущ).
Діє Свято-Георгіївський чоловічий монастир Української православної церкви Київського патріархату.
Музей працює щоденно з 10 до 17 год., без вихідних та перерв на обід

У 2011 році Дні вшанування пам'яті козаків припадають на 24, 25 і 26 червня. Мітинг з нагоди 360-річчя Берестецької битви пройде в неділю, 26 червня.

http://bitep2005.narod.ru/km2.files/is.htm

Історія музею

Державний історико-меморіальний заповідник “Поле Берестецької битви” відомий в усіх куточках нашої країни й далеко за кордоном.

Саме тут, біля сіл Пляшева, Острів, Солонів, Рідків, Митниця, у роки Національно-визвольної війни українського народу під проводом гетьмана Богдана Хмельницького в 1651 році відбулася одна зі значних битв в історії України. Козаки, селяни зійшлися у смертельному бою з поневолювачами рідної землі – польською шляхтою.

Король Ян II Казимир протягом місяця збирав армію у місті Сокаль (тепер Львівської обл.) й у червні перевів її під містечко Берестечко, де на правому березі Стиру було влаштовано укріплений табір 150-тисячної армії. Б. Хмельницький, зібравши своє 100-тисячне військо і дочекавшись прибуття союзника – кримського хана Іслам-Гірея III на чолі 30 тисяч кіннотників, теж вирушив під Берестечко.

Головна битва відбулась 30 червня 1651 року (у тутешніх краях тоді вже користувалися новим календарним стилем). Король поділив свою армію: ліве крило на чолі з гетьманом М.Калиновським і князем Я. Вишневецьким стояло поблизу Солонева; центр під його, короля, командою із зосередженою тут кіннотою, іноземною піхотою та усією артилерією розташувався на схід від табору; праве крило на чолі з великим коронним гетьманом М. Потоцьким перемістили під ліс Курасівщина (поблизу Рідкова).

Козацько-селянська армія зайняла поля на захід від Острова і Пляшевої, кримські ординці – пагорб між Островом і Митницею.

Битву розпочав Я. Вишневецький атакою кінноти. Зазнавши втрат, повернувся. Тоді центральна частина польської армії вдарила на кримських татар, які, не витримавши артобстрілу, втекли з поля бою. Причому захопили Б. Хмельницького, який спробував їх зупинити. Битва тривала до ночі, українським військом керували полковники Іван Богун, Филон Джалалій, Матвій Гладкий та інші. Уночі козаки відійшли на теперішню територію села Острова, на лівому березі Пляшівки навколо табору насипали потужні земляні вали і впродовж десяти днів витримували облогу. Обраний наказним (тимчасовим) гетьманом Іван Богун вирішив рятувати армію – треба було вивести її через річку й болота. Більшість полків 10 липня вийшла з оточення, однак на переправах через болото багато повстанців загинуло, козаки втратили обоз і артилерію.

Після відступу на Київщину в районі Білої Церкви полки почали з’єднуватися. Невдовзі вони заявили про себе як про сильну армію у битві під Батогом.

Болота правого берега Пляшівки в багатьох місцях до сьогодні зберегли сліди трагедії. Неподалік колишньої переправи є болотне озерце, назване Козаковою Ямою. Перекази пов’язують його із загибеллю останнього захисника табору – козака, який відкинув пропозицію короля здатися. Поблизу Козакової Ями, на пагорбі, –старовинне кладовище, на якому жителі навколишніх сіл поховали вбитих повстанців і поставили кам’яні хрести (на одному вирізьблено дату „1651”). На північ від кладовища можна побачити оточений болотами острів Гайок, де зупинив польсько-шляхетське військо загін із трьохсот козаків. Цілий день вони вели нерівний бій, гордою відмовою відповіли на пропозицію здатися і замість безславного життя у неволі обрали почесну смерть із зброєю в руках.

У 1910 – 1914 роках на острові Журавлиха побудовано величний храм-пам’ятник – Георгіївську церкву, у підземеллях якої зберігаються численні кості героїв, які загинули на полі бою під Берестечком. Церква збудована архітектором Володимиром Леонтовичем за проектом, розробленим під керівництвом архітектора Олексія Щусєва Володимиром Максимовим, її західну зовнішню стіну утворює іконостас із картиною “Голгофа” Івана Їжакевича. Внутрішнє облаштування триярусного храму вражає відвідувачів художнім оформленням.

У 1912 році з Острова на Журавлиху було перевезено Михайлівську церкву, один із кращих зразків української дерев’яної архітектури середини XVII століття. У ній, за народними переказами, напередодні битви побував Б. Хмельницький. Церкви з’єднані підземним ходом, прокладеним до саркофага з козацькими кістками.

У 1966 році створено музей-заповідник „Козацькі могили”. Крім церков, у заповідник входить двоповерхова споруда колишніх келій скита, де розміщено музей. В його експозиції зібрані унікальні речі, знайдені під час багаторічних розкопок під керівництвом доктора історичних наук Ігоря Свєшнікова. У 1991 р. відкрито пам’ятник козакам. У 2001 р. за сприянням облдержадміністрації було виконано великий обсяг робіт із благоустрою.

Свято-Георгіївська церква використовується як парафіяльна, тут відбуваються богослужіння. Діє Свято-Георгіївський чоловічий монастир.

vprystupa@inko.lviv.ua

ПВП

Дата: Среда, 20.07.2011, 09:27 | Повідомлення # 5

800-1200

Група: Керівник проекту

Повідомлень: 856

Репутація: 13

Статус: Оффлайн

http://www.thisisukraine.org/index.p....ok.html

Дубенський замок
Офіційна повна назва Замок князів Острозьких-Любомирських

Дубенський замок

Час заснування 1481 р.
Архітектурний стиль На початку XVII століття замок перебудував Януш Острозький в стилі пізнього ренесансу

Унікальність
Один з найдавніших замків в Україні

Сучасний стан Замок у доброму стані, реставрується. Територія замку завжди чиста і доглянута.

Варто звернути увагу На замкові підземелля та палац Любомирських XVIII ст.

Графік роботи щоденно з 08.00 до 19.00 – у літній період (квітень-жовтень),
з 08.00 до 17.00 – у зимовий період (листопад-березень).

Вартість входу / Екскурсії
Вартість вхідного квитка до замку:
• дорослі – 5 грн.;
• студенти, школярі – 3 грн.

Екскурсійне обслуговування:
• дорослі – 50 грн./група;
• студенти, школярі – 30 грн./група

Місце знаходження
Рівенська обл., м. Дубно, вул. Шевченка

Як дістатись

• громадським транспортом:

З Києва найзручніше їхати маршруткою від залізничного вокзалу (відправлення від Макдональдса). Середня вартість проїзду з Києва до Дубна – 65-75 грн. З Києва до Рівного 55-65 грн. Час в дорозі - 5,5 - 6 годин.

"Телефони служби маршрутних таксі "Пантера"8-3656-4-95-67
8-067-100-14-54
8-096-123-36-77
8-050-690-35-82
8-063-22-71-841

• власним транспортом:

Київський напрямок: Київ - Житомир - Новоград-Волинський - Рівне - Дубно (автодорога М-06)
Львівський напрямок: Львів - Броди - Червоноармійськ - Дубно (автодорога М-06)
Тернопільський напрямок: Тернопіль - Кременець - Дубно (автодорога М-19)
Луцький напрямок: Луцьк -> Дубно (автодорога М-19)

Координати Замок в Дубно на карті
GPS координати Дубенського замку: 50° 25'78" пн.ш., 25° 45'26" сх.д.
Контакти, офіційний сайт м. Дубно, вул. Замкова, 7-а
Тел. (03656) 4-24-01, (03656) 4-35-68, (03656) 4-12-30
http://dubno-museum.do.am/

Детально
Свідок багатьох історичних подій, замок зберігає пам'ять про відомих особистостей. У 1648 р. тут перебував Максим Кривоніс із козацьким військом, за час Північної війни в укріпленні бували Карл XII і Петро І. Літературні образи та події повісті Миколи Гоголя "Тарас Бульба" також пов'язані з замком у м. Дубно.

Дубнівський замок належить до укріплень бастіонного типу. В середині XVII ст. його спорудив князь Януш Острозький на основі раніше зведених укріплень. Вигідна в стратегічному плані територія, захищена річкою Іквою та заболоченою долиною, визначила планувальну організацію замку. Два бастіони з казематами та куртиною між ними розміщено з боку міста та відділено від нього глибоким ровом. В'їзд у замок здійснювався через міст та браму прибрамного корпусу, який міститься на осі між бастіонами.

Два бастіони та куртина - це укріплений фронт або так званий горнверк загальною довжиною близько 330 м. Бастіони, викладені з каменю-пісковику та цегли у верхніх шарах мурувань, завершуються двоярусними сторожовими баштами циліндричної форми. На замковому подвір'ї розміщується двоповерховий палац князів Любомирських, збудований наприкінці XVIII ст. з використанням фундаментів та стін північно-східного флігеля XVI ст. Тоді ж перебудовано і південно-західний корпус.

Часті перебудови, занепад та запустіння замку у XIX ст. призвели до значних руйнувань його споруд, втрати первісного декору. Лише білокам'яний портал в'їзної брами замку засвідчує його ренесансне минуле. Замок у м. Дубно є визначною пам'яткою оборонної архітектури на волинських землях.

До початку XX століття Дубенський замок жодного разу не був узятий приступом. І лише у Першу світову війну австро-угорські війська важкою артилерією частково зруйнували фортецю. Останнього удару по замку завдала армія СРСР. Після відходу частини, що дислокувалася в нім, замок був справжніми руїнами. Руїни простояли до 1934 року, поки польська влада не відбудувала замок заново. До 1939 року в замкових будівлях розташовувались різні відомства: староство, суд, сеймик. За час Другої світової війни в замку квартирували мадяри. На початку 1950-х років сюди перевезли військову частину, яка проіснувала до 1986 року.Після того замок перейшов у відомство Міністерства культури. Із 1993 року замок входить до складу Державного історико-культурного заповідника м. Дубна.

Сьогодні Дубенський замок поступово відбудовується і реставрується. На його території чинні музеї, виставки. Це рідкісна своєю красою, фортифікаційна споруда цілком заслуговує звання пам'ятки не лише Рівненщини, а й усієї України.

Легенда
Легендою Дубенського замку овіяна одна з двох веж (зі сторони річки), яка отримала назву Беатка. Вона - один із символів міста Дубно. Легенда пояснює чому саме так назвали цю башту.

Весною 1577 року в замку готувались до свята, а саме до весілля князя Соломерецького та Беати. Остання була племінницею князя Острозького. В цей момент до Дубно дійшла страшна новина, що через Злодійську долину до міста підійшли татари і ось-ось мають штурмувати замок. В замку розпочалась паніка. Люди не знали, наскільки близько ворог і як діяти. Звістка, про напад татарів дійшла і до Беати. "А хто такі "татари? Я про них ніколи не чула. Які вони на вигляд?" - запитала княжна. Служниця почала розповідати, що татари страшніші самого чорта. Але Беата забажала сама побачити живого татарина. Затяла вона проситися на бастіон - і звідти побачити татар. Не хотіли її відпускати. Ледве вмовила Беата. Вийшовши на бастіон вона побачила військовий табір татар та їх приготування до бою. Побачивши, що татари зовсімі не чорти, а такі ж звичайні люди, жінка вирішила дати їм відсіч. Вона взяла до рук зброю і почала закликати людей в замку до бою. Але її підтримав лише придворний блазень.

Та Беата не здалась. Вона вийшла на бастіон, помолилась, підійшла до гармати і наказала слугам націлити її на ханський намет. Потім власноруч підпалила запал. Бог почув її молитви і гарматне ядро влучило прямо в намет хана. Битва зупинилася. Всі мовчки спостерігали за тим,що трапилось. В замку почалась ще більша паніка. Оборонці вважали, що тепер татари взагалі знищать всіх людей в замку з неймовірною жорстокістю. Але сталося диво! Татари сприйняли це як попередження з неба і почали тікати. Побачивши це, Беата наказала продовжувати підготовку до весілля (далі можете дофантазувати самостійно). З тих пір вежу, що розташована зі сторони річки Ікви називають Беаткою.

http://vturyzm.com.ua/blog....7-29-78

Під серцем святої Волині.

Де дзвонами грають церкви.

Стоїть княже місто-твердиня

Понад берегами Ікви.

О, рідне Дубно, крізь століття

Сонце свободи зійшло.

Твоєї слави дубове віття

В небо здіймає крило.

Чужинці щербили мечами

І тіло, і душу твою.

А ти боронилось віками.

Ні разу не впало в бою.

Історія часом залишає багато цікавого, а іноді й таке, що не завжди піддається звичному розумінню законів природи і людського мислення.
Форт вже давно "мертвий". Але це тільки на перший погляд.

Недалеко від села Тараканів Дубненського району, в мальовничій місцевості над Іквою, серед лісу, на пагорбі, збереглися розвалини форту, який ще іноді називають Нова Дубенська фортеця. Зовсім поруч шумить автомобілями траса Львів-Київ, а тут - сонне царство воєн ХХ ст.

Починалось все в середині ХІХ ст. Тоді цей край належав до Російської імперії.

Тараканівським форт названий місцевим людом, бо розташований поблизу села Тараканів Дубенського району Рівненської області. Форт являє собою величезну споруду, верхні будови якої частково зруйновано, але є і нижні, які збереглися набагато краще.

Дубенський (Тараканівський) форт являв собою велике досягнення інженерної думки і був справжньою перлиною фортифікаційного мистецтва. Але після того, як він вже був повністю збудований, під час інспекції було виявлено, що його розташування не відповідає тим завданням, які перед ним ставились. Це означало, що мільони царських карбованців Російської імперії були фактично поховані в землю.Через це форт вже на початку XX ст. був залишений росіянами і зайнятий австрійцями. Відбили його росіяни під час Брусиловського прориву 1916 р., хоча масованих боїв у форту не було і він майже не був на той час зруйнований.

Тараканівський форт являв собою бетонно-земляне укріплення. При його виконанні використовувалася цеглина, а також досить новий для того часу матеріал – цемент. У плані форт має форму чотирикутника (що більше нагадує ромб), із сторонами завдовжки в 240 м. Із зовнішнього боку він оточений широким глибоким ровом із земляними валами, укріпленими потужними стінами. Посеред форту побудована двоповерхова будівля, до якої веде довгий кам'яний тунель, що зберігся до нашого часу. У цій будівлі розміщувалися житлові, складські і господарські приміщення для роти артилерії і штабу коменданта форту. По периметру форту розміщувалися так звані безпечні каземати, які також служили і для зміцнення основного кріпостного валу.

Каземати форту могли вмістити 800 чоловік. Всі каземати мали своє чітке призначення: для бойових дій, господарські, складські приміщення, лазарет, операційна, приміщення з колодязями і інше. Всього тут налічувалося 105 казематів. Всі вони оснащені вентиляційними і опалювальними системами; працював тут водопровід, каналізація.

До центру форту вели підземні ходи, облаштовані бійницями для ведення обстрілу противника в ситуації можливого захвату підземель. Під самим земляним валом також були прокопані підземні коридори, по периметру що огинають центральну казарму. З цього коридору є виходи на земляний вал, на якому були зосереджені бойові позиції.

Завдяки наявності у Форті великої кількості підземель, підземних ходів і колодязів, він став героєм різних легенд і неймовірних історій.

Дубенський замок

Багато віків пройшло з тих пір як королева Бонна проживала на території Дубенського замку, але пам’ятають про це і до сьогодні. Протягом свого існування замок неодноразово перебудовувався й укріплювався. На початку XVII ст. краківський князь Януш Острозький реставрував замок у стилі пізнього Ренесансу. Тоді ж було добудовано два бастіони зі сторожовими вежами. Між старим городищем і новим замком пролягав глибокий рів, який при потребі легко заповнювався водами Ікви. Другий, ширший і більш значущий для оборони, рів був виритий з протилежної сторони замку. Його східний схил утворювався фасадами бастіонів і куртиною, яка їх з'єднувала, а висока прямовисна стіна з боку міста була складена з "дикого" каміння. Цей рів також наповнювався водою. У бастіонах каземати, з'єднані з околицями. Вони були такими просторими, що туди можна було заїхати каретою і розвернутися. Під замком були прокладені широкі кам'яні підземні ходи-тайники, куди під час ворожих нападів ховалися місцеві жителі зі своїм майном. Тут зберігалися запаси води і провізії для :оборонців під час облоги.

На території замку знаходяться два палаци: з південного - палац князів Острозьких, а навпроти нього, з північної сторони - палац князів Любомирських. Ім'я архітектора палацу князів Острозьких невідоме. Праворуч від входу в палац, над першим поверхом зберігся невеличкий фрагмент середньовічного орнаменту, на основі якого, по периметру, співробітники Дубенського заповідника відтворили те, що сотні років прикрашало цю пам'ятку історії, культури, архітектури. У палаці свого часу зберігалися цінні архіви князів Острозьких, Заславських, Любомирських, Сангушків й навіть Конецпольських. Деякий період тодішні володарі замку зберігали тут золото, діаманти, зброю, харчі, посуд, обладунки.

Сьогодні подивитися на історичні цінності дубенського району приїздять тисячі туристів, це просто приголомшливо, особливо для тих хто любить екстрім. Спочатку помилуватися краєвидами Дубенського замку, а потім взяти ліхтарик і побувати в самому серці Тараканівського форту і віч на віч зустрітися з його привидом.

vprystupa@inko.lviv.ua

ПВП

Дата: Среда, 20.07.2011, 09:35 | Повідомлення # 6

800-1200

Група: Керівник проекту

Повідомлень: 856

Репутація: 13

Статус: Оффлайн

Ще деякі фото "Тустань"