http://groups.google.com/group....f?hl=uk

Додано (08.09.2009, 10:52)
---------------------------------------------
Знайшлася вільна хвилина вирішив написати

Думаю, що аналізуючи і хоть якось систематизуючи питання, яке ми обговорюємо, а саме: "Релігії світу та екологічне виховання молоді (Виховання духовності в розрізі екологічного виховання)" можна підійтидо цього з двох позицій. В контексті цього можна було б зробити більш детальний розподіл, але я би виділив би два питання. Перше це сама релігія, релігійне виховання, відношення різних релігій до довкілля і т. д. і т.д.. Тобто все те що стосується нашого духовного світу та нашої віри в того чи іншого Бога. Це питання є суто індивідуальним і я думаю що ми не в праві вказувати кому у що вірити. Хоча в принципі як для екологістів це великої різниці не становить, оскільки, як ви писали више майже всі релігії пропагують любов до природи, культивують бережливе ставлення до неї, оскільки сама природа і є творіння Боже. Я в своїх попередніх замітках хотів зробити акцент на іншому питанні, яке також має відношення до віри, релігії, але мені здається є менш особистим. Тому це дає змогу нам в нього втручатися і насаджати, прививати ці ідеї дітям. Можливо в попередніх листав це в мене не так яскраво виражалося. Тому в цьому листі хочу приділити особливу увагу саме цьому питанню. Про що йде мова і що саме я маю на увазі під другим питання. Це наші культурні традиції, наш фолькльор, наші древні вірування, ставлення наших прадідів до оточуючого їх світу, легенди, перекази, різні забобони, що передавалися від покоління до покоління і також були покликані для того щоб виховати дитину яка любить оточуючий його світ. Ми часто в свої переписках, на своїх зібраннях, семінарах, корференціях захоплюємося вченнями древніх індіанців та інших народів світу до природи. При цьому забуваючи свої власні. Запрошуємо різних закордонних спеціалістів, які нас вчать. Хоча у нас під ногами знаходиться такий пласт знань про природу (причому наш власний, рідний і ближчий нам). Чому ми боїмося нагнутися і підняти його. Невже чуже (хоча можливо і корисне) нам ближче ніж своє. Я не відкидаю тут інших вчень та знань. Потрібно вивчати все, як кажуть "знання то сила". Але потрібно розуміти різницю між словами вивчати і приймати за своє. Деколи болить душа коли бачу як ми залюбки проводимо з нашими закордонними друзями різні тренінги (як то "Совет всех существ") забуваючи Івана Купала, обжинки, іт.д. Навіть візьмемо Новий рік. Ми проводимо операції "збережемо ялинку", агітуємо за те щоб купували штучні, щоб робили букети з гілочок. Забувши при цьому про нашого рідного дідуха. В Україні не було притаманно ставити ялинку. Давайте повертатися до свого. Можливо дехто боїться що його звинуватять у націоналізмі. Але думаю що ці часи вже давно минули, і у кожного народу є щось своє, що ми можемо використати у нашій роботі, а саме у екологічному вихованні дітей. Мене взагалі деколи дивує той факт, як так що 70 років Радянської влади ми забули свої традиції. Можливо ми лише приховуємо, можливо вони десь сплять глибоко в душі і їх лише потрібно розбудити. Підніміть літературу по віруваннях наших пращурів. Почитайте про те як вірили наші прадіди в сонце, різні дерева, в різних тварин. Літератури достаньо. Придивіться як відносилися наші попередні покоління до оточуючого його світу. Можливо пізнавши глибше свої коріння ми і більш бережливо будемо ставитися і до вірувань інших народів. А не просто приймати все чуже як своє рідне, хоча можливо це чуже є дуже цікаве і корисне. Бо не можна, як кажуть в нарожді, пізнати чужий біль, не пізнавши свого. Тому думаю що на різних сайтах (Екологічних), які сьогодні вже створені, в різних екологічних ЗМІ, та й у особистій роботі НГО і шкіл потрібно особливу увагу приділяти вивченню духовного багажу народів що населяли дану територію (мається на увазі Україна). Повірте мені що вивчивши все це ви зрозумієте що воно нам є ближче а можливо і дещо краще за різні іноземні програми по охороні довкілля. Як сказав Б.Олійник (не дослівно) Європа ще жила у печерах коли у нас вже білили хату. Так що думаю вивчивши все своє ми зможемо проводити семінари з закордонними колегами, а не вони з нами. Або по крайній мірі ділитися з ними своїми напрацюваннями. А не сприймати все чуже як пустий сосуд куди можна вливатти будь що.

Звернення
Бюро Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ із питань екології з приводу
проблем, пов’язаних із станом природного довкілля

“Створіння очікує нетерпляче виявлення синів Божих” Рим. 8, 19

Дорогі брати і сестри! Шановні співвітчизники!

1. Стан нашого спільного дому – планети Земля – викликає дедалі більше занепокоєння.
Виснаження природних ресурсів, техногенне забруднення повітря та води, перетворення на
пустелю ще недавно плідної та життєдайної землі, безповоротне зникання з лиця землі
деяких видів тваринного та рослинного світу, глобальне потепління та підвищення рівня
Світового океану – все це, на жаль, тільки окремі складові довгого переліку наслідків
згубного впливу людства на природне довкілля.

Рівень забруднення природного довкілля досяг критичної межі, і вже сьогодні людство
стає жертвою власної життєдіяльності, дихаючи отруєним повітрям, п’ючи забруднену
воду та споживаючи продукти харчування, вирощені на забрудненій землі. Фахівці
констатують також антропогенний вплив на розбалансування кліматичної системи,
внаслідок чого зростає частота та руйнівна сила природних катаклізмів. Частішають
шторми та буревії, більш затяжними стають хвилі нестерпної спеки та посухи, що
чергуються із надмірним випаданням опадів і повенями з катастрофічними наслідками.
Створюється враження, що внаслідок зловживанням своїм особливим становищем серед
всього створіння і Божим уповноваженням відповідально “панувати над землею” (Бут. 1, 28),
людина вже привела світ до межі глобальної екологічної катастрофи та самознищення.

2. Особливо глибоке занепокоєння викликає кризовий стан природного довкілля в
нашій державі, яка належить до найбільш неблагополучних в екологічному відношенні
країн світу. Трагічна спадщина Чорнобиля, жертвами якого стали мільйони наших
співгромадян, соціально-екологічне лихо минулорічної повені, безрозсудне нищення
зелених легень України – лісів, виснаження, внаслідок екстенсивного господарювання,
національного скарбу – родючих чорноземів, нагромадження промислових відходів та сміття,
забруднення повітря та водоймищ, що досягли критичної межі – це тільки деякі симптоми
глибокої екологічної кризи, яку переживає сьогодні Україна.

Згідно з даними Міністерства охорони навколишнього природного середовища понад половина
населення України проживає на екологічно небезпечних територіях, тобто там, де забруднення
повітря та води досягає небезпечного рівня для здоров’я та життя. Екологічний фактор
відіграє вагому роль у зниженні рівня імунітету та розвитку різноманітних захворювань
(відповідно до ВООЗ 24% захворювань дорослих та 33% дітей). Тому не дивно, що Україна
посідає одне з провідних місць у дитячій смертності та онкологічних захворюваннях.
На тлі несприятливої екологічної ситуації погіршується здоров’я всіх вікових категорій
населення, зменшується середня очікувана тривалість життя, за якою Україна нині
знаходиться на одному з останніх місць у Європі.

Бачимо, що наслідки негативного впливу на довкілля за принципом бумеранга повертаються
до нас, у вигляді не тільки багатомільярдних економічних втрат та спадання добробуту
суспільства, але рівно ж загрози для життя і здоров’я сучасників та майбутніх поколінь.

3. Оскільки екологічні проблеми на теренах України є дуже багатогранними та широкомасштабними,
то відповідно також і зусилля, спрямовані на їх вирішення, мусять мати комплексний довгостроковий
характер. Розв’язання екологічної проблеми залежить від усіх учасників суспільного процесу. Кожен,
починаючи від державних інституцій і аж до окремих громадян, відповідно до свого становища та
можливостей, має зробити свій автентичний внесок у справу збереження природного довкілля.

Особливу увагу потрібно приділити вдосконаленню екологічного законодавства та впровадженню
механізмів контролю за його виконанням на регіональному та локальному рівнях. Необхідною
є нова соціально-екологічна політика, заснована на концепції сталого розвитку, направленого
на забезпечення потреб усіх членів спільноти за умови збереження та поетапного відтворення
природного довкілля, а також створення можливостей для рівноваги між його потенціалом і
потребами майбутніх поколінь.

4. Церква також покликана відіграти вагому роль у справі збереження природи та подолання
екологічної кризи. Святе Письмо розкриває таємницю походження світу і говорить про своєрідне
екологічне покликання людини, здійснення якого полягає у збереженні та захисті Божого
створіння – природи, довіреної нам Творцем на відповідальне управління. Бути християнином –
означає жити з віри і діяти у Божий спосіб. Тому ми, як християни, покликані зважати на волю
Небесного Отця та бути мудрими й добрими, турботливими і люблячими домоуправителями Божого
створіння.

5. Свідома вагомості екологічної проблематики для сучасного людства та прийдешніх поколінь,
Церква зараховує безвідповідальне руйнування природи до однієї із найважчих категорій гріхів,
а саме, до суспільних гріхів, що кличуть до неба про помсту (див. Іван Павло ІІ, Ecclesia in
America, № 56), тобто ставить його в один ряд із гріхом навмисного вбивства людини та іншими
тяжкими злочинами проти людини та суспільства. Логіка Церкви, яка трактує руйнування природного
довкілля як гріх проти заповідей “Не вбий” та “Не кради”, стає ще більш зрозумілою з позицій
сучасної науки екології, котра свідчить про те, що мільйони людей щорічно стають жертвами
забруднення довкілля, а особливо повітря та води. Рівночасно, руйнуючи природне довкілля та
виснажуючи невідновні ресурси планети, окремі люди та цілі нації знищують спільну спадщину
всього людства, загрожують суспільному миру, порушують вимоги справедливості та крадуть
майбутнє у прийдешніх поколінь.

6. Для покращення екології довкілля визначальне значення має “екологія людини”, тобто її
духовний світ, віра та моральність. У цьому сенсі завданням Церкви є не просто захищати
спільну спадщину всіх людей – Божі дари землі, води та повітря, але насамперед формувати
“екологію людини”, яка є передумовою екології навколишнього середовища (див. Бенедикт XVI,
Caritas in veritate, № 51). Однак істотна частина нашої відповідальності за дарований Богом
видимий світ має здійснитися вже на рівні якісного особистого стилю життя. Необхідно
усвідомити, що чисто, передусім, не там, де прибирають, а там, де не смітять, більш
раціонально, помірковано та економно використовувати природні ресурси, технічні засоби,
електро- та теплову енергію, намагатись зменшувати кількість сміття, що з’являється
внаслідок нашої праці, господарювання та проведення відпочинку.

7. 14 вересня Українська Греко-Католицька Церква, згідно з рішенням Синоду Єпископів,
вперше долучається до відзначення Дня Творця, який багато Церков святкують як День
захисту природного довкілля. Це свято було започатковане 20 років тому з ініціативи
Його Святості Димитрія І, Константинопольського Патріарха, який у спеціальному посланні
закликав увесь християнський світ щорічно 1 (14) вересня, на свято початку Церковного
року, об’єднатися у спільній молитві до Бога-Творця всіх речей, висловити Йому вдячність
за дар життя, за прекрасний світ природи, в якому живемо, просити вибачення за завдану
шкоду і благати про збереження та спасіння всього створіння, яке “стогне і страждає в
тяжких муках” (Рим. 8, 22).

День Творця – це дуже добра нагода згадати про християнську відповідальність за величні
дари Божого створіння – природи. Це добра нагода пробудитися із летаргічного сну
байдужості, розплющити очі і побачити не тільки критичний стан довкілля, а й свою
співучасть та відповідальність за його руйнування. Це добра нагода для своєрідного
“екологічного навернення” та визнання себе дітьми Божими, на яких нетерпляче чекає
все створіння (див. Рим. 8, 19), щоб ми ставилися до нього по-Божому, з любов’ю та
турботою, а не як чужинці, безжальні хижаки та безрозсудні експлуататори.

На завершення закликаємо всіх віруючих людей в Україні долучитися до екологічної
ініціативи Вселенського Патріархату, об’єднавшись 14 вересня у молитві подяки до
Бога-Творця за величний дар створіння і просити про його захист та спасіння. Ми
просимо також всіх небайдужих людей про пошану та захист свого довкілля, а також
закликаємо всіх тих, кому довірена політична відповідальність за нашу державу,
без зволікання вжити заходи, необхідні для охорони та збереження природи.

д-р Володимир Шеремета,
керівник Бюро Києво-Галицького Верховного ?Архиєпископства УГКЦ із питань екології

My WebPage

My WebPage

Рослини у побуті та віруваннях українцівгрудня 19, 2008 · Filed under Методичні розробки

© Ганна Нужна
Позакласний захід з біології та українознавства для 9-11 класів
Тема: Рослини у побуті та віруваннях українців
Мета: розширити знання учнів про роль рослин у побуті та духовному житті українців, виховувати дбайливе ставлення до природи.
Форма проведення: конференція.
Попередня підготовка:
Опрацювання рекомендованої літератури
Розподіл ролей серед учнів
Оформлення кабінету для проведення позакласного заходу.
Література:
Для вчителя:
1. Воропай О. Звичаї нашого народу. – т.ІІ. – Мюнхен, 1958. – 536с.
2. Зубицький Д. Н., Зубицька Н. П. Для вашого здоров’я. (Поради народ-них цілителів). – К., 1993. - 144с.
3. Куйбіда В. Екологія і географічні назви // Наукові записки з української історії. – Вип. ІХ. – Переяслав-Хмельницький, 1999. – 382с.
4. Лозко Г. Дерева та кущі // Символізм рослин і тварин // Українські сим-воли. – К., 1994. – 121с.
5. Носаль І. Від рослини – до людини. – К., 1992. – 606с.
Для учнів:
1. Павленко Л. О. Цілющі скарби землі. – К., 1988. – 144с.
2. Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник / А. П, Пономарьов, Л. Ф. Артюх, Т. В. Косміна та ін. – К., 1993. – 256с.; іл.

Хід проведення
Ведучий: Наша конференція присвячується ролі рослин у житті українського народу. Для участі у ній запрошені відомі науковці з різних галузей знань, а слухачі матимуть можливість поставити їм запитання. Отже першим ми запрошуємо зробити доповідь фахівців з етнографії.
Етнограф (1): З давніх-давен рослини займали важливе місце в житті людини. З ними пов’язаний не лише народний побут, а й важлива сфера духовності та світоглядних уявлень. Рослини посідають значне місце у родинній, весільній, поховальній обрядовості. Численні обряди, звичаї, повір’я, що були пов’язані із рослинним світом, повинні були захистити, забезпечити здоров’я та добробут. Надання рослинам магічних властивостей йде з тих далеких часів, коли деякі рослини вважалися тотемами (родоначальниками) окремих родових груп людей.
Рослинна символіка представлена в усіх жанрах усної народної творчості, яка тривалий час була єдиною можливістю узагальнити тисячолітній досвід поколінь. Безліч пісень, загадок, приказок, де згадуються ті, чи інші рослини, є підтвердженням вищезазначеного.
Значне місце в народній уяві належить так званим рослинам-символам, що стали втіленням чоловічої та жіночої основ. Наприклад, чоловічими деревами-символами вважалися дуб, клен, явір (так на Поліссі та у західних областях називали один із різновидів клену), а до жіночих символів належать верба, тополя, калина. Інші рослини вважалися уособленнями тих чи інших явищ, сторін життя. Наприклад, барвінок був символом довголіття, кохання та шлюбу. У деяких регіонах України, зокрема на Бойківщині та Закарпатті, із збирання барвінку для вінків молодят почина-вся весільний ритуал. Дуже часто квітку-шлюбний символ йшли збирати до господарів, які жили багато років у любові та злагоді. Хміль у народі вважався символом життя. Доброю прикметою вважалося одружуватись саме в пору цвітіння хмелю. Такі рослини як рута і м’ята вважалися сим-волами дівочої краси, молодості.
Барвистий світ рослин знайшов яскраве відображення і в народному мистецтві. Тут варто згадати роботи відомих народних художниць Катерини Білокур, Марії Приймаченко, та багатьох інших народних майстрів, для яких світ рослин є невичерпним джерелом натхнення.

Етнограф (2): Іноді сучасні люди, дивлячись із висоти своїх глибоких знань з хімії, фізики, медицини, біології, досить зневажливо ставляться до народних знань, традицій, вважаючи їх примітивними. Але насправді це зовсім не так: у народі було відомо понад 1000 видів рослин, спостерігаючи за їхніми особливостями, багатьом із них були дані влучні та своєрідні назви. Наприклад, чистотіл застосовували не тільки як лікувальну рослину, а й парили у його відварі глечики для зберігання молока. Через це чистотіл часто називали глекопаром, молошником. Новітні дослідження ви-явили в цій рослині специфічні речовини – алкалоїди – завдяки яким чис-тотіл має притимікробні властивості, що перешкоджало проникненню з молоком в організм людини збудників різних хвороб (туберкульозу, бруцельозу). Якщо ж у горщику погано зсідалася сметана, його парили дивосилом, який через це називали сідач. На жаль, з приходжом у другій половині ХХ ст. ери фармацевтичних препаратів властивості вказаних рослин призабулися.
Для ведення сільськогосподарських робіт необхідними були знання про вегетаційний цикл рослин, особливості їхнього вирощування. Звичайно , їх не можна у повній мірі порівнювати із сучаними науковими знаннями, але і нехтувати ними також не варто. Багато сил у селян забирає боротьба зі шкідниками, а застосування різних отрутохімікатів негативно впливає і на здоров’я людей. Для того, щоб вберегти урожай від шкідників у народі здавна використовували настій з чорнобривців, який є ефективним і екологічно безпечним засобом.
Говорячи про народні традиції, не можна оминути увагою і негативні явища, які на жаль мають місце у нашому житті. Все більше забуваються прадавні традиції. Наприклад, у багатьох селах, де ще 100 років тому етнографи записували чимало пісень, звичаїв, зараз вже не пам’ятають своїх традицій. Більшість людей майже не мають знань про духовні скарби українського народу. Особливо це стосується дохристиянського періоду, адже без цих знань неможливо повною мірою осмислити нашу історію, культуру.

Фітотерапевт: Звичайні селяни, а особливо знахарі, були добре обізнані з лікувальними властивостями багатьох рослин. Ці народні знання є важливими і в наш час, оскільки допомагають людям зберегти здоров”я впродовж багатьох років. Недарма зараз навіть з боку представників традиційної медицими та науковців спостерігається інтерес до народних засобів лікування різних хвороб.
Наприклад, у народі здавна було відомо, що м’ята покращує трав-лення, а крім того робить людину бадьорішою та розважливішою. У багатьох областях України цю рослину використовували як приправу, навіть додавали у вареники. Сучасні дослідження доводять, що м’ята позитивно впливає на роботу мозку. Цілющі властивості мають також багато інших рослин, про кожну з яких могла б вийти довга та змістовна розповідь. Але за браком часу зупинюся детальніше на властивостях деяких з них. Хрін покращує травлення, сприяє виділенню жовчі, та навіть успішно бореться зі стафілококовими інфекціями. Недарма українці здавна мали звичай кидати у діжку з питною водою корінець хрону. Така вода не мала гіркого смаку, зате була позбавлена хвороботворних мікроорганізмів, довго зберігалася свіжою, і сприяла виведенню з організму надлишку рідини та солей сечової кислоти. Люди, особливо літні, які регулярно пили цю воду, відчували легкість у ногах та зменшення болей. Я та інші мої колеги-фітотерапевти радимо використовувати ці городні ліки як профілактичний засіб під час епідемій грипу та для лікування гнійних ран, стоматиту, ангіни, фарингіту.
Здавна шанована в народі яблуня. Зараз, мабуть, кожному відомо про те, що в плодах цього дерева містяться пектини, що здатні виводити шкідливі речовини з організму. Про лікувальні властивості яблук було відомо багато століть тому. Ними лікували раніше друкарів, які отруїлися випарами сполук олова. Недарма кажуть у народі: якщо хоч раз на день з’їдати яблуко, то й у лікуванні не буде потреби. У першій польській енциклопедії, виданій у середині ХVІІІ ст. наведений так званий “рецепт молодості”, досить нескладний: треба було кожного дня вживати яблука та волоські горіхи. Можливо, це і є той чудодійний засіб, який допоможе зберегти молодість та здоров’я впродовж багатьох років.
У наш час науковці вже визнають існування навколо кожної живої істоти біополя, що в багатьох випадках підтверджує глибокі знання народних цілителів у цій галузі. Доведено, що деякі рослини, нариклад осика і тополя, є так званими “енерговампірами”, тобто здатні “забирати” енергію. Через це вони часто викликають млявість, погіршення самопочуття, але разом із тим мають здатність до лікування хвороб шляхом “відсмоктування” негативної енергії. Часто радять позбавитися від синців та опіків, приклавши до ураженого місця торбинку з осиковими стружками.
І наостанок хотілося б іще раз зазначити, що рідна землі має для нас безліч цілющих скарбів, що здатні допомогти кожному з нас, хто ставиться до всього живого з любов’ю та повагою, прожити довге і щасливе життя.

Еколог: Людина завжди знаходилася у певному флористичному оточенні. Від назв рослин утворилися навіть чимало назв міст, сіл, річок. Здається, важко знайти в Україні таку рослину, в якої б не було аналогічного топоніма. Барвінок, Калинівка, Горіхова, Конопелька, Липовець, Лопухівка, Хмільник, Малинівка, Черемош, Ясенець, Тростянець – це лише небагато прикладів, що ілюструють цю думку.
Наші предки вважали себе невід’ємною частиною оточуючого їх розмаїття живої природи і намагалися поважати закони своїх сусідів – рослин і тварин. як результат цього гармонійного співіснування виникли безліч легенд, звичаїв, обрядів, що сягають своїм корінням глибоко в давнину. Можливо, дехто, не розуміючи їхнього справжнього значення, вважає їх не більше ніж “пройденим етапом” на шляху розвитку людства. Але чи так є насправді? Замислимося: ці перевірені віками народні традиції мудро регулювали стосунки людини та природи, а в наш час перед людством вже цілком реально постає загроза екологічної катастрофи. Причиною такої ситуації не в останню чергу є споживацький світогляд сучасних людей, для яких природа, інші живі істоти виступають лише як засоби задоволення власних потреб, забезпечення “комфортного” існування. Таке непродумане втручання людей в природні процеси з метою “покращити” навколишній світ призводить у переважній більшості випадків до негативних наслідків. У такій ситуації треба більш серйозно звернути увагу на вже призабуті народні традиції, які не тільки не суперечать виявленим науковцями екологічним законам, а й показують людству шляхи вирішення деяких актуальних зараз проблем.
Культура наших предків була тісно пов’язана із землею та працею на ній. Увесь річний цикл господарських робіт мав на меті не привласнення природних багатств, а навпаки - збереження одвічної гармонії, яка панувала в оточуючому світі, відтворення життя в усьому, що оточувало людину.
Роки впевненості у тому, що людина – цар природи, давно пройшли. Зараз настав час усвідомити: ми – лише малесенька часточка оточуючого нас світу. Сподіваюся, що народний досвід співіснування з природою допоможе нам та прийдешнім поколінням обрати правильний шлях розвитку людства.

Ведучий: дякую всім учасникам нашої конференції. Закінчити її хотілося б словами видатного українського поета М. Рильського
Люби природу не як символ
Душі своєї,
Люби природу не для себе,
Люби для неї.
То ж нехай у серці кожного з нас гористь незгасимий вогник любові до всього живого на нашій планеті!

My WebPage

My WebPage

Релігія — мама екології
Ватикан не випадково долучив забруднення навколишнього середовища до переліку «смертних гріхів»

Модному нині терміну «екологія» ще немає й півтора століття — вперше його використав німецький біолог Ернст Геккель 1866 року. Проте це аж ніяк не означає, що донедавна збереженням довкілля ніхто не переймався. На «доекологічному» етапі розвитку людства чи не головною природоохоронною інституцією була церква. Не втратили такої функції релігійні організації і в сучасному світі. Релігія та екологія активно «співпрацюють» і нині. Зокрема, днями Католицька церква офіційно долучила забруднення навколишнього середовища до переліку «смертних гріхів». А з чого все починалося?

Першими проповідь засновника найдавнішої світової релігії почули... олені
Звучить неймовірно, але у світових релігіях — буддизмі, християнстві та ісламі — існує традиція проповідувати не тільки людям, а й тваринам!

Скажімо, першу проповідь царевича Сіддхартхи Гаутами (Будди, засновника найдавнішої світової релігії — буддизму) про «чотири благородні істини» слухали семеро — п’ять учнів... та двоє оленів.

Коріння особливих стосунків з природою християнства сягає щонайменше третього століття, коли жив святий мученик Мамант. За переказами, біля його житла збиралися звірі з навколишньої пустелі й слухали читання Святої Євангелії. Харчувався Мамант молоком диких кіз і ланей. Коли ж цього чоловіка віддали на з’їдання хижим звірам, ті не зачепили його.

Подібне зустрічаємо у старовинній легенді про суфійську святу Хазрат Рабій Басрі (суфізм — містична течія в ісламі (як у шиїзмі, так і в сунізмі)). Ця жінка постійно приходила на вкриту лісом гору помедитувати. Тим часом навколо святої збиралися всі лісові звірі і насолоджувалися її товариством.

Святий Франциск Ассизький — небесний покровитель екологів
Засновник католицького чернечого ордену міноритів (менших братів) Франциск Ассизький (жив наприкінці XII — на початку XIII століть) пішов далі: проповідував не тільки птахам і звірам, а й рослинам. Прикметно, що йдеться не про маргіналізованого дивака — Франциск Ассизький одна з ключових постатей католицької церкви. 1980 року за шанобливе ставлення до навколишнього природного середовища Ватикан визнав його заступником екологів. А 1986 року на батьківщині Франциска Ассизького, в італійському місті Ассиз, за ініціативою Всесвітнього фонду дикої природи (WWF) були зібрані лідери буддизму, християнства, індуїзму, ісламу та юдаїзму, які разом з представниками природоохоронних організацій заснували Альянс релігій і захисту природи.

У православ’ї Франциска Ассизького часто порівнюють з Серафимом Саровським, який також мав особливе взаєморозуміння зі світом природи.

Євангелія... від орла, вола та лева
Релігії — те ж таки християнство — багаті тваринними та рослинними алегоріями (цю тему в одній зі своїх публікацій грунтовно дослідив Дмитро Степовик). Чи не найвідомішою з них є голуб як алегорія Святого Духа. А також риба як алегорія раннього християнства: у ті часи охрещених через занурювання у воду людей називали саме рибами, грецькою мовою «іхтіс». До того ж, «іхтіс» є ще й абревіатурою: Ісус Христос, Божий Син, Спаситель.

Не дивуйтеся, коли побачите на старовинній іконі... пелікана — це надзвичайно красива алегорія Ісуса Христа. За легендою, під час посухи згаданий птах розриває дзьобом груди й рятує власною кров’ю своїх пташенят. Цікаво, що сюжет цей поширився як у православній, так і в католицькій традиції. Зокрема, він був присутній на іконостасі Успенського собору Києво–Печерської лаври.

Чи не кожному з нас доводилося бачити зображення оленя, що прямує до джерела — це алегорія духовної спраги, шляху до Бога. Варто відзначити, що олені в цьому матеріалі згадуються вже вдруге: вперше у розповіді про зародження буддизму — зараз у контексті християнства. Що це — випадковість, чи, може, різні релігії не такі вже й різні?

Цікаво, що три з чотирьох Євангелій (а разом з ними й відповідні євангелісти) мають тваринні алегорії. Орел є алегорією Євангелія від Івана. Віл — Євангелія від Луки. А лев — Євангелія від Марка. До речі, царя звірів із німбом над головою зображено на гербі Венеції. Адже євангеліст Марк — покровитель цього міста, серцем якого є площа Святого Марка зі знаменитим Собором святого Марка на ній.

Щодо рослинних алегорій, то у християнстві це насамперед виноградне гроно — символ євхаристійної кровної жертви (за нагоди придивіться у церкві до різьблень на іконостасі — там часто можна побачити саме виноград), та пальмова гілка — символ перемоги над смертю.

Доля церкви залежить від дуба
Напрочуд символічною є ситуація з трьохсотлітнім дубом у Чернігові. Виявляється, що від збереження цієї пам’ятки природи напряму залежить збереження найвищої в Європі підземної церкви святого Феодосія. Дуб своїм корінням тримає купол унікальної підземної пам’ятки сакральної архітектури й акустичного мистецтва. Коли старе дерево почало трухлявіти — над церквою нависла загроза: якщо дуб загине, його коріння згниє й через утворені у ґрунті «капіляри» до храму потраплятиме вода, що вкрай небезпечно. Тож старезного дуба старанно лікують й просять вчених допомогти продовжити вік дерева.

Синтез релігії та екології присутній навіть у народній прикметі, пов’язаній із церковними святами преподобного Симеона Стовпника і матері його Марфи (14 вересня) та Стрітення Господнього (15 лютого). Вважається, що від Семена до Стрітення не має бути грози. Якщо ж вона трапиться — це ознака негараздів у природі.

Молися, сину, за Корову (та інших священних тварин українців)
Вражає традиція українців першою на Великдень розговляти корову — спеціально освяченим для неї в церкві окрайцем житнього хліба. А одна зі старовинних молитов нашого народу починається словами «Дай, Боже, здоров’я корові».

На Житомирщині білого лелеку досі називають буслом. Виявляється, Бусел — це божество з української міфології, син Буса. За легендою, Бусел перевтілився в білого лелеку і приніс нашим предкам виноградну лозу з гроном, чим врятував їх від голоду. Відтоді ця красива і благородна істота стала священним птахом українців. Цікаво, що білий лелека набув «священного статусу» і серед мусульман. За арабським повір’ям, у цих птахів перевтілюються душі тих мусульман, які за своє життя жодного разу не здійснили передбаченого Кораном паломництва в Мекку, до гробу пророка Магомета. Вони вимушені робити це вже після смерті в образі птахів. Тому кожен, хто вбив лелеку, вважається вбивцею.

А чого вартий культ вужа, що подекуди й досі існує на Волині. Цю незлобливу тваринку держать в хаті, поять молочком, всіляко оберігають... і вірять, що від неї залежить родинне щастя та достаток.

Є в українців і священні комахи. Йдеться, звісно, про бджіл. Навіть Віктор Ющенко в одному зі своїх інтерв’ю «Україні молодій» назвав бджільництво напівдуховною сферою й згадав давні народні ікони, на яких сльози Ісуса Христа зображені у вигляді бджілок. На старовинних українських пасіках можна знайти ікону Зосима та Саватія — святих покровителів бджіл.

А ось за своїх коней козаки молилися святому Кононові. В українців зовсім немає традиції споживати конину. Адже ці тварини у нас споконвіку помирали власною смертю — підняти ножа на коня й нині вважається гріхом навіть серед найдосвідченіших різників.

Цікаво, що в християнстві є приклади того, коли тварини ставляться за взірець для наслідування віруючими. Згадаймо крилатий вислів самого Ісуса, адресований апостолам, про який ми дізнаємося з Євангелія від Матвія: «Будьте мудрі, як змії, і кроткі, як голуби» (Матв., 10: 16).

Тварини були свідками й народження Ісуса. Чи не на кожній іконі «Різдва Христового» можна побачити вола та віслюка. Ці істоти там аж ніяк не «задля меблів». Коріння традиції зображувати їх поряд з божественним немовлям вбачають у пророцтві Ісаї: «Віл знає володаря свого, і осел — ясла господаря свого; а Ізраїль не знає (Мене), народ Мій не розуміє» (Іс., 1: 3).

Напитися водиці зі священної криниці
Мабуть, ніщо не єднає релігію й екологію так сильно, як ставлення до води. Адже чисте джерело є однією з найграндіозніших і найкрасивіших трансрелігійних алегорій. Водночас боротьба за чисту воду є однією з найбільших проблем сучасної екології.

Ціла низка водних об’єктів одержала статус священних: згадайте колодязь Якова в Сихарі чи джерело Благовіщення в Назареті. Не бракує таких пам’яток і в Україні — скажімо, на території Головчинського Спасо–Преображенського жіночого монастиря на Хмельниччині особливо шанується джерело преподобного Онуфрія. Варто згадати й ікону Божої Матері «Живоносне Джерело», на честь якої в Одесі нині будується собор.

На теренах України є сотні криниць, що одержали в народі статус «священних». Величезний вклад у їхнє вивчення робить відомий журналіст–природоохоронець Олег Листопад.

Злочин проти довкілля — гріх, що волає до Неба!
Нині у світі практична співпраця релігії та екології є доволі потужним напрямом. Релігійні організації ініціюють та фінансують природоохоронні програми, беруть під свою опіку зникаючі види флори та фауни тощо. На жаль, в Україні широкий загал ще мало поінформований про подібне співробітництво. Найактивніше цю прогалину заповнює «Гуманітарний екологічєскій журнал» Київського еколого–культурного центру, що його очолює знаний природоохоронець Володимир Борейко.

Ще Папа Іван Павло ІІ у своїх роздумах щодо навколишнього природного середовища долучив злочин проти довкілля до гріхів, що кричать до Неба. Тобто прирівняв руйнування природи до навмисного вбивства людини та інших найтяжчих вчинків. Нещодавно Ватикан офіційно затвердив цю тезу, включивши забруднення довкілля до переліку «смертних гріхів».

Минулого року українські католики зініціювали проведення в Ужгородській богословській академії імені блаженного священномученика Теодора Ромжі міжнародної наукової конференції «Церква і навколишнє середовище: європейський досвід та українські перспективи». До роботи конференції долучилися представники різних релігій та конфесій, а також низка організацій, що вже у своїх назвах поєднують релігійну та екологічну складові: Католицький екологічний форум Європи, Європейська християнська енвайроментальна мережа, Міжнародне соціально–екологічне об’єднання «Відповідальність за створіння». Свій екологічний напрям презентувала й Європейська єпископська конференція. Такий інтерес католиків до проблем довкілля не є випадковим. Адже в «Компендіумі соціального вчення Церкви» є розділ «Захист навколишнього середовища».

«Основи соціальної концепції Української православної церкви» (так само як і «Основи (...) Руської православної церкви») містять розділ «Церква та проблеми екології». А Патріарх Української православної церкви Київського Патріархату Філарет називає екологічну проблему найсерйознішою проблемою сучасного світу й закликає шукати її розв’язання в духовному відродженні людської особистості.

Роздуми про психологію підростаючого покоління та охорону природи в умовах екологічної кризи

...Просіть - і буде вам дано,

Шукайте - і знайдете,

Стукай те - і відчинять вам...

Євангеліє від Св. Матвія

розділ 7, вірш 7

Ноосфера - це стан екологічної свідомості людства. Якщо звернути увагу на окремого індивідуума, то будь-яка дія, кожне слово, думка впливають на стан інших людей, на всю планету. В ноосфері відбувається обмін енергіями та інформацією, де кожна людина виконує свою роль для блага всього суспільства. Тут емоції, думки виплескуються в загальне поле Землі, змінюючи його, і чим нижчий духовний рівень людини чи великої групи людей, тим гірше всій системі.

Життя за своєю формою інформаційно-матеріальне. Інформація - це різні види енергії у формі полів, а матерія речовини: білки, нуклеїнові кислоти і т.д. Сама людина - великий згусток інформації. Вона випромінює різну за якістю енергію: негативну, яка викривлює, спотворює простір, приводить до конфліктних ситуацій, і позитивну, яка несе любов, доброту, щастя.

З іншого боку, природа - єдина інформаційна система, а людина - частинка її. Будь-які порушення відбиваються на життєдіяльності усіх людей, де б вони не знаходилися. Світ побудований на законах гармонії у всьому.

Природа і людина. Сьогодні в цих словах більше роз'єднуючого, ніж консолідуючого. Все більша прірва виростає між ними. Кожна людина відчуває конфлікт на собі, але чомусь мало пов'язує його зі своєю діяльністю, особливо коли вплив її на довкілля носить непрямий характер.

Запитаємо в пересічного українця, що він знає про причини сучасного стану свого здоров'я, довкілля, соціально-економічного становища? Винного виявлять у рамках політичних понять. Про силу думки людської, як правило, не згадують. Хоч саме думки формують нормальні взаємини між природою та людиною. Все це знаходиться у площині єдиного енергетичного та інформаційного поля Землі-Ноосфери. Наука вже не заперечує, що думка матеріальна, що вона має велику будівельну і руйнуючу силу. Колись відома провидиця Ванга говорила: "Якби всі люди Землі змогли одночасно протягом однієї хвилини подумати про те, як захистити довкілля, то вся планета очистилася б від негативної енергії, від різного бруду". Досліджено, що будь -яка структура від впорядкованого розміщення молекул у кінцевій стадії приходить до хаотичного. Так, будинок, в якому проживають люди, не так часто вимагає ремонту і повільніше руйнується, ніж той, в якому рідко хто буває.

Свідомість, в тому числі й екологічну, у підростаючого покоління формує попереднє. Відповідно, правила виховання, батьківська освіта, що передані від попередніх поколінь, повинні з незначними змінами передаватися дітям.

Але тут у цей процес втручається науково-технічний прогрес. Явище технізації, електронно-комп'ютерні технології домінують над гуманізацій- ними, духовними процесами, розриваючи і так слабкі зв'язки між людським суспільством і довкіллям. До чого привів такий стан речей ми помічаємо, але, на жаль, не усвідомлюємо глибину його небезпеки, і тому боротьба якщо і ведеться, то тільки з наслідками дисгармонії, а не її причинами.

У ХХ столітті Порфирій Іванов методами Христа намагався довести людям важливість єднання людини з природою. Дійсно, він створив та реалізував програму оздоровлення "Дєтка", залишив багато учнів та послідовників свого вчення, але в масах воно не набуло ніякого поширення. Бо роботу проводив цілитель з дорослими людьми, у яких свідомість, характери вже сформовані, тому перебудова мислення відбувається важко. Багато хто сьогодні звинувачує цю людину у сектантстві.

Інша справа - початкова та середня освіта. Дитячий садок, школа - ось де повинен починатись екологічний освітній прогрес. На жаль, екологічна освіта в шкільній програмі поки що не є пріоритетною. Чи влаштовує такий стан речей свідомість сучасної молодої людини? Мабуть, ні. Можливість зрозуміти себе частинкою живої природи більша у людини з невеличкого міста чи села, Тут ближче до всього живого, більше можливостей спілкування з ним. А потенціал духовності, бажання мати освіту в українців дуже великі.

Всі ми з нетерпінням чекаємо позитивних змін у природі, у підручниках і, навіть, на своєму подвір'ї. Але суттєве покращення відбудеться тільки тоді, коли в більшості людей буде сформована екологічна свідомість, а діяльність базуватиметься на екологічному мисленні. Ці властивості людського буття формуються на моральних засадах та духовних цінностях, які виробило суспільство за багато століть. Вони добре проявляються тільки в період економічної, екологічної стабільності, високої культури людей та доступної освіти. Вуличне оточення дитини, негативний вплив засобів масової інформації, недостатня кількість друкованої продукції з екологічним змістом не сприяє виробленню в школяра екологічної свідомості.

Охорона природи - практичне спрямування людської екологічної діяльності. В усіх шкільних програмах це питання висвітлено досить добре. Але без урахування екологічної кризи в конкретних регіонах України. Досить часто поняття екологія та охорона природи ототожнюються учнями, а природоохоронні заходи проводяться епізодично у вигляді різних масових свят. Насправді ж, прагнення допомогти природі приходить до кожної дитини через підсвідомість самостійно, в різний час, воно дуже індивідуальне. Два приклади говорять самі за себе. Під час проведення екскурсії на екологічну стежину вияснилося, що один з учнів самостійно організував власну екологічну стежину. Він вибрав ділянку території біля лісового масиву, розвісив шпаківні, провів природоохоронні заходи. А інший, - під впливом біологічних олімпіад, в яких брав участь, організував гурток юних дослідників природи, залучивши до нього молодших дітей. І хоча ця ідея не була завершена, за браком педагогічного досвіду, поштовх в екологічній свідомості все ж відбувся. Під впливом подібних подій, спілкування з любителями природи багато школярів вдома створюють власні живі куточки. Яких тільки тварин та рослин вони не утримують. Стимулюють ці процеси пересувні зоопарки, різного роду виставки тварин, рослин, навіть картини художників мають вплив на психіку людей. Один нерадивий учень, побувши в кабінеті директора школи, угледів там акваріум з рибками. Через деякий час він вже розповідав, що купив і доглядає набагато красивіших рибок. З таких невеликих, малопомітних життєвих епізодів, складається механізм подальшої взаємодії людини з довкіллям, формується екологічна культура, синтезуються елементи доброти, турботи про ближнього.

Збільшивши масштаби проблеми, яка розглядається, можна впевнено сказати, що у світі сьогодні приділяється багато уваги екології. Вона викладається в різних навчальних закладах. Починаючи з раннього дитячого віку. За останні роки було надруковано багато науково-популярної, публіцистичної літератури, знято телефільми й розроблено рекомендації еколого освітнього змісту.

Людство намагається сформувати у молодого покоління новий екологічний світогляд. Стандартній освіті - новий зміст. У нашій державі розроблено програми й концепції розвитку екологічної освіти й виховання. Активно розвивається як формальна освіта так і неформальна. Для того, щоб реалізувати ці задум, необхідно пам'ятати, що в екології є первинним, тобто які дії повинна виконувати людина першими, щоб досягти мети. В Біблії говориться, що :...першим було слово, і слово було у Бога, і слово було Бог". А в екологічній освіті та вихованні першою є екологічна свідомість або хоча б зачатки її. Народна мудрість говорить: "Сім разів відміряй і тільки один раз відріж". Стосовно природи це має звучати так: "Не зашкодь! Спочатку подумай, а потім роби, Передбачай наслідки своєї діяльності". Екологічна свідомість має формуватися від народження людини, розвиватися і зберігатися все життя сама по собі. Бо ж людина скільки живе, стільки й вчиться. Але все це повинно бути під контролем та на науковій основі. Така свідомість розвивається у дитини в двох напрямах: формально - прямим навчанням і неформально - під впливом умов довкілля та суспільства, в результаті виникнення різних ситуацій у процесі діяльності. Домінує, звичайно, другий напрямок, бо це ближче до життя, а сам процес навчання носить дещо абстрагований характер. Процеси абстрагування яскраво розвиваються в кінці шкільного періоду. У дитини найбільш емоційні переживання, події відбуваються в ранньому віці. Різні спогади, що виникають у пам'яті, пов'язані з якимись природними явищами. У цей період і закладаються моральні й емоційні цінності: любов до природи, бережливе ставлення до неї, співчуття, прагнення допомогти їй.

Не слід забувати, що психіка у школяра формується в умовах екологічної кризи, кризи моральності, духовного й екологічного занепаду, втрати християнських цінностей. Молодь зустрічає у своєму житті більше негативного, ніж позитивного. Тому формальна екологічна освіта без наявної екологічної свідомості має лише декоративний характер. Бо все, чому навчали та виховували, має підтверджуватися на практиці. У свідомості дитини сьогодні провідну роль відіграє телебачення, де панує культ руйнування, знищення життя. Телепередач екологічного змісту дуже мало, та й ті, що демонструються, іноземного виробництва, мало відповідають умовам України. За результатами анкетування, телепередачі екологічного змісту переглядає 1-2 учні з класу у старшій школі і зовсім не дивляться учні молодших класів, бо мало розуміються на цьому, (відчувається брак екологічної освіти). Телереклама має синтетичний зміст, а екологічну демонструють тільки чомусь перед різними виборчими кампаніями. Сільські школярі тісніше пов'язані в житті з довкіллям і мають глибшу екологічну свідомість, але з іншого боку - недостатню екологічну освіту, в основному з соціально-екологічних причин.

Як діяти, щоб любов та краса зберегли світ?

Починати необхідно з того, що є найближчим до людини, - з сім", з двору, з садиби, з вулиці, де живеш. Якщо у власному домі та на подвір'ї порядок, і до цього залучаються діти, бачать результати своєї діяльності, то в їх душах вже закладено почуття прекрасного. Дитина потім все буде робити так, як у себе в будинку чи на своїй вулиці.

Ще одним засобом впливу на свідомість може бути агітаційна реклама у вигляді плакатів, стендів у різних місцях. Така наглядна агітація діяла в минулому досить ефективно на всіх людей. Є вона й сьогодні на підході до місць відпочинку. На околицях лісів і т.д. Ідучи до лісу за природними дарами чи відпочиваючи, в будь-якої людини, а особливо дитини. найбільше фіксується в пам'яті те, що зображено на даному інформаційному полі. Звичайно, ці стенди за дизайном дуже поступаються рекламним плакатам політичного спрямування чи тим, що рекламують алкоголь чи цигарки. Але все в руках людини. Необхідно серед дітей проводити конкурси плакатів природно-охоронного спрямування, а лісництвам, екологічним організаціям втілювати дитячі ідеї в життя. Такі дії, завдяки особливостям психіки дитини, будуть мати подвійний ефект.

Не менш важливим є активна пропаганда здорового способу життя. Завдяки цьому досягаються такі цілі: а) покращується особисте здоров'я, б) здійснюється позитивний вплив на формування екологічного мовлення, в) закладаються основні моральні цінності. Приклад повинні подавати батьки дитини, вчителі, інші люди, зацікавленою в цьому має бути і держава, але чомусь телепростір, заповнений героями, які вживають алкоголь, палять, використовують нецензурну лексику, їх вчинки далекі від реального життя. У друкованих засобах масової інформації ситуація краща, але ж вони або малодоступні для дитини, або не цікаві для сприйняття, бо культ сили та грошей з телебачення витіснив із свідомості дітей благодійну силу друкованого слова.

У скрутні часи людина завжди зверталася за допомогою до церкви. Допомога ця була духовною. Бо нормальна екологія людини в суспільстві - жити за основними християнськими завітами. І хоча церква відділена від держави, ігнорувати її вплив та значення у формуванні християнських цінностей у дитини не можна. Вплив є. Це і недільні школи, відзначення великих релігійних свят, на яких завжди присутні діти, читання відповідної літератури, адже в Біблії є багато посилань на екологічну тематику. Наприклад, притча "Про сіяча та насіння". Треба тільки вміти розуміти текст цієї Великої книги.

Потужний вплив на психологію дитини мають діючі екологічні стежки. Створюються вони в основному руками дітей під керівництвом дорослих. Це мінінаціональні парки чи заказники, де кожна дитина може себе відчути відповідальною за будь-який куточок життя, де можливе цілеспрямоване втручання у процеси, що там відбуваються, та активний захист цієї території. Населення (якщо стежина в межах або недалеко від населених пунктів) необхідно привчати до існування такої форми заповідної території. Вплив стежин на свідомість дітей непоказний, він реальний.

У кожному районі чи місті є місцевий природно-заповідний фонд (пам'ятки природи, парки, заказники, музеї та ін.). Він теж в житті людей відіграє не останню роль. У засобах масової інформації його повинні висвітлювати. Школярі, в першу чергу, повинні знати рідкісні, зникаючі, ендемічні види рослин, тварин, грибів свого краю. Для цього необхідно, щоб бібліотеки, школи, вчителі, учні мали екземпляри Червоної книги України. Помічено, що при відповідній роботі саме споглядання цього матеріалу викликає в очах учня хороший блиск, захоплення, цікавість.

В школі питання екологічної освіти розглядаються тільки в практичній площині. До кожного уроку можна знайти матеріал екологічного спрямування, створити екологічну ситуацію чи просто вказати, яке вона має природоохоронне значення. Різні гасла (запис на дошці) супроводжують весь урок:

Бережи Природу - колиску нашу! (5,6,7,10,11 класи)

Здоров'я - найвище благо! (8-9 класи)

Немає нічого важливішого за здоров'я! (8-9 класи).

Привітання з учнями може мати різні варіанти:

Доброго здоров'я тобі, Природо! (5,7,10,11 класи).

Доброго здоров'я усім людям! (8-9 класи).

Доброго здоров'я, випускники! (11 клас).

Естетичний вплив (стіл учителя) забезпечують:

композиція з природного матеріалу:

сухий букет;

живі кімнатні рослини, що квітнуть.

Ці маленькі секрети активізують процес навчання, діючи на підсвідомість дітей.

На розвиток екологічної свідомості великий вплив має світогляд, основи моральності. Особливо це важливо для підлітків. У дітей цього віку виникає гостра потреба розібратися в різноманітності навколишнього світу, з'ясувати для себе сенс життя. Найхарактернішим у даному відрізкові часу є ставлення до людей, до природи, власна поведінка. Передумовою для формування світогляду є понятійне мислення і рівень розвитку мотивації. У зв'язку з цим розширюється коло пізнавальних запитів та інтересів, поглиблюється їх зміст, орієнтація. Тому, будь-яка інформація для підлітка має фундаментальне значення, але тут про пріоритетність екологічної інформації доводиться тільки мріяти. Є випадки, коли діти не мають визначеного світогляду чи стійкої позиції, але проявляють елементи екологічної ідейності. Очевидно тут має місце певний розрив між навчанням і практикою екологічного виховання. Тому вчителю необхідно працювати з усіма учнями, не виділяючи нікого, не роблячи пріоритетів. Екологічна свідомість та мислення в однаковій мірі необхідне усім суб'єктам навчального процесу. І тільки потім людина буде робити свій вибір; кому художником стати, а кому природоохоронцем.

Стійка психологічна та екологічна позиція важко встановлюється, бо повсюди, навкруги себе, молодь сприймає в основному негативні явища, в тому числі й екологічного змісту. Позитив часто буває відсутній. Але й вплив негативних емоцій не слід скидати з рахунків. Іноді, спостерігаючи, як вмирає десь частинка природи чи наслідки безгосподарності, у дитини виявляються почуття жалю, неусвідомленої тривоги за завтрашній день, співчуття. І тоді рука сама тягнеться на захист всього живого, проявляються елементи самосвідомості.

Моральні якості повинні співіснувати поряд з науковими та соціальними. Спеціальні психологічні дослідження свідчать про те, що навіть найскладніші моральні поняття про обов'язок, відповідальність, власну гідність починають чітко усвідомлюватися тоді, коли дитина має тісніший практичний зв'язок з природою, бо увесь час знаходиться ближче до неї. Найбільш це відчувається у дітей, які проживають у сільській місцевості.

Мораль, світогляд, практична діяльність завжди поєднуються, не завдаючи шкоди довкіллю. Такі абстрактні, на перший погляд, речі суттєво зменшують техногенне навантаження на природу.

Вплив суспільної екологічної свідомості на довкілля різноплановий та могутній. Він відчутний на всіх етапах людської діяльності. У глобальних масштабах техногенний вплив не буде надмірним при наявності механізмів балансування.

Темпи заміни природних екосистем на штучні сповільнюються, більше різних видів пристосовуються до штучних умов у екосистемах. Сьогодні у багатьох країнах спостерігається зворотний процес - збільшення заповідних територій за кількістю та площею. У розвинених країнах Європи площа природоохоронних територій збільшилася з 9% до 12-17%. Це все результат екопсихології, сформованої у керівництва країн. Внаслідок цього природоохоронні партії та рухи звертають більше уваги на ці проблеми, парламенти через бюджет збільшують асигнування на екологічні проекти, і все це відбувається під впливом зростаючої екологічної свідомості у людей. Посилюється діяльність природоохоронців у засобах масової інформації. Все більше виробляється екологічно чистої продукції в харчовій та інших галузях промисловості, зелені знаки на упаковках товарів стають звичайним явищем.

Спеціальні служби контролюють стан ближнього та дальнього космосу. З часом відпаде "необхідність" у революціях, переворотах, дрібних та великих військових конфліктах. Використовуючи екологічну свідомість, людство навчиться здійснювати профілактику захворювань та лікувати хвороби. Проблема голоду не загрожуватиме Африці та Азії. Зросте середня тривалість життя. Не буде шансів у наркоманії, алкоголізму, тютюнопаління. Вивчення та дотримання біосферичних законів забезпечить гармонію між усіма компонентами Ноосфери. Все велике починається з малого: з клітини - організм, з популяції - вид, на основі мікроеволюції відбуваються макроеволюцій ні процеси.

Для підростаючого покоління в умовах екологічної кризи найважливішим сьогодні є:

знати та дотримуватися чинного законодавства;

прагнути здобувати екологічну освіту;

проводити природоохоронні заходи:

бути активними патріотами своєї держави.

Сила життя в порівнянні з розумом безсмертна.

Література

1.Алєксєєва М.І. Психологія ранньої юності. - К.: Знання, 1971.

2.Біблія. - Місійне товариство "Нове життя Україна". Кемпус Крусейд фор Крайс. - К.: Україна, 1992.

3.Білявський Г.О., Фуру дуй Р.С., Костіков І.Ю. Основи екологічних знань. - К.: Либідь, 2000.

4.Червона книга України .- Екологічна група "Печеніги". - Харків: Торсінг, 2002.

5. Матеріали періодичної преси.

пропоную Вашій увазі частину (№ 4 8-52) останньої енцикліки папи Венедикта XVI „Caritas in veritate “ (Любов у правді), де йде мова про релігійну відповідальність за природне довкілля:

http://www.kyrios.org.ua/ecology....ki.html

З належною пошаною

Володимир Шеремета

Бюро з питань екології УГКЦ

В принциі, на полі виховання свідомості релігійної відповідальності, серед православних Церков позитивно виділяється Константинопольський патріархат:

http://www.patriarchate.org/environment

Ще в 1989 році константинопольський патріарх Димитріус закликав весь християнський світ об’єднатись у справі збереження довкілля і започаткував християнський день довкілля який відмічають на початку церковного року 1/14 вересня. Кожного року до цього дня патріарх видає спеціальне Послання до вірних:

http://www.patriarchate.org/greek/docdisplay.php?lang=en&cat=11

Можна також згадати регулярне проведення наукових конференцій з питань довкілля:

http://www.rsesymposia.org/

З належною пошаною

Володимир Шеремета

пропоную Вашій увазі інформацію про планування нової еко-ініціативи Ради Єпископських Конференцій Європи:

http://kyrios.org.ua/ecology....ee.html

З належною пошаною

Володимир Шеремета

http://www.kyrios.org.ua/ecology....ti.html

З найкращими побажаннями

Бюро з питань екології УГКЦ

В Ужгороді презентують збірник молитов за збереження довкілля
17 жовтня 2010 року о 15.00 на базі кафедри екології та охорони навколишнього середовища хімічного факультету УжНУ відбудеться презентація збірника молитов за збереження довкілля. Молитовник підготовлено до друку Комісією з екології Мукачівської греко-католицької єпархії і Комісією з екології Римо-католицької Церкви в Україні.

Як повідомили Закарпаття онлайн організатори заходу, таке видання здійснено вперше на території СНГ на екуменічній основі. Укладення такого молитовника зумовлене бажанням хоча б частково задовільнити духовні запити сучасного християнства по відповідальності за Створіння на тлі зростаючої екологічної кризи.

Видання молитовника є актуальним також у світлі глобальних змін клімату і їх негативних для людства наслідків, які спостерігаємо все частіше в глобальному масштабі. І взагалі молитви за правильне управління і раціональне користування дорученим людині створінням – Природою, актуальні у всі часи, оскільки лише з Божою допомогою людина може виконувати добрі справи насправді добре.

Збірка молитов за збереження довкілля видана в рамках проекту "Відповідальність за створіння в Україні: міждисциплінарний та екуменічний обмін досвідом в сфері стійкої енергетики та створення інформаційного центру в Ужгороді" у співпраці з Університетом Людвіга Максиміліана (LMU, Мюнхен, ФРН) і за підтримки Німецького Федерального фонду збереження довкілля (DBU). Укладачі молитовника – науковці ДВНЗ "Ужгородський національний університет" Михайло Біланич і Олександр Бокотей під керівництвом проф. Маркуса Фогта з відомого Університету Людвіга Максиміліана (Мюнхен, ФРН) зібрали молитви різних християнських віросповідань, серед яких – молитви-покаяння, молитви-прослави, молитви-прохання, гімнографії, псалми та оригінальний акафіст початку ХХ століття.

Молитовник адресований духовенству, мирянам та всім людям доброї волі, які відчувають свою відповідальність за створіння – природу. Укладення молитовника також зумовлено бажанням авторів сприяти розвитку християнської екологічної свідомості і допомогти суспільному руху за збереження довкілля на території Східної Європи.

День духовного служіння заради збереження життя на Планеті
П'ятниця, 08 жовтня 2010, 11:32 | Написав Ekoburo | | |
1024 1 2 3 4 5 (0 votes, average: 0 out of 5)

10 жовтня цього року (10/10/10) починаючи з 10.00 по всьому світу відбудеться Global work party - глобальне святкування всесвітнього Дня дій на захист клімату – найбільшої в історії практичної екологічної акції під егідою міжнародного руху 350.org. В Україні відбудуться численні практичні заходи з цієї нагоди. Однією із ключових подій стане проведення Дня духовного служіння заради збереження життя на Планеті.

Кліматичні активісти звернулися до численних релігійних громад та духовних течій із проханням підтримати цю ініціативу – 10 жовтня виконати духовне служіння, яке буде притаманне саме цьому релігійному напрямку. Таким чином, відгукнулися представники різних віросповідань і конфесій. В цей день про захист клімату, довкілля і життя на Планеті згадають у таких духовних місцях:

• Духовне служіння - в церквах Київської архиєпархії УГКЦ;
• Духовне служіння в Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі (УПЦ-КП), де також 350 разів проб'ють дзвони;
• Духовні служби відбудуться в церквах Київсько-Житомирської дієцезії (Римо-католицька церква);
• Молитва під час недільної літургії в Німецькій Евангельско-Лютеранській общині Св. Катерини;
• Екологічна лекція, духовне служіння та звернення до віруючих в головній мечеті Києва;
• Медитація в центральному храмі Товариства Свідомості Кріпни;
• Спільна медитація на Асамблеї миру – Крим, Університет менеджменту Махаріши;
• Медитація в центрі «Новосвіт».

День духовного служіння продовжиться акцією “Відкрий своє серце Планеті”, яка відбудеться 10 жовтня, о 12.30 год. на Михайлівській площі. Тож, кожен бажаючий зможе символічно розкрити велике біле серце на зустріч Матінці-Землі.

Також активісти звернулися до духовних лідерів із проханням закликати своїх прихожан підтримати акцію. Так створився перший об’єднуючий відео-ролик, який базується на спільних цінностях миру, солідарності, збереження життя на Планеті.

Організатори пропонують скоординувати зусилля за контактами: 063-628-67-57 та електронною поштою: jeremicheva@gmail.com Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду (Любов Єремічева), або 068-358-41-20, tina.peresunko@gmail.com Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду (Тіна Пересунько)

Партнери: Екуменічна комісія УГКЦ, Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир.
Інформаційний партнер: портал "Громадський простір".

Інформаційна служба

Бюро з питань екології УГКЦ

Відповідальність за створіння у Європі
Новини в Україні - Новини в Україні
Написав Admin
Понеділок, 20 грудня 2010, 21:55
У четвер 16 грудня в Івано-Франківській Теологічній академії відбулася презентація книги «Відповідальність за створіння в Європі». В книзі зібрані резолюції та основні напрацювання консультативного процесу Ради Єпископських Конференцій Європи (ССЕЕ) щодо ролі Церкви у подоланні сучасної екологічної кризи. Відповідальність за створений Богом світ розглядається як невід’ємна складова християнської віри та одне з основоположних завдань Церкви на порозі третього тисячоліття.
Книга призначена для богословів, викладачів та студентів духовних навчальних закладів, душпастирів, катехитів та вчителів християнської етики, усіх, хто цікавиться питанням природоохоронної місії Церкви і хто прагне глибше пізнати та здійснити своє покликання – оберігати та примножувати дари створеного Богом світу. Презентував книгу її упорядник, керівник Бюро Києво-Галицького Архієпископства УГКЦ із питань екології, д-р Володимир Шеремета, який брав участь в екологічних нарадах ССЕЕ як делегат від УГКЦ. Керівник Бюро із питань екології наголосив що: «природоохоронна місія Церкви полягає насамперед у формуванні екології душі людини, тобто її віри, духовності та моральності. З правдивої християнської віри проростає глибоке та стійке почуття любові та відповідальності за природне довкілля як Боже створіння, однак, дуже важливо, щоб вчення та заклики Церкви відповідально ставитись до природи були засвідчені практичною поведінкою її інституцій та вірних. Таким чином Церква подасть добрий приклад для наслідування у суспільстві».
Презентація відбулася за участі представників єпархіального управління Івано-Франківської єпархії УГКЦ, професорсько-викладацького складу і студентів ІФТА та Духовної семінарії, голів єпархіальних комісій, представників монаших спільнот та згромаджень, державних природоохоронних структур, Вищих навчальних закладів та громадських організацій. Учасники презентації у своїх виступах високо оцінили значення книги для переосмислення екологічної імперативності християнської віри, формування більш сталого та відповідального суспільства і збереження природної спадщини України.
Збірник можна замовити за Е-адресом: ekoburougcc@ukr.netЦя електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду
або тел. 0342 741 450
Інформаційна служба Бюро Києво-Галицького
Верховного Архієпископства УГКЦ із питань екології
МАЙДАН

Відповідальність за Боже створіння

ІІ.5

ІІ.5.1. Комплексний характер екологічної проблематики

Життя у Христі. Моральна катехиза
Екологічна криза становить комплексну та далекосяжну проблему. У цьому сенсі перед тим як шукати шляхів розв'язання екологічної кризи, яка щораз більше загострюється та поглиблюється, слід ідентифікувати принаймні її підставові ознаки та причини.

Екологічна криза сучасности, яка полягає у виснаженні природних ресурсів та у забрудненні нашого природного середовища (повітря, води, землі), спричинена невідповідною техногенною і споживацькою діяльністю постійно зростаючого людського суспільства.

Поглиблення екологічної кризи є також результатом неусвідомлення чи ігнорування людьми проблем природного довкілля. Навіть там, де вже існує свідомість щодо екологічних проблем, короткострокові економічні інтереси окремих людей, груп чи держав нерідко запобігають прийняттю зобов'язуючих постанов та належних заходів для захисту довкілля.

Поступова ампутація зелених легенів нашої планети через масове вирубування лісів, ерозія землі внаслідок невідповідального сільського господарювання та понадмірного використання мінеральних добрив і отрутохімікатів, кислотні дощі, руйнування озонового шару, глобальне потепління внаслідок явища парникового ефекту, що може бути причиною кліматичних змін та природних катаклізмів, зростаюче знищення окремих видів рослинного та тваринного світу – ось далеко не повний перелік ознак сучасної екологічної кризи191.

Забруднення довкілля за принципом бумеранга обертається проти самої людини, яка його спричинила, негативно позначається на її здоров'ї і часто ставить під загрозу життя людини, яка дихає забрудненим повітрям, п'є забруднену воду та споживає продукти харчування, вирощені на забрудненій землі.

Сьогодні своєю поведінкою ми також визначаємо якість природного довкілля, в якому будуть жити майбутні покоління. Навіть найбільш оптимістичні екологічні прогнози є дуже невтішними. Це вказує на необхідність об'єднання зусиль людства у пошуку шляхів компенсації завданої природі шкоди чи принаймні призупинення поглиблення екологічної кризи.

362. Негативною стороною екологічних загроз сучасности є їх глобальний характер. Це означає, що кліматичні зміни чи природні катаклізми, спричинені сучасною діяльністю людини, не визнають границь певних регіонів чи держав.

Особливу небезпеку для людини та її природного довкілля становлять так звані «технології ризику». Сюди слід віднести насамперед використаним атомної енергії в енергетиці, хімічну індустрію,а також новітні біотехнології її. Ризик використання цих технологій пов'язаний з такими небезпеками:

364. Наслідками чорнобильської катастрофи стали сотні тисяч людей, які були змушені покинути радіоактивно забруднені домівки; смерть та важкі захворювання сотень тисяч ліквідаторів аварії на ЧАЕС; радіоактивне забруднення десятків тисяч квадратних кілометрів лісів, полів та водоймищ; загальне зростання та поширення захворювань серед мільйонів людей, які проживають на забруднених територіях; матеріяльні втрати у величезних розмірах та інші лиха. Уряд України визнав три мільйони своїх громадян жертвами цієї катастрофи, надавши їм певне відшкодування чи пільги. Важко оцінити всі наслідки цієї аварії, але з певністю можна стверджувати, що на сьогодні ще не народилися всі жертви Чорнобиля, і що аварія на атомній електро­станції може мати наслідки, які дуже важко (або й неможливо) усунути. Наслідки такої аварії пов'язані з надзвичайно високими матеріяльними збитками, з невимовним людським стражданням та з утратою багатьох людських життів. А це є вагомим аргументом для пошуку альтернативних шляхів енергозабезпечення.

II.5.2. Людина та її природне довкілля у світлі віри

365. «Символ віри» починається словами: «Вірую в єдиного Бога Отця, вседержителя, Творця неба і землі...». Усе на землі та и сама земля існує завдяки творчій любові Бога. Весь світ є даром цієї любови, яка кличе до буття, дарує і підтримує все буття.

Віра в Бога Творця включає зовсім нове розуміння світу. Ми розуміємо природу як створіння Бога. Вона не є випадковим продуктом еволюції, ані не має в собі магічної чи божественної сили. Як жива, так і нежива природа, а також сама людина є створінням Бога193.

Термін «створіння» несе в собі значно глибший зміст, аніж «природа». Як створіння, всі живі істоти та речі мають своє джерело, єдність, зміст та вдосконалення в Бозі й завдячують Його всемогутності та любові.

Описуючи створення світу, Святе Письмо неодноразово вказує нам на доброту створіння Бога: «І побачив Бог, що воно добре» (Бут. 1-2). Створіння, яке завершується у створенні людини, визначається як «дуже добре» (Бут. 1:31). Добре створіння, у його різновидах та взаємозв'язках, Бог доручає людині, щоб вона його «порала і доглядала» (Бут. 2:15).

«Порати і доглядати» не може означати загрожувати землі та перетворювати її у пустелю, а, згідно із творчим задумом Бога, є завданням турботливого догляду та вдосконалення створіння, завданням співпраці.

Уповноваження «панування світом» (Бут. 1:28) не означає свавільного підпорядкування та експлуатації створіння. Людина створена на «образ та подобу» Бога (Бут. 1:26 і далі), а тому її завданням є бути образом Бога у створінні, бути головою створіння, з яким вона творить інтегральну цілісність. Людина може відповідально панувати у світі створіння лише тоді, коли слухає Бога та дотримується встановленого Ним порядку у світі створіння та визначеної Ним мети. Людина покликана до відповідального впорядкування та культивування природного довкілля, покликана бути добрим управителем та садівником у світі Божого створіння.

366. Коли людина завдяки праці своїх рук та силі свого духу відкриває таємниці природи і правильно порядкує у світі, вона в такий спосіб виразно представляє велич та показує близькість Бога Творця194.

З іншого боку, Боже Об'явлення говорить нам, що гріх прародичів привів не тільки до відчуження людини від Бога та від себе самої, а й зумовив непорядок у створінні. Як наслідок, людина більше не ставиться до створіння «з любов'ю і мудрістю», а лише з егоїзмом та споживацькими інтересами.

Існує внутрішній взаємозв'язок між миром людини з Богом та її поведінкою щодо створіння. Наслідком поведінки людини, яка заперечує Бога чи ігнорує його вимоги та встановлений ним об'єктивний порядок, є деградація самої людини та деструкція її довкілля.

Разом з тим, людина своєю екологічно шкідливою поведінкою руйнує тіло організму Божого створіння, невід'ємною частиною якого є вона сама, і тим самим грішить не лише стосовно створіння, але також стосовно самої себе та Бога.

367. На вагомість відповідальної поведінки у світі Божих створінь вказує Папа Іван Павло II, включаючи до переліку гріхів, що кличуть про помсту з неба, безвідповідальне руйнування природи195. У цьому сенсі йдеться про екологічний гріх, який полягає в екологічно невідповідальній поведінці людини стосовно Бога Творця. Цей гріх є надзвичайно важким, оскільки йдеться про злочин проти життя особи сучасної земної цивілізації та життя майбутніх поколінь.

Усе створіння не є чимось випадковим, має своє підґрунтя у творчій волі Бога, має свою історію, яка скерована до Бога. Не лише людина, а й усе створіння очікує остаточного визволення (Рим. 8:19-22).

Спасіння Христа має охопити увесь Всесвіт, який був створений у ньому (Кол. 1:15-17).

Есхатологічне діло спасіння Ісуса Христа (Його життя, діяння, смерть та воскресіння) відкриває всьому створінню дорогу до спасіння. У визначений час спасіння Ісуса Христа охопить всю Вселенну і, згідно з обітницею, праведні попадуть у нове небо та землю, в яких перебуває справедливість (2 Пт. 3:13).

У Христі людина стає новим створінням, і цю новизну передає на весь Всесвіт. Божий дар життя та милости є підставовою цінністю, але разом з тим – великим покликанням. Дійсність внутрішнього обновлення віруючого має виразитися у його якісно новій поведінці у світі створіння.

II.5.3. Основи християнської етики довкілля

II.5.3.1. Принцип любови до Божого створіння

368. Головним принципом християнської етики є заповідь любови до Бога і ближнього196. Разом з тим Бог-сотворитель об'являє себе у всіх своїх створіннях, які беруть участь в його бутті, його доброті і любові.

Моральну відповідальність щодо Бога Творця неможливо реалізувати не тільки без поваги до гідности, свободи та прав Божого створіння – людини, але також без врахування інших створінь у їх різноманітності, відповідно до їх власного значення та цілі у загальному порядку світу Божих створінь.

У цьому сенсі необхідно (враховуючи принцип аналогії) диференційовано застосувати заповідь любови до всіх Божих створінь. Сповнення заповіді любови було б неповним без відповідального ставлення людини не тільки до свого соціяльного, але також і до природного довкілля, що є не випадковим продуктом еволюції, а створінням Бога, яке, з одного боку, становить інтегральну цілість з людиною, а з іншого – має свою власну цінність.

369. Любов до невидимого та всюдисущого Бога конкретизується і підтверджується у ставленні людини до видимих Божих створінь. Людина не може повністю реалізувати свою любов до Бога, якщо буде ігнорувати цінність світу як Божого створіння, що має частку в бутті Бога, який є «приятелем життя» і який подарував всьому створеному свій «нетлінний дух» (Муд. 11:24-12:1).

Через свою любов та подив красою світу Божого створіння людина віддає хвалу Богові. Ця любов не дозволяє людині сприймати створіння виключно як засіб для задоволення своїх потреб, але гарантує пошану до різноманітних цінностей природи, що закладені у Божому створінні.

Упорядкування взаємовідносин у створінні та відповідальна співпраця людей відповідно до творчого задуму Бога є неможливою без покори волі Творця та без активної любови людини до створіння. Любов має бути всебічно дійовою і проявлятися в якісно новому способі життя, у справедливій та солідарній поведінці, орієнтованій на об'єктивну єрархію цінностей світу Божого створіння; вона не може бути егоїстичною і носити виключно гедоністичний та утилітарний характер.

II.5.3.2. Принцип ретинітету (взаємопов'язаности)

370. Заповідь любови може бути повніше та досконаліше реалізована лише тоді, коли людина усвідомить глибину та ширину відповідальности за свою поведінку і прагнутиме жити гідно на кожному кроці свого життя.

Принцип ретинітету становить етичну вимогу усвідомлення онтологічної взаємопов'язаности та взаємозалежности різних ділянок життєдіяльности людини, зокрема особової, соціяльної, економічної та екологічної сфер. Наслідком цього має стати визнання взаємозв'язку та взаємозалежности різних сфер життєдіяльности людини, виражене в гармонійній та відповідальній поведінці людини як в особовому, так і в суспільно-політичному житті. У своїх вчинках людина не лише повинна дбати про задоволення окремих приватних чи політичних інтересів, часто націлених на короткострокову економічну вигоду, але також зобов'язана зважати на екологічні пріоритети, що є фундаменталь­ними як для збереження життя людини та його якости, так і для суспільства (тобто для довгострокової економічної вигоди людства)197.

Головною передумовою для розвитку майбутнього земної цивілізації є збереження природних ресурсів, які є основою для існування людини. Майбутнє нашої цивілізації неможливе без усвідомлення можливостей природи, що полягають в її здатності відновлювати свої ресурси й нейтралізувати шкідливі речовини та відходи виробництва. Визнаючи порядок і закономірності світу створіння, можливості природи і турбуючись про благо майбутніх поколінь, ми не можемо безвідповідально використовувати природні ресурси, які не відновлюються і яким ще не знайдено відповідної заміни.

Життєдіяльність людей із дотриманням принципу ретинітету становить основу концепції сталого розвитку людської цивілізації, що уможливлює гуманізацію життя та його майбутнє на землі, а також відповідальну поведінку людини стосовно всього Божого створіння198.

II.5.4. Шляхи розв'язання екологічної проблеми

371. Згідно з релігійно-етичною орієнтацією, людина покликана до екологічно відповідальної поведінки у всіх сферах своєї життєдіяльности. Під екологічною відповідальністю слід розуміти відповідальність людини за вчинки, які мають вплив на якісний стан її природного довкілля. Людина, яка вважає себе християнином, вірячи у Бога Творця всесвіту і природи, що її оточує, у христоцентричність Божого творчого процесу і духовність світу Божого створіння, зобов'язана відповідально реалізувати завдання Божого уповноваженого та управителя у цьому світі.

Екологічне питання неможливо розв'язати без критичної самооцінки і навернення особи «в стилі думання та поведінки»199. Необхідним є цілісне особове навернення, яке б виражалося у конкретній поведінці та вчинках людини.

«Бути» має переважати над «мати»200. Папа Іван Павло II наголошує на необхідності відповідального стилю життя і закликає представників влади та всіх людей доброї волі перевірити свою повсякденну поведінку та рішення, які необхідно прийняти: «Вони не сміють ґрунтуватися на прагненні до безконечного й некерованого нагромадження матеріяльних цінностей, без огляду на обмеження, в яких ми живемо і яких мусимо дотримуватися, щоб уможливити задоволення потреб як сьогоднішніх, так і майбутніх поколінь»201.

Відповідальність за створіння, природу і довкілля належить до найособовіших обов'язків людини та її безпосереднього життєвого довкілля. Суттєва частина відповідальности за природу і довкілля реалізується вже на рівні особистого стилю життя, в самокритичному використанні технічних засобів, у поміркованому і економному використанні ресурсів та енергії, в обережній поведінці з небезпечними речовинами та технологіями, а також в униканні відходів, які забруднюють довкілля.

Звичайно, окрема людина не може розв'язати екологічних проблем самостійно – це завдання різного роду екологічно орієнтованих політичних, економічних чи технічних програм, які мають шанс на успіх тільки тоді, коли окремі люди змінять свій стиль життя і будуть їх виконувати. Важливо, щоб кожен – робітник чи домогосподарка, споживач чи виробник, підприємець чи суспільний діяч, науковець чи представник будь-якого рівня влади – поводився відповідально щодо екології, відповідно до роду занять та суспільного становища.

Стає чим раз очевидніше, що загроза природному довкіллю людини, загроза світу Божого створіння набрала таких розмірів, що необхідним є безпосереднє реагування та втручання держави. Збереження природи та виправлення завданої їй шкоди вимагають прийняття належною екологічного законодавства, значної економічної та фінансової допомоги держави, зокрема інвестицій для дослідження та впровадження екологічно сприятливих технологій виробництва та енергозабезпечення.

273. Сьогодні екологічну кризу вже не можна подолати на рівні окремої держави. Глобальності екологічної небезпеки можна протиставити лише далекосяжну міжнародну співпрацю, спрямовану на усунення причин поглиблення цієї кризи. Така співпраця може бути реалізована в міжнародній екологічній політиці та шляхом прийняття міжнародного екологічного законодавства.

Екологічно зорієнтована міжнародна співпраця має кульмінувати у концепції сталого розвитку, який ґрунтується на повазі до взаємозв'язків у світі Божого створіння та у різних сферах життєдіяльности людини.

Коли Церква висловлює свою турботу про створіння, то піклується також про людину та її гідність. .Згідно з біблійно-християнським розумінням людини та створіння, гідність людини не протиставлена цінності створіння відповідно до його роду та призначення. Більше того, особлива гідність людини полягає саме в тому, що вона, як моральний суб'єкт, є покликаною і здатною до відповідальности за світ Божого створіння.

Зусилля Католицької Церкви, спрямовані на захист створіння, на рівні Европи координуються Радою Єпископських Конференцій Европи, яка проводить щорічні зустрічі відповідальних за довкілля уповноважених від Єпископських Конференцій для визначення пріоритетів стратегії й тактики екологічних зусиль Церкви, а також для обміну екологічним досвідом.

Церква свідома того, що екологічне навернення і зміна стилю життя людини неможливі без попередньо сформованих свідомости та совісти. У цьому розумінні формування екологічної відповідальности людини визначається як одне з основних завдань Церкви на початку 21 століття202. Церква повніше виконує свою місію, проводячи освітньо-формативну роботу щодо екологічних цінностей, їх місця та єрархії в загальній структурі християнських моральних цінностей.

375. У церковних спільнотах екологічна відповідальність може бути реалізована, зокрема, на основі таких заходів:

Досвід показує, що процес формування екологічної свідомости є успішнішим тоді, коли він пов'язаний з конкретними акціями. Добрий приклад спонукає до наслідування. Ініціюючи проекти екологічного захисту, Церква може дати свідчення власної віри у Бога Творця і Спасителя світу.

Християнство і екологія Гаврюшин Н. К.
Сподівання "нового неба й нової землі" (Апок. 21, 1) значною мірою приглушив увагу християнської думки до долі цього неба і цієї землі, наш світ, земної, гріховний, юдоль непереборне печалі та примарних насолод, не може притягнути до себе того, хто цілком звернений до Вічності. Таким є непорушне переконання християнської свідомості, з яким йшли на молитовний подвиг в скити і пустині незлічені ревнителі духовної життя. Однак справжня повнота новозавітній Одкровення розкривається в тому, що саме цей, гріхом людським занурений у світ зло Бог так полюбив, що "віддав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув "Ін. 3, 16) і" у Христі примирив із Собою світ "(2 Кор. 5, 19). Слова апостола "Як хто скаже: Я Бога люблю, а брата свого ненавидить, той брехун, бо не любить брата свого, якого бачить, як може любити Бога, Якого не бачить? "(I, Ін. 4, 20) з повною підставою могли б бути віднесені і до природи як творіння Божого чоловіка: А хто не має любові до цього світу і цієї землі - які бачить, - як зможе полюбити нове небо та землю нову, яких ще не бачив?
Напружений і односторонній есхатологізм християнського свідомості певною мірою відповідальність за екологічне байдужість в регіонах християнської культури. Він не був належним чином урівноважений святоотецької натурфілософією (або натуральним богослов'ям), в якій викристалізувалося уявлення про світ як гармонійному цілому, причетному славі свого Творця.
"Адже все, що відбувається чудесного в цьому світі, - Писав бл. Августин,-не йде ні в яке порівняння з тим чудом, що являє собою цей світ, це небо й земля, і все, що в них існує, - а все це створено, звичайно, Богом. А Той, хто їх створив, і спосіб, яким Він створив їх, залишаються таємними і незбагненними для людини "(De Civ. Dei, X, 12).
Та ж думка наполегливо проводиться в "Бесідах на Шестоднев "св. Василя Великого." Світ є художня твір, - говорить він, - що підлягає споглядання кожного, так що через нього пізнається премудрість його Творця ... Хоча [ми] і не знаємо природи створеного, але і одне те, що в сукупності підлягає нашим почуттям, стільки дивно, що найбільш діяльний розум виявляється недостатнім для того, щоб пояснити як слід самомалейшую частина світу і щоб віддати належну похвалу Творцеві " (Бесіда I).
Для преподобного Максима Сповідника створений світ також представляється деяким відображенням його Творця. "Через розумне споглядання творіння, - пише він,-ми отримуємо ідею Св. Трійці, тобто [поняття] про Отця і Сина і Св. Духа "(РG., 90, 296В). Більш того, споглядання творіння Божого може стати, поряд з Євхаристію, засобом містичного з'єднання людини з Богом. Ця думка логічно випливає у Максима з його концепції логосом творіння (бере, звичайно, початок о стоїцизму, але підхопленою цілою низкою християнських письменників, у тому числі і бл. Августином). Як резюмує Ларс Танберг, "через споглядання логосом творіння душа входить у містичну спілкування з Логосом, який віддається йому в силу свого споконвічного перебування в логосу створених істот. І це спілкування є за допомогою ланкою на шляху до містичного об'єднання з самим Богом ".
Подібні міркування давньохристиянських письменників про мир як образі свого Творця, що спираються в кінцевому рахунку на одкровення про людину як вінці творіння, створеному "за образом і подобою" Божу (Бут. I, 26-27), багато в чому випереджають аргументацію апологетів іконопочитання, спожиту батьками VII Вселенського собору, і в світлі його постанов наводять на природний висновок, що побожне ставлення до природи, Творіння Божу необхідно передбачається як вираз благоговіння до його Творця. Етика "благоговіння перед життям" не потребувала розлогих обгрунтуваннях Альберта Швейцера: вона логічно випливала з християнської натурфілософії та догмата іконопочитання. Але християнський Захід виявився маловоспріімчівим до цього догмату, а християнський Схід тяжів більше до есхатології, ніж до натурфілософії ...

В усякому разі, цілком очевидно, що і логічно, й історично "пріродоборчество" і іконоборство йдуть рука об руку, висловлюють як би якусь загальну установку свідомості, деструктивну в самих своїх джерелах. Ця установка, однак, зустрічається з перманентним опором апологетичний думки, яка протягом століть знаходить все нові й нові аргументи на користь тези, що образ Творця відображено в його творах. В якості маловідомих прикладів подібних творів можна вказати на "Книгу про Св. Трійці "російського мислителя XVI ст. Єрмолая-Еразма, в якій доводиться, що трійкового початок властиве різним явищам створеного буття; на анонімну брошуру "Загадка мудреців, або світове триєдність", випущену в 1909 р. в Архангельську, де та ж саме завдання вирішується за допомогою прикладів з математики, фізики, астрономії, кристалографії, музики, нарешті, на зовсім тотожну двом першим за задумом книгу Бернхарда Філберта "Триєдиного".
Подібні приклади легко можна було б помножити. Але все спроби такого роду є більш-менш вдалими модифікаціями одного умоглядного архетипу, а саме: свідомого чи несвідомого прагнення затвердити "іконопочітательное" ставлення до світу, в якому все-таки отпечатлени образ і таємниця його Творця.
У широкій культурологічній перспективі необхідно відверто визнати, що поки ці спроби залишаються недостатньо дієвими, і в практичному житті сучасного людства торжествують "пріродоборчество" і іконоборство. І тут, як це на перший погляд не парадоксально, принципово байдуже, на яких ідейних підвалинах грунтується іконоборство: заперечує воно самий прототип, тобто Творця (атеїзм), або його відображення у творінні, або тільки необхідність побожного ставлення до творінню як образу Творця. Лише наївний і пріснопоносімий пантеїзм виявляється мимовільним союзником "іконопочітательного" ставлення до природи.
Скромні успіхи християнської натурфілософії, почасти обумовлені її маргінальним місцем в самій християнській традиції, спонукають більш уважно поставитися до екологічних міркувань представників інших типів релігійної свідомості. Серед них своїм справді пророчим характером виділяється давньокитайський трактат "Чжуан цзи" (IV-III ст. до н. е. .).

В одній з його притч розповідається, як правитель звертається до мудреця з питанням про сутність природи (неба і землі); цієї сутністю він хоче скористатися, щоб збільшити виростання злаків для прогодування народу і більш доцільно використовувати сили жиру і холоду для блага всього живого. Відповідь мудреця звучить вражаюче. Він говорить, що подібний спосіб управління - справжня пагуба для Піднебесної: його Здійснення вже призвело до того, що "дощ йде перш, ніж пари перетворюються в хмари, листя і трави опадають, не встигнувши пожовтіти, промені сонця і місяця все більш згасають ".
Присвячена цій же темі інша притча розповідає про якомусь доброхотлівом людину, яка щоранку виходив у сад і допомагав посівам рости, витягаючи їх вгору ... Чудово в цих притчах те, що вони розкривають трагічні наслідки зовсім благонамірений - як за відношенню до природи, так і до людства - діяльності, наполегливо попереджаючи, що омріяне раціональним цілепокладанням поняття блага несоотносімо з сутністю речей. Мета не тільки не виправдовує засобів - вона вихолощує, висушує сам зміст діяльності.
Даоські притчі цілком могли б послужити деяким коментарем до відомих місцях Нагірній проповіді Спасителя, також попереджує від свідомої зосередженості на цілі діяльності: "нехай твоя ліва рука не знає, що робить права" (Мф. 6,3); "не журіться про життя своє що будете їсти, і що пити, ні для тіла своє, у що одягнутися "(Мт. 6, 25);" не журіться про завтрашній дні "(Мт. 6, 34). Навіть свідоме прагнення врятувати своє життя може призвести до погибелі (Мф. 10, 39, Лк. 17, 33).
Таким чином, цілепокладання виявляється як би небожественним, безблагодатним станом душі. Адже воно передбачає інструментальну діяльність - раз є мета, є і засоби її досягнення, заглибленість в простір-час, що відокремлюють суб'єкт від його мети, нарешті, саме бажання як свідчення неповноти, несамодостатності суб'єкта.
І тут я не можу не сказати про те, що досить часто зустрічаються в християнської книжності міркування про мету, якої керувався Бог при створенні світу, про предвічним ідеях, у яких ця мета виражалася у божественному розумі, носять пряний присмак нездоланної платонізму. Даоський апофатізм чіткіше, послідовніше, хоча, зрозуміло, ніяк не може вийти за рамки "природного одкровення" і наблизитися до новозавітній богосознанію. Внутрішня ж взаємозв'язок суб'єктивного бажання, раціонального цілепокладання і технічно-інструментальної діяльності була опрацьована старокитайських мислителями задовго до того, як сама ця тема виникла в країнах християнської культури ...

В історії європейської цивілізації мабуть руйнування природного середовища передувало руйнування умоглядного образу природного гармонії "Книгу природи", яку ще з благоговінням читало Середньовіччя, у XVII ст. стали розглядати вже іншими очима, стурбованими головною ідеєю: а що вона може дати "людського благополуччя". Це зміна умонастрої ясно висловило себе в новій класифікації наук, яку запропонував Ф. Бекон, у поступовому зміні змісту і завдань філософії, з компетенції якої поступово були виведені математичні природничонаукові дисципліни, а потім колишньої "служниці богослов'я" були залишені по суті тільки етика і метафізика.
У свідомості вчених XVIII ст. "Книга природи" ще стоїть поруч з Євангелієм, а "Храм наук", ще не цілком що визначився у своїх підставах, вже височіє врівень з будинком церковним. У пропонованої Ломоносовим своєрідною "табелі про ранги" натуралісти та математики стоять на одних сходах з пророками і апостолами. Але це зовсім не тому, що вчені зайняті прославлянням Творця в його творіння. Свідомо ставлячи собі за мету добробут людства в цьому світі (точь-в-точь як уже знайомий нам давньокитайський правитель), вони залучають "Книгу природи" до сфери прикладного, інструментально-технічного пізнання, підлеглого завданням практичної корисності.
Ні "Гармонії природи" Бернард де Сен-П'єра, ні герметичні одкровення масонської книжності, ні натурфілософія Шеллінга або Лотц не могли протистояти експансії чисто утилітарного погляди на світ як фрагментарно-упорядкований матеріал для задоволення безперервно зростаючих потреб людства. На боці останнього були ідеї прогресу, блага, невіддільні від наукового світогляду.
Конфлікт "науки" та "релігії" був підготовлений накопичується протягом більше ста років підменю та спотворенням понять; сприяла його загострення і неправомірна догматизація відомих натурфілософські представлений в рамках самої церковної традиції. Але як би там не було, сприйняття природи як органічного цілого, як одушевленого відбитка свого премирними першообраз все більш втрачалося, і наслідки цієї втрати ми переживаємо сьогодні особливо болісно.
Цілком природно, що в своєму прагненні зміцнити свідомість екологічної відповідальності сучасного людства ми звертаємося до досвіду минулого, до поглядів мислителів, які свого часу не почутих "передової громадськістю". Проведений зовсім недавно Фредеріком Грегорі саме під цим кутом зору аналіз німецької богословської традиції XIX в. привів його до переконання, що "перед лицем екологічної кризи радикальне відділення науки від релігії видається інтелектуальної розкішшю, яку людство не може собі дозволяти ".
Тут мені хотілося б сказати про те, що в російській духовної історії минулого і початку нинішнього століть також є чимало повчальних моментів, і хоча їх аналіз в кінцевому рахунку приводить до того ж самому висновку, на них варто затримати увагу.
Перш за все в XIX ст. в Росії була детально досліджена сутність конфлікту між "наукою" і "вірою". Віктор Несміливо шляхом тонкого семантичного аналізу показав, що їх протиставлення зовсім не має підстав. "Віра має своїм предметом область трансцендентного буття, знання ж стосується тільки емпіричної області світу явищ ". Віра теж є знання, предмет якого недоступний для аналітичного та емпіричного дослідження: "Блаженні не бачили й увірували" (Ін. 20, 29). Однак це не означає, що "віра" і "знання" не можуть бути об'єднані в цілісний світогляд. Згідно Несмелову, "єдино серйозним перешкодою до логічного синтезу суджень релігійної віри і суджень науково-емпіричного знання насправді може служити не різне ставлення тих і інших суджень до логічних принципів наукового мислення, а виключно тільки засвоєне сучасною наукою, але абсолютно неприпустиме з точки зору основ і даних релігійної віри механічне поняття про світ " . Це поняття неминуче повинно бути подолано всередині себе самим же природознавством, а власне філософська думка, на переконання Несмелова, в особі Лотц, Ульріці, Фехнера, Фіхте-молодшого вже зробила значний крок назустріч теїстичного світорозумінню дається. З споріднених за умонастрою російських мислителів він називає Вл. С. Соловйова та архієпископа Никанора (Бровковіча).
Архієпископ Никанор у всеозброєнні новітніх даних позитивного природознавства відроджував світорозуміння преподобного Максима Сповідника, підкреслюючи творче з-перебування Бога свого творіння. Він навіть говорив про те, що "творча природа-мати" є "відображення первоосновной абсолютної сили ". Але Никанор не пощастило знайти широке коло вдумливих читачів. Багато більш вдалим в цьому відношенні виявився Вл. С. Соловйов зі своєю концепцією "всеєдності". Однак, перш ніж торкнутися її, ми повинні зупинитися на творчості його ідейного противника Миколи Страхова, автора вельми принциповою для нашої теми монографії "Світ як ціле" (1872), яку відомий історик науки Т. І. Райнов назвав "однією з кращих російських книг з філософії".
У цій книзі та інших роботах, присвячених аналізу методів і принципів наукового мислення та його впливу на загальну картину світу, Страхов самим рішучим чином критикує утилітарний підхід до науки й утилітарні установки в дослідженні природних явищ. Особливу заклопотаність у нього викликає прагнення нав'язувати природі зовнішні цілі. У цьому питанні друг Ф. М. Достоєвського і в минулому випускник Костромської духовної семінарії здається абсолютно однодумні з даоськими філософами.
"Нам видається, - пише М. Страхов, - мета звичайно у вигляді якоїсь мети, що стоїть попереду предмету, так що він може досягти її різними шляхами і може бути було погано до неї блудницею силою. Між тим правильніше сказати, що цілі вкладені в самі предмети, укладені всередину сил і явищ світу і тому можуть бути достігаеми тільки розкриттям внутрішньої природи самих речей "." Цілі "Страхова по суті своїй те саме що "Логос" преподобного Максима Сповідника, хоча сам він і не усвідомлює себе в цій традиції, відчуваючи швидше за сильну симпатію до Гегелю і до науки "пантеїстичної".
Страхов глибоко переконаний, що з природою не можна поводитися як із зовнішньою відсталої матерією, використовувати її як засіб для вноситься ззовні цілей, бо вона вже є мета-в-собі. Природа повинна бути зрозуміла як самостійна, що розвивається на різних етапах до вищих форм життя, що вимагає визнання свого самодостатнього значення.
Протилежне світорозуміння, засноване на зовнішньому розумове цілепокладання, рухоме своєкорисливими утилітарними інтересами, стає можливим внаслідок занепаду філософії та істинно наукового духу в приватних галузях знання. Своїм керівним принципом і необхідним наслідком воно має мляву, механічно, роздроблену картину світобудови.
"Світ, - пише Страхов, - є прекрасна гармонійна сфера; вивчаючи його, натуралісти знайшли, що він ніби в оболонці укладений у просторі та часі; вони зняли цю оболонку і відкинули її як порожню лушпиння. Точно так само вони потім знімають і відкидають шар за шаром, вважаючи, що таким шляхом можуть дістатися до гл?? Бокого таємничого зерна. За закінчення роботи - що ж виявляється? Зерна ніде немає, і весь світ зруйнований в потворні уламки ".
Справді: екологічної кризи передує концептуальне руйнування гармонії світобудови.
Проти такого руйнування російська думка повставала періодично, причому основний мотив Страхова підхоплюється нею особливо охоче (Н. О. Лоський. Світ як органічне ціле. 1915, та ін.) Особливо значним подією представляються практично ще не відомі роботи російського філософа і історика науки Тимофія Івановича Райнова (1888-1958). Що залишалися до недавнього часу в рукописах (а частиною досі не опубліковані) з причини свого очевидного різнодумства з офіційним "діалектичним матеріалізмом", вони вкрай цікаві прагненням поєднати новітні дані з природознавства своєрідною системою персоналізму, загостреної чутливістю до екологічної проблематики і навіть свого роду есхатологізму.
Згідно з концепцією Райнова, викладеної в його лише нещодавно побачила світ роботі "Odintzoviana-1947" і в ряді інших статей, "безсуб'єктні" процесів у світі немає. У так званій "неорганічної" природі він бачить сліди і ознаки організованості, що виявляється в бутті різних "індивідуумів-асоціацій". Фізико-хімічні науки схильні ігнорувати цю самобутність природних індивідуумів, оскільки вони дуже довгий час розроблялися під впливом утилітарно-технічних потреб. "Одна з характерних особливостей цих потреб полягає в тому, - пише Райнов,? що при їх задоволенні людина, техніка протиставляє себе природі як матеріалу технічного впливу, тобто усілякого пристосування і перетворення в інтересах людини. Будь-яка організація в природі або залишається при цьому в нехтуванні перед організують інтересами і засобами людської техніки, тобто практично не існує, або входить до уваги як щось побічне і другорядне. Природа виступає у світлі утилітарно-технічних інтересів як щось зовсім неорганізоване або організоване безглуздо і "нецікаво "".

Ще більш різко і виразно Райнов висловлювався в своїх лекціях з історії західноєвропейської науки X-XVII ст. "Техніка є школа безбожництва. Техніка запитує: що можна зробити з даного матеріалу, з якого кінця до нього підійти, щоб її можна було використати для якоїсь мети? Закликаючи ім'я Бога, в техніці не можна зробити нічого. У цьому сенсі техніка, можна сказати, сама непочтітельний сфера людської діяльності. Вона прагне зруйнувати природні тіла природи і надавати їм бажану їй форму, роблячи з них таке вживання, яке підказуються чисто людськими, практичними завданнями і цілями. Ніякого пієтету до дійсності, повне розпорядження цієї дійсністю ".
персоналістичної натурфілософія Т. І. Райнова з необхідністю конкретизувалася в певну есхатологічну перспективу, в якій - мабуть, уперше з такою ясністю - екологічна стурбованість пов'язує образ Антихриста або фактично тотожний йому образ Великого Інквізитора (висхідний до "Братам Карамазовим" Ф. М. Достоєвського) з торжеством технократії.
"Задуми, плани і можливості Великого Інквізитора, - пише Райнов, - розраховані на турботу про субстратні істот, нехтуючи тим, що відчувається під субстратом, що живе в ньому - нехтуючи самості, вивільнюваним після смерті. Для нього просто не існує цих самост ". Позиції Великого інквізитора, що прагне керувати всіма ради блага всіх (тут знову ж таки не можна не згадати про древнекитайском правителя з даоської притчі) Райнов протиставляє принцип ясновидіння духовну любов Макса Шелера.
Послідовно повірять по ньому встановлення сучасної технологічної цивілізації, він з усією певністю стверджує, що вони суперечать духу Євангелія. На відміну від деяких сучасних християнських апологетів, у Райнова немає ніяких ілюзій щодо "ноосфери" Вернадського? Тейяр де Шардена? Ле Руа.
"Навіть людство в мислимій своєї граничної інтеграції, як "ноосфери" Ле Руа і Вернадського, - говорить Райнов, -- як одна сім'я, ізжівщая всередині себе всі протилежності, що досягла солідарності і гармонії - навіть таке людство протистоїть всьому живому, підпорядковуючи його собі, протистоїть і всьому неживому, використовуючи його для служби себе, нехай і служби вигідною, прикрашаю ¬ щей, що перетворює світ у сад переможного людства: "За висям творіння я гордо крокував" - ось образ ноосферного людства, господаря, пана над світом живих і неживих істот. Це збільшений, космізірованний Великий Інквізитор (курсив мій .- Н. Г.), якому дух євангельської правди і любові і жалю протистоятиме навіть тоді, якщо він переступить межі землі і сонячної системи і розставить свої мережі над міріадами світів (що зовсім не неможливо )".

Дивним чином у цій роботі Т. І. Райнова, написаній незабаром після атомних бомбардувань Хіросіми і Нагасакі, досягли необхідного рівноваги натурфілософія і есхатологія, позитивне природознавство і християнське одкровення, хоча сам її автор - не тільки по політичних причин - був дуже стриманий у визначенні власної конфесійної позиції.
І про що також ніяк не можна не сказати, - саме спираючись на свою натурфілософські концепцію, Райнов дуже рішуче попереджає про небезпеку широкого технологічного застосування енергії радіоактивного розпаду. "Це буде збіднює землю!" - Укладає він.
Загроза тоталітарної технократії - не тільки в природному, але в першу чергу в соціальному аспекті - саме в цей час досить виразно виражалася російськими філософами, що жили в еміграції -- Георгієм Гурвич і Борисом Вишеславцевим, які, між іншим, спиралися на "Повість про Антихриста" з "Трьох розмов" Володимира Соловйова. Основоположник "метафізики всеєдності" в російській філософії у своїй останній роботі дійсно проникливо побачив небезпеки технократичної тенденції. Таким чином, своїми побудовами в онтології і метафізики, а також і в області історіософії Соловйов, звичайно, підготував грунт для зміцнення християнського екологічної свідомості XX ст.
Однак хотілося б зауважити, що серед найближчих послідовників його вчення виявилися і вкрай витончені технократичні прагнення, що спиралися на вельми туманну ідею Софії-Премудрості. Предмет містичної закоханості Соловйова фактично відводилася роль патронеси науково-технічного прогресу і господарського опанування світом.
Так, о. Павло Флоренський, в молоді роки дуже захоплено і яскраво який писав про загальнолюдські коріння ідеалізму і висловлював побожне ставлення до різноманітних лікам природи, після революції 1917 р. зайнявся підрахунками "вільної енергії" у порожньому просторі, прийняв участь в екологічно сумнівному плані ГОЕЛРО, а потім запропонував таку тоталітарну утопію, в якій важко не побачити відголосків націонал-соціалістичних ідей.
Отець Сергій Булгаков, на перший погляд далеко відстояв від технократизму, у своїй "Філософії господарства" також шукав шляхів "софійного" преображення світу інструментально-технічними засобами ...

Коротше кажучи, від ідеї "софійного перетворення світу "до тотального технократичного насильства над природою всього один крок, і чи не краще з подякою приймати те, що вона ще може дати, ніж вигадував богословське виправдання діям героя старокитайської притчі, допомагав посівам рости швидше?
Це питання християнської філософії давно пора поставити перед цивілізацією, яка поки що хоча б формально усвідомлює ключовою подією своєї історії Різдво Христове ...

Ислам и экология

01.02.2000

"Ислам рассматривает создания Вселенной как раскрытую книгу, как путь, приглашающий к путешествию, на котором вера человека будет постоянно укрепляться, и который приведет его к моменту непоколебимой уверенности в Великом Создателе." Исламская вера уделяет особоевнимание улучшению состояния нашей планеты руками человека, так каклюди назначены Богом нести ответственность за все происходящее наземле. Старания человека нести благо будут рассматриваться добродетельюи помогут обрести ему благословение и рай в грядущей жизни. Ислампризывает использовать законы природы, открытые и исследуемые наукой,справедливо и честно, во имя счастья и процветания человечества.Всеисламские учения логичны, и не противоречат науке. Более того, Ислампризывает своих последователей приобретать и добиваться знаний; как мывидим с первых строк суры"Сгусток" Священного Корана,

" Читай во имя Господа твоего, который сотворил [все создания]"

(сура 96, аят 1),

что является призывом к чтению, как к основному инструменту познания. Аллах (субхана уа тааля) также говорит:

"Те, кто знают, и те, кто не знают - равны"

(сура 39, аят 19).

Всемогущий Творец провозглашает:

"Аллах возвышает степенью тех из вас, которые веруют, а также тех, которым даровано знание"

(58:11);

"Боятся Аллаха из числа Его рабов только те, которые знают [истину]"

(35:28).

Люди и остальные создания, населяющие нашу планету
Люди- наиболее благословенные из Божественных созданий. Все, чтосуществует, было создано Аллахом для блага людей. Аллах сотворилподчиненной человеку жизнь животных, птиц, растений, воды и неживойприроды. В свою очередь, долгом человека является обращаться с этимисуществами и объектами как любящий и заботливый друг, так, чтобыполучать от них пользу, не запрещая пользоваться ими другим и выдвигаяобщие интересы впереди своих собственных.

Взгляд исламской веры на экологию
Исламрассматривает создания Вселенной как раскрытую книгу, как путь,приглашающий к путешествию, на котором вера человека будет постоянноукрепляться, и который приведет его к моменту непоколебимой уверенностив Великом Создателе.

Всемогущий и Возвышенный говорит:

"Воистину,в сотворении небес и земли, в смене ночи и дня, в [сотворении] корабля,который плавает по морю с полезными для людей товарами, в дожде,который Аллах заставил литься с неба, а потом оживил [влагою] егоиссохшую землю и расселил на ней всяких животных, в смене ветров, воблаках, покорных [воле Аллаха] между небом и землей,- во всем этомзнамения для разумных людей"

(2:164).

Исламтакже считает, что все создания Вселенной имеют свой собственный образжизни и размножения, язык и способ общения, свою систему чувств,уникальную для каждого вида существ. И все они, каждый по-своему,прославляют Аллаха и служат своему Господу.

Всемогущий и Возвышенный говорит:

"Неужелиты не знаешь, что пред Аллахом падают ниц и те, кто на небесах, и те,кто на земле: солнце, луна, звезды, горы, деревья, животные, многолюдей…"

(22:18).

А также:

"Семьнебес, земля и те, кто обитает там, славят его. Нет ничего, что неславило бы Его хвалой, но вы [о неверные], не понимаете их славословия.Воистину, Он - кроткий, проща-ющий"

(17:44).

Все, что создано, сотворено в паре (то есть свет и тьма, тепло и холод и т.д.), так как Аллах говорит:

"Неужели они не видят, сколько Мы взрастили на земле прекрасных существ в паре?",

и продолжает:

"Мы сотворили по паре всяких тварей,- быть может, вы образумитесь"

(51:49).

И

"Слава тому, кто сотворил пары из тех, что растит земля, и из людей, а также из того, чего они и не ведают"

(36:36).

Всемилостивый также говорит:

"Нетни одного животного, [ходящего] по земле, ни лета-ющей на крыльяхптицы, которые, подобно вам, не объединялись бы в сообщество, - ведь Мыничего не упустили в [этом] Писании, - а потом все они будут собраныперед своим Господом"

6:38).

Всемогущий свидетельствует:

"Аллахсотворил всех животных из воды. Среди них есть такие, которые ползаютна брюхе, такие, которые ходят на двух ногах, и такие, которые ходят начетырех. Аллах творит то, что пожелает, и, воистину, Аллах над всемсущим властен"

(24:45).

Всепрощающий утверждает:

"Неужелиони не видели покорных [воле Аллаха] птиц, летающих в небе? Ихудерживает [в воздухе] только Аллах. Воистину, в этом - знамение дляверующих людей"

(16:79).

Этиоткровения проясняют нам Исламскую позицию относительно живых существ,населяющих нашу планету. Эти существа являются спутниками и помощникамичеловека на протяжении всей его жизни, заслуживают уважения и имеютсвои определенные позиции. Они были сотворены для человека, но без нихлюдям было бы невозможно выжить. Пример тому - общеизвестный факт, чторастения являются основными производителями кислорода, которым дышитчеловек.

Человеку необходимо знать, что Исламустановил определенные ограничения и правила относительно обращения сокружающей средой, чтобы уберечь ее от глупых поступков и действийнекоторых людей, обращающихся с природой с невежеством ибезответственностью.

Сначала о воде
Всемогущий говорит:

"Неужели же неверные не знают, что … Мы сотворили все живое из воды…"

(21:30).

Так как вода содержит тайну нашего существования, Ислам запрещает расточительность воды и использование ее без надобности.

Всемогущий говорит:

"Думали ли вы о воде, которую пьете? Вы ли ее ниспосылаете из туч или Мы ниспосылаем?"

(56:68, 69).

Сохранениеводы для питья человека, животных, птиц и растений является одной изформ поклонения, заслуживающей милость Аллаха Всевышнего. Ислам строгозапрещает испражнения в водоемы со стоячей водой или загрязнение другихвидов водоемов.

Отсюда можно сделать вывод, чтоИслам также запрещает канализационные и производственные стоки вводоемы или в океан, так как это загрязняет воду и угрожает жизниморских существ.

Второе: растительность
Всевышний утверждает:

"Думали ли вы о том, что вы сеете? Вы ли заставляете произрасти [посев] или Мы заставляем?"

(56:63,64).

Коран говорит о пользе насаждений и культивации в аятах:

"Пустьпоразмыслит он о том, [кто посылает] ему пропитание,-по Нашему велениюобильно проливаются ливни, потом Мы иссекаем землю ходами [отрастений], взращиваем на ней злаки, виноград, травы, маслины, пальмы,сады обильные, плоды и пастбища на пользу вам и вашей скотине"

(80:24-32).

Всевышний также говорит:

"Он- тот, кто ниспослал с неба дождь. Благодаря дождю Мы взращиваем [наземле] всякие растения зеленые и колосья с зерном. На пальме из завязейМы [вырастили] низко свисающие [от тяжести плодов] гроздья. Мы[создаем] и виноградники, и оливковые и гранатовые рощи, [плоды которыххоть и] похожи [в одном], но [вместе с тем] различаются [в другом].Посмотрите на плоды этих [деревьев]: когда они завязываются и когдасозрева-ют. Воистину, в этом для верующих людей - знамения"

(6:99).

ПророкМухаммед (мир ему и благословение) свидетельствует о том, что каждыймусульманин, который садит или культивирует растения и с этогопитается, кормит другого человека, зверя или птицу, получит за этовознаграждение от Аллаха. Он также говорит, что любой, кто посадилдерево, под которым люди находят тень или укрытие, будет благословенАллахом. Поэтому рубка деревьев без законных и основательных причинявляется покушением на щедрость Аллаха и на ту красоту, которую Онсоздал.

В сегодняшнем мире, если бы мусульмане моглиоказать влияние на Соединенные Штаты, мы бы потребовали, чтобыпроизошло равномерное распределение природных ресурсов, мы стали бы взащиту леса, устранения производства товаров, которые уничтожаютатмосферу или сокращения их производства до самых минимальных размеров.Мы предложили бы странам с богатыми ресурсами леса найти альтернативныйспособ обогащения (возможно, при помощи финансовой или другойподдержки), чтобы им не приходилось уничтожать леса для созданияпастбищных земель, как происходит в некоторых южноамериканских странах.Мы также приложили бы усилия для приостановления рубки леса без особокрайней необходимости.

Третье: земля
Земляявляется нашей первой матерью, на ней мы живем. Из ее щедрот мыпитаемся, следовательно, у нас есть перед ней определенные обязанности;это оживление земель с помощью зеленых насаждений и растительности, кчему нас вдохновляет Пророк Мухаммед (мир ему и благословение), которыйговорил: тот, кто оживляет мертвую землю, становится ее хозяином (вслучае, если эта земля заброшенная, ничья, и на ней ничего нет; тогдачеловек может законно потребовать ее присвоения). За это человекполучит вознаграждение от Аллаха. Следуя второму варианту этоговысказывания:

"Тот, кто оживляет мертвую землю, становиться самым достойным из ее хозяев".

Четвертое: животное царство
Мыдолжны обращаться с животными с наибольшим милосердием и состраданием,борясь за сохранение всего разнообразия живой природы. Мы также недолжны злоупотреблять этим миром для охоты или спорта.

Пророк (мир ему и благословение) говорил, что тот, кто добр и милостив к животным, встретит доброту и милосердие Аллаха.

Дажеубивая животных для пищи, Посланник Аллаха (мир ему и благословение)сказал нам заточить нож перед тем, как перерезать животному глотку, иубить его быстро, способом, приносящим животному наименьшее страдание.Также мы никогда не должны убивать животное для еды на глазах у другогоживотного, чтобы не причинить ему страдание.

Повторимся,в Исламе запрещено убивать животное просто ради развлечения. Исламзапрещает злоупотребление жизнью животных и растений, как в мирное, таки в военное время.

Пятое: жизнь птиц
Ислампредписывает бережное обращение с птицами, так как они служат Аллаху,как уже упоминалось ранее. Мы должны стремиться обеспечить птицамзащиту и благополучное существование.

В одном изпутешествий Пророка (мир ему и благословение), один из его сподвижниковвынул птенцов голубки из их гнезда, их мать парила над его головой;пророк спросил у своих спутников имя человека, совершившего сейпоступок, а затем бережно вернул птенцов в их гнездо, исполненныйдобротой и милосердием к голубке.

Другой хадисПророка (мир ему и благословение) свидетельствует о следующем: птица вдень Суда попросит Аллаха справедливого наказания для убившего ее радисобственной забавы, говоря: "Мой Господь, этот человек убил меня безкрайней нужды и без пользы для других, поступи же с ним посправедливости".

Шестое: воздух
Воздухявляется собственностью Аллаха Всемогущего. Если лишить нас воздухавсего на пару минут, мы задохнемся; он является также посредником дляобщения, так как распространяет звук. Следовательно, загрязнениевоздуха дымом является агрессией по отношению к природе, котораяугрожает жизни человечества и других живых существ.

Истинномусульманские страны поставят перед Соединенными Штатами требование -после соблюдения прав человека - о защите атмосферы, требуя твердыерезолюции против загрязнения воздуха для всех стран, или же сокращениевредного производства до самого необходимого (а именно медикаментов,средств передвижения и т.д.), и о необходимости придерживаться этихканонов всем странам, строго ограничивая деятельность тех пагубныхиндивидов, которые захотят нарушить эту систему.

Выможете спросить: если мусульмане составляют такой значительный процентжителей планеты, почему же эти меры не осуществлены до сих пор? Мойответ прост: не углубляясь в дебри политики, причина этого в том, чтобольшинство мусульман проживают в условиях Третьего Мира, у нас вырослонесколько поколений, не умеющих ни читать, ни писать, и так называемыемусульманские страны управляются деспотическими полуатеистическимирежимами, которые верят в Ислам только перед камерой, дабы ублажитьнаселение своей страны. Я рад добавить, что большинство наших братьев исестер изучают нашу религию, быстро достигая уровня прогрессивногообщества, которое (Иншаалла) однажды предпримет эти меры

Буддизм и экология
24 октября во всех странах мира отметили Международный день климатических действий. Эта экологическая дата является важной в современном мире, поскольку проблема изменения климата сегодня является одной из самых важных на планете. Глобальные изменения климата влекут за собой довольно серьезные климатические катастрофы и угрозы для всего человечества. 24-го октября люди в разных точках Земли приняли участие в различных климатических акциях, посвященных Международному дню климатических действий. Более 3500 акций прошло в 160 странах мира в этот день, включая и Россию.

Кармапа XVII Оргьен Тринлей Дорже выступил в Дхарамсале, приняв участие в акции по сохранению климата.
На фото: поставив свою подпись на огромном куске ткани, Кармапа XVII инициировал сбор подписей. Дхарамсала, 24 октября 2009

В рамках прошедшего 24 октября Всемирного дня акций по сохранению климата Кармапа XVII Оргьен Тринлей Дорже выступил в Дхарамсале с презентацией о различных аспектах сохранения окружающей среды.

Три занимающиеся защитой природы группы ― Бюро по проблемам окружающей среды и развития (Environment and Development Desk, EDD) Департамента по информации и международным отношениям Центральной тибетской администрации (ЦТА), Проект по расчистке Верхней Дхарамсалы (CUDP) Тибетской канцелярии помощи поселениям (Tibetan Welfare Office) Дхарамсалы, и движение за повышение осведомленности в области экологии TESI (Environmental Awareness Movement) ― организовали в Дневной школе Тибетской детской деревни (TCV) в Маклеод Гандж выступления, дискуссии, фотовыставку и показ фильма в рамках всемирной кампании 350.org. Участники акций, прошедших в более чем 170 странах мира, призвали правительства к борьбе с глобальным потеплением, мобилизуя общественное мнение в преддверии международной конференции по защите климата, которая откроется через пять недель в Копенгагене.

Число «350» символизирует желание установить верхнюю планку содержания углекислого газа в атмосфере на уровне 350 частиц на миллион (ppm). По мнению специалистов, ускоренное потепление в Арктике и другие изменения климата привели к тому, что текущий уровень CO2 в атмосфере достиг 387 частиц на миллион, превысив этот безопасный предел.

23 октября учащиеся школы Тибетской детской деревни во время гимнастических представлений под открытым небом образовали лозунг 'Cut CO2 to 350 ppm, Save World' ('Спасите мир: сократите CO2 до 350 ppm').

Как отмечается в репортаже на сайте ЦТА, Гьялва Кармапа поразил аудиторию, сменив роль «почетного гостя» на положение «ресурсного участника» и представив не значившуюся в планах организаторов презентацию PowerPoint по теме окружающей среды. Каждое человеческое существо несет ответственность за сохранение природы, подчеркнул молодой тибетский лидер, отметив, что следует действовать немедленно, если мы хотим одержать победу в борьбе с глобальным потеплением и разрушением окружающей среды.

«Как буддисты мы верим, что совершаем добрые деяния, принося благо ближним, и первое, что приходит на ум в качестве акта доброты ― это давать подаяния бедным. Но это не единственный путь ― есть много других способов совершать добро. Забота об окружающей среде и природе ― это также весьма важный акт доброты, который может в будущем принести пользу многим человеческим существам и животным», ―отметил в своей основной речи Гьялва Кармапа.

«Человеческая жадность безмерна и непостоянна. Многое из того, что вызывает в нас желания, нам никогда не понадобится. Я слышал, что большинство тибетских семей в поселениях имеют один или два мотоцикла. Все мы знаем, что тибетцы любят подражать Западу. Многие западные люди совершают дальние путешествия на велосипедах вплоть до Ладакха. Так почему бы нам, тибетцам, не отказаться от мотоциклов и не приобрести велосипеды?» ― заметил глава традиции Кагью ко всеобщему оживлению аудитории.

Настоящая акция, подчеркнул глава EDD Тензин Норбу (Tenzin Norbu), это «не только местная инициатива, а часть глобального движения», добавив, что «без изменения политики и подходов на уровне правительств на карту ставится судьба всей планеты». «Каждому из нас следует проявить инициативу в поисках решения проблемы загрязнения углекислым газом. Хорошим началом может стать что-то столь простое, как отказ от мусоросжигания и переход на энергосберегающие лампы. Это то, что может сделать каждый», ― отметил Тензин Мевонг (Tenzin Mewong) из CUDP.

Угрожающие последствия, связанные с повышением температуры, отмечаются во всем мире, но особенно в Гималаях. Тибетское плато, которое нередко называют третьим полюсом, стало одним из мест, где воздействие глобального потепления приобрело очевидный характер, вызвав таяние ледников, повреждение вечной мерзлоты, опустошение пастбищ и сокращение площади озер.

Ранее 17-й Кармапа Оргьен Тринлей Дордже выступал 29 июня перед учащимися школы верхней Тибетской детской деревни (TCV) с лекцией о сохранении дикой природы на мероприятии, организованном совместно ‘Wildlife Trust of India’ (WTI) и ‘Care for the Wild International’ (CWI) в рамках посвященного защите природы Тибета проекта ‘Tibetan Conservation Awareness Campaign’ (TCAC).

“Животные не враги нам, ведь все мы взаимозависимы. Каждое животное играет свою роль в экологии, будучи частью пищевой цепи. Если удалить одно звено, пострадает вся цепь. Даже если речь идет об интересах человеческих существ, спасая природу, вы в конечном счете помогаете себе”, - цитирует его официальный сайт Гьялва Кармапы.

Кампания по сохранению природы Тибета, которую инициировал 6 апреля 2005 года Далай-лама, направлена на расширение осведомленности об участии тибетцев в преступлениях против дикой природы, а также использовании природных средств в тибетской медицине и мехов в традиционных одеждах.

“Мы говорим с буддийской точки зрения, что всякое чувствующее существо было нам матерью в прошлой жизни. Мы верим в то, что нельзя причинять вред ни одному из чувствующих существ, в число которых включаем и животных, но жестокая реальность такова, что этим пренебрегают. Некоторые могут полагать, что окружающая среда столь огромна, что ей не может повредить деятельность одного человека. Но отдельные люди могут производить большие изменения – вид этих изменений, положительный или отрицательный, зависит от характера и убеждений человека”, - добавил Гьялва Кармапа.

В завершение мероприятия 17-й Кармапа Оргьен Тринлей Дордже получил награду ‘Wildlife Trust of India’. “Мы наблюдаем очевидный рост уровня осведомленности в тибетском сообществе, но наша работа далека от завершения, - отметил вице-председатель WTI Ашок Кумар. - Высказывания Его Святейшества Кармапы будут способствовать усилению нашей кампании и, надолго оставив впечатление в умах молодых и взрослых тибетцев , внесут свой вклад в ее дело”.

Исполнительный директор CWI Барбара Маас, которая из-за плохого самочувствия не смогла принять участие в событии, в записанном заранее обращении сказала: “Одним из ключевых принципов буддизма является сострадание ко всем живым существам. Однако жизнь каждого и всякого животного, убитого за его кожу и части тела, завершается актом насилия. В совокупности это насилие оказывает воздействие не только на судьбы отдельных существ, но на судьбы всех видов. Список животных, находящихся под угрозой исчезновения в результате действий человека, из года в год становится длиннее. В настоящее время их насчитывается 7200. Если существа нашего вида продолжают уничтожать других, это означает катастрофу и для нас, поскольку мы являемся частью природы и не можем выжить в изоляции”.

Как сообщается на сайте WTI, призывы отказаться от жестоких и нелегальных действий в отношении дикой природы, с которыми обратились к тибетцам 17-й Кармапа Оргьен Тринлей Дордже и Сакья Тризин Ринпоче, а также премьер-министр профессор Самдонг Ринпоче, распространяются на компакт-дисках в тибетских общинах Индии и Непала.

Значение этой работы подчеркивается произошедшим 26 июня арестом в районе Taplejung на востоке Непала 4 тибетских торговцев, которым предъявлены обвинения в браконьерстве и контрабанде. По информации ZeeNews, полиция обнаружила у них 23 ловушки для убийства оленей, четыре разделочных ножа (кхукри), а также голову и четыре ноги гималайского монала (Lophophorus impejanus) – национальной птицы Непала, указанной в приложении 1 Конвенции о международной торговле видами дикой фауны и флоры, находящимися под угрозой исчезновения.

По материалам "Сохраним Тибет!"

PS. Кармапа - букв. " Человек Активности". По вере буддистов, это первый сознательно перерождающийся Лама Тибета и духовный глава будистского учения Карма Кагью. Кармапы воплощают активность всех Будд и были предсказаны Буддой Шакьямуни и Гуру Ринпоче. Перед смертью каждый Кармапа оставляет письмо, содержащее точные условия его следующего перерождения. Вплоть до сегодняшнего дня было семнадцать воплощений Кармапы. Оргьен Тринлей Дордже признан 17-м воплощением Кармапы Его Святейшеством Далай-ламой и главами всех школ тибетского буддизма.
Tags: биоэтика/экоэтика, буддизм, экология

Иудаизм и экология

Тезисы к лекции

1. «И взял Господь Бог человека и поместил его в саду Эдема, чтобы возделывать его и хранить его» (Берешит 2:15).

«Смотри, как замечательны дела Мои, и все, что Я создал – создано для тебя. Постарайся не испортить и не разрушить Мой мир, ибо если испортишь – некому будет исправлять после тебя» (Мидраш Когелет Рабба).

Согласно Торе и мидрашам, мир был создан для человека, и в то же время на человека (начиная с первого Адама) была возложена обязанность сохранять этот мир таким, каким он получил его из рук Всевышнего. Первому человеку было запрещено есть плоды дерева познания добра и зла, дабы он понимал, что ему в этом мире поставлены пределы, что он в этом мире – не хозяин, а только ответственный квартиросъемщик, который отвечает перед хозяином за состояние имущества, и не ко всему ему дозволено прикасаться.

2. Итак, человек обязан сохранять этот мир во имя Бога, этот мир сотворившего. Но он еще и обязан сохранять этот мир для последующих поколений. Этому учит следующая талмудическая притча: «Однажды Хони ѓа-Меагель шел по дороге и увидел человека, сажающего рожковое дерево. Он спросил: «Когда это дерево принесет плоды?» Тот ответил: «Через семьдесят лет». «И ты уверен, что доживешь до этого?» – спросил Хони. Человек ответил: «Когда я пришел в этот мир, то нашел в нем рожковые деревья. Так же как предки мои сажали деревья для меня, я сажаю для детей моих» (Таанит 23а).

3. Законы кашрута. Еврейская традиция устанавливает законы забоя животных таким образом, чтобы причинять животным как можно меньше страданий. Евреям, практически запрещена охота. То есть, охотиться не запрещено, но убитые на охоте животные автоматически запрещены к употреблению в пищу, поскольку убиты не соответствующим образом. Более того, категорически запрещены к употреблению в пищу хищные животные и птицы, а также обитатели вод, выполняющие санитарную функцию – раки, крабы, креветки и прочее. Таким образом, поддерживается экологическое равновесие в природе.

4. Вегетарианство. Первому человеку было разрешено употреблять пищу только растительного происхождения, то есть он был вегетарианцем. Так продолжалось в течение десяти поколений вплоть до Ноя, которому впервые было разрешено употреблять в пищу животных в благодарность за их спасение во время потопа. По мнению рава Кука (который сам был вегетарианцем), система ограничений, налагаемых еврейской традицией при употреблении мяса, имеет своей сверхзадачей его сокращение, а в идеале – возвращение к вегетарианству.

5. «Не засевай виноградника твоего семенами разнородными, чтобы не стали запретными урожай посева, который посеешь, и плоды виноградника. Не паши на быке и осле вместе» (Дварим 22:9-10). Тора запрещает смешивать разные виды растений или животных, в том числе заниматься скрещиванием разных видов. Человеку нельзя вмешиваться в процесс Творения, создавать новые виды растений и животных. Это удел Бога.

Кроме того, запрет запрягать вместе осла и быка рассматривается как забота о животных. К той же категории относится требование, чтобы скот отдыхал по субботам, во время работы быку не заграждали рта (чтобы он мог есть) и прочее, а также запрет забирать птицу-мать от живых птенцов.

6. «Если осжадать будешь город долгое время, чтобы завоевать его, чтобы взять его, то не порти деревьев его, поднимая на них топор, потому что от него ты ешь, и его не срубай, ибо разве дерево полевое – это человек, чтобы уйти от тебя в крепость?» (Дварим 20:19). Даже в ходе завоевания Земли Израиля, запрещено рубить деревья и опустошать землю, которая передана нам в наследный удел.

7. На основании этого стиха мудрецы выводят общий закон, именуемый Баль ташхит – «не уничтожай», согласно которому Тора запрещает бессмысленно уничтожать что-либо полезное для человека, в том числе сжигать, рвать одежду, разбивать посуду, выбрасывать съестные продукты и прочее. Запрет этот может служить основой в противостоянии современному обществу потребления, где все больше вещей становятся одноразовыми и после короткого употребления выбрасываются, в то время как ими можно было бы продолжать пользоваться. Он также подразумевает бережливое отношение к ресурсам.

8. Шмита. Закон о запрете обработки земли в седьмой год, среди прочего, можно интерпретировать как способ защиты земли от истощения.

9. Шулхан Арух также запрещает выбрасывать мусор на общественной территории, требует выносить за городскую черту мастерские по обработке кожи и другие предприятия, загрязняющие воздух или причиняющие шум).

Резюме. Мы видим, что еврейской традиции свойственен глубокий подход к вопросам экологии. Он касается весьма широких сфер: защиты растений и животных, бережливого отношения к ресурсам, ограничения загрязнения общественной территории, воды и воздуха, и в целом сохранения нашего мира не тронутым, во имя создавшего его Бога и ради последующих поколений.

Яндекс.Бар 4.2

Крисаченко В.С. Екологічна культура - Архетипи екологічної культури українського народу. Частина 1

2. Архетипи екологічної культури
У політичних та наукових баталіях сьогодення ми, розкріпачені і натхненні національним відродженням, нерідко апелюємо до тисячолітньої традиції української державності, справедливо вбачаючи в цьому і підтвердження одвічного прагнення народу до незалежності, і закономірності сучасного державотворення в Україні. Однак ця "тисячолітня" опора з огляду духовності українського народу часто-густо постає у своїй протилежності — як нищення або й фальсифікація та експропріація давніх духовних цінностей та пріоритетів автохтонних етносів, зокрема й українців.
Тому зараз, коли дослідник прагне осмислити відповідні проблеми, немає завдання важчого, ніж за віковими нашаруваннями віднайти правічний духовний світ народу. Та немає й завдання нагальнішого, адже чи не вперше у власній історії (принаймні за останні віки) український народ не лише сам творить її, а й має змогу створити істинний образ своєї минувшини.
Духовний світ народу, взятий в його синхронних та діахронних вимірах, нагадує своєрідне Ельдорадо, де на кожному кроці трапляються діаманти та золоті самородки, але лежать вони в пилюці, болоті, навіть — У багні. Саме туди втоптували одвічні цінності українців, позбавляючи їх історичної пам'яті і національної самосвідомості. Але, попри усі негаразди та лихоліття, нетлінне збереглося у творах народу — колядках,
щедрівках, думах, легендах, переказах тощо; чимало знань дійшли до нас у літописах давнини; нерідко звичаї, вподобання та побут народу описували чужинці, як східні, так і західні; та й археологічні пам'ятки дають змогу "зазирнути" до культурного світу наших предків. Щоправда, під час використання літописів та діяріушів чужинців особливо слід звертати увагу на їхніх авторів, адже, наприклад, ранньохристиянські літописці принижували язичницькі — поганські, на їх погляд, — вірування, заносили до них найнеймовірніші речі; що стосується чужинських текстів, то, як це робив навіть Геродот, у них оригінальні ідеї переінакшувалися відповідно до звичаїв та культури авторів.
Тому маємо такий стан, коли архетипи автохтонного етносу мусимо вишукувати у священних текстах Сходу: "Рігведі", "Авестах", "Махабхараті"; коли цінні відомості беремо з класичних творів антики, починаючи від Гомера та Гесіода і закінчуючи Плутархом; коли навіть Святе Письмо тією чи іншою мірою сприяє розширенню наших уявлень про край та звичаї народу. В усіх давніх літописах та творах Русі, включно з "Літописом Руським" та "Словом про Ігорів похід", необхідно відрізняти вторинне від справжньої творчості народу, яка постійно виявляється у таких пам'ятках. При цьому треба мати на увазі складний, шаруватий склад ментальності, існування ієрархічної системи архетипів, котрі поставали в різний час і в різних обставинах. Слід враховувати також багатоступінчатість давньої української міфології, інколи еклектичне співіснування в текстах слідів різних часів та походження.
У другій половині XIX ст. етнолог Іван Левицький (більше знаний як письменник Нечуй-Левицький) у своїй праці "Світогляд українського народу" писав:
"Всі образи для своєї релігії давні українці мусили брати з природи... Найдавніші українські міфи були в геоморфній й певно в зооморфній формі... В українській міфології ми бачимо давні форми побуту пастушого й патріархально-хліборобського".

Цікаво, що навіть притлумлений християнством давній український світогляд виявився настільки значущим та живучим, що, по суті, повністю змінив усю нав'язану народові християнську обрядовість та персоніфіковані свята, вклавши в них свій глибинний зміст. І сталося це саме тому, що вироблені віками духовні цінності народу Дійсно йшли від найістотнішого для людини — світу природи і світу діянь.
Справді, до найдавнішого шару української міфології, найбільш втраченої документально, але непогано збереженої народом — належать уявлення про Сонце, Зорю, Хмару, Весну, Господаря, Громовика, Святовита, Купайлу, Коляду як про світотворящих богів, зрозуміло, богів світлих. їм протистоять так звані темні (зимові) сили — русалки, мавки, полісуни, польовики, домовики, чорти, відьми, упирі, вовкулаки, Доля і Злидні. Та обставина, що персоніфіковані божества дійшли до наших днів у назвах небесних світил, порах року, атмосферних явищах, з одного боку, і "домашніх", зовсім не грізних, таємничих супутників людини — з іншого, свідчить про надзвичайну архаїчність цих міфологій. Так само і в давньогрецькій міфології первісний сонм богів водночас має спільні зі стихіями назви — Гея (земля), Геліос (сонце) тощо. З огляду на давність автохтонного осідлого населення на українських землях зачатки згаданої системи уявлень слід віднести, мабуть, до мадленської доби.
Ця праархаїчна система уявлень зосереджується на двох феноменах буття: власне людині і людському довкіллі. Усна народна традиція донесла крізь віки, наприклад, уявлення про Господаря, який живе у гармонійному світі і створює гармонійний світ. І. Левицький зазначає, що Господар — гарний, пишний і багатий, а живе він у великому дворі; двір цей тримається на семи стовпах, обгороджений золотим тереном, з дорогими точеними золотими ворітьми; Господар одягнений у білі шати, випрані в Дунаї, і сидить Він перед золотим столом, на якому лежать калачі з ярої пшениці тощо. Образ Господаря доповнює Бог Громовик, причому відомий він у кількох іпостасях: як воїн, пастух, хлібороб. Таким чином, уособлення земного буття людини — Господар, і сакралізація небесно-космічних її вимірів — Громовик, загалом створювали сукупний образ гармонійного творчого сущого: по-людськи (гуманно, як сказали б зараз) організованого, по небесному вивищеному у його можливостях та досконалостях.
При цьому Зоря, Хмара, Весна, Сонце — суть складові того патріархально-пасторального світу, в якому плин часу і плин життя завжди сприймаються як довершені, а світ — створеним для людини, щоб радувати й охороняти її. І навіть існування в цьому світі таємничих "темних зимових" сил не позбавляють його гармонійності, а людину — спокою; мавки, польовики, домовики, навіть упирі та вовкулаки лише нагадують людині час від часу, наскільки великою цінністю є оцей вивершений, досконалий світ, і як нерозумно було б допускати в ньому панування "темних" сил. А тому останні час від часу з'являються на обширі буття чи в душі людини^ і цим повинні зробити її кращою, чистішою. Тобто "темні зимові сили", окрім персоніфікації певних астрально-календарних явищ, були регулятором вчинків людини, яка, будучи у захваті від досконалості світу та буття, інколи зверхньо ставилася до прихованих у них підступів та незгод.

Голова комісії з екології і мігрантів
Римсько-католицької конференції єпископів України,
єпископ Мукачівської дієцезії Антал МАЙНЕК

Преосвященний владика МІЛАН
Мукачівський єпископ, голова комісії в справах екології Мукачівської
Греко-католицької єпархії

Звернення Блаженнішого Святослава з приводу двадцять п'ятої річниці чорнобильської катастрофи
Понеділок, 25 квітня 2011, 17:16 | | |

Дорогі брати і сестри!

26 квітня минає 25 років із часу сумнозвісної аварії на Чорнобильській атомній електростанції (ЧАЕС), яка спричинила найбільшу у світі техногенну катастрофу і вказала на неприпустимі помилки у використанні атомної енергії.

Внаслідок вибуху четвертого реактора ЧАЕС відбувся викид радіоактивних елементів, що призвiв до забруднення близько 150 тис. км2 територій нашої країни і сусідніх Білорусі та Росії. Згубного впливу радіації зазнали також широкі простори європейських країн. Особливо постраждали мільйони жителів радіоактивно забруднених територій і сотні тисяч учасників ліквідації наслідків атомного лиха, які розчищали руїни та зводили саркофаг для зруйнованого реактора.

Чорнобильська катастрофа призвела до трагічних наслідків, які виявилися значно складнішими, ніж це можна було собі уявити. Широкомасштабне радіоактивне забруднення довкілля, евакуація, переселення і соціальна дезінтеграція сотень тисяч людей, мільйони постраждалих, погіршення загального стану здоров’я і зростання рівня ракових захворювань, інвалідність і передчасна втрата життя, багатомільярдні економічні втрати – все це тільки частина трагічної спадщини Чорнобиля.

Хоча вже минуло чверть століття, однак нині ще зарано давати повну оцінку всіх соціально-екологічних (широкого спектру медичних, соціально-психологічних, демографічних, економічних та екологічних) наслідків цієї катастрофи. Навіть більше, з певністю можна стверджувати, що на сьогодні ще не народилися всі жертви аварії і вона надалі завдаватиме шкоди, яку дуже важко, чи то й неможливо виправити.

Такі катастрофи, як у минулому Чорнобиль, а сьогодні, з новою трагічною актуальністю – Фукусіма-Даічі вказують на те, що аварії на АЕС із глобальними негативними наслідками для людства та природного довкілля малоймовірними є тільки теоретично, насправді ж вони можуть статися щомиті. Достатньо згадати про одну із найбільших ядерних загроз, особливо для українців, – застарілий саркофаг над зруйнованим чорнобильським реактором.

Тому ще раз закликаємо відповідальних осіб вжити всіх необхідних заходів і докласти зусиль, щоб не повторився новий Чорнобиль, щоб технічні можливості завжди були поєднані з незмінними етичними цінностями, щоб технічний прогрес стояв на служінні людині, а не загрожував її життю, щоб ми спільно будували справді гармонійне суспільство і підготували для майбутніх поколінь мирний світ без страху перед подібними нещастями.

Запрошуємо наших вірних – духовенство, чернецтво та мирян – об’єднатися 26 квітня у молитві за вічний спочинок жертв Чорнобиля. Благаймо Воскреслого Христа, який переможно виходить із запечатаного гробу, про упокій душі тих, хто віддав своє життя, ліквідовуючи наслідки цієї аварії. Просімо нашого Спасителя за рідних і близьких загиблих та всіх тих, хто потерпає від згубного впливу радіації. Вимолюймо сьогодні у нашого Господа благодать просвітлення для відповідальних за долю окремих суспільств і всього світу, щоб їхні рішення завжди були для добра людей і не несли в собі загрози для життя.

Нехай Творець усього у своїй всемогутності та своєму милосерді навчить нас бути відповідальними за сотворений Ним світ, убереже нас від екологічного гріха – злочину проти Його творіння – та не допустить більше атомного лиха, про яке сьогодні згадуємо.

+ СВЯТОСЛАВ

Дано у Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
25 квітня 2011 року Божого