Нобелівський лауреат Рагнар Артур Граніт (Granit)

за відкриття, пов'язані з первинними фізіологічними і хімічними процесами, які відбуваються в оці

роки життя: 1900 - 1991 рр.

Шведський нейрофізик Р.Граніт народився 30 жовтня 1900 р. у Гельсінкі (Фінляндія) в родині працівника державного лісництва. Ще школярем Граніт брав участь у боротьбі за незалежність Фінляндії від Росії (1918) і був нагороджений національним хрестом свободи. 1919 р. він вступив до Гельсінківського університету, 1923 р. одержує магістерський ступінь як фізіолог, а 1927 р. - з медицини. 1928 р. він відправився до Оксфордського університету, а впродовж 1929-1932 рр. навчається в Джонсонівському інституті медичної фізики Пенсільванського університету. Продовжуючи свої дослідження в галузі фізіології ока, він контактує з Х.К.Хартлайном і Дж.Уолдом, які працювали над аналогічними темами. На початку експериментів Граніт користувався традиційними опосередкованими методами, а згодом використовує електроретинограму (ЕРГ) - реєстрацією активності сітківки в цілому, аби довести, що «деталі зорового образу розвиваються під дією порушень і гальмування нервового центру власне сітківки». Багато електроретинографічних експериментів Гранітом були виконані в Гельсінківському університеті, куди він повернувся 1935 р., обійнявши посаду професора фізіології. 1939 р. під час військового конфлікту між Фінляндією і Росією Граніт служив лікарем на о.Корпо в Балтійському морі. 1940 р. він переїхав до Стокгольма. У Швеції Граніт і його колеги розроблюють метод реєстрації електричних імпульсів нервів і окремих клітин з використанням мікроскопічних електродів, виключаючи анатомування. Цей неінвазивний метод надалі був поширений в нейрофізіологічних дослідженнях усіх типів. 1945 р. Граніт переключився на вивчення м'язових веретен - спеціалізованих органів чуття, які реагують на м'язову напругу і забезпечують зворотний зв'язок для контролю м'язової реакції організму. Потім він розширив тематику своїх досліджень, зайнявшись розглядом взаємозв'язків між м'язами, мотонейронами і веретенними нервами в спинному і головному мозку. Починаючи з 1945 р., коли Каролінський інститут реорганізував лабораторію Граніта на відділ медичного Нобелівського інституту, і до виходу на пенсію 1967 р. він працював директором Нобелівського інституту нейрофізіології. Граніт поділив Нобелівську премію з фізіології і медицини 1967 р. з Хартлайном і Уолдом «за відкриття, пов'язані з первинними фізіологічними і хімічними процесами, які відбуваються в оці». Видатні заслуги ученого відзначені багатьма нагородами. Він - член Шведської Королівської академії наук, а з 1963 до 1965 р. був її президентом. Помер Р.Граніт 1991 р.