|
Релігії світу та екологічне виховання молоді
|
|
| ПВП | Дата: Вторник, 21.06.2011, 09:17 | Повідомлення # 26 |
 800-1200
Група: Керівник проекту
Повідомлень: 856
Статус: Оффлайн
| http://www.svarga.kiev.ua/hram3.html
Галина ЛОЗКО -
кандидат філософських наук,
ЯЗИЧНИЦЬКІ СВЯТИНІ МЕДОБОРІВ
НА ТУРИСТСЬКІЙ КАРТІ УКРАЇНИ
У серпні 1998 р. виповнилось 150 років від часу знайдення статуї язичницького Бога Святовита в річці Збруч. У Польщі 8 жовтня того ж року відбулося велике святкування з нагоди цієї унікальної української знахідки. Щоправда, поляки не люблять називати її українською, бо навіть реклама Археологічного музею в Кракові, де нині перебуває ця пам'ятка, свідчить, що "Святовит знайдений на сході Польщі". Отже, полякам є чим пишатися: з усього світу сюди їдуть туристи, щоб побачити... навіть не мумії з Єгипту, які є в цьому музеї і яких нині багато по різних музеях світу. Сюди їдуть дивитися нашого Збруцького Святовита, який досі залишається рідкісною пам'яткою археології, і, що найголовніше, - пам'яткою майже втраченої язичницької духовної культури.
Організована на державному рівні наукова конференція у Варшаві засвідчила, що поляки не тільки не збираються повертати пам'ятку, як про це мріють деякі шанувальники української старовини, але й загалом роблять вигляд, що ініціатива святкування належить саме полякам. Насправді ж ініціаторами святкування цієї річниці, а також проведення міжнародної наукової конференції були місцеві українці-патріоти з Тернопільщини - працівники Природничого заповідника "Медобори", які дбайливо охороняють кожну квітку й кожну пташку, - все живе, що подарувала така щедра українська природа. Директор заповідника Музика Михайло Ярославович та його заступник з наукової роботи Оліяр Галина Іванівна ще в травні 1998 року надіслали запрошення на конференцію багатьом науковцям, у тому числі й у Варшаву, і в Київ, і в Москву.
Зрозуміло, що працівники природничого заповідника турбуються насамперед про збереження природи краю, але, разом з тим, вони добре розуміють і значимість унікальної історичної та археологічної пам'ятки. Однак, заповідник сьогодні не має ні матеріальної, ні юридичної змоги не те що створювати історико-культурний чи туристський центр, але навіть не може забезпечити належне зберігання історичного комплексу. Це, закономірно, мала б вирішити столиця. Відвідування природничих заповідників туристами нині неможливе. Лише на національні парки покладається обов'язок збереження історико-культурних та археологічних цінностей. Заповідник "Медобори" досі такого статусу не має. Але київські науковці, з ентузіазмом прийнявши запрошення з Варшави, не поспішають відвідати Медобори, щоб у себе в Україні вирішити проблеми збереження цього визначного комплексу. На конференції не було жодного киянина.
Та, не зважаючи на байдужість з боку державних інституцій столичного рівня, конференція в "Медоборах" таки стала міжнародною. Сюди приїхали науковці зі Словаччини, Білорусі, Москви й Польщі. Українські дослідження репрезентували науковці зі Львова, Тернополя, Чернівців, а також місцеві краєзнавці Тернопільщини. Під час їхньої зустрічі дощова погода змінилася ясними й сонячними днями. "Дух Святовита витає над Медоборами!" - одностайно визнали учасники. Яким би цікавим міг стати туристський маршрут Медоборами, якби владні структури глянули на заповідник державним поглядом! Але ж християнізована столиця, тим часом, мовчить.
Мовчать також "нові" українські меценати, вкладаючи мільйони гривень на відбудову християнських церков, адже наші високопоставлені особи таки роблять християнську релігію державною, всупереч 35 статті Конституції України: "Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова". Мабуть державні інституції недооцінюють того факту, що сьогодні у всьому світі почався процес відродження етнічних духовних цінностей, у тому числі й релігій. Досі хіба що тільки індуси та японці можуть пишатися тим, що зберегли свої етнічні релігії до сьогоднішнього дня. Європейські ж країни, які неодноразово впродовж останнього тисячоліття час від часу зверталися до язичницьких цінностей, хоча б на рівні літератури та мистецтв (епохи Відродження та Реформації), нині знову повертаються до них, але вже на іншому рівні - як живих і дієвих релігійно-духовних систем, цілком самодостатніх для сучасної людини і, що найголовніше, для екології Землі.
Заповідник "Медобори" - це одвічні Українські терени серед мальовничих гір, відомих як Подільські Товтри (нині - Тернопільська область). Самі гори мають дуже давню й цікаву історію. Скелясті вапнякові пасма розміщені в західній частині Подільської височини. Від Тернополя автобусом зручно добиратися до с. Гримайлів, де й розташоване управління Природничого заповідника "Медобори". Саме звідси власне й розпочинається подорож до славнозвісних язичницьких святилищ. До підніжжя гори Богит, щоправда, треба добиратися автомобілем, а вже звідти починається пішохідна частина маршруту.
"Ми їдемо по дну колишнього Сарматського моря, - розповідають наукові співробітники заповідника Степан Сторожук і Ярослав Капелюх, - 12 мільйонів років тому тут було надзвичайно тепло, і на дні неглибокого (80 метрів завглибшки) моря жили корали, зі скелетів яких утворився кораловий риф. А з цього рифа пізніше утворилися вапнякові гори Товтри. Далі на захід піднялися вищі гори Карпати". Так створювався рельєф України в дуже віддалені від нас часи...
Не менш цікавою виявляється й історія знахідки статуї Святовита. Було спекотне літо 1848 року. Збруч через велику сухість повітря обмілів, і прикордонники, пильнували за місцевістю (тоді тут проходив кордон між Російською імперією та Австро-Угорщиною). Побачивши щось незвичайне поблизу урочища Бігла, вони наблизились до берега, і розгледіли шапку, що виступала з води. Коли ж спробували її витягти, виявилось, що шапка кам'яна і "одягнута" на кам'яну фігуру.
Сповістили місцевого поміщика і той дав волів, щоб витягти кам'яну статую. Робота виявилася не з легких. Довелося впрягти три пари волів, щоб подужати її. У всіх, хто був свідком цієї роботи, було таке враження, ніби той стовп відламався від більшої брили, навіть дехто чув тріск. Як гадають очевидці, на дні залишилось ще кілька кам'яних плит, але швидка течія і глибина річки не давали змоги витягти решту. У письмовому звіті А. Кіркора, уривок з якого подає львівський релігієзнавець Микола Бандрівський, є цікава деталь: коли статую витягли, "люд, який дуже громадився, зараз окрикнув, що то святий Іван" [1].
Сприйняття місцевим населенням цієї культової пам'ятки дуже важливе, якщо навіть не з етнографічної чи фольклорної точки зору, то принаймні, як "свідчення" побутової релігійності. У всякому разі, знайдена статуя пов'язувалась в уявленнях місцевого люду з релігійним образом Бога і з поняттям сакрального. "Іван" (ім'я християнського святого) могло вживатися вже як пізніша ідеологічна надбудова над поняттям "священного", принесена християнством. Впадає в око, насамперед, те, що перше сприйняття статуї позитивне і священне. Народ не був упередженим щодо скульптурного зображення Бога (живописна ікона і кам'яна статуя в рівній мірі визнавались священними предметами, пов'язаними зі сферою божественного). Тільки через три роки, вірогідно, вже підбурені християнськими священиками, селяни погрожували Мечиславу Потоцькому, який хотів поставити кумира на Розбитій Могилі поблизу свого маєтку, що розтрощать "фігуру на кавалки" [1].
Свідки цієї знахідки інженер К. Беньковський та А. Петрушевич аж через три десятки років після події дали свої повідомлення А. Кіркору, який на Археологічній виставці у Львові 1885 р. виголосив доповідь "Про доісторичні пам'ятки Покуття і Східної Галичини", і який докладно описав знайдення статуї. Певний час статуя перебувала в маєтку власника села Личківці пана Костянтина Заборовського, який подарував її Мечиславу Потоцькому, а той, через наведені вище обставини, віддав кумира до Краківського Археологічного музею, що тоді тільки створювався. Так українська знахідка потрапила до польського музею.
Нові дослідження місцевих Тернопільських археологів ствердили, що статуя Святовита не була скинута в Збруч войовничими християнами, як це вважалося досі. Добра збереженість пам'ятки свідчить про те, що її сховали у водах ріки самі віруючі, адже на статуї нема ніяких слідів пошкодження чи наруги, як це було з багатьма іншими язичницькими зображеннями Богів.
Поява ж язичницького релігійного комплексу в Медоборах пов'язується з релігійними нововведеннями князя Володимира в 988 р., коли він ліквідовував язичницькі святині та піддав репресіям служителів язичницького культу. Войовниче християнство змусило служителів язичницької віри тікати в "дебри, пустині й ліси" і організовувати своє релігійно-громадське життя подалі від християнського центру. Будівництво Збруцького центру розпочалося на незайнятій у ті часи території з цілющими джерелами, де зберігалися ще стародавніші культові пам'ятки: городища-сховища Трипільської культури (с. Крутилів), Висоцької (урочище Замчище), земляні вали Скіфської (урочища Богит та Звенигород) та інших культур [2]. Науковці припускають, що Збручанські святилища взяли на себе функції головного центру язичництва Київської Русі замість ліквідованих Володимиром столичних храмів. Збереглися також писемні згадки про язичницькі "храми Карпатські", які згадуються у 14 дошці Велесової Книги [8].
Звичайно, такий центр міг нормально функціонувати за умови, що релігійне життя громади буде обслуговуватися професійними волхвами і жерцями. І хоча, на думку археологів, святиня Святовита перестала функціонувати в ХІІІ ст., однак ряд фактів, встановлених при розкопках інших святинь Медоборів (Гора Рожаниця, узгір'я Баба, Триніг, Старий Кут, Баба, Високий Камінь) дають змогу датувати останні язичницькі богослужіння в Медоборах ще навіть у ХVII ст., що цілком імовірно, враховуючи віддаленість храму Святовита та й цілого комплексу інших подільських капищ від Київського центру християнізації Руси-України. М. Рожко висловлює думку, що занепад або ліквідація святинь Рожаничного культу могла статися внаслідок побудови "саме на вершині гори домініканського монастиря і костелу, які штучно перервали давню традицію" [3].
Мабуть на тлі загальнодержавного святкування 2000-ліття Різдва Христосового для офіційної науки виявилося "некоректним" розголошувати ці наукові факти, які суперечать усталеній загальноприйнятій концепції про охрищення Руси в Х столітті і "тріумфальної" перемоги християнства в усій Київській Русі.
Сьогодні для деякої частини українців може виявитися неприємною несподіванкою той факт, що християнству на окремих теренах України не більше, ніж 300 років. Однак, не будемо перебільшувати й ролі християнства в світогляді українців. Рівень збереженості народної звичаєвості та обрядовості, як правило, є прямопропорційним рівню національної свідомості. Отже, подоляни продемонстрували досить високий рівень етнічної свідомості, так довго зберігаючи звичаї та обряди етнічної релігії (хоча б на побутовому рівні). Щорічні походи мешканців навколишніх сіл до "Пущі Відлюдника" на християнське свято Трійці можуть свідчити про давнішу язичницьку традицію урочистої ходи до святих місць, яка нині набула вже синкретичного вигляду: прикрашання "клечальним зіллям" печери (помешкання "відлюдника"), що має яскраво язичницький зміст і водночас - здійснення християнського молебну.
Вірогідно, ще до ХVІІ ст. тут відбувалися обряди, які були традиційно пов'язані з язичницьким святом Русалій. Саме ці обрядодії як відображення культу Предків (віра в магічну силу "клечання", відвідини покійними душами своїх живих нащадків) свідчать про архаїчні риси релігійного світогляду, а саме його пантеїстичність: Бог "розлитий" в природі, а отже, душі покійних - також часточка Бога, яка саме в цей сакральний час (середина травня для язичницького літочислення) приходить на землю, щоб подивитися на життя своїх нащадків. Нині ці походи віруючих на гору до печери "відлюдника" відбуваються в середині червня і обов'язково супроводжуються християнськими молебнами та атрибутикою (хрестами-розп'яттями, коругвами, свічками, свяченою водою тощо).
В самій печері, що в давні часи, вірогідно, слугувала за житло язичницького жерця, нині висять християнські ікони, прикрашені рушником, а також стоять свічки та інші атрибути християнського культу. Всередині приміщення розділене на дві кімнати, де одна слугувала, можливо, для прийому людей або інших дій, а друга - значно менша і з кам'яною призьбою (чи лежанкою) - служила за спальню для жерця. Перед входом в печеру над верхнім одвірком вибитий на скелі знак, тотожний глаголичній літері, яка відповідає кириличній "В", з горизонтальною рискою внизу, що в цілому нагадує обличчя язичницького Божества (очі, ніс, рот) на опуклій овальної форми поверхні скелі. А поруч з дверима вже сучасні християни встановили дерев'яний хрест.
Слід зазначити, що, як свідчать працівники заповідника, мешканці навколишніх сіл побоюються виходити на г. Богит. Причини цього страху з'ясувати не вдалося: чи вони криються в християнському ставленні до язичництва як до свого антипода, чи в поширюваних христинськими служителями страхітливих оповідях про людські пожертви, чи ще в чомусь іншому. Тому християнський символ біля печери "відлюдника" слід розуміти, можливо, як намагання вберегтися "від нечистої сили", якою християни вважали язичницьку віру. На нашу думку, і топонімічні назви Чортків і Сатанів мають язичницьку семантику, про що з незрозумілих причин не повідомляють мовознавці, намагаючись етимологізувати ці назви з іноземних мов.
Цілком протилежне і цікаве також сприйняття цієї печери адептами відроджуваної нині язичницької віри (Рідної Віри), які відвідали ці місця під час екскурсій для пацієнтів курорту м. Сатанів. Так, молода родина з дітьми (кияни) сприймала цю печеру не інакше, як житло священнослужителя Рідної Віри, вже "осквернене християнами". З побожністю поставились до знаку над входом, розуміючи його язичницьке значення, яке, до речі екскурсовод не зміг чи не схотів пояснити. Після слів екскурсовода, що останній "відлюдник" жив у цьому приміщенні ще в 30-х роках ХХ ст., наші інформатори були твердо переконані, що "це був не християнський чернець, а справжній язичницький волхв, бо інакше, навіщо християнину забиратися так високо і так далеко від людей, якщо християнська церква і монастирі існують офіційно".
Християни ж залякували віруючих "нечистою силою", яка нібито живе в цих горах. Газета "Україна молода" (4.11. 1998) у матеріалі під заголовком "Медобори. Там чудеса, там Ідол бродить..." саме для "любителів мандрівок і місцевих "страшилок" пропонує "перспективний" маршрут" до Медоборських святинь. Автор напевно, не усвідомлює, що любителі подібних мандрівок можуть принести більше шкоди, аніж користі (пор. недавні факти релігійного фанатизму і нетерпимості: християнський чернець молотком розтрощив голову кам'яної скульптури - скіфської Баби, - що стояла в Ботанічному саду в Києві, а християни Видубицького монастиря пошкодили й викинули на смітник унікальні двостатеві язичницькі статуї - символи Бога-Отця і Богині-Матері)! Тому закликати самодіяльних "туристів" на територію язичницьких святилищ було б нерозумно.
Природа релігійного фанатизму в релігієзнавчій науці досі маловивчена, хоча вважається, що його причиною є перевага емоційного над раціональним. Існують різні типи релігійних фанатиків: від пасивно-споглядального, містичного до активно екстремістського, крайнім виразом якого є релігійне бузувірство. Цими проблемами, крім релігієзнавства, займається психологія.
Прикладів релігійного фанатизму та бузувірства в християнстві більше, ніж достатньо. Подібних обезглавлених статуй маємо сотні по всій Слов'янщині: в музеї гори Слєнжі (Соботка поблизу Вроцлава) у Польщі демонструють відтяту голову Перуна і обезглавлену "Бабу з рибою". Є такі понівечені скульптури і в Медоборах. Про таке святотатство (від слов'янських слів "святість" і "тать" - дослівно "убивця святості") читаємо в хроніках ХІ - ХІІ століть, у яких самі хрестоносці вихваляються знищеними язичницькими святинями. Як бачимо, подібні явища не зникли і досі.
Про це також писав основоположник відродження етнічної української релігії професор Володимир Шаян: "Відрізану чи відрубану голову Триглава було вислано папі римському як тріумфальний трофей здобитчиків, як це ми читали у власних свідченнях цих варварів... Цю відрубану голову Божества не посилали туди для збереження. Вона мала бути доказом обезголовлення віри цілого народу". В. Шаян називає такі дії християнських місіонерів деіцидом (від лат. Deus - Бог і caedo - вбиваю, знищую) за аналогією до геноциду (винищення народів) [4]. Таких фактів християнського фанатизму протягом останнього тисячоліття можемо назбирати цілі томи.
Не даремно у Декларації Світового Конгресу Етнічних релігій, який відбувся в Литві 1998 р. зазначається: "Нашим етнічним чи язичницьким релігіям у минулому завдано значних збитків, страждань і знищення їх світовими релігіями, які вважають себе єдиними претендентами на істину. Тому наше щире бажання - жити в мирі й злагоді, прагнути до співпраці зі сповідниками інших етнічних релігій, їхніми вірами й переконаннями... Справжні місцеві релігії повернуть нам любов і повагу до всього, що ми бачимо й відчуваємо довкола, щоб сприйняти різні форми поклоніння, які грунтуються на щирих намірах, чистих думках і шляхетній поведінці..." [5].
Переважна більшість дослідників майже не звертає уваги на екологічний аспект етнічних язичницьких релігій, у яких вся природа є об'єктом поклоніння і священного ставлення людини до навколишнього світу. Язичники зводили свої храми-святині саме біля тих цілющих джерел, на які "вказують людям самі Боги". Вони вважали, що Боги щедро дарують народові вимолене в тих святинях-капищах і біля тих язичницьких статуй! Сучасне рідновірське уявлення про лікування цією джерельною водою спирається на переконання, що "джерельна вода діє тільки спільно з рідною молитвою до Рідних Богів" (як стверджують київські адепти язичницької віри).
Пантеїстичний світогляд на теренах України зародився, вірогідно, починаючи з доби Неолітичної революції, коли людина, довівши довкілля до екологічної катастрофи, почала шукати новий спосіб життя, який би врятував людство від загибелі. Це був спосіб збереження природного середовища шляхом його відтворення, тобто культивування рослин і тварин. Язичницькі релігії, починаючи з Трипільської археологічної культури, споконвічно уявляли Бога (Богів) як іманентну сутність, тобто своєрідну божественну "розлитість" у всіх предметах і явищах навколишнього світу. Така гармонія людини з природою існувала впродовж кількох тисячоліть, аж до середини І тис. до н.ч., коли з'явилися перші спроби вивести Бога за межі людського пізнання, зробити його недосяжним, трансцендентальним (буддизм, зороастризм).
Ці перші релігійні системи відходу людини від природи (аскетизм, релігійне обмеження і самообмеження, які не мають раціональної цінності) стали початком формування монотеїстичних релігійних систем юдаїзму, християнства, ісламу і їхнього фанатичного протиборства з політеїстичними природними релігіями етнічного типу. Гаслом цих релігій понад два тисячоліття було: локальне (по-суті егоїстичне) мислення і глобальна дія (насильницьке навернення етносів до наднаціональних цінностей). Нині вичерпуються природні запаси планети через "безбожну" за формою і змістом діяльність людини, технократизм, шкідливі технології тощо. Ми знову стоїмо перед екологічною прірвою і шукаємо порятунку. На думку багатьох сучасних екологів, цей порятунок слід шукати, насамперед, у радикальній зміні духовності - поверненні до обожнення природи. А це можуть дати лише природні етнорелігійні системи, гаслом яких є глобальне мислення і локальна дія: заради порятунку всієї планети зберігати свої власні етнічні терени з їхніми природними ландшафтами, флорою і фауною, пам'ятками етнічної духовної культури.
Медобори в цьому процесі відродження можуть відіграти важливу роль. Одна з гірських вершин Медоборів - Звенигора - надзвичайно багата на пам'ятки. В її найвищу точку часто влучають блискавки, можливо це є, так званий, Перуновий пагорб. За уявленнями слов'ян-язичників, саме на таких пагорбах зароджується сила, яка заряджає цілющі джерела. Якраз в урочищах біля підніжжя Звенигори розміщені джерела, що дають цілющу воду "від очей", від хвороб серця і нервів. Кращого природного поєднання годі й шукати. Блискавка (у язичницьких вченнях - Перуниця) є очищаючим електричним струменем, який шанували давні слов'яни як матеріальну силу і як духовну енергію. Лікувалися також і попелом або обвугленою деревиною з ударених блискавкою дерев. А пробиті блискавкою камінці (згустки піску) використовують і зараз для освячення води й при лікуванні різних хвороб.
Характерно що християни і язичники по-різному сприймають "ауру" цієї гори: якщо перші побожно хрестяться і намагаються пошвидше зійти з гори від того "нечистого" місця, то другі з особливим трепетом беруть амулети від спалених блискавкою дерев, вірячи в особливу магічну силу цієї гори. Цілющі джерела і ті й другі віруючі сприймають з повагою (мабуть тому, що здоров'я дороге кожному). Як пояснюють місцеві жителі, ці три джерела призначені для лікування очей, серця і нервів. До речі, словосполучення "вода від очей" могло означати не лікування зору, як це пояснюють сьогодні, а лікування від "пристріту", тобто зурочення недобрим поглядом (пор. народні замовляння "від недобрих очей").
В середині ХІІІ ст. Медобори зазнали нищівної навали татаро-монголів: "Медобори географічно розміщені на схрещенні прадавніх доріг, які проходили з півночі на південь, використовуючи сітку рік, які впадають у Дністер. Низка доріг пролягала зі сходу на захід. Уже в пізньому середньовіччі на півночі Медоборів закарбувався в людській пам'яті "чорний шлях", широко відомий своїми татарськими нападами. Не менш відомим є торговий шлях Львів - Кафа (Феодосія), який функціонував у ХІІІ - ХV ст. і перерізав Медобори (Теребовля - Сатанів)" [6]. Можливо саме з цього часу волхвам і жерцям довелося сховати свої статуї від татарської наруги.
Дослідників дивує велика кількість людських поховань на територіях, що прилягають до святині на горі Богит. Звичай знаходити захист від ворожої навали в святинях, навіть біля священних дерев, відомий в індоєвропейців ще з далеких тисячоліть. Саме Звичаєм оберігалася кожна людина, яка перебувала під кроною святого "Перунового Дуба" - тут вона була недоторканою. Це оберігалося Звичаєвим правом. Чи не ця традиція спонукала людей переховуватися і в святині Святовита від татаро-монгольських варварів? Звичайно, на чужинців не поширювався Закон наших Пращурів, вони жорстоко винищували все на своєму шляху - і храми, і людей, які тут шукали захисту, або самі захищали святиню. Після жорстоких боїв волхви, очевидно, ховали тіла загиблих людей тут, поруч зі святинею, віддаючи їхні душі під захист рідних Богів. Та й чи доцільно було переносити сотні загиблих до поселень, що розміщені за десятки кілометрів від святині?
Похоронні обряди в науковій літературі описані досить докладно, однак досі ніхто не піддає сумніву записи арабських мандрівників про криваві пожертви під час похорону, забиття жінок і поховання їх поруч з чоловіком. Таким чином, роблять висновки про "кровожерність" язичників та інші страхіття, які нібито побутували у східних слов'ян.
У зв'язку з цим можна навести приклад, як польський професор Тадеуш Сулімірський пояснив розкопане поховання біля села Войцехівці на Волині. У могилі похований голова родини (в центрі), по обидва боки від нього поховано дві жінки в скорченому положенні, біля кожної з них по двоє дітей, крім того, юнак і дівчина та ще один дорослий чоловік. Т. Сулімірський пише, що разом з померлим чоловіком ховали (вірогідно, спеціально убивши) його жінок і дітей, рабів чи мабуть усю родину. Недоладність цього пояснення викликала сумнів у Ю.Лісового: "...маючи такі звичаї, народ у скорому часі виродився б зовсім! Уявімо, що з кожним померлим чи загиблим знадобилося б винищувати цілі родини. Але ж це протиприродньо! В жодного народу не могло бути подібних законів і звичаїв!" - вигукує Ю.Лісовий [7].
Ця проблема, дійсно, до недавнього часу описувалася поверхово. Морально-етичний, філософсько-теологічний та ритуально-обрядовий бік цього явища досі, на нашу думку, не з'ясований остаточно. З писемних джерел маємо лише сумнівний опис похорону руського купця, зроблений арабським мандрівником. За логікою, запропонованою Ю.Лісовим, кожен етнос має надзвичайну силу живучості, непереборне прагнення до продовження Роду! Який же смисл був би знищувати всю родину в разі загибелі батька?! В цьому конкретно описаному випадку, вірогідно, сталася якась трагедія цілої сім'ї: чи то стихійне лихо, чи якесь політичне винищення княжої родини, чи щось інше. Однак, проблема досі не вивчена належним чином, не узагальнені розрізнені випадкові знахідки, нема їхньої типологізації, такої необхідної для того, щоб робити подібні висновки.
Світоглядні уявлення про смерть у давніх слов'ян-язичників суттєво відрізнялися від привнесених християнством. Насамперед, існувала віра у вічність душі. Смерть осмислювалась як необхідність зміни зношеної "сорочки душі" (тобто старого людського тіла). Про це маємо писемне повідомлення Велесової Книги: "Будемо достойні в чистоті тілесній, як і душі наші, які ніколи не вмирають і не завмирають у часі смерті тіл наших... А тому, хто впав на полі бою, Перуниця дає води живої напитися. А попивши її, він їде до Сварги на коні білому. І там стрічає його Перунько і веде до блаженних своїх чертогів, а там пребуде він до часу і дістане нове тіло" [8].
Отже, смерть, розглядалася як мандрівка за новим тілом. Існувало уявлення, що всяке нове життя завжди краще, ніж попереднє, бо з кожним новим перевтіленням людина вдосконалюється. Боялися вмерти рабом (полоненим), про що маємо свідчення літописів і давньоруські прислів'я: "Лучче потятому бути, ніж полоненому", "Мертві сорому не мають", та ін. Такі героїчні світоглядні уявлення були характерні переважно для касти воїнів і відомі ще з індоєвропейської (арійської) релігійної культури, не зникли вони й за часів Козаччини, незважаючи на значну християнізацію козаків. Всесвіт уявляли у вигляді Дерева Життя, коріння якого сягає підземних глибин (духовний світ Нави - покійних Пращурів), стовбур символізує проявлене життя земних людей (реальний світ Яви), а крона з гілками, листям і квітами - символ Богів, які "правують" Всесвітом (духовний світ Прави). Така ж символіка і трьох'ярусної статуї Святовита: нижній ярус - триликий Бог підземного царства (можливо Велес, охоронець Нави), середній ярус - хоровод людей (живий світ Яви), верхній ярус - чотирилике зображення Богів (можливо Мокоші, Лади, Дажбога і Перуна - світ Прави). Отже, статуя Святовита представляла собою цілий політеїстично-генотеїстичний пантеон за принципом "багато в одному". Рамки цієї статті не дають можливості розглянути докладніше природу слов'янського генотеїзму, про це писав В. Шаян [4].
Душа після смерті потрапляє у Наву, а звідти підіймається до Прави на "Луки Сварожі", щоб отримати нове перевтілення і продовжити земне життя. Так відбувається своєрідний "кругообіг" душ через три світи. Отже, подорож душі, на думку язичників, відбувається подібно до кругообігу води в природі.
Тернопільські і московські археологи, які розкопували святилища Медоборів, стверджують, що на цих жертовниках приносились людські пожертви, аналогічні західно-слов'янським ритуальним пожертвам. Характерними тут є також знахідки натільних хрестиків, що не можна пояснити ніяк інакше, як власністю християн, які побували на горі. Можливо, саме це і викликало в християн такий переляк і застереження щодо цих язичницьких гір.
Проте, мусимо зазначити, що існувало правило не пускати до святині охрещених людей з хрестами, тому вони були вимушені скидати їх, ідучи до волхва за порадою чи ліками. Опис подібного випадку є в Літописі Руському під роком 1069, коли чудський чаклун відмовлявся ворожити новгородському купцю, "сказавши: "Боги наші не сміють увійти. Ти щось маєш на собі, чого вони бояться". Він (тобто купець - Л.Г.) тоді згадав хреста на собі і, одійшовши, повісив його поза домом тим". Звичайно, цитуючи давні тексти, написані християнськими ченцями, слід враховувати конфесійно-ідеологічну заангажованість авторів і їхнє намагання подати язичницьких Богів як антиподів християнського Бога. Неупереджений дослідник побачить в цьому описі й діалозі чаклуна з новгородцем, лише сам факт, що в язичницький храм заборонялося входити з християнським символом. Це сприймалося як "осквернення святині", так само, як і християни не дозволяли входити до церкви з язичницькими "наузами" (амулетами), виконувати в церкві або біля неї героїчні пісні язичницького часу ("кощюни" - звідси "кощунствовать") тощо. Подібні дії були заборонені ще князем Володимиром спеціальним указом у 996 р. [9].
Щодо конкретного факту на г. Богит слід, на нашу думку, врахувати датування тих натільних хрестів, місце їх знаходження та інші конкретні обставини, врахувавши, приміром, версію скидання хрестів (як зречення християнської віри) перед татарською навалою - адже існує думка про окремі випадки повернення русичів до язичництва під час військової загрози чи іншої небезпеки (наприклад, татаро-монгольська орда уявлялась як покарання за відречення від язичницької віри Предків). Вірогідно, люди намагалися "виправити помилку", щоб уникнути покарання за віровідступництво.
Такий перехід до споконвічної віри логічно був цілком вмотивований у ті часи, коли ще пам'ять про язичництво була досить жива в народному середовищі, а звичаї й світоглядні уявлення ще широко побутували в житті простих селян, тим більше, в околицях Медоборів, де ще функціонував язичницький центр і діяли професійні жерці - служителі язичницького культу. Додамо до цього, що український фольклорист-етнограф В. Матвієнко навіть у 1970 р. ще записав (щоправда, в іншому регіоні України) від старожилів с. Студеники та в кількох інших селах Переяславщини обряд під назвою "відхрищення", який робили після різних обрядодій християнського попа (охрещення дитини, вінчання, охрещення хати, худоби тощо). Відхрещення здійснювалося "чотирма природними стихіями": землею, водою, вогнем і вітром [10]. Очевидно, що в народі була потреба в такому обряді, і волхви не тільки виробили практичні основи цього обряду, але й дали йому відповідне богознавче осмислення: "справжні Боги", з язичницької точки зору, "розлиті" в природних стихіях, очищають від "чужинської скверни".
За дослідженням археолога М. Ягодинської, на цьому великому обгородженому рукотворними валами (ще скіфського часу) городищі існувало чотири святині, одна з яких, вірогідно, була й майстернею для виготовлення культових статуй, подібних Святовитові. Саме тут знайдені знаряддя, якими виготовлялася знайдена статуя [11]. Встановлено, що Збруцький Святовит, який вже "прописався" в Краківському музеї, виготовлено з місцевого медоборського вапняку і його постамент на г. Богит відповідає розмірам та конфігурації основи згаданої статуї. Хоча останнім часом висловлюються гіпотези, що Святовит міг стояти не на Богиті, як вважалось досі, а на Круглогірці, що розміщена ближче до місця знахідки статуї в р. Збруч.
Серед цікавих археологічних знахідок Медоборів також є керамічні писанки ХІ - ХІІІ ст., які використовувались у багатьох обрядах слов'ян-язичників. Характерно, що вони мають типові для давньоруського і українського писанкарства риси: це писанки типу "сорокаклинців" (шкрябанки), які поширені на всій території України до сьогоднішнього часу: на Буковині, Волині, Галичині, Поліссі, а також серед українців Кубані (знайдені під час розкопок капища в урочищі Звенигород біля с. Крутилів Гусятинського району Тернопільської обл.). "Зіставлення крутилівських писанок з пізнішими - писанками ХІХ - поч. ХХ ст. - дає підстави твердити: орнаментація клинцями є архаїчною, вона несла в собі певне смислове навантаження, інформацію, яка потім, з часом, перетворилася на орнаментальну композицію з рисок" [12]. Серед писанок, знайдених у культурних шарах городищ, знаходять писанки так званого "київського типу" з жовто-зелений узором, відомим у народі як "сосонка", що символізував Дерево Життя (біля с. Кут або Товсте Гусятинського р-ну та біля с. Семенів, або Зеленче Теребовлянського р-ну). Спосіб виготовлення таких ритуальних писанок - ліплення з глиняного "тіста", у яке додавали дрібний пісок. Таку заготовку у вигляді яєчка, заввишки приблизно від 3 до 5 см і 2 - 3 см в діаметрі, вкривали кольоровою поливою, на поверхню якої наносили орнаменти. Цікавими також є писанки-брязкальця з "душами" (глиняними кульками) всередині, які знайдені на давньоруському городищі Бозок (Зборівський р-н) та с. Капустинці (Чортківський р-н). Світоглядно писанка розглядається як обрядово магічна річ, котра сприяє і забезпечує швидке перевтілення душ покійних Предків. Такі писанки були довгостроковими символами, по-сучасному їх можна вважати "сувенірами". Справжня язичницька писанка, яку використовували в ритуалі, писалася на сирому яйці і ніколи не видувалася. Порожні писанки почали використовувати як "чорну магію" на знищення, сутність якого зводиться до символіки порожнечі: "шкаралупа без душі". Сучасні громади етнічної віри вважають таке виготовлення писанок "святотатством", хоча ним найчастіше займаються народні майстри, які переслідують чисто комерційну мету (такі писанки продають на базарах).
Етнографи досить докладно описують використання писанок у різних обрядах (народження, залицяння, весілля, похорон, рослинна магія, викликання родючості, викликання дощу, припинення пожежі та ін.), однак, основна сакрально-обрядова роль писанки - її відтворююча функція як символу воскресіння. Відомі факти про багатовікову ненависть і войовничість християнської церкви проти писанки: "Пироги і яйця надгробні... всюди ліквідуйте" - застерігає християнський чернець Іван Вишенський ще на початку ХVІІ ст., - "бо не хоче Христос при своєму воскресінні славному тієї наруги диявольської переносити"; такі та подібні звичаї Вишенський називає "квасом поганським", тобто язичницькими [13]. Лише за останні два століття церква поступилася перед цим давнім звичаєм, надавши йому християнського ідеологічного забарвлення, обгрунтувавши писанку й крашанку як символи "воскресіння Христового".
Сьогодні відновлення такої історико-культурної зони, як Медобори, могло б стати надзвичайно вагомою державною справою і сприяло б не тільки розвитку туризму як такого, але й духовному відродженню етнічної релігії. Тим більше, що сьогодні етнічні релігії відроджуються у багатьох країнах Західної і Центральної Європи [14], посилюється інтерес до язичницької старовини різних народів. Такі маршрути як "Язичницькі святині Медоборів" зацікавили б не тільки шанувальників вітчизняної старовини, але й міжнародні туристичні організації. А це сприяло б збереженню духовної спадщини наших Пращурів на належному рівні, як це робиться у всіх розвинутих державах. Звичайно, ще малочисельні громади етнічних релігій в Україні є досить слабкими фінансово, і поки що не можуть обійтися без державної підтримки, тим більше - взяти на себе таку відповідальну справу, як спорудження історико-меморіального чи культурно-туристського комплексу "Язичницькі святині Медоборів". Але слід звернути увагу відповідних міністерств та відомств України на те, що така державна підтримка вже стає нормою в інших країнах світу. Так, литовські фольклористи, які вже тридцять років відроджують литовську язичницьку релігію, в 1997 р. нагороджені Державною Премією ім. Басанавісіуса - литовського етнолога ХІХ ст.
Там же, у Литві (Вільнюс) 20-24 червня 1998 р. для координації дій і правового захисту етнічних громад природних релігій (язичництва різних країн) створена міжнародна організація - Світовий Конгрес Етнічних Релігій (World Congress
vprystupa@inko.lviv.ua
|
| |
| |
| ПВП | Дата: Вторник, 21.06.2011, 09:17 | Повідомлення # 27 |
|
800-1200
Група: Керівник проекту
Повідомлень: 856
Статус: Оффлайн
| http://reff.net.ua/34215-Estetika_slavyanskogo_yazychestva.html
Язичницьке і християнське ставлення до природи
За найбільш оптимістичними оцінками сьогоднішньої ситуації наша планета стоїть намежі екологічної катастрофи. Песимісти стверджують, що катастрофа всамому розпалі. Рак, СНІД, розгул вірусних захворювань, всілякігенетичні відхилення й мутації, пов'язані з накопиченням в організміважких елементів та підвищеним рівнем радіації ... Як ми дійшли до життятакий? Що згорнулося в мізках людини і змусило його розгромитидочиста тисячоліттями любовно прикрашають будинок, ніби всі ми переїжджаємона нове місце проживання? Чому вандалізм по відношенню до навколишньогосередовищі, століттями допускається тільки як прояв ненависті чи презирствапо відношенню до власника території, став для людини зрозумілим, яквідправлення потреби? Чому закони про охорону природи звучать для нас, якритуальні фрази на давно забутому мовою, необхідні до виголошення впевних ситуаціях, але не мають практичного сенсу сьогодні, тут,зараз? Екологічна криза прийнято вважати продуктом двадцятого століття,або, найбільш об'єктивно, відносити його витоки до початку розвиткупромислового виробництва. Але мені здається, що причини екологічноїкатастрофи не в бурхливому розвитку технічного прогресу, а у виникненні вСвого часу принципово нової системи цінностей - християнськогосвітогляду. Іншими словами, екологічна катастрофа почалася дватисячі років тому.
Дві тисячі років тому існувало безліч вірувань.
Божественна сутність, виявлена в цьому світі, була подібна ртуті: то воназбиралася у великі калюжі, то розбивалася на тисячі дрібних крапель. Алертуть залишалася ртуттю, Бог - Богом, а людина, як дитина, граввислизаючими з-під пальців кульками, пізнаючи світ. Племена і народи де -то славили одне єдине божество, десь вважали за краще бачити безліч,повній відповідності зі своїм розумінням і потребами. Численнірелігії благополучно співіснували: зливалися, збагачувалисязапозиченнями, ігнорували один одного. Народи воювали за території, забагатства, з-за жінок, для придбання рабів. Люди судили один одного посправах, талантам і вмінню, способу життя. Віра залишалася власною справоюкожного народу і особистою справою кожного індивідуума. Так було до появихристиянства. Слід зазначити одразу, що словом "язичництво" я називаютут всі дохристиянські релігії, а, розмірковуючи про християнство, я ні в якомуразі не смію давати оцінку словам і думкам самого Ісуса Христа, але лишерозглядаю систему уявлень і цінностей, що розвинулася зчисленних трактувань Христового слова і іменують себе християнством.
Адже християнство це єдинобожжя з позитивною оцінкою тільки тихпроявів Вищої сили, які асоціюються з особистіснимихарактеристиками Христа і ганьбою протилежних за якістюпроявів. Наприклад, Люцифер був ангелом светозарним, але волелюбним інепокірним. Такий бунтарський характер дисгармоніювала з уявленнямихристиянських ідеологів про чесноти. Та ще численні сусіди -язичники, завжди з увагою ставилися до нових богів, угледілидуховне схожість Люцифера зі своїм Богом-Духом живої природи Великим
Рогатий, Володарем Зими, Великим мисливцем. Повелитель Зими вподанні язичників був некерованою стихійною силою і тримав у своїхруках життя і смерть за все, що живе за законами своєї фізичної природи.
Це дивно поєднувалося з потребою християн персоніфікувати Зло.
Тому вони легко погодилися з язичницької аналогією: прикрасили голову Ангела
Ранкової Зірки рогами, приписали йому здатність перетворюватися вбіблійного змія-спокусника, благо Рогатий Мисливець часто зображувався ззмією в руці, а в деяких випадках сам брав змієподібний форму, і,залишивши в його владі Земне Царство (а ну-ка відбери!), оголосили оне юдольгріха і страждань. З цього часу і по цю пору християнськісвященнослужителі спрямовують погляди і помисли своєї пастви виключно до
Царство Небесне, Божу, заохочуючи нехтування всіма радощів земногоіснування. Таким чином, християнство провокує антагонізм полюсів,психологічно жорстко визначає напрямок руху, бореться з будь-якимивідхиленнями від наміченого шляху і сприяє прогресу лише у вузькомукоридорі християнських цінностей. Людина виявляється розгорнутим обличчям до
Богу, спиною до всього іншого світу. І все б нічого. Кожний вільний віритиу що завгодно і звертати свій погляд куди хочеться. Але коли християни зайнялипанівне становище в деяких державах, вони визнали можливимнав'язувати свою віру слабкими сусідами силою, а не переконанням, порушивши тимсамим один з головних законів своєї віри - відмова від насильства. Так, наприклад,саме насильством були знищені писемність, історія, міфологія і традиціїслов'янських племен, що склали згодом російський етнос. Вчення Христаістинно і не потребує підтвердження своєї істинності. Але воно непризначалося для примусової доставки широких мас гуртом вдосконалість. Все, сказане Христом, призначалося для мають вуха іздатних почути. А таких і сьогодні, у відсотках, навряд чи більше, ніжв часи, коли Христос ходив по цій землі. Язичництво не знає хрестовихпоходів. Поганська релігія чужа ідея світового панування. Крімхристиянства ця тенденція притаманна тільки ісламу, який народився зсинтезу первісних релігій, зороастризму, юдаїзму та християнства іпочерпнув її в останнього. Язичник не агресивний по своїй суті. Він жорстокий вщо розуміється міру необхідності, але він не претендує на володіння якоїсьабсолютною істиною і, спостерігаючи відмінність форм у подібних речей, він спокійноприймає факт наявності різних точок зору на одні й ті ж явища.
Христос чи то нічого не говорив про необхідність дбати про навколишнєсередовищі, то ця частина Його висловлювання не була визнана важливою. У будь-якомувипадку, християнин зобов'язаний дбати в першу чергу про свою душу. Душа --матерія тонка. Їжа духовна на дереві не ростуть і в річці не плаває.
Турбота про тлінне тілі - завдання другорядна, оскільки воно тількитимчасове вмістилище безсмертної душі, а надмірна турбота про фізичнізручності, тобто про місці існування цього тіла, і зовсім гріх. Природа давновже криком кричить: "Людина, повернись до мене передом!" Але оскількиістину, з християнської точки зору, речет тільки Бог, а Бог в християнськомусвітогляді існує поза свого творіння - цього тлінного світу, токрики матері-природи християнин ігнорує, вважаючи турботу про природу справоюїї творця, але ніяк не своїм. Сама думка, що природа може чогосьвимагати, повинна представлятися християнину язичницької і грішній - почнешпіклуватися про природу, думати про її потреби, там і до створення кумиранедалеко.
Для язичника весь світ - єдине одухотворене ціле, складене збезлічі різноманітних речей. Кожен предмет наділений яка змiряється часткоюзагальної Божественності - духом: дерево і пагорб, місячне світло і лісовий звір.
Язичництво спостерігає взаємодія протилежностей, не гальмуючи і непідганяючи природний хід еволюції, адаптується до змін, не вириваючилюдини з тканини світобудови. Пильне спостереження за всім, щовідбувається навколо людини і в ньому самому народжує інстинктивне знанняприроди речей і потреба в гармонії і рівновазі. Багатобожжяпристосовано до середнього людській свідомості і аж ніяк не заперечуєнаявність єдиної першопричини або єдиного Бога Отця-Матері. Але звертатися доодному Богу з різними благаннями і проханнями, зберігаючи в кожному конкретномувипадку чітку концентрацію на найбільш актуальному, вимагає великоїмедитативного досвіду, у середньої людини відсутнього. Якщо людинадійсно вірить у всемогутність і всевідання Бога, то, звертаючись до
Нього з молитвою, скажімо, про одужання, що молиться "до купи" пригадуєкраєм свідомості фінансові проблеми, сварки зі своєю другою половиною,конфлікт на роботі і т.д. Адже підсвідомість пам'ятає, що Бог всемогутній іпідкидає якомога більше проблем, якщо вже вийшла оказія. Концентраціявтрачається, мета молитви виявляється "не у фокусі". Результат - одужанняне наступає. Старовинні Вчителі врахували нездатність людини контролюватипідсвідомість і полегшили йому завдання, "дозволивши" єдиному Богові "ділитися" і
"Розмножуватися", фактично просто даючи імена окремим гранях цілого.
Звертаючись до божества (грані), Який має силу зцілювати (з точки зорущо молиться), людина не чіпляє в хвіст інші питання, знаючи, що вони позасфери впливу цього божества. Таким чином, зберігається необхіднамолитовна концентрація. Християни використовують той же принцип, тількимножать число святих, а не богів.
При будь-якій кількості богів, що оточують язичника, він - господар самому собі ісвого життя. Він не зобов'язаний служити богам, а лише прагнути мирноспівіснувати зі своїми невидимими сусідами, укладає з ними угоди таспілки, як з сильними, але завжди вільний розірвати укладенуугоду з одним і звернеться за допомогою до іншого. Нехай навіть ці "союзи"існують тільки у свідомості віруючого, такий стиль відносин з невидимимдозволяє зберегти внутрішню свободу і почуття особистої відповідальності завсе, що відбувається. Язичницький жрець не керує життям кожного члена громади,не нав'язує строго певний образ думок. Він виконує функціїдипломатичного представника світу людей у світі богів і перекладача змови божеського на мову людський. Один приклад: у давнину в кінці зими і впочатку весни жерці оголошували заборону на полювання і на забій худоби.
Причиною заборони оголошувалося велике шлюбне торжество Богині-Матері та її
Рогатого Дружина, в якому брало участь все живе і яке не моглобути затьмарені нічиїм передсмертним криком. Усі боги давнини мають, пощонайменше, два плани прояви (або втілення). Духовним, вищимпроявом Великої матері є енергія повного місяця, коли до постійноприсутнього гравітаційного впливу цієї планети на Землюдодається дію відбитого (і трансформованого "дзеркалом")сонячного випромінювання. Її матеріальне втілення - саме тіло планети, Мати
Сиру Земля, набір елементів, необхідних для виникнення життя і будиноквсього живого. Духовне прояв Великого Рогатого - сам рух,яке і є життя. Тому його символами стали самі рухомі з точкизору людини тварини - дикий козел, змія, а так само ураганний вітер.
Матеріально ж він втілений в живій природі. Він - син Землі, але він же несев собі насіння нового життя. Тому він став чоловіком своєї матері ізапліднює її. Небесний Шлюб був святом життя, і життя булозаповідної в цей час. Так жерці перекладали на мову смертних необхідністьвідмови від вбивства тварин в період спаровування і виведення потомства длязбереження поголів'я. Людина могла вийти на полювання заради порятунку життя своєїабо своєї родини, попередньо "домовившись" з богами. Міг і простопорушити заборону, скажімо, з протесту, але почуття провини, заховане глибоков підсвідомості, призводило рано чи пізно (залежно від сили віри) доситуації, однозначно розглядається як відплата. Жоден християнин непояснив мені достатньо обгрунтовано необхідність Великого посту --спадкоємця древнього свята життя. Так само нез'ясовний християнськийінститут шлюбу. З найдавніших часів існувало три види сексуальнихпартнерських відносин між чоловіком і жінкою: короткочасна зв'язок длязадоволення сексуальних потреб і психологічної розрядки;щодо тривала зв'язок, за формою компенсує самотність, наНасправді ж допомагає вирішенню кармічних завдань і власне шлюбнийсоюз, як правило, довічний і завжди єдиний. Шлюбний союздійсно вважався освяченим богами і виникало тільки тоді, колилюди знаходили свою "другу половину", партнера, який ставав alterego свого чоловіка. Зрозуміло, це завжди було взаємодоповнення. Дружиназавжди могла розраховувати на захист чоловіка. Чоловік же знав, що дружина надійноприкриє його спину і в переносному, і в прямому сенсі слова, адже вдавнину будь-яка жінка володіла яким не будь зброєю, хоча не всі булиамазонками. При вирішенні важливих питань дружини служили один одному тойсамої другу головою, з якою все-таки краще. Для порятунку партнера будь-якийз подружжя легко жертвував добробутом, здоров'ям, міг ризикнутисвободою і життям. Всі випробування і радості, які боги давали одному,ділилися двома. Звичайно, такий ідеальний союз виникало не так вже й часто. Віндавався богами за заслуги і духовні здобутки в цій і минулих життях, засуду богів. Звідси і слово "суджений". Християни, у своєму прагненні всіхзагнати в досконалість, зобов'язали кожну пару створювати саме такийідеальний союз, анітрохи не турбуючись про реальність виконання цього завдання, і,попутно, заборонили будь-які інші форми стосунків між статями. Скількинещастя це породило, скільки смутку, розпачу і злих думок відбилосяз-за цього в ноосферу планети за минулі двадцять століть вимірятинеможливо. Але ж тільки упертий матеріаліст не захоче зараз визнати,що духовна і ментальна екологія прямо пов'язані з фізичним планоміснування.
Християнин видається мені голим істотою, скальпелем свогосвітогляду вирізаним з тіла Всесвіту і що висить у порожнечі на тонкійниточці обіцянки якийсь нагороди невідомо коли, невідомо де, аленеодмінно після смерті. І якщо для язичника смерть бачиться дверима в новужиття, загробне або земну через перевтілення, з неодмінноюможливістю розвитку та покращення після відпрацювання боргів, то дляхристиянина це двері в зал дійсно Страшного Суду, вирок якогооскарженню не підлягає. Для християнина є тільки два способи пом'якшенняприйдешнього вироку: перший - неухильне дотримання всіх заповідей івимог релігійної моралі; друга - сповідь та отримання відпущеннягріхів. Перший дійсно може призвести до духовної досконалості прищирому відношенні і глибоке проникнення, але він важкий для середньоголюдини, а людина ледачий, і наступні цим шляхом тільки і можуть називатисяхристиянами, послідовниками вчення Христа. Другий же дозволяє жити, якзаманеться і головною небезпекою другому шляху ставатинесвоєчасна смерть без відпущення гріхів і причастя. Для зменшенняцієї небезпеки досить регулярно відвідувати церкву, сповідатися іпричащатися Святих Таїнств. Міфом про другому шляху християнська Церквапереманила в своє лоно величезну кількість людей, "милосердно" позбавивши їхвід почуття відповідальності за що б то не було і перетворивши на рабів, аленавіть не Божих, а ліні і егоїзму. Адже християнський обряд причастязаснований на давньому язичницькому розумінні символічного "кровного" спорідненості.
Вино - символ знання, як і інші п'янкі речовини (напр. індійськасома). З їх допомогою досягалося змінений стан свідомості, в якомузвичайні люди, не наділені магічним даром, могли стикатися з богамиі отримувати відповіді на питання чи, навіть, прозирати майбутнє. І Знання, як івино, може дати веселощі і легкість розуму, може довесті до стану ейфоріїабо занурити в депресію, може скинути у вир свинства. Такимчином, коли Ісус сказав своїм Учням, що вино є Його кров, Вінговорив про те, що змістом, Який оживляє еліксиром Його життя є
Знання, як кров, що наповнює життям тіло людини. Поділ хліба,символу земного життя, говорить про загальний земному шляху. Буквально метафору
Ісуса можна перевести так: "Ви розділили зі мною тяготи земного життя, Янаповнюю вас Божественним Знанням і кожному, хто піде тим же шляхом,буде це дано ". Звідси зрозуміло, що символічне "кровну" спорідненість єспорідненість духовне, якийсь рівень еволюції духу. Ритуал братання відбувавсяна крові і у деяких язичників обряд укладення шлюбу до цих пір включаєв себе злиття в одну посудину крові нареченого і нареченої і питво цієї сумішінареченими. У багатьох культурах жива кров була замінена символом --вином. Тим не менш, будь-язичник чудово розумів, що символічневипивання крові чи, чи вина і поїдання хліба ніяк не посприяєвиникненню духовної спорідненості ні з людиною, ні, тим більше, з Богом, безнапруженої ментальної і духовної роботи. Християнська ж церква не тількине роз'яснює віруючим прихованого сенсу ритуалів, але і наполегливо нерекомендує про це сенсі замислюватися, щоб не впадати у гріх сумніви. УВрешті-решт, ця "прогресивна" релігія порвала остаточно всі зв'язкисвоїх прихильників зі світом, в якому вони живуть, і дозволила їм поставитинашу планету на межу екологічної катастрофи. Адже технічний прогресотримав прискорений розвиток саме в християнській частині світу, а потім вжеця симпатична інфекція поширилася по всій планеті.
У світі, позбавлення від повсюдного розповсюдження такої байдужості повідношенню до всього, що не є носій безсмертної душі (тобто людина),він розвивався б інакше і іншими темпами. Язичницьке повагу до місця існуванняне дозволило б науці створити загрозу життя на землі. Адже ми регулярнодізнаємося від археологів і дослідників древніх рукописів, що стародавні і недуже древні, стерті з лиця землі вже християнами, культури знали і вмілищось, що наша наука відкрила заново тільки нещодавно, а багато що з їхніх знаньнапевно нам ще невідомо. Не дарма ж фантасти, багато з яких євченими-"технарями", так люблять "тікати" в паралельні світи, депроцвітає магія, а технічний прогрес існує тільки в страшнихказках. Чи потрібна людству цивілізація, побудована на такій системіцінностей? Чи варто спасіння душі життя світу?
vprystupa@inko.lviv.ua
|
| |
| |
| ПВП | Дата: Вторник, 21.06.2011, 09:23 | Повідомлення # 28 |
|
800-1200
Група: Керівник проекту
Повідомлень: 856
Статус: Оффлайн
| http://www.rodon.org/relig-101004113031
Джайнизм и экология
Сейчас джайнистов насчитывается от 7 до 10 млн. человек – в Индии, около 30 тыс. – в США. Их можно найти во всех странах от Эфиопии до Канады. До XIX века эта религия часто притеснялась буддизмом и индуизмом. Но в действительности это одна из самых древних религий мира, отличающаяся от всех других. Первые упоминания об этой вере относятся к IX веку до н. э., за 300 лет до появления буддизма.
В отличие от позднего брахманского учения, с великим множеством богов, джайнист не поклоняется никакому богу. По его представлениям, поклонение – разновидность вмешательства. Они поклоняются природе. Это их отличительная особенность. Какая разница между “поклонением” и “обожествлением?”. Главное отличие – в идее Бога, которого джайнисты считают антропоморфным, а природа – слово, принцип, реальность, точка концептуализации. В то же время джайнисты не хотят ни вмешиваться в природу, ни принять ее абсолютно такой, как она есть. Как разрешить эту дилемму – и есть идеал джайнистов.
Разумная любовь – условие гармоничного сосуществования всех существ – целенаправленный, душеспасительный, эволюционный инстинкт природы. Это и есть, говорит джайнист, природа. И никакие логические аргументы, лингвистические или концептуальные обобщения не выразят это лучше. Человечество должно знать свое место в процессах природы. Она существует не для поклонения, ни для чего-то другого. Мы – не сами по себе. Мы гибнем как индивидуумы. И как гибнущие индивидуумы, испытываем боль. Но боль, утверждают джайнисты, не нужна. Это революционное высказывание. Это все равно, что утверждать, что мы – остров среди моря. У нас есть ответственность и возможность защищать один одного. Для джайнистов “один одного” значит каждый живой организм.
Чтобы стать джайнистом, недостаточно просто “поклоняться” природе. Джайнисты понимают, что поклоняться – легко, это так близко к небесам. Любой может подняться к небесам. Но нужно мужество, чтобы остаться здесь, на земле; быть деятельными оптимистами; ни игнорировать, ни забывать, но оберегать и властвовать. Джайнизм отличается от слова jina – мирный захват самого себя – захват внутреннего сомнения и разрушения. Стать джайнистом, значит любить землю, как небо, в полном смысле этого слова – каждый ее организм, связь, всю биосферу.
Каждая религия проповедует стремление к небу. Считается, что только там есть рай. Рай – это очень просто. Политики постоянно сулят его нам. Деятели искусства страстно призывают его. Эдемский сад, другими словами, это наша идея, будь то Библия или неделя отдыха в уголке дикой природы. Но действия, сопутствующие раю, редки. Действительно, какими они должны быть? Для джайнистов это земля, с множеством форм жизни и атомов, единственное место, о котором можно мечтать. Они зовут ее Jivan-mukhta, божественная земля. Но и это определение не достаточно выражает суть джайнизма. По сути эти действия и мысли можно объединить в слово ahimsa, что на хинди значит невмешательство, неприкасаемость. По теории джайнизма существует двадцать четыре разновидности ahimsa, которые могут выразить блаженное состояние, понимание и действие. Джайнисты зовут их Jinas или Zirthankanas. Они не боги, они люди, они не уходят на небо, они остаются на бессмертной Земле, их души растворяются в биохимии планеты. Священными у них считаются горы (гора Меру и гора Кайлас в Тибете). Для джайнистов топография уместна, когда она проникает в душу.
Самый известный джайн, Махавира, жил в Бихаре (восточная Индия) с 599 по 527 г. до н. э. Он был старше Гаутамы Будды. Оба человека обладали особенностями: самоотречением, физиологической силой. В случае с Махавирой, его особенности проявились после смерти родителей. После того, как они покинули этот мир, Михавира снял свои одежды и 40 лет провел в странствованиях по Индии. Он был вегетарианцем, как и большинство джайнистов.
Нагота Махавиры (acelakka) поясняется тем, что она является символом чистоты и внутренней гармонии, что – нужно отметить – очень редко в наше время. Существует около 56 нагих монахов – джайнистов (из дигамбарской секты) в Индии, которые живут строго отведенные несколько дней в различных деревнях. Они останавливаются у тех, кто может снабдить их чистой вегетарианской пищей – фруктами, овощами, горохом и орехами. Они едят раз в день, мало, т. к. понимают, что плоды тоже хотят жить. Все джайнисты, не только одетые в белые одежды (Shvetambara) и обнаженные (Digambara) монахи, скромны в потреблении.
Человек, как и животные, обладает пятью чувствами; а растения – одним. И лучше пожалеть организм, обладающий пятью чувствами, а употребить растение с одним чувством. И поскольку джайнисты стремятся не причинить вреда ничему, они употребляют мало растительной пищи. Такое поведение соответствует их философии нон-абсолютизма (anekantavada).
Важно отметить, что джайнисты осуждают все профессии, которые приносят вред животным. Ничего нет удивительного в том, что их экологические программы оказались поддержанными финансово, и их экономическое положение – хорошим. Они направляли свои деньги на поддержание ahimsa. Они организовали специальные приюты для животных – panjioraports, оазисы жизни, где их содержали и кормили, пока они не умрут от старости. Это и было их единственное вторжение в мир природы, когда они позволили себе ухаживать за животными до их естественной смерти. Я видел джайнистов, которые выкупали на базарах овец и коз, предназначенных для скотобоен, они выкупали их, не торгуясь.
Джайнисты всегда поддерживали высокий статус женщин. У них никогда не существовало кастовой системы. Как иначе к ним смогла прийти идея о священности всех людей? У них разрешены аборты и контрацепция, хотя и не очень одобряются. Здоровье и благосостояние женщин-матерей поддерживаются до старости. Во всем они придерживаются прагматичного минимального вмешательства и непричинения зла.
Сельскохозяйственные профессии, рубка леса, добыча ископаемых, фармакология – это все вне сферы их деятельности. Доктора-джайнисты никогда не пропишут вам лекарства на основе ферментов животных или прошедшие тест на животных. Они против методов физических наказаний. Они против шелковых сари, модных в Индии, так как для этого производства используют шелковичных червей. Монахи-джайнисты дают обет безбрачия, но не из-за религиозных причин. Для джайнистов эякуляция считается вредной, т. к. во время этого гибнут около 75 млн. живых сперматозоидов, и к тому же есть опасность нарушить бактериальный баланс женских органов. Джайнисты придерживаются мысли, несмотря на дискомфорт, о том, что придет день и они полностью откажутся от секса, автомобилей и будут гулять обнаженными и босыми по земле, проповедуя ahisma. Эти правила джайнистов относятся и к экологии. В ежедневной жизни они придерживаются законов кармы. Карма – в душе, утверждают джайнисты. Цель джайнистов – избавиться от кармы – материальных выгод, страстей, вреда другим, эгоизма, чтобы очистить душу и оживить ее. Они называют это состояние kshayika-samyak- darshana, или постижение истины избавлением от кармы. Когда настанет такой день, джайнисты достигнут moksha, или свободы.
У джайнистов есть свои Десять Заповедей (anuvnatas или обеты). Это ahimsa (невмешательство, непричинение зла), satya (правда); asteya (не укради), brahmacaraya (половое воздержание) и aparigharma (отрицание собственности на что-либо). Кроме того, есть 11 pratimas – степеней духовного состояния и 8 mulagunas – ограничений. Под влиянием всех этих запретов наиболее приемлемый для джайнистов стиль жизни – монашеский. В действительности же немногие могут соблюсти все ограничения и запреты. Один джайнист из Дигамбра рассказал мне следующее: “22 года назад я дал обет нудизма. Тебе это кажется странным, но для нас это вполне естественно. У нас нет ничего, но мы никого не заставляем следовать нашему примеру... Мы являемся просто примером того, что человек, ничего не имея, может быть счастлив. Важно отметить, что приносит одному счастье, может принести счастье и другому. Ahimsa может дать понимание между отцом и сыном, любовь мужа и жены. С этими словами и я благословляю тебя. Да пребудет весь мир в покое”.
В этом смысл джайнистской практики аскетизма, как и медитирования, что не дает джайнистам заниматься ни бизнесом, ни совершать преступления.
Я провел много времени в Индии, постигая их строгость или tapas. Но ошибочно думать, что Азия – родина аскетизма. Индия не уготована для такого рода поведения. Джайнистскому движению следуют многие. Сторонники его и в Генеральной Ассамблее ООН, и в Верховном Суде, на Уолл-стрите и в Голливуде, в Вашингтоне. Место для медитирования не ограничено, оно может быть и в Токио, в древней Элладе, в тропических лесах, в поезде, едущем в Сибирь. Джайнизм действует и в секторах индустриального Манчестера, в Англии, на реке Гужарати, где Ганди провел много лет медитируя, разрабатывая планы строительства независимого от Британии общества и изучая джайнизм, которому его учил его друг – аскет-джайнист. “Если ahisma не есть закон нашего существования, то мои аргументы разобьются вдребезги”, – писал Ганди.
Понимая истоки человеческой агрессивности и возможности ее появления в человеке, джайнисты снабдили свои учения в области экологического мышления основами психологического анализа, эта тенденция прослеживается в их 46 томах древних текстов, написанных на древнем языке магадхапе, известном сейчас как Ardhama-gandi. Эти философские и поэтические писания состоят из 12 Anga и 34 Anga-bahaya. Джайнисты провели анализ поведения человека и разделили его на части: плохое и хорошее, дающее надежду, выражающее добро, дающее путь к любви и т. д. Dharmatirtha или святой путь – результат ежедневных поклонений (namaskara – mantra), прославлений (jiva-daya), забота (irya-samith), просвещение (kshama), дружеское отношение ко всему (maitri), деятельность (astikya), гостеприимство (atithi – samvibhada), критическое отношение к себе (alocana) и медитирование (dhyana), различные виды отказов (viaragya). Эти многочисленные явления ежедневной жизни, взятые вместе, являются условием свободы в этой жизни, понимания, что все души связаны между собой (paraspanopagroho jivanam). Махавира утверждал: “Ни одному живому, существующему, дышащему, чувствующему созданию нельзя причинять вред, боль, мучения, нельзя уничтожать. Это главный неизменный закон жизни”.
Этот идеал уходит за пределы биологии. Это относится и к человеческому поведению, говорит джайнист. Эволюция ни за что нас не осуждает. Наш выбор осуждает нас. Мы не бездушные неконтролируемые облака, мы разумные существа. Как утверждал Торо, мы должны вести нашу жизнь обдуманно, т. к. все экологические правила, действующие сейчас, были заложены тысячелетия назад джайнизмом.
Главное – благословлять и ценить все живое на земле. Этот взгляд на природу (samayika), связывает процессы природы с пониманием своего “я”. Сложность этого взаимовлияния можно понять по-разному. Например, в тропиках погибло одно дерево, а вместе с ним, вероятно, десятки, даже сотни живых существ. Мы сможем срубить одно дерево и сказать: “Я срубил лишь одно дерево, чтобы построить себе хижину”. Но можно понять это уже как явление большего масштаба – позволить себе уничтожить что-либо – трагедия. Это извечное противостояние психики человека. А душа, jiva – поле боя. По теории джайнистов, каждая душа в организме, человеке – неповторима, с мечтами и надеждами. Все живые организмы чувствуют боль. Никто не хочет страдать, ни бактерии, ни дети, ни взрослые. У нас у каждого есть души, потребности. И мы хотим жить в соответствии с внутренними потребностями. Поэтому джайнисты проповедуют непричинение зла ничему в природе. Это требует постоянной работы разума над поведением. Джайнизм проповедует прогулки по натянутому канату. Потому что там тоже надо соблюдать баланс.
Другие возразят, что многие звери и насекомые уничтожают друг друга, но джайнисты утверждают, что это естественный процесс, а любить и тех, и других – обязанность и долг человека как разумного существа. Мир животных агрессивен и жесток, им необходима самооборона. Для джайнистов важно, что мы, ответственные, чувствующие, думающие существа, должны любить землю. Поскольку джайнисты свято контролируют вмешательство в природу, они стремятся жить в густонаселенных местностях. Они получают продукты питания в деревнях и городах. Это значит и то, что они не занимаются фермерством. Все их действия продиктованы минимальным потреблением, невмешательством. Ни в одной другой религии не проповедуются такие экстремальные условия жизни. Но что удивительно и трудноприемлемо – их идеальное отношение к личности.
В одной из своих многочисленных историй, рассказанных Махавирой, идет речь о льве, который после разговора с джайнистским монахом решил погибнуть голодной смертью, т. к. не хотел причинять больше зла другим. Такое отношение к живому миру – основная движущая сила джайнизма.
Душа и смысл джайнизма – в человеческом разуме, любви. По джайнизму экология – это любовь ко вселенной (mettim bhavehi).
Однажды ступив на путь экологического медитирования, джайнист уже не повернет обратно.
Монах Дигамбра сказал мне: “Я прощаю всех, пусть все простят меня. Я дружил со всеми, не причинял никому зла”.
М. Тобиас
Источник: "Экоэтика"
Опубликовано: Worldviews and ecology. Religion, philosophy and the environmental. Ed. M. Tucker, J. Grim. Orbis books, 1994. Mary Knoll, New York, pp. 138-150. Перевод О. Гайсиной.
vprystupa@inko.lviv.ua
|
| |
| |
| ПВП | Дата: Вторник, 21.06.2011, 09:25 | Повідомлення # 29 |
|
800-1200
Група: Керівник проекту
Повідомлень: 856
Статус: Оффлайн
| http://evilearth.ru/dao-ehkologii.html
Дао экологии.
.ДАО ЭКОЛОГИИ
5 ноября прошлого года в Китае произошло нечто беспрецедентное — возможно, и не столь зрелищное, как Олимпиада в Пекине, но гораздо более значимое исторически как для Поднебесной, так и для всего мира… Правда, никто этого не заметил: было мало шуму и пыли.
Первосвященники всех даосских церквей собрались вблизи старинной столицы Нанкин, чтобы принять Семилетний план по изменению климата. Все, кто хоть немного знаком с экологической ситуацией на Земле и знает климатические условия Китая, поймет, что если это не шутка, то должно произойти нечто доселе невиданное. Разумеется, что в коммунистически ориентированном обществе все религиозные мероприятия находятся под бдительным присмотром властей и делу будет дан ход только с их одобрения. Тем не менее, следует признать, что никакая иная конфессия, пусть и не столь древняя и почтенная, вросшая корнями в самую седую древность своей страны, могла бы выбрать для своей деятельности более грандиозную и благородную цель — как в политической, так и в общечеловеческой перспективе.
Но как эти почтенные люди, со скорбью и скепсисом взирающие из своих заоблачных храмов на агонию природы на планете, смогут что то изменить в своей огромной стране, чья экономика так же, как и во всем мире, базируется на углеродном сырье? Одно дело — религиозная доктрина, и совсем другое — фабричное производство. Как бы глубоко в душе вы ни веровали, каким бы яростным и бескомпромиссным бойцом за экологию себя ни считали — вы часть общества, и что вы сможете противопоставить его растущим потребностям? Свое пастырское наставление на Путь? Или призыв есть люцерну и не ездить на двигателях внутреннего сгорания?
Давайте попробуем их понять
Во-первых, китайский даосизм присутствует на своей земле непрерывно в течение тысячелетий. Миновали династии, менялась власть и официальная идеология, но Путь оставался неизменным и пережил их все, означая для китайца нечто гораздо большее, чем можно объяснить словами. По сути, даосизм и сейчас оказывает универсальное, хотя и труднообъяснимое влияние на китайское общество, являясь его сердцем так же, как конфуцианство — общественным сознанием, а буддизм — трансцендентными порывами души.
Во-вторых, ценности и верования даосизма сейчас вновь встают во главу угла в китайском обществе — теперь уже применительно к экономической и социальной политике. Даосизм более не является локальным — персональным или семейным — верованием, бессмысленным ритуалом или традиционным праздником. Мастера даосизма, как это ни парадоксально, усиливают свое влияние на политиков и бизнесменов, обретая все большую поддержку с их стороны. Нечего и говорить, что форум даосских иерархов вызвал не просто безоговорочное одобрение, а ревнивое желание предоставить любую помощь у коммунистических чиновников самого высокого ранга. И неудивительно — власти нуждаются в этическом обосновании своего правления не меньше, чем все прочее народонаселение — в чистой воде и свежем воздухе. Потребность в Небесном Мандате — право, не худшее стремление власти. И когда она приходит на поклон к Мастерам, испрашивая поддержки в построении витального, гармоничного будущего — можно думать, что такой стране повезло гораздо больше, чем нашей.
Распространяться о том, на какой реке и в каких горах что конкретно будет построено или, наоборот, законсервировано, что будет запрещено и что станет поощряться в бизнесе — в рамках маленькой статьи неуместно, да и, наверное, неинтересно. Привлекает внимание другое. Единение власти и церкви произошло в точке, которая наиболее благоприятна для общества в целом. Это не ежегодное выстаивание Рождественской службы со свечой в руке, после чего весь год преспокойно и грубейшим образом нарушаются не только конституционные установления, но и Божеские заповеди. Китайские коммунисты запросили поддержки, чтобы мобилизовать общество для спасения гор и вод своей страны. Для решения такой задачи необходима Вера — и не обязательно только даосизм.
В-третьих, что интересно, даосизм обладает особенностями, делающими его способным противостоять энтропии не только в виде главной, направляющей официальной религии. Его удобство в том, что со времен Лао Цзы он воспринимал служение природе как священную обязанность, нечто, что мы должны делать, чтобы сохранить гармонию внутри и вне себя. Так, нарушение углеродного баланса грозит полному провалу между инь и ян, Землей и Небом, угрожает катастрофами и бедствиями. Не нужно даже придумывать новых слов.
В-четвертых, даосы не только болтают с амвонов. Задумайтесь над отдельным конкретным фактом. За 2008 год они установили солнечные батареи на половине всех своих храмов по всему Китаю и вскоре собираются сделать это во всех святых местах, чтобы на деле до минимума снизить нагрузку от своего присутствия на природу. Они обеспечивают всесторонний контроль и обслуживание всех вопросов, касающихся климата и окружающей среды: водо- и землепользования, защиты биологического разнообразия видов, эффективности энергозатрат в быту и на производстве, включения естественных дисциплин в образовательные планы школ и духовного среднего образования в целом; влияют на общество через массмедиа или посредством защиты частного бизнеса, и т. д. Мощный и незаметный корпус даосского духовенства (не путать с приживалами в монастырях!) будет использовать новый план, чтобы создать единонаправленное и систематическое влияние на все отрасли деятельности, затрагивающие климатическую безопасность и управление природными ресурсами Китая. Амбиции простираются не только на грядущие семь лет, но намного дальше, вплоть до изменения отношения к феномену жизни всех последующих поколений жителей страны. Поскольку даосская практика не имеет границ — и готова поддерживать «священный танец» светил в космосе, если будет на то нужда.
Станет ли эта деятельность тем решающим усилием, которое сместит приоритеты на шкале ценностей — как в Китае, так и по всему миру? Если вам дороже состояние вашей печени, нежели тщеславное удовлетворение, получаемое от покупки новой машины или не слишкомто нужной новой шубки, то, безусловно, да. Обнадеживает то, что нечто похожее, правда, в весьма редуцированном виде, происходит во всех главных Церквях планеты. Их инвестиции, строительство и образование за последние несколько лет заметно «позеленели». Однако провозглашать и молиться не есть то же самое, что проводить химический анализ стоков всех мелких речек и ручьев в округе с 10миллионным населением. Есть и еще одно «но»: все церкви мира, кроме даосской, делают упор на собственную духовную уникальность, значимость и благотворительность, добиваясь общественного резонанса, т. е. так же доказывают необходимость своего существования, как и любые иные властные структуры. Однако издавна известно: искренность в оправданиях не нуждается.
Мораль сей басни такова: больше дела, меньше слов. Что то подсказывает, что китайские даосы свою семилетку выполнят и перевыполнят, природу Китая сохранят.
А мы?..
Отношениями Человека и Природы управляют четыре базовых принципа:
1. Следуй Земле
В «Дао Дэ Цзин» сказано: «Человек следует Земле, Земля следует Небу, Небо следует Дао, Дао следует естественности». Истинный даос уважает Землю. Он не должен препятствовать чему либо, порожденному ею, расти и развиваться предначертанным путем. Даос следует интенсивным путем развития, пользуясь собственными ресурсами.
2. Находись в гармонии с природой
Соединяясь, две противоположности, Ян и Инь, порождают энергию всего сущего. Раз осознав это, человек не станет эксплуатировать природу, а будет мудро использовать и сочетать ее свойства на благо себе и учиться у нее (не станем оспаривать этот общепринятый принцип, об алхимической практике мы здесь не говорим). Очевидно, что на большом временном отрезке практика пассивного природопользования приносит человечеству гораздо больше пользы, чем бурная деятельность по ее изменению.
3. Не старайся урвать побольше
Если развитие какой либо отрасли деятельности угрожает гармонии и равновесию в природе, даже если это сулит большую единомоментную выгоду, добродетельный человек должен удаляться от такого соблазна. Распущенность и жадность приведут к расхищению богатств недр и глубин. Быть слишком успешным значит находиться на пути к поражению.
4. Поддерживай изобилие и разнообразие в природе
Даосизм обладает удивительным чувством меры, которое позволяет ему, не влезая, как говорится, в душу, эффективно и доходчиво направлять людей к благу. В частности, всем известен постулат: если все процессы во Вселенной развиваются должным образом, то и общество пребывает в покое и изобилии. Если нет, такое государство клонится к закату. Эта точка зрения устраивает как народ, так и правительство в общенациональной заботе о природе Поднебесной и дает всем слоям общества надежду на то, что будущим китайцам не нужно будет переселяться на Луну.
vprystupa@inko.lviv.ua
|
| |
| |
| ПВП | Дата: Вторник, 21.06.2011, 09:30 | Повідомлення # 30 |
|
800-1200
Група: Керівник проекту
Повідомлень: 856
Статус: Оффлайн
| http://ecoteco.ru/library....eloveka
Экология человека и природы – связь природы и человека
в осмыслении взаимоотношении человека и природы немалую роль играли системы миропонимания, выразившиеся в верованиях, а позднее — религиях. Практически во всех религиях создание человека напрямую связывается с природой. Изначально все системы верований постулировали всеобщую гармонию мира, единство человека и природы, обожествляли природные стихии и природу в целом. Поэтому вряд ли правомерно делить все верования на библейские — «надприродные» — и «природные», обожествляющие природу.
НЕРАЗРЫВНОЕ ЕДИНСТВО
В глубокой древности человек воспринимал себя как неотъемлемую часть природы, наравне с животными или растениями. Это нашло отражение в религиозных верованиях многих народов. Так, в миропонимании пигмеев Центральной Африки главное место занимают небо, вода, лес. Они рассматривают свой народ как единое целое с природой: «Мы — дети леса. Лес сделал нас такими, каковы мы есть, и он любит нас такими». Увидев танцующего в одиночестве пигмея, европейский путешественник был крайне удивлён. Но не меньше изумился пигмей, когда его спросили, почему он танцует
один. «Я танцую не один: я танцую с лесом, я танцую с луной», — ответил он. Именно в лесу растворяется после смерти душа человека. Многие группы пигмеев считают животных братьями. Пигмеи Камеруна и Габона, почитая создателя мира по имени Кмвум, отождествляют его с солнцем и радугой. Воплощением Кмвума также является невидимый гигантский слон Гору с голосом-громом.
И для бушменов Калахари и Нами-ба единство с природой — основная тема устного творчества. Они почитают луну, считая её человеком. «Ветер раньше тоже был человеком, — говорят бушмены, — а женщины — плодами; мужчина может превращаться в змею, змеи — в людей». Значение солнца, луны, звёзд, ветра, зависимость от них бытия человека глубоко осознаны этим народом. К ним обращаются бушмены с молитвами-песнопениями:
Новая луна, выходи, дай нам воду, Новая луна, пошли нам грозу
с ливнем, Новая луна, стряхни нам сверху
воду! Пусть солнце выходит, Чтобы мы могли видеть, Пусть солнце взойдёт для нас. Выходи, солнце, Чтобы мы могли видеть,
где разыскать газель. О звезда, проходящая здесь, Позволь мне увидеть газель, О звезда, проходящая здесь, Позволь мне выкопать съедобных
термитов Вот этой палкой…
Во многих древних и современных религиозных учениях сам акт творения природы и человека, объекты природы и природные явления связываются с тем или иным божеством или духом. Одинаково одушевлены боги, люди, звери, лес, воды и т. д.
«В одном-единственном листочке дерева, в тоненькой былинке проявляет себя божество, внушающее благоговейный трепет», — говорится в священной книге синтоизма «Ураба-но-Канэкуни». Солнце и свет воплощали древнеегипетский бог Ра и древне-иранский Ахурамазда, дочерью солнца японцы считали прародительницу императорской династии — богиню Аматэрасу. Гром, молнию, небесные стихии олицетворяли греческий Зевс, бог Шанго у африканского народа йоруба, Перун у славянских племён, индуистский Индра.
Многими народами почитались горы, леса, реки. Монголы сопоставляли горы с телом человека — их склоны и вершины назывались «голова», «спина», «щёки» и т. п. Да и в русском языке сохранился термин «горный хребет». Священные природные объекты считались неприкосновенными. Здесь нельзя было охотиться, рубить деревья и даже находиться непосвящённым. В некоторых странах, например, в Кот-д’Ивуаре (Западная Африка), статус священных спас от уничтожения большую часть леса.
Отдельные черты тотемизма, обожествления природы проступают и во многих мировых религиях. В православии Илья-пророк прочно связывается с грозой; символами и Христа, и евангелистов являются животные — ягнёнок («агнец Божий»), голубь («Дух Святой»). Образ Богоматери был тесно связан с образом Матери-земли. Им приписывались общие начала — материнство и святость. Но главное — определённые экологические нормы, воспринимавшиеся как нравственные. В Библии говорится: «Шесть лет засевай земли твои и собирай плоды ее. А в седьмой оставляй ее в покое, чтобы питались убогие из твоего народа, а остатками после них питались звери полевые. Так же поступай с виноградником своим и с маслиною своею» (Исх. 23- 10—11). Это правило, воспринятое христианством и иудаизмом, сохраняется в современном Израиле, где раз в семь лет не производят посадку деревьев. Такое же бережное отношение к при-
Джаин.
роде провозглашает конфуцианство. «Конфуций ловил рыбу удочкой, а не сетями. Охотясь, он не стал бы целиться в птицу, расположившуюся на ночлег», — написано в китайской книге «Лунь Юй».
Любовь ко всему живому ярко проявилась в джайнизме — религии, зародившейся в Индии в VI в. до н. э. «Человеку не следует причинять боль, подчинять себе, порабощать, мучить и убивать ни одно животное, живое существо, организм или чувствующее существо. Это учение о ненасилии непреложно, неизменно и вечно. Точно так же, как страдание болезненно для тебя, оно столь же болезненно, тревожно и пугающе для всех животных, живущих существ, организмов и чувствующих существ» («Акарангасутра». 4. 25—26). Джайны из боязни причинить вред даже самому маленьком живому существу, что нарушило бы равновесие природы, не занимаются земледелием. Джайнские монахи носят повязку, прикрывающую нос и рот, чтобы не проглотить мошку, и подметают перед собой дорогу, дабы не раздавить муравья. Символ этой религии — маленькая метёлочка.
Пониманием единства человека и природы, стремлением не навредить ей проникнуты священные тексты индуизма и буддизма:
«Земля — мать моя, я — её сын, а небо — мой отец». «Что бы ни выкопал я из тебя, Земля, да вырастет это скорее вновь. О очищающая, да не повредим мы членов твоих, сердца твоего».
«Образ жизни, основанный на полном непричинении вреда или (в случае крайней необходимости) минимальном причинении вреда всем живым существам, — вот высшая добродетель» («Махабхарата»).
До и после трапезы Предлагайте должную долю Голодным духам, собакам, Муравьям, птицам и прочим.
«Ратна-ахали»
Воззрения богословов на проблему взаимоотношения человека и природы менялись на протяжении веков. Библейский завет «…да владычествуют они над рыбами морскими, и над птицами небесными, и над скотом,
и над всею землей, и над всеми гадами, пресмыкающимися на земле» (Быт. 1. 26) долгое время воспринимался как символ господства человека над природой. Впрочем, завет «Возлюби ближнего своего, как самого себя» ранние христиане иногда переносили и на природу.
В раннем Средневековье христианские схоласты полагали, что, поскольку природа не имеет души и, следовательно, является источником зла, её следует подчинять воле человека. Но уже в XIII в. Франциск Ассизский выступил с проповедью любви к природе во всех её проявлениях. И сейчас католики всё чаще вспоминают о его проповедях, обращенных к животным как к «сестрам» и «братьям». Подобные же взгляды развивал и почитаемый православными святой Серафим Саровский.
Эпоха Возрождения, воспевавшая божественную красоту мира, провозгласила, что природа — равное человеку Божественное творение. С точки зрения богословов того периода, Творец благословил познание природы и раскрытие заложенного в ней Божественного замысла.
Реформация и протестантизм, видя в природе прежде всего «мастерскую», в то же время утверждали: «Человек должен господствовать над природой, покоряясь ей».
Однако в те времена человечество не стояло перед угрозой экологической катастрофы. Именно в наши
дни Церковь ищет свои пути решения назревших проблем, исходя из главных принципов: взаимосвязанности, единства бытия, понимания «мира как тела и одеяния Матери», одухотворённости всякого живого существа. Иерархи Церкви ныне обращаются к верующим со словами предостережения перед возможной экологической катастрофой, видя в ней осуществление пророчеств, содержащихся в Откровении Иоанна Богослова. Патриарх Московский и Всея Руси Алексий II в 1997 г. написал статью «Христианский взгляд на экологическую проблему». Неоднократно эта тема звучала и в энцикликах Папы Римского.
Своё отношение к природе выработал и ислам. Прежде всего он признаёт сакральный (священный) характер природы и человека как творений Аллаха. Коран говорит: «Нет животного на земле и птицы, летающей на крыльях, которые не были бы общинами, подобными вам» (Сура б. 38).
При этом человек воспринимается как центр мироздания, как хозяин, но одновременно страж и покрови-
тель природы. Ещё средневековые мусульманские мудрецы, такие, как аль-Фараби и Ибн Рушд (известный европейцам под именем Аверроэс), провозглашали единство мира через единение общества и окружающей среды. Ислам возвёл в обязанность истинно верующим невмешательство в природные процессы, соблюдение строгих норм, направленных на их охрану (правила охоты, регламентация забоя животных, пищевые запреты и т. д.). Как и другие религии, ислам отводит ведущую роль духовному началу, нравственным принципам, морали и проповедует, что все беды происходят из-за духовного несовершенства, а загрязнение природной среды есть лишь следствие загрязнения души человека
vprystupa@inko.lviv.ua
|
| |
| |
| ПВП | Дата: Вторник, 12.07.2011, 16:42 | Повідомлення # 31 |
|
800-1200
Група: Керівник проекту
Повідомлень: 856
Статус: Оффлайн
| http://www.sadochok.org/343....radycii
Українські народні традиції екологічного виховання
1. «Традиційна українська хата - осередок здоров’я людини»
Давні валеологічні традиції :
•оселю будували біля водойм, на захищених від вітру ділянках
•хата затишна, тепла, гігієнічна, екологічно чиста
•взимку захист від холоду, влітку від спеки, свіжість, прохолода
•сучасні матеріали (цемент, граніт, цегла, щебінь, шифер, ленолеум )
природні матеріали (глина, солома, очерет, дерево, вапняк камінь, скло, кізяк )
•стіни з вальок (суміш глини з соломою), стеля з очерету,солома
•каркас з дерева, заплітали лозою, зверху глина з кізяком.
2. Українська народна архітектура
Історично склались 3-и типи сільських поселень :
•село
•хутір
•присілок.
Поселення могли бути однорядові, багаторядові, та круглої форми. Остання давала можливість тримати кругову оборону при нападах ворогів.
Основною одиницею сільськіх поселень були ДВОРИ , існувало 3-и форми їх забудови :
•вільний, напроти хати стодола, хлів - під одним дахом, сарай для свиней - під іншим
•зімкнутий, хата та господарчі будівлі знаходились під одним дахом Г- чи П - подібної форми
•замкнутий , всі будівлі споруджувалися чотирикутником, об»єднані стінами і дахом, двори були огорожені.
В Україні склалось трикамерне житло-хата, включало :
•безпосередньо хату
•сіни
•комору.
Вигляд хати завжди залежав від місцевих умов, розглядаючи зазначити особливості регіону.
3. «Повсякденна та обрядова їжа українців»
Натуральні продукти
•- тваринного ( молоко та молочні продукти, яйця, сало, м’ясо, риба )
•- рослинного походження:
•зернові - просо, гречка, кукурудза, ячмень, овес,
•другий хліб – картопля,
•бобові – квасоля, горох,
•овочі – гарбузи, огірки, кавун, дині, цибуля, часник, перець
•фрукти - яблука, груші,
•коренеплоди - столовий та цукровий буряк, редька, редиска, морква, хрін
•ягоди - вишні, сливи, терен, шипшина,
•зелень - укроп, петрушка.
Здавна в Україні існували харчові заборони:
- переїдання
- споживання конини
- окремо існувала обрядова їжа ( поминальне коливо, Кутя, узвар, Пасха, писанки, весняне печиво «Пташки», коржі з маком, )
- з часів хрещення Київської Русі поширення набули ПОСТИ
•7-м тижнів Великого посту перед Пасхою
•від 3-х до 6-ти тижнів Петрівки
•2-а тижні Спасівки
•6-ть тижнів Пилипівки
•щотижневі пости в середу і п’ятницю
- харчування залежало від образу життя , віку, режиму праці - селяни харчувалися 3-4 рази на день (сніданок, обід, полудень, вечеря) .
Страви українців :
•червовий та щавелевий борщ,
•калорійні каші
◦пшоняна, гречана, ячмінна,
◦гречана лемішка
◦кулеші ( кукурудзяна крупа )
◦кукурудзяна мамалига
◦гарбузова
•галушки з різного тіста
•локшина
•вареники з сиром, картоплею, м’ясом, вишнями.
4. Українські народні традиції
- це досвід, звичаї, обряди, свята, погляди, смаки, норми поведінки, що передаються з покоління в покоління. Це давно прийнятий людьми порядок, правило в громадському чи родинному житті.
Обряд чи ритуал - це форма поведінки людей в певній ситуації, склалася давно і підтримується новими поколіннями.
Існують різні види обрядів
календарні звичаї та обряди :
•колядування
•щедрування
•засівання
•посипання
і сезонні звичаї :
•навесні – свято першого жайворонка, свято тополі
•влітку – зелені свята, косовиця, Івана Купала, обжинки
•восени – Покрова
•взимку – Миколая, Різдвяні свята, Стрітення
обряди пов’язані з виробничою діяльністю :
•мисливські
•рибальські
•землеробські
•скотарські
обряди етапів життя людини :
•поява на світ, родини, хрестини, пострижени
•посвячення в дівоцтво, юнацтво
•весільні обряди, «сухий закон»для молодих, відмова від спиртного протягом «медового місяця», народження здорових дітей
•приховування якнайдовше вагітності майбутньої матері, виконання всіх забаганок, всі умови для психічного здоров»я матері та дитини, уникання зустрічі з каліками, заборона дивитись на вогонь, на померлого, сердитися, недопустимість вживання гострих страв, спиртних напоїв, паління
•старість, смерть, похоронно-поминальні, перед закриттям домовини розв’язування всього на покійнику, обсипання зерном , прощання з хлібом і сіллю, цим передбачалося пом»якшення тужіння за померлим.
5. Українські традиційні одяг та взуття
В залежності від призначення був одяг святковий та буденний. Виготовлявся із природніх матеріалів , були гігієнічними, сприяли збереженню та зміцненню здоров»я :
•вовна,
•льон , сорочки-вишиванки,
•шовкові шаровари, кушаки - пояса
•сукняні свити, спідниця
•бавовна, плахта вишита гладдю
•коноплі, запаска (вовняна чотирикутна тканина із зав’язаними наверх кутами)
•шкіра, жупан, кожух
Головні убори :
•чоловічі – бриль, капелюх, кашкет, картуз, шапка
•жіночі - очіпок (білий, синій, для вдовиці – чорний з шовку чи оксамиту) намітка(вузьке полотнище з льону, пов’язували поверх очіпка
козацький одяг – каптан, черкеска, люлька, смушкована шапка, сап’янові чоботи
Взуття :
•личаки плетені з лика
•постоли стягнені ременями сиром»ятної шкіри
•чоботи чорні та червоні.
vprystupa@inko.lviv.ua
|
| |
| |
| Mychail | Дата: Среда, 03.08.2011, 13:16 | Повідомлення # 32 |
 0-20 сообщений
Група: Пользователи
Повідомлень: 12
Статус: Оффлайн
| Добре що у Вас є така тема.
Ми займаємось цією тематикою:
http://church-nature.ucoz.ru/index.html
А також є центр УГКЦ в Івано-Франківську
http://ecoburougcc.org.ua/
Додано (03.08.2011, 14:16)
---------------------------------------------
Цікаве ставлення дітей і влади до тварин у США:
"Діти повинні мати можливість допомагати тваринам, замість того щоб плакати через те, що їх мамам виписують штрафи",
http://ukranews.com/uk/news/curious/2011/08/03/49624
Institute of Ecological and Religious Studies
of Uzhhorod National University
Sq. Bachinskogo, 1
Uzhhorod-88000, Ukraine
http://www.ie-rs.org/
Повідомлення відредагував Mychail - Среда, 03.08.2011, 14:17 |
| |
| |
| ПВП | Дата: Четверг, 04.08.2011, 16:29 | Повідомлення # 33 |
|
800-1200
Група: Керівник проекту
Повідомлень: 856
Статус: Оффлайн
| в цій темі ми намагаємося показати звязок екології та релігії, а також те що через релігію також можливе екологічне виховання дітей. І не важливо чи то УГКЦ чи то УПЦ чи ще якась релігія. Сьогодні більшість релігій світу сповідують бережливе ставлення до природи. Бо природа це є творіння рук Божих і ми маємо відноситися до нього відповідно.
Було б добре щоб ви написали тут пару рядків. Можливо є питання дискусійні, то піднімайте їх. Будемо обговорювати.
vprystupa@inko.lviv.ua
|
| |
| |
| defaultNick | Дата: Пятница, 09.09.2011, 15:17 | Повідомлення # 34 |
|
0-20 сообщений
Група: Пользователи
Повідомлень: 3
Статус: Оффлайн
| Про зв’язок екології і релігії в останні 20 років з’явилось стільки інформації, що хоч бібліотеку нову будуйте.
Я займаюсь в даний час саме можливістю педагогічного формування християнської екологічної свідомосіт в Церкві і Церквою.
Виховувати бережливого ставлення Церква може проводити в будь-якому з різних видів своїх служінь: катехизації (включно з уроками христянської етики), в Літургійному житті (проповіді, молитви, архітектура храму і християнське мистецтвао взагалі) і навіть в соціальному сліжінні милосердя.
Але цього б було мало, якби християнські конфесії в цій проблематиці не співпрацювали між собою та з екологічними рухами!
І лише так можна чогось досягнути.
Якраз це все описне на поданих вище сайтах. Я так слідкую, що спочатку за розвиток цієї справи взялись Католицька і Православна Церкви. Ще у 80 роках заяву таку зробили патріарх Варфоломей і Папа Римський Іван Павло ІІ. А в 1991 році на о. Кріт православні провели міжпарвославну конференцію по тематиці Відповідальності за Ствоірння. А протягом 10 років (чепрез деякий час після того) Католицька Церква аж 6 провела таких конференцій. Далі 5 конференцій з міжнародною участю пройшло в маленькій області України - Закарпатті.
Плануємо розширювати діяльність.
А далі я слідкую, що роблять маленькі християнські конфесії. І вони потроху також тему сприймають і щось намагаються робити (відповідно до свого досвіду і можливостей у цьому питанні).
З повагою, Michail (Вибачте, якимось чином я маю тут інший акаунт. Вже не памятаю, як так сталося).
Повідомлення відредагував defaultNick - Пятница, 09.09.2011, 15:19 |
| |
| |
| Толя | Дата: Суббота, 10.09.2011, 22:51 | Повідомлення # 35 |
 0-20 сообщений
Група: Пользователи
Повідомлень: 7
Статус: Оффлайн
| .
Повідомлення відредагував Толя - Понедельник, 12.09.2011, 20:16 |
| |
| |
| ПВП | Дата: Понедельник, 12.09.2011, 09:26 | Повідомлення # 36 |
|
800-1200
Група: Керівник проекту
Повідомлень: 856
Статус: Оффлайн
| Чому у нас відразу при появі нових течій нових книг і т.д. виникає бажання ввести новий предмет у школі. Я вже не раз писав що ми категорично проти того щоб вводити нові предмети у шкільній програмі. Це може визвати зворотню реакцію у дітей. Навчити дітей любити природу на предметі екологія не можна. На цьому предметі можна дати відповідні знання. Але ж ми намагаємося виховати не професійних екологів а людей які будуть оберігати та любити весь навколишній світ. А для прищеплення любові всі предмети і позаурочний час стають у пригоді. Це саме стосується і вашої пропозиції. У шкільній програмі був предмет "християнська етика". сьогодні його вивели як факультатив але він всеодно є. Є предмети Етика, Основи здоровя і ще багато інших на яких можна було б розповідати про все те що єдеться у цій книжці.
Любові навчити не можна її можна виховати, а скоріше сказати розбудити у душі дитини. У кожної дитини ця любов є з народження, але стаючи більш дрослими ця любов десь ховається у глибиннах душі. Наше завдання цю любов знову повернути наверх, знову розбудити вогонь щоб він горів. В цій ролі дитячі еко НГО виступають в ролі тих людей які повинні підкидати дрова і роздмухувати жар що ледь тліє десь глибоко в серці кожної дитини. Для того щоб цей жар не тлів а горів повноцінний вогонь.
vprystupa@inko.lviv.ua
|
| |
| |
| Толя | Дата: Понедельник, 12.09.2011, 16:13 | Повідомлення # 37 |
|
0-20 сообщений
Група: Пользователи
Повідомлень: 7
Статус: Оффлайн
| .
Повідомлення відредагував Толя - Понедельник, 12.09.2011, 20:18 |
| |
| |
| ПВП | Дата: Понедельник, 12.09.2011, 17:11 | Повідомлення # 38 |
|
800-1200
Група: Керівник проекту
Повідомлень: 856
Статус: Оффлайн
| Так я й цього не заперечував. Я писав лише про те що не потрібно вводини нові години в школі. Діти це сприймають як ще одну додаткову годину, і сприймають це в "штики". Потрібно використовувати всі ті предмети що є вже сьогодні. Потрібна екологізація всього шкільного процесу а не введення ще одного додаткового предмету
vprystupa@inko.lviv.ua
|
| |
| |
| Mychail | Дата: Пятница, 30.09.2011, 17:26 | Повідомлення # 39 |
|
0-20 сообщений
Група: Пользователи
Повідомлень: 12
Статус: Оффлайн
| Quote Чому у нас відразу при появі нових течій нових книг і т.д. виникає бажання ввести новий предмет у школі.
Який предмет? Якщо християнську етику введуть, то в ній можна виховувати і християнську екологічну етику. Є багато шкіл, якфі ведуть християнську етику.Додано (30.09.2011, 18:26)
---------------------------------------------
Любов може якраз Церква виховувати.
Institute of Ecological and Religious Studies
of Uzhhorod National University
Sq. Bachinskogo, 1
Uzhhorod-88000, Ukraine
http://www.ie-rs.org/
|
| |
| |
| ПВП | Дата: Понедельник, 03.10.2011, 09:22 | Повідомлення # 40 |
|
800-1200
Група: Керівник проекту
Повідомлень: 856
Статус: Оффлайн
| Мова йшла про окремий предмет "екологія".
Так сьогодні у багатьох школах є християнська етика, але це факультатив. Декілька років назад це був обовязковий предмет, але його зняли в звязку з тим що в Україні проживають люди різного віросповідання. Що стосується самого предмету етика то його потрібно було б зберегти. Можливо назвавши етика-естетика, і т.д. Те можна було б викладати загальнолюдські цінності. І показувати звязок екології не лише з християнством але і з іншими релігіями світу
vprystupa@inko.lviv.ua
|
| |
| |
| Mychail | Дата: Пятница, 14.10.2011, 18:13 | Повідомлення # 41 |
|
0-20 сообщений
Група: Пользователи
Повідомлень: 12
Статус: Оффлайн
| Ясно. В школі, звичайно, предмет екології не потрібен. А якщо є предмет чи християнської етики чи просто етики, то там має бути розділ по вихованню правильного ставлення до довкілля.
Християснтво формує свідомість людини в любові до Бога і ближнього (та й до всього доброго, що є створеним) і у відразі до гріха. Тому існує поняття "екологічний гріх"
Руйнування природного довкілля – це гріх проти заповідей «Не вбий» та «Не кради». Адже сучасна наука екологія свідчить про те, що мільйони людей щорічно стають жертвами забруднення довкілля. Разом з тим, руйнуючи навколишнє середовище та виснажуючи невідновні ресурси, люди крадуть майбутнє у прийдешніх поколінь.
Головною причиною руйнування навколишнього світу є духовно-моральний стан людей. Екологічна криза є наслідком гріхопадіння людей і їх відчуження від Бога. Віра в Бога Творця, створений ним світ є несумісною із безвідповідальною експлуатацією та нищенням природи. Відвернувшись від Бога, люди забули, що "володарювання" над природою і "панування" над землею (Бут. І, 28), до якого покликана людина за задумом Божим, не означає вседозволеності. Руйнуючи природу людина стає на поріг самознищення. Сьогодні люди повинні переглянути спосіб свого життя й зрозуміти, що духовне здоров’я людини невіддільне від здоров’я природи. Криза людської душі призвела до екологічної кризи. Тому відповіді на питання щодо проблем навколишнього середовища лежать в площині людської душі. Вихід з екологічного тупика може відбутися лише через духовне відродження людської особистості. І тут визначальне значення має “екологія людини”, тобто її духовний світ, віра та моральність.
http://www.ecovolyn.org.ua/articles/11.html
Тема Релігійної екологічної педагогіки дуже широка.
Виховання відповідальності за створіння на уроках християнської етики,
- у катхизі, - в дияконії...
І т.д.
Для кожного питання можна свою гілку відкрити.
Institute of Ecological and Religious Studies
of Uzhhorod National University
Sq. Bachinskogo, 1
Uzhhorod-88000, Ukraine
http://www.ie-rs.org/
|
| |
| |
| ПВП | Дата: Понедельник, 17.10.2011, 09:23 | Повідомлення # 42 |
|
800-1200
Група: Керівник проекту
Повідомлень: 856
Статус: Оффлайн
| На 100% згоден з Вами. Ми власне про це тут і пишемо. Одне що тільки хочу добавити що екологічне виховання можна провадити не лише на уроках етики чи християнської етики але і на всіх решта уроків (хімія, фізика, малювання, музика - приклади цього є). Має бути екологізація всього шкільного процесу. А стосовно християнської етики так тут Ви праві не лише на 100% а на всі 200%. Ще колись давно на початках створення зеленого руху в Україні десь 1990-1991 я зустрічався з поважними (вже в літах) екологами в Києві, так один сказав, що "зелені" це самі найбільші християни. ВІн пояснював це тим що ми виконуємо всі заповіді. Нажаль люди розуміють всі заповіді по своєму. НЕ ВБИЙ відносять лише до людей. А чому? Там же не написано "НЕ ВБИЙ ЛЮДИНУ". Екологи це розуміють як не вбий БОже створіння - а це і тварини і рослини. НЕ ВКРАДИ знову ж таки відносять до людей, розуміючи це так, що не можна красти у сусіда. А хіба можна красти природні багатства. Ідучи в ліс і рубаючи дерева, ми хіба не крадемо? Хіба це наше? Ну і так далі можна пройтися по всіх решта заповідях.
Стосовно другої частини Вашого повідомлення, так тут ви також праві. Власне тому наша організація приділяє більше уваги екологічному вихованню ніж екологічні освіті. Власне тому в середовищі зелених зявилися поняття еколог і екологіст. ЧИ може еколог (екологічно освічена людина) нищити природу? МОЖЕ. Екологія це її освіта, це її знання. Їх вона передає іншим і поширює в маси. Але разом з тим вона може і не виконувати всіх цих приписів. Знаючи як оберігати, це не зобовязує еколога оберігати. Це лише знання. В голові екологічно освіченої людини лише накопичений певний (може навіть великий) багаж знань з екології. Але це не завжди змушує цю людину любити і оберігати природу. Він може бути висококласним екологом викладачем (кандидатом, професором, академіком), може передавати свої знання як студентам так і сусідам, як перехожим так і співпрацівникам. Але сам у своїй душі у своєму серці до цієї природи відноситися як до ресурсів а не як до творіння рук Божих. Інша ситуація з екологістами (екологічно вихованими людьми). ВОни можливо і не мають всього цього багажу знать. Вони можливо навіть не відрізнять дуба від берези. Але вони відчувають людбов до природи, десь там глибоко всередині.
Ось власне тому на всіх зібраннях, зборах, конференціях, семінарах ми намагаємося донести до НГО що наша основна ціль і мета це екологічне виховання. І якщо екологічною освітою займаються державні структури то НГО мають займатися в першу чергу екологічним вихованням. ТОму що нам потрібно щоб було 100% екологічно виховане населення. А екологічно освіченим може бути певний відсоток, який предметом екологія буде займатися професійно і якусь частину знань буде передавати іншим під час екологічного виховання.
vprystupa@inko.lviv.ua
|
| |
| |
| Mychail | Дата: Четверг, 03.11.2011, 14:29 | Повідомлення # 43 |
|
0-20 сообщений
Група: Пользователи
Повідомлень: 12
Статус: Оффлайн
| "100% екологічно виховане населення"
Особливо сильні світу цього...
_________
А фото можна сюди прикріпити?
Institute of Ecological and Religious Studies
of Uzhhorod National University
Sq. Bachinskogo, 1
Uzhhorod-88000, Ukraine
http://www.ie-rs.org/
|
| |
| |
| ПВП | Дата: Понедельник, 07.11.2011, 16:15 | Повідомлення # 44 |
|
800-1200
Група: Керівник проекту
Повідомлень: 856
Статус: Оффлайн
| Фото добавляєте внизу "Прикріпити файл: не більше 15000 kb". Можна здається в одному дописі до 5-ти прикріплень
vprystupa@inko.lviv.ua
Повідомлення відредагував ПВП - Понедельник, 07.11.2011, 16:17 |
| |
| |
| ПВП | Дата: Понедельник, 07.11.2011, 16:31 | Повідомлення # 45 |
|
800-1200
Група: Керівник проекту
Повідомлень: 856
Статус: Оффлайн
| "100% екологічно виховане населення"
зрозуміло що це ідилія, але це наша мета. Ми повинні ставити собі мету і йти до неї. Якщо ми ставимо собі за мету те що виконаємо завтра, то це не мета - це завдання на завтра. Мета повина бути наче мрія далека і не досяжна, але всеодно до неї потрібно йти. Це як ідеал, кумир на якого ми хочемо бути схожими, хоча розуміє
мо що 100% ніколи не буде.
Хоча коли буде 50,0000001% екологічно вихованого населення це краще коли буде 100% екологічно освіченого населення.
Знання і любов це різні поняття. Я вже писав про це що поняття екологічного виховання лежить ближче до поняття любов ніж до поняття освіта. А любов в свою чергу як і віра вимагає іншого підходу. Не всі ті хто знає про Бога здавалобся все (прочитали всю літературу) вірять у нього. І з іншої сторони у якомусь "глухому" селі живе бабуся яка не вміє можливо і читати, але вірить у Бога, як кажуть всім серцем і душею. Так само і екологічна освіта і виховання лежать у зовсім різних площинах, хоча одна одну не заперечують і в дечому доповнюють.
Щодо сильних світу цього, це як кажуть їх проблеми. Починати потрібно з себе, це як у притчі про скалку в оці. Якщо вони не розуміють екологічних проблем що нависли над світом, то це їхній гріх, а не ваш. І ми лише можемо пробувати навернути їх на шлях вірний. Якщо вдасться - добре, якщо ні, то хоч ви зможете сказати "я щось намагався змінити, а не сидів осторонь".
vprystupa@inko.lviv.ua
|
| |
| |
| Mychail | Дата: Четверг, 12.01.2012, 12:57 | Повідомлення # 46 |
|
0-20 сообщений
Група: Пользователи
Повідомлень: 12
Статус: Оффлайн
| Мені сподобалась інформація, яку про себе подає спілка ЕСЕN
СПІЛЬНА ПРАЦЯ ДЛЯ ЗБЕРЕЖЕННЯ ГОСПОДНЬОГО ТВОРІННЯ
ХТО МИ?
Ми об’єднані християни які поділяють турботу про серйозну погрозу яка стоїть перед навколишнім середовищем.
Дехто з нас церковні працівники по навколишньому середовищу, інші є членами заповідників з церковним відношенням. З натхненням Євангелія і любов’ю Христа ми працюємо разом для збереження творіння Господнього.
Наша організація називається Європейська Християнська Сітка по Навколишньому Середовищу (ECEN), бере свій початок з рекомендацій які були зроблені на Другій Європейській Екуменічній Асамблеї у місті Грац (Австрія 1997).
Заснований у Жовтні 1998, ECEN має членів та друзів майже в усіх європейських країнах та церквах, включаючи Православних, Англіканців, Римо-Католиків та Протестантів. Час від часу ми зустрічаємось на асамблеях які проводяться у різних куточках Європи.
ЩО МИ РОБИМО?
Ми підбадьорюємо християн та церкви у Європі щоб вони розвивали свідомість і почуття до екологічних проблем сьогодення і сприйняли відповідальність за них.
Наша мета сприяти цервам щоб вони стали зацікавлені в праці по навколишньому середовищу і виступити проти зневаги та руйнування навколишнього середовища.
Крім того ми зацікавлені в розвитку теологічних міркувань, відповідних форм богослужіння та етнічних відгуків. Ми висуваємо спільне святкування часу створення у європейських церквах і разом ми працюємо над різноманітними темами, такими як:
«зміна клімату
«транспорт і рух
«економіка і екологія
«порядок 21 століття та стиль життя
«менеджмент навколишнього середовища
«наука
ЧОМУ МИ ДІЄМО?
Ми всі є частиною творіння Господнього і це повинно святкуватися в мирі та злагоді. Для цього відповідним свідком для нашого навколишнього середовища є інтегральна частина буття християн у 21 столітті.
Церкви можуть вжити свої спеціальні позиції щоб звернути увагу людей на їхній спосіб життя: вказівки за якими створення поважали б замість того щоб його експлуатували.
Засоби здійснення цієї мети лежать у молитві, покаянні, науці, що є місією для всіх християн.
Промислові регіони такі як Європа, надмірно використовують ресурси природи. Тому Європа повинна змінити свої напрямки і почати будувати нові.
Ось чому ми об’єднались в ECEN.
(Нажаль не маю посилання на це... Знайшов у файлі. Але авторство ЕСЕN)
Institute of Ecological and Religious Studies
of Uzhhorod National University
Sq. Bachinskogo, 1
Uzhhorod-88000, Ukraine
http://www.ie-rs.org/
|
| |
| |
| ПВП | Дата: Пятница, 13.01.2012, 17:34 | Повідомлення # 47 |
|
800-1200
Група: Керівник проекту
Повідомлень: 856
Статус: Оффлайн
| http://www.ecen.org/
vprystupa@inko.lviv.ua
|
| |
| |
| Mychail | Дата: Понедельник, 23.01.2012, 16:00 | Повідомлення # 48 |
|
0-20 сообщений
Група: Пользователи
Повідомлень: 12
Статус: Оффлайн
| Дякую. Запишу собі посилання.
Дитячой екорух України я вважаю не просто екорезервом, а навіть екодвигуном, оскільки діти більш чисто виражають відкритість до природи і не заангажовані ще споживацькими ідеями (хоч в залежності від поглядів роидини, в якій живуть, представників начальних закладів, своїх однолітків, які вже ввійшли в колію споживацтва) можуть перебувати під ризиком заангажування...
Тому одним з напрямів праці в формуванні екологічної свідомості в реілігйному аспекті (тобто Відповідальності за створіння), має бути вплив дитячої літератури на розвиток правильного екологічного світогляду дитини. ТАкою літературою для дітей старшого дошкільного віку і молодшого шкільного віку можуть бути вірші та загадки (і інші подібні види літературної творчості) на екологічну тематику з духовним аспектом. Найближчим часом збираємось представити на огляд збірку віршів-розмальоку, розроблену в такому аспекті.
Institute of Ecological and Religious Studies
of Uzhhorod National University
Sq. Bachinskogo, 1
Uzhhorod-88000, Ukraine
http://www.ie-rs.org/
Повідомлення відредагував Mychail - Понедельник, 23.01.2012, 16:02 |
| |
| |
| ПВП | Дата: Понедельник, 23.01.2012, 16:33 | Повідомлення # 49 |
|
800-1200
Група: Керівник проекту
Повідомлень: 856
Статус: Оффлайн
| а поки що можете ознайомитись з нашим виданням. Ми також вже давно шукаємо кошти на це видання, але поки що не знайшли. Тому поширюємо в інтернеті.
http://ecorezerv.ucoz.ua/forum/12-43-3
Прикріплення: 7303615.doc(450Kb)
при використанні посилання на АДЕО "Легіони Землі" обовязкове
vprystupa@inko.lviv.ua
Повідомлення відредагував ПВП - Понедельник, 23.01.2012, 16:34 |
| |
| |
| Mychail | Дата: Вторник, 31.01.2012, 19:22 | Повідомлення # 50 |
|
0-20 сообщений
Група: Пользователи
Повідомлень: 12
Статус: Оффлайн
| Вірші гарні, хоча більше діють на емоційний рівень і про особисте життя... Ми видали лише тому, що вірші стосуються екології і духовності... Просто вірші не по темі не оплатять...
Добре було б якби ваші хтось профінансував... а от хто, не наю. В мене дружина письменниця і видала лише одну велику книгу своїх творів тоа й то дуже довго фінанси шукали. А так видає маленьькі збірки... Одну на власні гроші видали і то 300 наклад...
Як зробимо презентацію вищезгаданого дитячого видання, скину обложку і може пару віршів...
Institute of Ecological and Religious Studies
of Uzhhorod National University
Sq. Bachinskogo, 1
Uzhhorod-88000, Ukraine
http://www.ie-rs.org/
|
| |
| |
|
