За даними ЮНЕСКО, сьогодні в світі 1,5 мільярда людей не мають доступу до якісної питної води, а, за прогнозами Всесвітньої метеорологічної організації, до 2020 року з нестачею питної води може зіткнутися все населення планети Земля. На переконання автора цієї статті "Тільки той народ має майбутнє, в якого є чиста вода". І це не просто слова. Це думка професіонала, який тридцять років займається питаннями водного господарювання в державі, працював у Міністерстві меліорації і водного господарства, відтак заступником міністра охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, головним державним інспектором України з охорони навколишнього природного середовища.

Насамперед про те, з приводу чого вже не виникає жодних сумнівів - у XXI столітті водні ресурси більшості країн світу стануть вирішальним чинником їх економічного розвитку та екологічної безпеки. Щодо України " то широкомасштабне перетворення природних екосистем, залучення значних обсягів водних ресурсів у господарський обіг, їх забруднення, зміна умов функціонування ландшафтів призвели до порушення природної рівноваги, зниження якості води та втрати її самовідновної і самоочисної здатності. Як наслідок " сучасні водоресурсні проблеми набули загальнодержавного значення, стали одним з головних чинників національної безпеки країни.

Водне господарство України має давню історію. Головними його завданнями були і залишаються гарантоване забезпечення населення і галузей економіки водою у необхідній кількості і відповідної якості.

Для забезпечення цих завдань водна галузь України на початок 90-х років минулого століття досягла найвищого свого розвитку. У сфері її діяльності перебувало 63 тис. малих річок і водотоків з 52,4 млрд м3 місцевого стоку, 21,0 млрд м3 прісних підземних вод, водосховища і ставки із загальним об'ємом 55,3 млрд м3, сім великих магістральних каналів загальною довжиною 1192 км та 10 великих водогонів, по яких щороку в маловодні райони подавалося понад 22 млрд м3 води.

Для управління і експлуатації такого складного водогосподарського комплексу в системі Мінводгоспу України була створена мережа управління, яка включала: 25 обласних управлінь водного господарства, 30 будівельно-монтажних трестів, в складі яких функціонувало 2365 будівельних підприємств, 27 заводів залізобетонних виробів і 17 ремонтно-механічних заводів, 4 басейнових водогосподарських об'єднання, шість проектно-вишукувальних інститутів з 17 філіями, 107 міжрайонних управлінь з експлуатації зрошувальних та осушувальних земель, водопроводів сільськогосподарського призначання і захисних споруд на водосховищах та річках.

Система Міністерства меліорації і водного господарства в зазначений період представляла одне із найпотужніших відомств України, яке в рік освоювало в теперішньому еквіваленті близько 7 млрд гривень капітальних вкладень. Тут слід зазначити, що це відомство з самого початку об'єднувало дві галузі: водне господарство і водні меліорації. У період широкомасштабних меліорацій, звичайно, основне фінансування направлялося на меліорацію земель, особливо зрошення, яке в свою чергу вимагало будівництва нових магістральних каналів і водоводів.

Задля справедливості, слід зазначити, що оптимізована меліорація для України вкрай необхідна, бо вона є страховим фондом нашого ризикованого землеробства, і там, де меліоративні системи спроектовані, побудовані та експлуатуються на науково обгрунтованих засадах, там екологічних проблем не було і немає. І те огульне паплюження меліорації земель людьми, далекими від цієї справи, завдало багато шкоди економіці країни і агропромисловому комплексу зокрема. Але тема меліорації земель для окремої розмови.

На Міністерство меліорації і водного господарства України ще в 1960 році був покладений державний контроль за використанням і охороною водних ресурсів. Ця служба діяла за басейновим принципом, мала 11 басейнових управлінь із 27 територіальними гідрохімічними лабораторіями. І ніхто, ніколи з інших відомств не втручався в проблеми супроводження паводків, ліквідацію підтоплень, бо їх просто або не допускали, або упереджу-вальні роботи здійснювались вчасно і на високому професійному рівні.

Після здобуття Україною незалежності та переходу економіки на ринкові відносини відбулися зміни і у водному господарстві. Але головна мета, основні завдання водного господарства залишились ті ж самі. Необгрунтована приватизація частини водогосподарського комплексу, втрата позицій стратегічного провідника перспективного розвитку водного господарства в умовах становлення ринкових відносин, самоусунення від виконання багатьох прямих водогосподарських завдань, від контролю за використанням земель водного фонду призвели до масової забудови заплав річок і вкрай загострили кризову ситуацію в їх басейнах. Відмова від введення нових прогресивних економічних відносин надзвичайно загострила ситуацію в галузі. Водне господарство за своєю структурою, технологіями, рівнем водокористування та охороною вод прийшло у суперечність із відновлювальною спроможністю природних водних екосистем і якісними запитами соціальної сфери водозабезнечення. Незадовільний стан водних джерел створив великі труднощі для розв'язання проблем екологічно безпечного питного водопостачання населення.

Специфіка питного водопостачання в Україні полягає в тому, що воно на 75 відсотків грунтується на поверхневих водних джерелах. Сучасні технології дозволяють очистити воду від будь-якого забруднення і навіть довести її до дистильованої. Але при цьому слід враховувати вартість такої очистки. І чи потрібна така вода людям для питних потреб" І які наслідки будуть від її вживання"

Оскільки якість води в природних поверхневих джерелах нині належить переважно до третьої " п'ятої категорії, а традиційні технології очищення води розраховані на першу-другу категорії якості води у вододжерелі, то їх застосування не дозволяє підготувати питну воду відповідно до нормативних вимог. Це створює загрозу здоров'ю населення, зумовлює високий рівень захворювання кишковими інфекціями, гепатитом, збільшує ступінь ризику впливу на організм людини канцерогенних і мутагенних факторів.

Причинами несприятливої ситуації із забезпеченням населення питною водою нормативної якості є не лише екологічні чинники, а й цілий ряд проблем, які виникли внаслідок того, що впродовж тривалого часу водопровідно-каналізаційне Господарство розвивалось низькими темпами і незадовільно комплектувалося технікою, матеріалами, обладнанням.

Аналіз даних щодо водовідведення і якості природних вод, що проводився тривалий час, свідчить про триваюче забруднення поверхневих і підземних, а особливо грунтових вод. Найбільше це спостерігається за останні 10-12 років. Якщо об'єми використаної свіжої води з 1990-го до 2001 років скоротилися з 30,2 до 12,2 млрд м3, а об'єм відведених стічних вод " з 20,3 до 12,3 млрд м3 то об'єм надходження забруднених вод збільшився з 3,2 в 1990 р. до 3,8 млрд м3 в 1999 р., в тому числі без очищення " з 0,5 до 0,7 млрд м3. При загальному спаді водоспоживання забруднення поверхневих водних джерел і ґрунтових вод не тільки не зменшилося, а частково і збільшилося. Такий процес пояснюється тим, що різко зменшилася відновлювальна, самоочисна спроможність річок та інших водних об'єктів.

Реалізація основних напрямів розвитку водного господарства має відбуватися за такими принципами: басейн водного об'єкта має розглядатися як єдиний об'єкт управління водогосподарською діяльністю при обов'язковому врахуванні наслідків від заходів, які проводяться на ньому; водні об'єкти місцевого значення в межах басейнів річок загальнодержавного значення управляються місцевими органами при погодженні із спільними для всього басейну заходами і планами; збалансованість економічного розвитку і відтворення водних ресурсів; нормоване водокористування. Покриття затрат на реалізацію екологічно і соціально обгрунтованих заходів зі стійкого відтворення екологічно повноцінних водних ресурсів має відбуватися через платежі за водокористування. Воду слід визнати економічним продуктом, першоосновою життєзабезпечення людини. Розміри платежів мають стимулювати раціональне й екологічно безпечне водокористування.

Розвиток водного господарства України в нових соціально-економічних умовах буде успішним при розумінні цілей цього розвитку населенням країни і його підтримці. Досягти цього можна лише через створення умов для широкої інформова-ності населення і залучення широкої громадськості й водокористувачів на всіх етапах розвитку і реалізації заходів, які прямо чи опосередковано впливають на розвиток водного господарства. Зокрема необхідно забезпечити: доступність до інформації про стан водних і водогосподарських об'єктів, якості питної води; прозорість процедур визначення тарифів, накопичення і витрачання коштів; прозору тендерну основу укладання контрактів на виконання підрядних робіт з реалізації планів і заходів; контроль і обговорення результатів реалізації заходів; розробку загальноосвітніх і професіональних програм навчання, засобів пропаганди водогосподарських заходів і рішень.

На наш погляд, спираючись на останні досягнення водогосподарської науки і вітчизняний досвід щодо створення умов для екологічно безпечного водокористування, раціонального використання, охорони і відтворення повноцінних водних ресурсів в Україні, необхідно визначити єдино відповідальну державну структуру за стан водних ресурсів в країні, якій належить: здійснити водогосподарсько-екологічне районування території України для створення передумов функціональній самоокупній галузі "Водне господарство"; створити Водний банк, який допоможе гарантовано фінансувати галузь в нових економічних умовах функціонування; як відповідальному за стан справ в річковому басейні включити у сферу своєї виробничої діяльності всі структури, що перебувають на водному об'єкті; відновити всі функції, які забезпечувала галузь на кінець 80-х років, із значним їх розширенням з метою створення економічного базису створення самоокупної галузі; провести інвентаризацію земель водного фонду і скласти їх кадастр; провести паспортизацію існуючих водосховищ, ставків і, виходячи з умов зарегульованості по кожному річковому басейні, їх ефективності і доцільності, прийняти рішення щодо подальшої їх експлуатації, реконструкції чи спуску; взяти на себе всю відповідальність за міжнародне співробітництво по всіх водогосподарсько-екологічних програмах, проектах, які реалізуються в Україні, якісно підвищити ефективність такої співпраці; відновити оптимізовану кількість будівельних водогосподарських організацій в розрізі адміністративних областей, виходячи з виробничих потреб; накопичений в Україні досвід водогосподарського будівництва перенести в зарубіжжя, а на зароблені кошти інвестувати свої водогосподарські проекти і програми; впровадити в практику управління водогосподарським комплексом сучасні методи, способи, технології, що дозволить піднести на рівень сучасних вимог управління використанням, охороною і відтворення водних ресурсів (покриття стільниковим зв'язком території України дозволяє впровадити автоматизовані системи управління річковими басейнами), створити на одній з 63 тисяч річок і водотоків країни дослідно-иоказовий об'єкт "Мала річка" для відпрацювання на ній останніх досягнень науки з метою відновлення природно-екологічної рівноваги в її басейні і перенесення цього досвіду на інші річки держави; особливу увагу приділити чорнобильській зоні, через яку протікають річки, які є джерелом водопостачання для 35 млн. наших громадян; корінним чином змінити систему підвищення кваліфікації для галузі, керуючись останніми досягненнями в галузі управління.

Проблемою XXI століття буде питна вода, і якщо ми всі усвідомимо загрозу її насування, захочемо зберегти для себе і прийдешніх поколінь найголовніший і нічим незамінний природний ресурс " воду, то знайдемо можливості для відновлення в повному складі державного органу управління використанням, охороною і відтворенням водних ресурсів країни.

Для цього необхідно вишукати всі можливості, бо вода " це саме життя.

Яцик А. Горизонти водного господарства України // Урядовий кур'єр . . 16 октября 2003 (? 194) . С. 9