За підтримки  ІВ

«Вісник Мрії»

27 червня - Форум
Меню сайту
Нові коментарі
Авторизация
Друзі сайту
Оновлення форуму
  • От этого нельзя отказаться. (1)
  • Релігії світу та екологічне виховання молоді (57)
  • Работа в интернете (0)
  • Еко-календар зі християнськими святами звязаними з природою (6)
  • Організація і проведення малотривалих таборів (6)
  • Цікаві місця мого регіону (13)
  • Россия против убийства малышей - детёнышей тюленей (бельков) (0)
  • Петиция в помощь для создания приютов для животных (0)
  • Конференції, зїзди, семінари (37)
  • Наві теми (17)
  • Хмара тегів
    Легіони Землі екоосвіта ЗРЗ здоровье ПИТАНИЕ сталий розвиток Мама-86 МАМА-86-Запорожье Вісник Мрії Республика Мечта Республіка Мрія електронні відходи Вестник Мечты ВМ-НФ Мама-86-Запоріжжя Живи органічно Запорожье Экомарафон Запоріжжя конкурс
    Пошук
    Статистика



    mail.ru

    Сегодня работали на сайте:

    Сейчас на сайте

    Вітаю Вас, Гость · RSS 05.12.2016, 06:20

    [ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
    Сторінка 1 з 11
    Форум » Дитячий екологічний Рух України » Екологічний календар » 27 червня (Всесвітнній день рибальства)
    27 червня
    ПВПДата: Середа, 10.11.2010, 14:55 | Повідомлення # 1
    800-1200
    Група: Керівник проекту
    Повідомлень: 856
    Репутація: 13
    Статус: Offline
    My WebPage

    Внутрішні водойм України: кількісне і якісне виродження корінних риб - наслідок браконьєрства

    Рибальству в Україні завжди надавалось важливого значення. У її внутрішніх водоймах промислове рибальство зосереджене здебільшого у басейні Дніпра. Протягом 90-х років XX ст. у каскаді Дніпровських водосховищ, які є по суті природно-технічними водоймами, відбулось трикратне падіння добування риби у порівнянні з 70-80-ми роками, знизившись з 20-22 до 7-8 тис. тонн (Програма сталого розвитку в Україні, 2001). Прямими причинами такого зменшення стали економічна ситуація, а також екологічні зміни у водоймах, як наслідок діяльності людини. Ситуація з водосховищами є особливо гострою через постійні зміни рівнів води. Запровадження штучного розведення риби, заснування заповідників та застосування квот на вилов риби (з 1996 р.) все ще є недостатніми для виправлення ситуації. А тим часом різноманіття рибного населення водойм України погіршується як за якісними, так і за кількісними показниками. Уже з уст рибоохоронців кілька місяців тому по радіо прозвучали невтішні прогнози щодо рибальства у Київському і Канівському водосховищах: незабаром у них не можна буде впіймати рибу й на вудку, а не те що вести рибний промисел. З огляду на це до збереження різноманіття корінних (туводних, місцевих) риб України як її національного надбання потрібні нові підходи, які зважатимуть на позитивні й негативні набутки господарювання на водоймах і його сучасні реалії, щоб принаймні віддалити в часі остаточне їх іхтіофауністичне збідніння. При цьому варто скористатись й передовим світовим досвідом: відомо, що рибний промисел у водоймах загального користування у Західній Європі давно не ведеться.

    Минуле й нинішнє оснащення рибного промислу. Па початку 30-х років XX століття в Україні загальна акваторія прісноводних озер становила 100 тис. га, водна площа Дніпра та інших малих річок -120 тис., самого Дніпровсько-Бузького лиману, що замикає Дніпровську систему, - 82 тис. га; всього 302 тис. га. На них ловили рибу близько 600 рибалок, які працювали здебільшого закидними неводами завдовжки 200-250 м, дрібними ятерями, плавними річковими тристінними сітками і невеликою кількістю ставних сіток. Вони в'язались з тонкої льняної або бавовняної нитки. Для продовження строків використання їх щоденно сушили, часто консервували, смолили, фарбували. Рибальський флот на будь-яку відстань пересувався за допомогою весел чи парусів. На Дніпровсько-Бузькому лимані рибальство за технічним станом було розвиненіше. Тут застосовували закидні неводи завдовжки до 800 м, трали (бурила) для лову бичків і тюльки, плавні сітки, які буксирувались двома парусними дубами.

    На початку 80-х років XX ст. промислове рибальство у внутрішніх водоймах України зосереджене переважно на водосховищах, площа яких на кінець 70-х років XX ст. становила 740 тис. га, з них на водосховища Дніпра припадає 698 тис. га. На них працювало 2357 рибалок. Для добування риби використовували ставні сітки - 42 тис. штук, плавні сітки річкові -138, ятері — 2,3 тис., неводи тюлечні — 47, трали тюлечні — 261. Усі знаряддя лову виготовляються з капронового полотна, завдяки чому підвищилась "їх уловистість, довговічність і полегшилась праця рибалок. Якщо в минулому до 85% риби виловлювали неводамми, то тепер стільки ж припадає на долю сіток. На своєму оснащенні на противагу 30-м рокам рибалки мають човни з підвісними і стаціонарнимми двигунами, мотоботи, мотофелюги тощо (Денисов, 1969; 1980).

    Не реалізовані пропозиції. З середини XX ст. рибна промисловість стала застосовувати капронові сітки, уловистість яких більша у порівнянні з бавовняними та льняними у 4-5 разів (Андреев, Лисицьша, 1952). З введенням капронових сіток, які характеризуються, крім того ще й підвищеною міцністю, у погоні за уловистістю стали застосовувати значно тонші, або, як говорять рибалки, "липкі" нитки. Це викликало різке збільшення прилову молоді судака. Його мальки чіпляються за надзвичайно тонкі нитки сіток зябровими кришками та зубами. У зв'язку з цим настирливо порушувалось питання про доцільність застосування сіток у водоймах, де судак є промисловим об'єктом. Ця проблема постає ще нагальніше у зв 'язку з появою сіток з ще міцніших, але тонших ниток, що вимагало конструювати їх такими, які максимально відповідали б вимогам охорони рибних запасів навіть при деякому зниженні уловистості нових снастей (Бондаренко та ін., 1961). Розробка різних знарядь добування риби, у тому числі й сіток з покращеними селективними (відбірними) якостями перспективна.

    Значення втілення у промисел снастей зі зменшеною кількістю прилову молоді цінних риб важко переоцінити. Дійсно, якщо згідно з "Правилами рибальства" допускається 5-8% прилову молоді цінних риб, то зменшення прилову тільки у два рази дозволить зберегти не менше 100 тис. ц молоді цінних риб. А це означає, що після досягнення цією молоддю промислових розмірів можна одержати 300-400 тис. ц високоякісної риби (Виноградов та ін., 1961).

    Отже, на початку 60-х років XX ст. встановлено, що застосування капронових сіток незалежно від їх конструкції майже в усіх озерах і водосховищах призводить до високого рівня прилову молоді цінних риб (ляща, судака). Якщо здатність сіток до відбирання риб не вдасться підвищити, то необхідно розпочати роботи по заміні сіткового промислу іншими способами лову.

    Незважаючи на те, що розробки щодо ощадливого ведення рибного промислу у внутрішніх водоймах України існують, проблема про зняття з промислу капронових сіток на них не порушувалась державницькими установами ні рибогосподарського, ні природоохоронного спрямування. А тим часом негативні наслідки застосування капронових сіток на водоймах України дуже відчутні й нині. Сітки заполонили усі водойми незалежно від їх площі і типу експлуатації і по суті є браконьєрськими знаряддями незалежно від користувача: промисловця чи браконьєра. До того ж найсучасніші сітки з мононитки стали ще "липкішими". Висота їх така, що вони перекривають всю товщу води водойми, від її поверхні й до дна. Прикро, що ті, хто завозить чи випускає таку "дель", обґрунтовує її потребами у птахівництві. Але будь-який птахівник переконає, що така сітка знищить не тільки пташиний молодняк, а й дорослих птахів. Ніхто не скаже, скільки птахів знайшли собі смерть у сітках, які горе-рибалки залишили на берегах водойм піля того, як стасть стала непридатною для подальшого використання внаслідок її засмічення, заплутування, рвання тощо!

    Промислове рибальство підриває запаси риб. Ось як практично ведеться промисел риби у внутрішніх водоймах, принаймні у водосховищах Дніпра. Все це зафіксовано у різних виданнях.

    Промислові організації намагаються пошвидше виловити з водосховища лімітовані види риб, які цінніші і легше вибираються з сіток. Тому спершу, як правило, для лову використовуються великовічкові сітки, а вичерпавши ліміт, що зазвичай відбувається у кінці промислового періоду, рибалки частіше застосовують маловічкові сітки. Якщо протягом року лімітовіані види риб ловляться погано, рибалки для виконання плану також починають інтенсивніше застосовувати маловічкові сітки (Литвиненко, Шерстюк, 1977). Для інтенсифікації промислу риби рекомендують збільшувати асортимент ставних сіток, ширше залучати до промислу активні знаряддя (плавні сітки з примусовою тягою, верховодко-тюлечні трали тощо), пастки різного типу, впроваджувати ставні сітки з мононитки тощо; це пропонувалось зокрема, для рибальства у Канівському водосховищі, хоч у ньому низька ефективність розмноження промислових риб (Луговая, Снежина, 1982).

    Промисел частикових риб у водосховищах Дніпра здійснюється здебільшого ставними сітками з різними розмірами вічок. Встановлено, що навіть збільшення вічок до 70-75 мм не сприяє повному припиненню виловлювання "маломірних" риб тих видів, що охороняються. Так, "маломірні" лящі можуть заплутуватись у сітках навскоси, а "маломірні" судаки захоплюють зубами нитки полотна, з якого виготовлені сітки з будь-яким розміром вічок. Маса прилову у сітках з розміром вічка 75 мм і навіть 80 мм буває більшою, ніж допускається "Правилами рибальства". Наприклад, влітку 1977 р. прилов "маломірних" риб, тих видів, що охороняються, в уловах ставних сіток у середній частині Каховського водосховища у сітках з розміром вічок 30-40 мм становив 20,6 %, 50 мм - 31,4 %, 75 мм - 15,7 %, 80 мм - 25,0 % (Денисов, 1980) проти максимально допустимого - 8% (згідно з "Правилами рибальства"). У маловічкових сітках на різних ділянках Кременчуцького водосховища у промисловий період 1972-1973 рр. прилов "маломірного" ляща досягав 17,8-59,9 %, набагато перевищував дозволений "Правилами рибальства". На думку дослідників, значне використання на промислі маловічкових знарядь приведе до скорочення чисельності цінного для промислу виду - ляща, чого не варто допустити (Литвиненко, Шерстюк, 1977). Між іншим викликає сумнів те, що вважається біологічно обгрунтованою норма прилову молоді видів риб, які охороняються, у розмірі 20 % від загального улову маловічковими сітками і від улову тільки тих видів, що охороняються, -великовічковими сітками; дивним є і те, що "промислова міра" на ляща та плітку — відповідно 32 та 18 см - завищені щонайменше на 1-2 см (Снежина, 1990). Як перше, так і друге спростовується дещо нижче викладеними відомостями.

    Значно підривають запаси ляща, синця та судака їх великі прилови непромислових розмірів, які влітку досягають у маповічкових сітках у Кременчуцькому водосховищі 40-60%, у Каховському та Дніпродзержинському водосховищах - 30-40%. За орієнтовними підрахунками у Кременчуцькому водосховищі протягом липня - серпня 1974 р. було виловлено 200 тис. штук судака, понад 1 млн. штук ляща, понад ЗО тис. штук синця, що у перерахунку на масу дорослої риби склало б 12 тис. центнерів (Вятчанина та ін., 1976).

    Зростання у 2 рази добування плоскирки у Канівському водосховищі у 1973 р. у порівнянні з 1972 р. пов'язують з тим, що на рибоприймальних пунктах під видом плоскирки реєструвався дрібний лящ, ловіння якого заборонялось. Проте це відбувалось і раніше: у 1966 р. із зданих на рибоприймальний пункт 385,4 ц ляща було зареєстровано як лящ 107,1 ц, а решта - як дрібнота І-ІІ групи; у 1967 р. лящем здано 178,5 ц, дрібнотою - 956,4 ц (Озинковская, Ерко, 1976). У зв'язку з цим викликає недовіру думка про те, що більшість промисловиків ощадливо ставляться до рибних ресурсів - випускають рибу непромислових розмірів (Гридько, 2003).

    Одночасно в усіх Дніпровських водосховищах погіршується склад іхтіофауни. Значення цінних промислових риб зменшується, але зростає значення промислове малоцінних риб, особливо тюльки. Так, у 1974 р. її вилов у Каховському водосховищі досягав 67% від загального улову, у Кременчуцькому - 18,2%, у Дніпродзержинському - 52% (Вятчанина та ін., 1976). А відбувається це тому, що під час промислу тюльки у водосховищах Дніпра завдається значної шкоди різноманіттю рибного населення, в тому числі й цінним рибам. Тільки у Кременчуцькому водосховищі у неводних і тралових уловах тюльки серед прилову виявлено 19 видів молоді промислових риб (плітка, синець, чехоня, лящ, судак, білизна, щука, в'язь, окунь, плоскирка та інші), переважно цьоголітнього та дволітнього віку. Ці прилови за масою у 2-14 разів перевищували граничні величини, що допускаються "Правилами рибальства", й обчислюються десятками центнерів для окремих видів риб і наносять значної шкоди їх чисельності (Шевченко, 1991).

    Ловіння риби сітками у водосховищах та озерах завдає рибним стадам значних втрат, які не охоплюються ніякою статистикою. Відомо, що влітку рибу вибирають з ставних сіток раз на добу, а то й рідше, особливо за штормової погоди це буває і через 2-4 доби. Протягом цього часу частина впійманої риби засинає, розкладається і стає непридатною для їжі, її викидають.

    Залежно від тривалості перебування сіток з рибою у воді її відходи зростають. Так, в уловах ставних сіток, які перебували у воді протягом однієї доби, відходи судака складали 20 %, щуки — 12%, ляща - 2 %; протягом двох діб відходи судака становили 26 %, щуки — 15%, ляща - 10%; протягом трьох діб відходи судака досягали 40 %, щуки — 37%, ляща - 30%; протягом чотирьох діб відходи судака зросли до 64 %, щуки - до 91%, ляща - до 39%. Значної шкоди завдають і втрати сіток під час штормів, весняних та осінніх переміщень криги, коли відриваються розпізнавальні буйки чи сітки переносяться на нові місця. Інколи протягом року ці снасті є пасткою для різних риб. Немало їх травмується і гине внаслідок проникнення через вічка сіток, неводів і тралів, особливо за швидкого їх буксирування (Денисов, 1969).

    Добування риби у водосховищах Дніпра ведеться за інтенсивними технологіями. Про це свідчить зокрема те, що насичення сітками (тобто загальна кількість ставних сіток, що припадає на 1 тис. га площі водойми) Дніпровських водосховищ у 2-3 рази більша, ніж у волзьких (Денисов, 1969). Це - загальні дані, а ось конкретніші, "приводнені". Насиченість сітками Кременчуцького водосховища у 1966 р. (сьомий рік його існування) було таким, як Цимлянського водосховища на 14 році існування. Навіть за офіційною статистикою збільшення уловів у цьому ж водосховищі відбувалось здебільшого за рахунок інтенсифікації лову, бо середні улови на сітку мали тенденцію до зменшення. Так, у 1964 р. загальні улови становили 55234 ц, для чого використовувалось 4428 сіток, середній улов на сітку досягав 10,2 ц, тоді як у 1967 р. улови зросли до 74928 ц, для чого використовувалось 10433 сітки, а середній улов на сітку зменшився до 7,2 ц. На підставі цих даних науковці закликали до обережнішого підходу до експлуатації рибних запасів, зокрема, Кременчуцького водосховища (Танасийчук, 1969).

    Це — лише офіційно зареєстрована кількість сіток. А скільки їх виставляють бракон'єри?! Так, В. Боровик (2004) зазначає, що у Десенці риба здебільшого дрібна, її мов хтось пропустив через сито. Кожного разу рано-вранці йому доводилось спостерігати, як знімають поставлені в затоках і в самому річищі сітки, до того ж знімають їх одні і ті люди. Все це не може не завдавати значної шкоди рибному різноманіттю Десенки.

    Очевидці зазначають наявність величезної кількості сіток на дні Київського водосховища після скидання його води весною 2005 року!? Про їх незліченну кількість у кожному з водосховищ може сказати кожен спінігст: куди не кинь блешню, загарпуниш сітку, позбудешся щонайменше блешні!

    Браконьєрство "розквітає" у будь-якій внутрішній водоймі і не тільки з застосуванням сіток, їх згубний вплив довершується елетроловом, який називають варварським способом, що вбиває і калічить рибу. Пора за його ведення ввести кримінальну відповідальність (Гридько, 2003).

    Враховуючи те, що неводний лов застосовауються здебільшого для прибережного лову, то при ньому прилов молоді тих риб, що охороняються, теж значний. І про це відомо уже теж понад півстоліття. Так, у Дніпровському водосховищі в уловах прибережними неводами і волокушами спостерігався масовий вилов молоді цінних риб, серед яких тільки прилов молоді ляща іноді досягав 80 % (Короткий, 1953). Очевидно, цим зумовлено й те, що з середньодесятирічного (протягом 1951-1960 рр.) улову риби у річках Київської області, що становив 4373 ц, улов риб, промисел яких регулюється "Правилами рибальства", дорівнював лише 667 ц, або 15,3 %, серед яких улов судака становив 52 ц - 1,2 %, ляща - 174 ц - 4 % від загального улову (Левинсон, 1961). У 114 перевірених уловах прилов молоді цінних порід риб становив 37,3 % від улову риб, що регулюються правилами рибальства, і 6,5 % - від загального улову. Однією з причин такого високого прилову молоді цінних промислових риб є те, що у неводах і волокушах (у матні) і сітках застосовується полотно з вічком, розмір якого становить 30 мм. Цей розмір їх не забезпечує вихід риби, що попала у знаряддя лову, особливо високотілих риб, зокрема ляща.

    Очевидно, зазначеними чинниками обумовлюється зменшення уловів риби у Дніпровських водосховищах та їх рибопродуктивність у порівнянні з періодом до Дніпра. Але про це йтиметься дещо нижче.

    Ще один потужний регулятор рибних запасів. Все частіше з'являються відомості, що аматорське рибальство складає гостру конкуренцію промислу; наприклад, у 1995 р. улови рибалок-аматорів у Дніпровському водосховищі перевищили промислові у 9 раз. Одночасно вартість риби у сумі 5580-6200 грн, що була виловлена 1186 рибалками-аматорами протягом 124 днів масою 3100 кг, у тому числі плітка, окунь, щука, карась, не дуже перевищує вартість, яку одержала мисливсько-рибальська база за надані ш послуги, які склали 5319 грн. Але мисливсько-рибальська база витрат на забезпечення снастями, паливно-мастильними матеріалами та іншим спорядженням не несла. При цьому необхідно мати на увазі, що лише у Дніпропетровську рибалок-аматорів нараховується не менше 100 тис., з яких лише 4 тис. (4 % ) належать до організованих (Новицкий та ін., 1999). На Житомирщині аматорським рибальством займаються понад 4 тис. чоловік, а так званими узаконеними рибалками є близько 500 чоловік (Горлицький, 1999). В УТМР зареєстровано 335 тис. чоловік, серед яких переважають мисливці, які у міжсезоння займаються рибальством; "чистих" рибалок-аматорів нараховується близько 50 тис. чоловік (Шуляр, 2001).

    За щоденниками рибалка-аматора Осичнюка В.В., протягом 32 років, з 1956 р.до 1987 р. включно, ним виловлено 6446,8 кг риби, тобто щорічно він виловлював її у середньому трохи більше 200 кг. Середньорічний промисловий вилов риби у водосховищах Дніпра протягом 1981-1985 рр. становив 13506 т. Якщо прийняти середньорічний вилов риби одного рибалки-аматора 200 кг, то зазначену кількість риби у водосховищах Дніпра могли б виловити протягом року 67,5 тис. рибалок-аматорів (Щербуха, 2002). Необхідно зазначити, що частка промислових риб в аматорських уловах рибалок Придніпров'я досягає 57,7 %, а частка молоді цінних риб - 95 % (Новіцький та ін., 2000).

    Вважається, що в Україні аматорським рибальством охоплено 10 % населення. Це - потужний фактор впливу на водні екосистеми і їх рибне населення. Тому ця діяльність є своєрідним громадським рухом, що потребує відповідного спрямування і регулювання. У зв'язку з цим потрібні знання з диференціації сучасного рибного населення у різних басейнах та механізмів впливу людини на угруповання риб з метою розробки конкретних заходів щодо охорони, відтворення та раціонального використання рибних ресурсів.

    Як вироджуються риби. З становленням Дніпровського, Каховського та Кременчуцького водосховищ відбулись різкі зміни у рості ляща та судака. У Каховському водосховищі довжина тіла лящів одного віку зменшилась приблизно на 10 см, маса - у 2-3 рази: так, довжина тіла і його маса у шестирічок у 1953 р. становили 41 см і 1895 г, у 1983 р. - 33,2 см і 780 г. У Дніпровському водосховищі довжина тіла судаків п'ятирічного віку зменшилась на 13 см, становлячи у 1954 р. - 57,5 см, у 1987 р. - 44,5 см.

    Однією з причин зменшення розмірів і маси одновікових груп риб є селективна (відбірна) дія сіткових знарядь лову, які відбирають у першу чергу тих особин, що ростуть швидко, внаслідок чого змінюється генофонд популяції (стада) у бік збільшення кількості особин, що характеризуються сповільненим темпом росту. Відбирання тих особин, які швидко ростуть, зумовлене тим, що особини з високим темпом росту відрізняються від тих, що росли повільніше, за формою тіла, зокрема більшою її висотою і товщиною. Внаслідок цього особини одного розміру, але з вищим темпом росту в індивідуальному розвитку, у зв'язку з тим, що у них вище і товще тіло, у першу чергу відбираються промислом.

    Отже, селективна дія сіткових знарядь лову негативно впливає на відтворювальні властивості популяцій риб, скорочуючи темп їх росту, збільшуючи строк дозрівання таких особин, погіршуючи якість статевих продуктів плідників, а також життєздатність і чисельність їх потомства (Билько та ін., 2001). Подолати зазначене популяція здатна за умови відсутності селективного промислу або збільшення мінімального розміру риб, що дозволені для вилову. Це могло б сприяти відновленню характерного для видів співвідношення частот генотипів трасферинів (Крьіжановский, Дячук, 1984), відновленю популяцій риб.

    За ситуацією, що склалась у внутрішніх водоймах України, самостійне відновлення популяцій риб неможливе: сітки заполонили їх простір, причому кількість їх не контрольована, але з певністю можна стверджувати, що серед них переважають маловічкові. їх наявність у водоймах сприяє вироджуванню природних популяцій риб, зменшенню їх різноманіття, наслідком чого є обезриблення внутрішніх водойм України. Свідченням останнього є, зокрема, те, що кількість риб, яких пропонується занести до Червоної книги України, зростає майже втричі. Відомостей щодо зменшення уловів риб, зменшення їх розмірів в уловах, зменшення видового різноманіття, обезриблення окремих водойм чи їх ділянок в Україні кожен може навести чимало. Вихід з цієї ситуації може бути лише один: повна заборона сіток, як знаряддя, що веде до знищення природного рибного різноманіття водойм, відтворення якого відбувається тільки за рахунок самовідтворення, тобто без рибницької допомоги. Це стосується усіх без винятку внутрішніх водойм, а тим більше водосховищ Дніпра, кожне з яких є відносно ізольованою, замкненою водоймою, між якими обмін генетичним матеріалом, тобто між стадами риб відсутній уже понад півстоліття.

    Що робити. Проблему рибальства у внутрішніх водоймах України доцільно розв'язувати по-державному: рибний промисел на водосховищах Дніпра припинити, як збитковий і одночасно згубно-ресурсний. Одночасно необхідно створити всі законодавчі передумови для того, щоб теперішнім рибалкам-промисловикам було вигідно заробляти на обслуговуванні рибалок-аматорів, як це зроблено, наприклад, у США, де вкладений у промисел 1 долар давав 4 долари прибутку, а в обслуговуванні рибалок-аматорів -40 доларів.

    Про значення відсутності рибного промислу чи принаймні його обмеження можна переконатися на прикладі наймолодшого з Дніпровських водосховищ - Канівського. У перший рік (1972) перекриття Дніпра греблею Канівської ГЕС чисельність цінних видів риб у зоні затоплення була низькою. Це зумовлено тим, що перекриття річки відбулось до початку ходу плідників з Кременчуцького водосховища. Так, при порівнянні уловів риби у зоні Канівського водосховища протягом першого кварталу 1970-1973 рр. виявилось, що улов 1973 р. склав тільки четверту частину улову 1972 р., (Озинковская, Ерко, 1976). Проте, за результатами досліджень 1975 р., процес формування промислового комплексу відбувався успішно, зросла чисельність цінних видів, у першу чергу ляща. Змінився і розмірний склад промислових видів риб, збільшилась чисельність особин старших вікових груп. Нагромадженню чисельності цінних видів риб у водосховищі, що тільки формувалось, сприяло здебільшого введення у березні 1973 р. повної заборони промислового лову риби, за винятком періодичного відловлювання малоцінних видів, в основному верховодки. Протягом 1973-1975 рр. у водосховище з метою ефективного природного відтворення риб пересаджено 54,2 тис. штук плідників ляща та 0,5 тис. штук судака (Снежина, Цьіганенко, 1977). Промисловий лов риби у ньому був заборонений до червня 1976 р. Протягом цього часу з Кременчуцького водосховища сюди було пересаджено 60,8 тис. плідників ляща, в'язя та судака та 200 тис. личинок судака. Проте з початком у червні 1977 р. рибного промислу у Канівському водосховищі виявилось, що недивлячись на прийняті заходи по збереженню і збільшенню його рибних ресурсів вони не досягли високого рівня; його рибопродуктивність виявилась у два рази нижчою (13,4 кг/га), ніж у Каховському (26 кг/га) та Кременчуцькому (27 кг/га) водосховищах. Цьому не зарадило навіть вселення 949 тис. дволіток білого і строкатого товстолобиків (Луговая, Снежина, 1979). Середні багаторічні показники чисельності молоді риб свідчать, що за весь період існування водосховища (1973-1980 рр.) вони більше ніж у 3 рази менші середньорічних (1965-1972 рр.) показників для Дніпра (відповідно 59 і 192 штук, що припадає на площу у 25 м2) (Луговая, Снежина, 1982). Мабуть, ці відомості переконливо свідчать, що дозвіл на виловлювання малоцінних риб, про що зазначалось трохи вище, та інші "дозволи", у тому числі й посилене браконьєрство, не дозволили зрости рибним запасам. Тому промисловий лов риби у Канівському водосховищі давно доцільно припинити і вести на ньому тільки аматорсько-рекреаційне рибальство. Це стосується не тільки цього водосховища, а й інших. Адже, промислова рибопродуктивність з одиниці площі водної поверхні та одиниці об 'ему води у всіх водосховищах виявилась значно нижчою, ніж: на відповідних ділянках Дніпра до його зарегулювання: без тюльки вона зменшилась у 2,4 раза при розрахунку на 1 га водної поверхні (з 48, 2 до 20,5 кг/га) тау 4,5 раза з 1 м3 води (з 1,45 до 0,32 г/м3); при цьому необхідно мати на увазі, що загальна площа водної поверхні зросла у 7,2 раза, а об'єм води -у 13,6 раза (Сухойван, Вятчанина, 1989).

    Без застосування принаймні зазначених заходів щодо відновлення запасів корінних (туводних, місцевих) риб без штучного їх відтворення у внутрішніх водоймах України відсутня будь-яка надія на покращення ситуації. Викладені заходи, поряд з іншими, мають бути прийняті до уваги й при розробленні Закону України щодо веденння рибного господарства, зокрема стосовно рибальства у внутрішніх водоймах держави. Це буде й основою для збереження і охорони риб, що уже занесені до Червоної книги України і щодо яких проводиться процедура занесення до зазначеного державного документу. Без цього вони зникнуть з наших водойм, до чого уже привели, перелов риби, гідробудівництво на річках, забруднення їх вод тощо. Про це ми, громадяни України, повинні не тільки знати, а й сприяти тому, щоб і наші нащадки могли користуватись рибним світом, який створений його величністю Природою. Пам'ятаймо, поки-що туводні риби у наших водоймах — дар Божий, але й він вичерпний: ми їх не сіємо, лише жнемо. Тільки припинення рибного промислу у внутрішніх водоймах України може хоча б частково відновити і зберегти їх рибне різноманіття.

    У практику аматорсько-рекреаційного рибальства на внутрішніх водоймах України необхідно втілювати технології, які сприяли б найповноціннішому природному відтворенню їх рибних ресурсів: будь-який рибний промисел має базуватись на особинах, які дозрівають (здатні виметувати ікру) вдруге чи втретє, чим забезпечується одержання найжиттєздатнішого потомства (Жукинский, 1965). Серед таких заходів найважливішим є заборона виловлювання риб при найменшій довжині тіла, коли вони вперше досягають статевої зрілості, і дозвіл на їх виловлювання при довжині тіла, яка враховувала б найкращу відтворювальну здатність їх стад і вік найбільшого приросту маси стадом. Наприклад, стосовно ляща заборонити його виловлювання при довжині тіла 32 см і дозволити - при довжині тіла близько 40 см і масі здебільшого по над 1,5 кг (не виловлювати "підлящиків" молодих лящів масою менше 1 кг). Порівняймо, самки завдовжки до 37 см мають плодючість 41-254 тис. ікринок, тоді як завдовжки 40-45 см -144-452 тис. ікринок.

    Виловлювання плітки завдовжки 18 см (згідно з "Правилами рибальства") не можна вважати раціональним, бо тільки крупні її особини споживають тригранку (дрейсену), завдяки чому прирости її маси тіла на 6-му - 7-му роках життя щороку досягають не менше 85 г. До того ж поживність м'яса старших риб вища у порівнянні з молодими. Отже, плітку доцільно починати ловити при довжині тіла щонайменше 25 см, тобто у шести-семирічному віці, коли її маса у 7 разів більша, ніж у чотирирічному віці (при довжині тіла близько 18 см). Та й плодючість чотирирічок у 2,5-3 рази менша, ніж у шести-семирічок, останні з яких забезпечать і більшу кількість життєздатного потомства плітки. Подібного перегляду потребують усі найцінніші риби внутрішніх водойм України (Щербуха, 2005).

    У деяких внутрішніх водоймах, зокрема у природно-технічних водоймах (водосховищах) можуть вирощуватись так звані рослиноїдні риби, розмноження яких відбувається тільки у спеціалізованих рибницьких господарствах. Вони здебільшого не є об'єктами аматорсько-рекреаційного рибальства, їх доцільно ловити ставними частиковими неводами, які є єдиними знаряддями, у яких риби не травмуються, не гинуть під час штормів, з них є можливість випускати у водойму живими інших риб, які забороняється ловити чи з інших причин (Озинковська, Єрко, 1988).

    У любительсько-рекреаційному рибальстві теж необхідно дотримуватись правила: розмір гачка має відповідати розміру рота риби, яку намагаються ловити. Тобто, і при цьому рибальстві можна дотримуватись правил ощадливого рибальства, щоб не випускати у водойму рибу, яка зазнала стресу від перебування у руках рибалки, який дотримується правила - "впіймав - відпусти", тобто повернув у воду рибу, що не досягла розміру, за якого її дозволяється ловити. Отже, лінійка з сантиметровими поділками має бути у кожного рибалки.

    Висновки. Викладене нижче - найнагальніші заходи, виконання яких врятувало б від зникнення корінних (туводних, місцевих) риб внутрішніх водойми України, їх потрібно деталізувати, розширити і надати їм законодавчого характеру у відповідному законі щодо риби і рибного господарства. Найперше і конкретніше: необхідно найшвидше прийняти Державну програму відтворення рибних ресурсів і раціонального їх використання у внутрішніх водоймах України, яка розроблялася б відповідними рибогосподарськими установами, виконувалася б під керівництвом органів відтворення і охорони рибних запасів, використовувалися б рибні запаси для любительсько-рекреаційного рибальства, практичними провідниками ведення раціонального якого були б колишні рибопромисловики, а контролювалося б виконання зазначеної програми громадськими організаціями рибальського і природоохоронного спрямування.

    На підставі усього викладеного з метою відновлення риб у природних, природно-технічних (водосховищах) внутрішніх водоймах України, зокрема створення умов для повноцінного відтворення найсприятливішої розмірно-масової і вікової структури їх стад (принаймні для нагромадження у них особин старших вікових груп) необхідно на державному рівні:

    1) припинити ведення рибного промислу, створивши усі

    передумови для розвитку аматорсько-рекреаційного рибальства на

    ресурсно ощадливих технологіях;

    2) посилити кримінальну відповідальність за рибальство

    сітками, електричними знаряддями та підводними рушницями, як

    найзгубнішими засобами добування риби, що ведуть до прямого

    знищення рибного населеня і через порушення генетичної

    структури його стад;

    3) ввести кримінальну відповідальність за безконтрольне виробництво, завезення і реалізацію через роздрібну торгівлю і ринки сіткоматеріалів і сіток;

    4) забезпечити дієву охорону риби від прихованого ("законного") і відвертого (відкритого) браконьєрства.

    Державі й законотворцям пора серйозно змінити відношення до риби внутрішніх водойм України: прийняти відповідні нормативні документи, що спрямовані на відтворення їх рибних запасів з урахуванням передового світового і національного досвіду, проявивши при цьому високу громадянську позицію. Цього вимагають природоохоронні і свідома рибальська громада України: нащадки наші мають одержати у спадок не безрибні водойми. Без реалізації хоча б зазначеного справедливими є слова українського іхтіолога І. Н. Фалеєва, який, характеризуючи Дніпровське рибальство, ще у 1895 році зазначав, що всі його зусилля, спрямовані на охорону риби виявились марними: хорошу рибу хотіли ловити всі, а охороняти її не хотів ніхто. А жаль.

    А. Щербуха, кандидат біологічних наук

    Таб. 1 Середньорічні промислові улови риби і рибопродуктивність різних ділянок Дніпра до і після зарегулювання (без тюльки)

    Водосховища До зарегулювання Після зарегулювання, роки

    1966-1970 1981-1985

    Роки т кг/га г/м3 т кг/га г/м3 т кг/га г/м3

    Київське 1961-1964 318 36,4 1,10 (1231) 13,4 0,33)* 1222 13,3 0,33

    Канівське 1969-1972 470 35,1 1,09 (527) 8,4 0,20)* 595 9,4 0,23

    Кременчуцьке 1956-1959 890 47,1 1,56 7582 33,7 0,56 483 26,0 0,43

    Дніпродзержинське 1958-1962 263 19,7 0,55 13,73 24,2 0,56 483 8,5 0,20

    Дніпровське 1944-1947 250 16,4 0,47 524 12,8 0,16 632 15,4 0,19

    Каховське 1951-1954 2456 91,4 2,60 6178 28,7 0,34 4721 22,0 0,26

    Всього 4647 - - 15657 - - 13506 - -

    В середньому по каскаду - 48,2 1,45 - 29,1 0,42 - 19,5 0,31

    )* - Дані за 1976-1980 рр., які не включені до „всього”


    vprystupa@inko.lviv.ua
     
    Форум » Дитячий екологічний Рух України » Екологічний календар » 27 червня (Всесвітнній день рибальства)
    Сторінка 1 з 11
    Пошук:

    Авторське право належить керівникам проекту та авторам матеріалів © 2016
    Сайт управляється системою uCoz