http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/INB/2009-2/09_savchenko.pdf

http://ukrref.com.ua/?id=MTE0NzY%3D

Звичаї та обряди українського народу

спрямовані на охорону природи


Чим далі повертатися в історію будь-якого народу, тим ближче він знаходився до природи. Це ж саме можна сказати і про український народ. Чи це гуцули, які мешкали серед давніх Карпат, чи це лісові мешканці Полісся, чи це українці півдня. Одних кормив ліс, інших земля, третіх моря та ріки. Весь побут так чи інакше базувався на використанні природних багатств. Тому не дивно, що більшість звичаїв і традицій досить тісно пов’язані з бережним ставленням до природи, її сил.

Наші предка мало знали про походження тих, чи інших природних процесів, явищ, тому природа видавалася для них чимось незбагненним, безмежно сильним і неосяжним, що потрібно було поважати, берегти, використовувати тільки раціонально, не завдаючи великої шкоди.

Первісні українці нічого не знали про науку екологію, про її премудрості, але вже тоді, погано освічені, вони розуміли якимось шостим чуттям, що природу треба шанувати.

Грубе втручання в процеси природи, її нещадна експлуатація, на їхню думку, було гріхом, не тільки перед природою і людьми, але і перед самим Господом Богом.

Тому й не дивно, що у своїх народних звичаях і традиціях, українці досить часто висловлювали свою повагу перед оточуючим природним довкіллям.

Першою важливою звичкою древнього українця було те, щоб брати у природи найнеобхідніше, не наносячи довкіллю великої шкоди. Якщо збирали лікарські рослини, то робили це акуратно, не пошкоджуючи кореневищ, щоб рослини могли рости далі, або ж, якщо виривали рослини з корінням, то обов’язково весною засівали на цих місцях насіння з рослин, які були використані повністю.

Особливо було популярним висаджувати лікарські рослини у садках біля хати. Так українці мимоволі оберігали дикі рослини, використовуючи вже окультурені.

Дбали українці і над озелененням своїх подвір’їв та місць проживання. У лісі ще здавна українці обгороджували мурашники, оскільки знали про корисність цих комах для лісу.

Полюючи за дичиною, не було прийнято переслідувати звіра, яка у нього були малі діти. Вважалося великим гріхом убивати звіра-матір, яка вигодовує маля.

Під час жнив українці нерідко натрапляли на заячі та пташині гнізда, які у більшості випадків бережно переносилися на край поля.

Якщо у суху днину траплялася в лісі чи на узліссі пожежа, то українці цілим селом відправлялися на його гасіння, бо ще тоді знали, що ліс – це годованець.

Особливим було популярне в українців розчищення і доглядання придорожніх джерел, які обсаджували вербами та калиною, слідкували, щоб джерело не замулювалося. Також до звичаїв охороняти природу можна віднести насадження дерев і кущів по берегах рік та схилів. Українці ще в сиву давнину знали, що дерева можуть укріплювати береги та схили, які нерідко, як і сьогодні, зазнають впливу від паводків чи сильних дощів. Роботи, пов’язані з вирубкою лісу, завжди проводилися виважено і вирубувалися, як правило ті дерева, які вже досягли досить великого віку і були придатні до вирубки. На місці зрізаних дерев засаджувалися нові, або розчищувалася територія, на якій міг би успішно проростати молодняк.

Чимало українських свят пов’язані з упорядкуванням територій: прибиранням сміття, розчищенням занедбаних ділянок тощо.

Зрозуміло, що розвиток суспільства не міг не впливати на природу, тому вона поступово змінювалася, обживалася, з’являлися нові поселення, розорювалися нові поля, але українці, особливо первісні - вели господарство, завжди оглядаючись на те, що відбувається з природою.

В суворі зими українці по ріках і ставках прорубували ополонки, бо знали, що риба має дихати, а якщо не зробити ополонок, то вона може погинути і наступної весни виникнуть проблеми з рибальством, оскільки великої частини риби просто не стане. Ополонки, щоб вони швидко не замерзали, вкривали соломою.

http://www.univer.km.ua/visnyk/1162.pdf

http://referat.repetitor.ua/%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D0%B2%D0%B5_%D1%80%D0%B5%D0%B3%D1%83%D0%BB%D1%8E%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%BE%D1%85%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%B8_%D0%BD%D0%B0%D0%B2%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D1%88%D0%BD%D1%8C%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%BF%D1%80%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D1%81%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%89%D0%B0.aspx

http://www.cossackdom.com/cossack21/gapon_priroda.htm

Володимир Гапоненко

Природоохоронні напрями в державницькій політиці
українського козацтва

Серед багатьох напрямів внутрішньої політики козацтва чільне місце посідали проблеми охорони навколишнього сере-довища, природних багатств України. Козаки за допомогою норм звичаєвого права встановлювали порядок раціонального використання природних багатств, і відповідальність у випадку порушення.
З 80-х років XVІ століття на значній території України діяли природоохоронні артикули Литовського статуту 1588 року. Вони мали утилитарну спрямованність, значною мірою були аналогічними статтями Руської правди, дещо доповнюючи її.
Артикули стосувалися полювання, бортництва, шкодження лісних масивів, хлібних угідь. Так, за артикулом 1-"Про лови" встановлювався розмір штрафів за порушення норм і меж по-лювання ("в чужих охотничьих угодьях"). Ціна за вбитого звіра залежала від чисельності популяцій та розмірів: зубр-12крб; лось-6крб. Вводилися спеціальні строки мисливського сезону. Так, за артикулом 18 було заборонено полювати на чужих землях,"начиная от праздника седьмой субботы, вплоть до окончания уборки с полей всякого хлеба"1. Таким чином влада захищали власників хлібних ланів від шкоди під час полювань
Штрафи накладалися і за незаконне винищення природних ресурсів гаїв,борів В деяких випадках грошового стягнення, як вважалось, було недостатньо і людину засуджували до смертної кари. Це відбувалося у випадках зрубування "воровским образом дерева"у чужому володінні, за викрадення бджіл "возле дома или на пасеке, или в лесу на дереве, из улья или из сделанного для них дупла…"2.
Статутом регламентувалося також відшкодування збитків потерпілим в разі пожеж в лісних масивах.
Дані положення Литовського Статуту діяли на території України до початку ХІХстоліття, більша частина їх повторюва-лася пізніше в "Збірнику малоросійських прав".
Гетьмани України, починаючи з другої половини XVII ст. також видавали природоохоронні документи, які захищали угіддя як власність їх володарів. Розглянемо деякі нормативні акти періоду гетьманування Богдана-Зиновія Хмельницького з цього приводу:
Універсал від 22 листопада 1649 року - забороняв козакам, які проживають біля Київського Михайлівського Золотоверхого монастиря, "в дуброви і леси вєжджати і шкоди от того часу чинити"3. У випадку непокори універсалу Гетьмана - покарання, вид якого залежав від рішення козацького товариства.
Частими були випадки привласнення тих чи інших земельних ділянок, які були власністю органів самоуправління. Подібний випадок зустрічаємо в універсалі від 2 червня 1653 року, за яким козакам та міщанам одного з сіл під Києвом заборонялосмя захоплювати землі і сіножаті Київського магістрату4.
Іноді і діяльність самих козаків, наприклад, рибальство призводила до порушення прав власності на природні ділянки. Так, на скаргу священника Видубицького монастиря отця Клементія Старушича Гетьман універсалом від 25 травня 1654 року заборонив козакам і простим людям рибалити в урочищах, що належать монастирю5. Тобто, з одного боку, універсали захищали право власності на той чи інший вид нерухомості, з іншого ж боку - стримувала нищівне використання природних ресурсів навіть тими ж козаками та селянами.
У XVIII ст.екологічна політика козацтва стосувалася лісів, мисливських, рибальських угідь, сіножатей, природніх копа-лин(вапно, мармур)тощо. В Архіві Коша Нової Січі ми зустрі-чаємо ряд документів, присвячених природоохоронній тематиці. В першу чергу це стосувалося лісових масивів, яких на Запорожжі, за думкою Д.Яворницького, було не так і багато (степова зона). В основному ліси росли по долинах Дніпра та його притоків, на берегах озер, лиманів, в ярах. Виходячи з географічного положення, найбільше лісів було на території північних паланок: Самарської, Орільської і Протовчанської. Найбільш відомі лісові масиви - Нерубай і Чорний ліс. Саме в цей період висловлення "втік до Чорного лісу" - означало став гайдамакою6. Справа в тому, що ці ліси були своєрідним природнім кордоном Запорозьких Вольностей, тут переховувалися і козаки-запорожці від переслідувань поляків або татар, тікали сюди і прості селяни, котрі не бажали стогнати під чоботом польських магнатів або російських дворян. Найбільше цінувалися Самарські ліси, які були багаті і знамениті своїми дубами (т.зв."Самарська Товща").
В останні часи існування Запорізької Січі (з 50-х років XVIIIст.) питання охорони природних багатств, насамперед лісів, стають більш актуальними. На думку І. Грозовського це можна пояснити слідуючими причинами:
Активна політика Коша Запорізької Січі, спрямована на залюднення території Вольностей, викликала різке збільшення кількості населення в степах. Розвиток промислового скотарства і землеробства, виробництво товарів на продаж привели до інтенсивного використання природних ресурсів краю.
Колонізаторська політика царського уряду на території Лівобережжя, зокрема Великого Лугу, - спорудження фортець,заснування поселень - сприяла хижацькому винищенню флори та фауни гарнізонами фортець та поселенцями.
Як відомо значної шкоди лісам завдають стихійні лиха, особливо пожежі. Не слід забувати і провійськові дії, коли багато лісів вирубалися різними воюючими сторонами зі стратегічною метою7.
Значних втрат зазнали ліси, та й взагалі навколишнє середовище під час побудови Української та Дніпровської оборонних ліній, під час створення Новоросійської губернії. 
Питання лісокористування органічно впліталися в проблеми, пов'язані з боротьбою козацтва за землі. В період Нової Січі Кіш намагався (вірніше повинен був) самостійно вирішувати всі проблеми з цього приводу. Російська влада з цього питання давала формальну відповідь: " в снабдении оным (тобто деревиною) есть надобность всего государства"8, за легкої руки імперії Запорожжя перебрало на себе державні функції по захисту лісових багатств. А це - одне з підтверджень часто проголошуваної останнім часом тези про Запорозьку Січ як хранительницю державності України. І Кіш з поставленою проблемою досить успішно справлявся. Свідченням цього є архівні документи. Це - звернення приватних та офіційних осіб до Кошу з метою отримання дозволу на вирубку лісу, доречі такі заходи козацька старшина ввела в дію чи не найпершими. Дозвіл на вирубку лісу давав Кіш або кошовий отаман. Вирубка повинна була проводитися лише за присутності представників хазайнуючої тут паланки, заборонялося для опалення рубати мокре дерево("…за неупотреблением в надобность спортить сирое дерево на дрова…"), брати лише сухе ("…употребляли б на то (опалення) леж9). Були передбачені і покарення за порушення норм природокористування і недотримання наказів Коша: "…которих в лесах сищут, арестовав ввесь скот и что при них будет, представлять к вам(в паланку) при своїх всего заарестованого регистрах. А ви в Кош обязательно доносите…"10.
Одним з нововведень XVIIІ ст. було формування з козків спеціальних команд "для избережения от опустошений сторонними лесних и протчих войскових угодий"11. Одну з таких команд очолював полковий стар-шина Данило Малиновський ("… к опустошению напрасному леса портить не допускать и в сем прилежное надсмотрение поручено от Коша товарышу куреня Донского Данилу Мали-новскому. А всем жиючим около реки Днепра запорожским козакам крепко прказуется излышне лесу не пустошыть і чинить ему (Даниле Малиновскому) всякое допоможение"12)
Велика кількість наказів стосується попереджень жителів навколишніх до паланок сіл про раціональне використання лісів, ордери про передачу окремих лісових ділянок козацьким зимівникам, та запорожцям-власникам.
Як відомо, на території козацьких Вольностей протікало чимало річок, в основному, приток Дніпра. Отже і рибальство було одним з провідних занять в цьому регіоні як для козаків, так і для селян. Під екологічну протекцію Коша Нової Січі попадали і водні угіддя. Так, було заборонено без відома Коша або місцевої старшини ловити рибу в річці Самарі("никому без ведома Коша риби в Самаре ловить не допускать…"13).
Було розроблено низку заходів і відносно мисливців. Їм було заборонено полювати без дозволу козацтва. А в 1773році був прийнятий закон Російської імперії про полювання, згідно якого з 1 березня по 29 червня заборонялось добувати дичину14.
Козацтво теж ввело окрім загальноросійських і власні санкції, дії яких мали позитивні результати. Наприклад, у червні 1761 року полковник Бугогардівської паланки Корній Шустовал надав кошовому отаману Григорію Федорову рапорт про затримання мисливців - жителів сусідніх слобід, які без дозволу Коша полювали на лисиць15.
Отже, запорозькі козаки приділяли велику увагу охороні і раціональному використанню природних багатств на території Вольностей, шляхом встановлення чітких правил природо-користування різного роду угіддями.
Питання охорони природи знаходило відображення і в діяльності козацтва після 1775 року. Так, за наказом отамана Азовського козацького війська генерал-майора К.Решетілова від 12 серпня 1859 року станичні управи повинні були "…принять самые деятельные меры к разводу лесоводства вообще полезного с тем, чтобы каждое общество разводило лес всякого рода, найболее способного к растению в этом крае"16.
На поданих вище прикладах можна переконатися, що українське козацтво, відоме насамперед своєю славною військовою діяльністю, проводило різноманітну внутрішню політику. Однією з ланок цієї політики є природоохоронна діяльність, яка проводилася на державницькому рівні. В кінці XVIII ст. проявляється чітка владна ієрархія в природоохоронній діяльності козацтва, чого не можна казати про російські землі. Так, саме козаки почали створювати загони по охороні навколишнього середовища - своєрідний український, ймовірно перший в Російській імперії Green peace.

Література

1Бегека А.Д. Офіційні природоохоронні заходи на Україні в XVII-XVIIIст./ Екологія, охорона природи, екологічна освіта і виховання. Зб. ст. присвячена 80-річчя Черніг.пед.інст. ім. Т.Г.Шевченка./Під ред. В.В.Г рубінко.-Чернігів.-1996.-C.185
2Там само. - С. 185
3Документи Богдана Хмельницького.1648-1657./Упоряд:І.Кри-п'якевич та І.Бутич.- К.: Вид-во АН УРСР.-1961.-С.148
4Там само. - С. 290
5Там само. - С.352
6Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків: У 3т.-К.,1990.-Т.1.-С.61
7Грозовський І. Охорона природи на Запорозькій Січі //Право України.-1997.-№12.
8Гісцова Л.З., Демченко Л.Я. "Щоб защадьевши леса…можно било і напредкы чем корыстоватись"//Архіви України.-1991.-№5-6.-С.76
9Там само.-С.78
10Там само.-С.78
11Там само.-С.81
12Там само.-С.81
13Там само.-С.78
14Бегека А.Д. Офіційні природоохоронні заходи на Україні…- С.187
15Грозовський І. Охорона природи на Запорозькій Січі…-С.105
16Азовське козацьке військо (упоряд.Маленко Л.М.)// Козацтво на Півдні України.Кінець XVIII-XIXст./Автори-упоряд: О.А.