http://www.lesovod.org.ua/node/7964 ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ НЕ МОЖНА ВІДКЛАДАТИ НА ЗАВТРА
04/11/2010 - 230 перегл.
Коли мова йде про Маневицький район, то цей регіон перш за все асоціюється з лісами, водними плесами, унікальними болотами. Саме у Маневицькому районі Указом Президента дев'ять років був створений перший у нашій області природний заповідник - «Черемський». Тобто об'єкт з найвищим природоохоронним статусом. А ще ж тут є сім заказників загальнодержавного значення і чимало - місцевого. Загалом природно-заповідний фонд становить шість відсотків території. Одне слово, є що охороняти, берегти для майбутнього. Чергова поїздка представників засобів масової інформації (а такі поїздки запроваджені з приходом на посаду начальника державної екологічної інспекції у Волинській області Анатолія Гетьманчука) була в Маневицький район. Про екологічні проблеми і перспективу їх вирішення журналісти почули з перших вуст і побачили все на власні очі
СТИХІЙНИЙ ВІДСТІЙНИК У ЛІСІ
Важко повірити, що можливе таке зневажливе ставлення до природи. Уже багато років Маневицька виправна колонія працює без очисних споруд. Власне, очисні споруди тут були збудовані ще у п'ятдесятих роках минулого століття - якраз на тому місці, де тепер рукотворне озерце з нечистотами. Але вони вийшли давно з ладу і функцій своїх не виконували вже й у вісімдесятих роках. Ми мали можливість сфотографувати залишки цієї споруди і переконатись, що болото, поросле вільхою, яке знаходиться в межах землекористування державного підприємства «Маневицький лісгосп», стало відстійником.
За інформацією державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища у Маневицькому районі Олега Філона, ця багаторічна проблема наближається до вирішення. Протягом останніх п'яти-семи років велось будівництво очисних каналізаційних споруд для північної частини Маневич на базі очисних споруд Маневицького професійного ліцею. Мільйон гривень уже пішло на це, зокрема на будівництво колектора.
- Фактично - це реконструкція очисних споруд, - говорить Олег Степанович. - Після завершення робіт на ці споруди мають скидатися і стоки Маневицької виправної колонії. Залишилось провести пуско-налагоджувальні роботи і підключити колектор від каналізаційної станції Маневицької виправної колонії до каналізаційної насосної станції Маневицького професійного ліцею. Вже звідти стоки будуть перекачуватися на поля фільтрації, що за півтора кілометра від селища.
Але, виявляється, для того, щоб Маневицька виправна колонія підключилась до каналізації, потрібні технічні умови від власника очисних споруд. Маневицький професійний ліцей в силу своєї діяльності їх дати не може. Тільки після того, як очисні споруди після реконструкції будуть здані повністю в експлуатацію, коли ліцей передасть їх Маневицькому виробничому управлінню житлово-комунального господарства, тоді вже Маневицьке УЖКГ дасть технічні умови на підключення стоків колонії до очисних споруд. Але навіть якщо така процедура успішно завершиться, керівництво району побоюється, що відразу ж виникне інша проблема.
- Справа в тому, - говорить голова районної держадміністрації Микола Миронюк, - що Маневицька виправна колонія має мільйон гривень боргу по платежах до бюджету, до Пенсійного фонду... А, крім того, не розрахувалась за харчі, які закуповує для засуджених. Постає питання, де установа візьме гроші (а це більш як сто тисяч гривень при ціні одна гривня за куб води)?
Із згадуваного болота, куди потрапляють без очистки стоки, вода тече в канал, що за кілометр від рукотворного озерця. А точніше в річку Манівку (від неї і назва селища Маневичі). За результатами проб води, взятих з неї, критичної ситуації ще нема. Але це лише завдяки тому, що довкілля виконує функції очисних споруд. Хіба це не суто споживацьке ставлення до природи, коли ліс стає і відстійником, і фільтраційним полем?
ЄВРОПІДДОНИ - ПОЛЬЩІ, ВІДХОДИ - МАНЕВИЧАМ
А наступ на довкілля йде, як кажуть, з багатьох позицій. Підприємством, яке працює, не дотримуючись вимог природоохоронного законодавства, є ТзОВ «Крайімпекс», яке займається деревопереробкою. Сім років тому воно викупило у ЗАТ «Рівнеавтошляхбуд» виробничу базу ліквідованого ШБУ-51 на земельній ділянці площею понад шість гектарів. Було розроблено проект реконструкції об'єкта під цех по виробництву товарів народного споживання та виробничого призначення. Цей проект отримав позитивний висновок державної екологічної експертизи. І все б, може, було добре, але виробничу діяльність підприємство розпочало до завершення у повному обсязі робіт з реконструкції та прийняття його в експлуатацію. Мовляв, пояснювало керівництво, треба заробляти кошти, щоб завершити реконструкцію. Результат не забарився: на території «Крайімпексу» накопичилось півтори тисячі тонн відходів переробки деревини. Звичайно ж, без дозволу на розміщення цих відходів. І ще недавно тирсою та дерев'яними обрізками була завалена територія аж до залізничної колії. На сьогодні, після штрафних санкцій, частково відходи вивезено. І все ж ще вражають їх гори.
До ТзОВ «Крайімпекс» застосовано штрафні санкції в сумі майже 250 тисяч гривень. Згідно з рішенням господарського суду Волинської області ці кошти стягнуто на користь Державного бюджету України. Рішенням головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища у Волинській області Анатолія Гетьманчука минулого літа було тимчасово призупинено експлуатацію технологічного обладнання підприємства до усунення порушень вимог природоохоронного законодавства. Але в жовтні знову дозволено відновити експлуатацію обладнання з розпиловки деревини. На такі поступки екологічна служба, місцева влада пішли за умови, що в місячний термін буде наведено порядок. Інакше підприємство закриють.
До речі, коли дійшло до сплати чималого штрафу, то лише тоді в Маневичах з'явився його власник з Польщі. І йому представники влади заявили, що ніяких компромісів не буде. Тобто не буде так, що підприємство платитиме штрафи і надалі робитиме, що завгодно.
У той день, коли ми побували на підприємстві, воно працювало. Директор Сергій Ветряк старався довести, що накопичене сміття - це відходи виробництва, які можна переробити й одержати цінну вторинну продукцію - паливні брикети. Тим самим долучитись до виконання програми, яка передбачає виготовлення екологічно чистого біопалива. Чому ж не виготовляють це біопаливо? За словами директора, на жаль, не вистачає коштів для повної комплектації лінії по брикетуванню. А у зв'язку з цим - нарікання на те, що дуже зросла орендна плата за землю, що економічна криза у світі торкнулась і кожної фірми. Але це зовсім не означає, що можна нехтувати екологічними проблемами.
НЕ ТІЛЬКИ БРАТИ У ПРИРОДИ, А Й ВІДДАВАТИ
Це те питання, яке, по суті, завжди є на першому місці, коли йдеться про виробництво, пов'язане з видобутком покладів. Таке питання стоїть і перед керівництвом торфобрикетного заводу «Сойне» державного підприємства «Волиньторф». При проектуванні його були розраховані потужності на п'ятдесят років. Завод пропрацював двадцять сім літ. Тобто перспектива у підприємства ще є.
А свідченням того, що попит на продукцію заводу теж є, - вантажівки на його території, які приїхали згідно з контрактом з Польщі, Словакії, не кажучи вже про населені пункти Волині. Для того, щоб мати надійну перспективу, треба розширювати ділянки під розробку (у розробці постійно має бути 400 гектарів).
- На жаль, - говорить директор Іван Киричик, - на сьогоднішній день багато площ, які були зарезервовані за нашим заводом, потрапили під статус заповідних територій. Тепер ми проводимо разом з науковцями обстеження, перевіряємо запаси торфу на цих родовищах. З'ясовується, що деякі заповідні території вже не відповідають своєму статусу. Минув час - змінився гідрологічний режим, а відтак і рослинний, тваринний світ.
- На сьогоднішній день, - розповів директор заводу Іван Киричик, - ми маємо висновок науковців з цього приводу. Разом з тим з науковцями ми обстежуємо території, передані нами після виробки попередньому землекористувачу. Хочу сказ ати, що там після рекультивації хороший стан по лісонасадженнях, по рослинному і тваринному світі.
Чи справді території природно-заповідного фонду втратили свій статус? Чи просто треба знайти компроміс між людиною, виробництвом і природою? Ясно, що компроміс мусить бути. Але ні в якому разі не на шкоду довкіллю. І хочеться сподіватися, що у співпраці керівництва підприємства з науковцями, владою буде зроблено правильні кроки.
Автор: Катерина ЗУБЧУК
