За підтримки  ІВ

«Вісник Мрії»

Техніка туризму - Форум
Меню сайту
Нові коментарі
Авторизация
Друзі сайту
Оновлення форуму
  • От этого нельзя отказаться. (1)
  • Релігії світу та екологічне виховання молоді (57)
  • Работа в интернете (0)
  • Еко-календар зі християнськими святами звязаними з природою (6)
  • Організація і проведення малотривалих таборів (6)
  • Цікаві місця мого регіону (13)
  • Россия против убийства малышей - детёнышей тюленей (бельков) (0)
  • Петиция в помощь для создания приютов для животных (0)
  • Конференції, зїзди, семінари (37)
  • Наві теми (17)
  • Хмара тегів
    Легіони Землі екоосвіта ЗРЗ здоровье ПИТАНИЕ сталий розвиток Мама-86 МАМА-86-Запорожье Вісник Мрії Республика Мечта Республіка Мрія електронні відходи Вестник Мечты ВМ-НФ Мама-86-Запоріжжя Живи органічно Запорожье Экомарафон Запоріжжя конкурс
    Пошук
    Статистика



    mail.ru

    Сегодня работали на сайте:

    Сейчас на сайте

    Вітаю Вас, Гость · RSS 09.12.2016, 15:32

    [ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
    Сторінка 1 з 11
    Форум » Дитячий екологічний Рух України » Програма табору екологічного виховання » Техніка туризму (основи проведення екологічних таборів, походів, експедицій)
    Техніка туризму
    ПВПДата: Неділя, 08.11.2009, 12:33 | Повідомлення # 1
    800-1200
    Група: Керівник проекту
    Повідомлень: 856
    Репутація: 13
    Статус: Offline
    ТУРИСТИЧНІ ВУЗЛИ

    My WebPage

    3.1. Мотузки

    Робочі (основні) мотузки застосовуються для організації суддівських та командних поручнів, страховок, обладнання етапів змагань, повинні мати діаметр не менше 10 мм, або інший, якщо їх міцність не менша і підтверджена сертифікатом виробника.

    Супроводжуючі мотузки, призначені для контролювання руху учасників при переправі через природні перешкоди, повинні мати діаметр не менше 6 мм або інший, якщо їх міцність не менша і підтверджена сертифікатом виробника.

    Допоміжні мотузки використовуються для переправи вантажів, полегшення руху учасників по переправах, зняття командних поручнів та ін., не мають вимог щодо їх міцності. Діаметр їх довільний і обирається на розсуд команди.

    На мотузці не повинно бути пошкоджень зовнішнього обплетення, жмутів волокна. Забороняється використання самостійно пофарбованих мотузок, оскільки хімічна дія фарбників та вплив температури зменшують їх міцність у 2 - 3 рази. Використання замість мотузок строп та стрічок не дозволяється навіть за умови їх однакової міцності з мотузкою діаметром 10 мм.

    Якщо під час виступу команди мотузка отримає значні пошкодження (перебита, перетерта, зірване зовнішнє обплетення), її експлуатація припиняється (в межах діючих правил).

    3.2. Карабіни

    Карабіни - це технічні пристрої, призначені для з’єднання елементів туристичного спорядження і виконання різних технічних прийомів, а саме:

    - організація командних і суддівських поручнів;

    - натяг мотузок за допомогою блоків та поліспастів;

    - з’єднання робочих мотузок між собою;

    - приєднання страхувальної мотузки до учасника;

    - організація страховки та самостраховки;

    - організація опорних пунктів страховки;

    - блокування особистої страхувальної системи;

    - організація проміжних пунктів страховки;

    - транспортування „потерпілого”;

    - транспортування вантажів;

    - приєднання учасників до навісних переправ, підйомних (спускових) мотузок та ін.

    Карабіни, що використовуються в туризмі і альпінізмі бувають різної конструкції та виготовлені з різного матеріалу. Раніше використовувалися трикутні сталеві карабіни (рис. 3.1. а), зараз найчастіше використовуються трапецієвидні або бобоподібні (рис. 3.1. б). Для зменшення ваги їх виготовляють з алюмінієво-магнієвих або титанових сплавів. Всі карабіни, незалежно від конструкції та матеріалу, повинні мати муфту, що закриває защіпку. Муфти можуть бути на різьбовому з’єднанні, або на пружинах. Використання карабіну без муфти не допустимо на змаганнях, тренуваннях тим паче в походах. Карабіни без муфт можуть використовуватися тільки для кріплення або транспортування вантажу, закріплення вільних кінців мотузок, кріплення допоміжних мотузок для зняття командних поручнів, а також як протиугони.

    а б

    Рис. 3.1. Карабіни різної конструкції:

    а - трикутний, б - бобоподібний

    Дозволяється використовувати в роботі тільки стандартні карабіни з маркуванням виробника. В окремих випадках технічною комісією можуть бути допущені до використання карабіни з сертифікованими конструктивними доробками.

    3.3. Вузли

    Використання туристичних засобів у процесі змагань і під час походів вимагає від туриста наявності високорозвинених вмінь та навичок організації страхування. Основу вмінь організації страхування складають вміння в’язання туристичних вузлів.

    Для виконання технічних завдань під час роботи на дистанції учасникам дозволяється використовувати вузли, рекомендовані “Правилами змагань зі спортивного туризму”.

    Всі вузли умовно поділяються на певні групи:

    1. Вузли для зв’язування мотузок:

    1.1. Вузли для зв’язування мотузок однакового діаметру:

    - зустрічний;

    - прямий (морський);

    - ткацький;

    - грейпвайн.

    1.2. Вузли для зв’язування мотузок різного діаметру:

    - брамшкотовий;

    - академічний.

    2. Вузли петель:

    - провідник;

    - подвійний провідник (“заячі вушка”);

    - провідник “вісімка”;

    - серединний провідник (швецький).

    3. Вузли для прив’язування до опори:

    - булінь;

    - удавка;

    - карабінна удавка;

    - кренцель.

    4. Допоміжні вузли:

    - стремено;

    - схоплюючий “прусик”;

    - австрійський схоплюючий;

    - вузол “Бахмана” (карабінний схоплюючий).

    Правильно зав’язаний вузол не повинен мати зайвих перехрещень мотузок, його малюнок має відповідати вказаному у методичній літературі або зразкам вузлів, які доводяться до відома учасників перед початком змагань. Всі вузли повинні до початку використання бути відповідно затягнутими. На коротких кінцях мотузок, що виходять з вузла, повинні в’язатись контрольні вузли. Виняток: зустрічний; “вісімка”; зустрічна “вісімка”; серединний провідник; грейпвайн.

    3.3.1. Техніка в’язання туристичних вузлів та їх призначення

    Вузли для зв’язування мотузок. Потреба в цих вузлах виникає коли є необхідність доточити коротку мотузку, зав’язати петлю навколо опори, зв’язати два кінці мотузки, щоб не заважали тощо. Майже всі вузли для того, щоб не розв’язувалися (мотузки не вислизнули) застосовуються разом з контрольними вузлами, які в’яжуть по обидва боки від основного. Згідно з Правилами змагань з спортивного туризму контрольні вузли треба в’язати не далі як 5 см від основного вузла, вільний кінець мотузки не повинен бути коротшим 5 см.

    Прямий вузол (рис. 3.2) в’яжеться дуже швидко та не потребує особливих зусиль, але коли мотузки навантажуються, то він сильно затягується і потребує багато часу для розв’язання. Тому для мотузок, які підлягають великому навантаженню його використовувати недоцільно.

    Рис. 3.2. Прямий вузол: а - прямий вузол з контрольними вузлами,

    б - неправильно зв’язаний вузол, в - правильно зав’язаний вузол

    Деякі туристи пропонують всередину вузла встромляти палицю, щоб потім зламавши її легше розв’язати вузол, але не завжди цей захід допомагає, крім того, палиця може заважати виконувати певні дії (просмикнути карабін через вузол).

    Для зав’язування прямого вузла необхідно два кінці мотузок схрестити (припустимо правий на лівий) і зав’язати; знову схрестити вільні кінці (тепер лівий на правий) і зав’язати. Правильно зав’язаний прямий вузол нагадує дві петлі, що утримують одна одну (рис. 3.2).

    Цей вузол можна в’язати одним кінцем мотузки. Для цього одну мотузку складають петлею, а кінець іншої мотузки всовують у петлю, обкручують навкруг і виймають з неї. При такому в’язані треба бути уважним, щоб не навантажені кінці мотузки знаходилися з одного боку від вузла. Прямий вузол інколи використовується для виключення зіпсованої непридатної по навантаження частини мотузки (рис. 3.3).

    Ткацький вузол також використовується для зв’язування мотузок однакової товщини, на які не діють великі навантаження. Школярі інколи називають цей вузол „чотири контрольні”. Так, зав’язавши два контрольні вузли однією мотузкою навколо іншої і навпаки - ми отримаємо ткацький вузол (рис. 3.4).

    Рис. 3.4. Ткацький вузол

    Зустрічний вузол за своєю формою нагадує звичайний контрольний вузол виконаний здвоєною мотузкою. Але різниця в тому, що навантаження діє на кінці мотузки, що „виходять” з різних сторін від основного вузла. Для того, щоб зав’язати зустрічний вузол, треба спочатку зав’язати контрольний вузол на одній мотузці. Потім кінець другої мотузки просмикується через контрольний немов назустріч кінцю першої, повністю повторюючи всі його вигини і укладається паралельно один одному (рис. 3.5).

    Рис. 3.5. Зустрічний вузол

    Грейпвайн подібний до ткацького і відрізняється лише тим, що при в’язанні контрольних вузлів мотузка двічі обвиває одна одну а не один раз як у ткацькому і кількість цих вузлів лише 2 (рис.3.6).

    Рис. 3.6. Вузол “грейпвайн”

    В умовах походу виникає необхідність перекинути мотузку через перешкоду - річку, прірву, глибокий яр тощо. Звичайно, це зробити легше допоміжною мотузкою, а потім, прив’язавши до неї основну, організовувати переправу. Для зв’язування мотузок різної товщини, як вже вказувалося, застосовуються вузли брамшкотовий (рис. 3.7. б) та академічний (рис. 3.8). Ці вузли надійні, добре тримають мотузки і легко розв’язуються. При в’язанні цих вузлів петля формується із товстішої мотузки і обв’язується тоншою, правильно формуючи малюнок вузла.

    Рис. 3.7. Брамшкотовий вузол:

    а - в’язання вузла, б - навантажений вузол

    Для в’язання брамшкотового вузла необхідно зробити петлю з основної мотузки. Допоміжну мотузку продівають через цю петлю, утворюють невелику петлю, через яку двічі просмикується її кінець, накручений навколо петлі основної мотузки (рис. 3.7. а). Для запобігання розв’язування на кінцях обох мотузок в’яжуться контрольні вузли.

    Техніка в’язання академічного вузла нагадує техніку в’язання прямого одним кінцем. Основна мотузка утворює петлю, а допоміжна просмикується через неї, двічі обкручується і виймається з петлі основної мотузки (рис. 3.8). Треба слідкувати за тим, щоб кінці допоміжної мотузки виходили з однієї сторони петлі основної мотузки.

    Рис. 3.8. Академічний вузол

    Вузли петель. Призначення цих вузлів - утворення петлі, яку можна використовувати для прикріплення карабіну. Всі петлі, крім серединного провідника, використовуються при навантажені петля - мотузка, і тому не можна навантажувати обидва кінці мотузки в різні сторони, що виходять з вузла.

    Вузол “провідника” (рис. 3.9) в’яжеться двома способами - петлею та одним кінцем. Зав’язати петлею дуже просто: достатньо скласти петлею кінець мотузки і нею зав’язується звичайний вузол як „контрольний” (рис. 3.9. а). Найбільша складність при в’язані таким способом полягає у дотримані умови, щоб мотузки у вузлі не перехрещувалися.

    В’язання вузла “провідника” одним кінцем (рис. 3.9. б) нагадує в’язання зустрічного вузла. Для цього зав’язується контрольний вузол, кінець мотузки перекидається навколо опори і просмикується через вузол назустріч, паралельно дублюючи всі вигини контрольного. Незалежно від способу в’язання, вузол провідника обов’язково потребує наявності контрольного вузла на короткому кінці мотузки.

    Для підвищення безпеки та надійності, коли здійснюється підйом або спуск по крутому схилу, при транспортуванні потерпілого, при організації пункту страхування окремих ділянок (підйом + траверс) тощо застосовується вузол “подвійний провідник” або „заячі вушка”. Техніка в’язання його полягає у наступному. Мотузка складається петлею та на відстані від краю петлі не менше 20 см починаємо в’язати контрольний вузол, але не просмикуємо саму петлю через вузол (рис. 3.10. а). Отримуємо вузол „обманка” (якщо потягнути за петлю - він розв’яжеться), яка складається з подвійної петлі з одного боку від вузла та одинарної петлі та двох кінців мотузки з іншого (рис. 3.10. б). Розправляємо витки мотузки у вузлі і трохи затягуємо його. Одинарну петлю накидаємо на подвійну (рис. 3.10. в) так, щоб вона опинилася нижче контрольного вузла, і за допомогою подвійної петлі затягуємо вузол. В результаті отримуємо вузол “подвійний провідник” (рис. 3.10. г).

    Рис. 3.10. Подвійний провідник, а-г - етапи в’язання

    Вузол “серединний провідник” (австрійський провідник) застосовується в тому випадку, коли необхідно жорстко приєднати середню частину мотузки, яка навантажується з двох боків. Для зав’язування цього вузла необхідно петлю мотузки двічі обкрутити навколо себе. Розкладаємо на площині мотузку так, щоб отримати рисунок що нагадує цифру “8” в стороні від кінців мотузки, що навантажуються в різні сторони (рис. 3.11. а). Потім кінець петлі обгортаємо навколо дальнього перехрестя і затягуємо вузол (рис. 3.11. б, в).

    Рис. 3.11. Серединний провідник (австрійський провідник)

    Призначення вузла “провідник вісімка” таке саме, як і вузла провідник. Різниця полягає у тому, що він менше затягується і не потребує контрольного вузла на кінцях мотузки. При зав’язуванні вузла “вісімка” треба складену петлю обкрутити навколо обох кінців та, зробивши повний оберт, просмикнути через утворену подвійну петлю. Коли вузол правильно зав’язаний він своєю формою нагадує цифру “8” (рис. 3.12).

    Рис. 3.12. Провідник “вісімка”

    Вузли для прив’язування до опори. Ці вузли використовуються щоб прикріпити мотузку до опори (дерева, каменю, скелі). Петлі, отримані ними на відміну від вузлів петель, затягуються. Тому їх ні в якому разі не можна використовувати для обв’язки людини.

    Для зав’язування вузла “удавка” кінець мотузки обмотують навколо опори, перекидають через кінець, що буде навантажуватися і не менше трьох разів обмотують навколо самої мотузки (рис. 3.13). При навантажені мотузка сама себе притискує до опори і за рахунок тертя не має змоги розпуститися. Щоб уникнути вислизування на вільному кінці мотузки в’яжеться контрольний вузол.

    Рис. 3.13. Вузол “удавка”

    Перед зав’язуванням карабінної удавки необхідно зав’язані петлю провідника (краще “вісімку”), пристебнути до неї карабін і, обвівши цю систем) навколо опори, знов пристебнути карабін до мотузки, яка навантажується (рис. 3.14)

    Рис. 3.14. Карабінна удавка

    Вузол “кренцеля” має аналогічне застосування як вузли “удавка” та “карабінна удавка”. Але цей вузол може бути розв’язаний навіть при навантаженій мотузці на відміну від попередніх. При зав’язуванні вузла необхідно обвести мотузку навколо опори, перекинути через кінець мотузки, що буде навантажуватися, знов обвести навколо опори тільки тепер у зворотному напрямку і зав’язати контрольний вузол навколо кінця мотузки, що навантажується (рис. 3.15).

    Рис. 3.15. Вузол “кренцель”

    Назва “король вузлів” недарма присвоєна вузлу “булінь”. Відносна простота його в’язання та можливість розв’язання, як би він не був затягнутим, підтверджує таку назву. Крім того, якщо величина петлі, отримана іншими вузлами, не може регулюватися, то при в’язанні буліня ми можемо відрегулювати величину петлі, що дозволяє використовувати цей вузол при створені грудної обв’язки (за браком альпіністського поясу).

    Рис. 3.16. Вузол “булінь”

    При в’язанні буліня необхідно визначити приблизну величину петлі, що нам потрібна. На кінці мотузки, який буде навантажуватися, в’яжеться “обманка” таким чином, щоб цим кінцем вона висмикувалась. В утворену петлю просмикується короткий кінець мотузки на стільки, на скільки потрібно залишити величину петлі. Потім навантажується довгий кінець мотузки так, щоб “обманка” вивернулася. Після цього коротким кінцем зав’язуємо контрольний вузол (рис. 3.16).

    Допоміжні вузли. Кожен з цих вузлів має своє призначення і особливості, але в основному вони допомагають прикріпити мотузку до опори, чи самої мотузки.

    Вузол “стремено” застосовується для в’язання транспортувальних пристроїв, якщо треба підніматися по мотузці, яка вільно звисає. В цьому разі утворюють петлю з вузлом “стремено”, яке надягається на ногу, інший край якої закріплюється у пристрої “кулачки”, “жумари” тощо.

    Місце, де треба зав’язати стремено, беруть обома руками на відстані 30-35 см так, щоб між руками мотузка була горизонтальна, а кінці її вільно звисали донизу. Починаємо повертати мотузку в обох руках в одну сторону (за або проти руху годинникової стрілки). Отримаємо дві петлі, створені горизонтальною частиною мотузки і звисаючими кінцями. Тепер ці петлі треба сполучити (не розвертаючи) таким чином, як показано на рисунку 3.17. При навантажені на петлю вона не повинна затягуватися.

    При підйомах та спусках по схилах крутістю 30° - 40° організовується страхування за допомогою закріпленої зверху мотузки, до якої кожен турист прикріплюється за допомогою допоміжної мотузки, якою в’яжеться вузол “схоплюючий”. Цей вузол коли не навантажений легко переміщується вздовж основної мотузки, але при зриві (падінні) людини він затягується і не рухається відносно основної (рис. 3.18). Рекомендується для в’язання схоплюючого вузла використовувати петлю “прусика” з допоміжної мотузки діаметром 6 мм, основна мотузка повинна бути не жорсткою (зледенілою).

    Вузол “схоплюючий” можна зав’язувати двома способами: петлею (рис. 3.19. а) та одним кінцем (рис.3.19.б). При зав’язуванні вузла першим способом кінець допоміжної мотузки перекидається через основну мотузку, двічі обкручується, заводиться навколо відтяжки створюючи петлю, знову двічі обкручується навколо основної мотузки з іншої сторони через створену петлю.

    Рис. 3.19. Вузол “схоплюючий”. В’язання вузла:

    а - петлею, б - одним кінцем

    Другий спосіб, як правило, застосовується при використані петлі “прусика”. Прусик - це допоміжна мотузка довжиною 2-2,5 м, кінці якої зв’язані вузлом зустрічний і з боку від зустрічного зав’язаний подвійний провідник. Частиною петлі, що проти подвійного провідника, робимо два оберти навколо основної мотузки, кожного разу пропускаючи через створену петлю весь “прусик”. При в’язані вузла необхідно дотримуватися наступних вимог: витки допоміжної мотузки навколо основної повинні бути паралельними, не перехрещувати один одного; обидва кінці петлі, що виходять з вузла, повинні бути однакової довжини, тобто навантажені рівномірно.

    Вузол “австрійський схоплюючий”, або несиметричний схоплюючий, в’яжеться наступним чином: петля “прусика” обмотується навколо основної мотузки не менше трьох разів і після цього пропускається через початкову петельку (рис. 3.20).

    Рис. 3.20. Вузол “австрійський схоплюючий”

    Що стосується вузла “Бахмана”, то технікою в’язання він нагадує “австрійський схоплюючий” (рис. 3.21). Пристібається у карабін петля “прусика” яка обмотується не менше трьох разів навколо основної мотузки і через карабін. Останні вузли застосовуються на жорстких, мокрих, зледенілих мотузках.

    Рис. 3.21. Вузол “Бахмана”

    Таким чином ми розглянули призначення та техніку в’язання основних вузлів, що застосовуються у туризмі. Звичайно існує ще велика кількість вузлів. але за допомогою запропонованих можна виконати всі дії щодо організації страхування та самострахування туристів в процесі подолання перешкод у поході чи на змаганнях.

    3.4. Страхувальні системи

    Страхувальна система це комплект ременів для обв’язування людини (рис. 3.22). Вона призначена для безпеки людини під час її можливого зриву при подолані перешкод.

    Рис. 3.22. Страхувальні системи різної конструкції

    На дистанціях змагань зі спортивного туризму дозволяється використовувати будь-які стандартні страхувальні та саморобні системи, допущені технічною комісією. Елементи страхувальних систем, які несуть навантаження, повинні виготовлятись з капронової стрічки шириною не менше 3,5 см. Всі елементи і матеріали страхувальної системи (стрічки, пряжки, шви), які несуть навантаження, повинні мати міцність, рівноцінну міцності основної мотузки. Ділянки, які зшиваються, повинні мати розмір не менше подвійної-потрійної ширини стрічки з розташуванням швів у напрямку основних навантажень. Зшивати стрічки рекомендується капроновими нитками № 10. Колір швів повинен бути контрастним до кольору стрічки, щоб можна було контролювати цілісність та ступінь пошкодження шва. Рекомендується зшивати стрічки швом “зигзаг”, який мало деформується під дією зовнішніх навантажень, будь-якого напрямку.

    Металічні частини системи повинні мати радіус заокруглення країв 2-3 мм. Якщо елементи системи з’єднуються за допомогою пряжок, то стрічка, яка входить в пряжку, повинна обов’язково проходити через ту саму пряжку в зворотному напрямку, щоб запобігти самовільному роз’єднанню системи під час руху.

    Рис. 3.23. Блокування страхувальної системи вузлом подвійний булінь; а - «вуси» для самострахування

    Краще використовувати універсальну систему, яку за допомогою пряжок підганяють до необхідного розміру. Виробляють окремо грудну обв’язку і нижню (на стегна) які зблоковують за допомогою основної мотузки (рис. 3.23). Недопустимо для блокування використовувати допоміжну мотузку, навіть здвоєну, або з’єднувати ремені карабіном, бо сили, які розподіляються на його частини у випадку зриву, можуть зламати карабін. Зблокована система створює надійне утримання людини на випадок зриву і вільного падіння. Недопустимо використовувати систему по частинам: при використанні тільки нижньої зрив на стрімкій кручі може спричинити тяжку травму хребта.

    Перед використанням системи необхідно перевірити її цілісність: відсутність надривів та розкуйовджених швів, місця з’єднання системи з мотузкою не повинні бути потертими, металеві кільці та пряжки без тріщин тощо. Для приєднання людини до мотузки на зблоковану систему, як правило, прикріплюються два карабіни: до грудної та до нижньої обв’язки (для спрощення їх називають грудний та нижній карабіни).

    3.5. Рукавиці

    Рукавиці є обов’язковим предметом спорядження кожного учасника. Учасники зобов’язані виконувати в рукавицях такі роботи:

    - спуск по схилу;

    - спуск по вертикальних поручнях;

    - при організації спуску “потерпілого”;

    - при спуску спорядження;

    - під час організації командної страховки учасників;

    - під час руху по навісній переправі;

    - гальмування нош з “потерпілим” під час руху по круто-похилій переправі вниз.

    Рукавиці виготовляються із цупкої тканини і повинні закривати кисті рук. Долоня рукавиць повинна мати 2-4 шари цупкого матеріалу (брезент, джинс, замш) для запобігання травмування під час спуску, організації страховок. Рукавиці обов’язково кріпляться до учасника або страхувальної системи, щоб застерегти їх втрату на дистанції.

    3.6. Одяг

    Спортсмени виступають на змаганнях у зручному для них одязі, який не сковує рухів під час бігу чи подолання перешкод. Одяг повинен закривати лікті та коліна з метою запобігання травматизму під час роботи на дистанції.

    3.7. Захисна каска

    На етапах (дистанціях) змагань, умовами яких передбачена обов’язкова наявність каски, учасник не має права знімати її від початку до кінця роботи на етапі. Каска має бути обладнана амортизуючою вставкою, засобом для фіксації на підборідді і шнуром касковловлювача. Використання мотоциклетних, велосипедних та хокейних шоломів не допускається. У випадку зісковзування або падіння каски в робочій зоні етапу (дистанції) учасник зобов’язаний припинити рух і негайно одягнути каску. У випадку втрати каски під час подолання етапу і неможливості відразу її повернути, учасник з етапу знімається.

    3.8. Самостраховка

    Самостраховка - це організація засобів безпеки для учасників, які знаходяться в потенційно небезпечній зоні або рухаються по поручнях за допомогою спеціального спорядження (карабіни, мотузки).

    Самостраховка виконується з основної мотузки або стрічки, міцність якої рівноцінна міцності основної мотузки і підтверджена сертифікатом виробника. Під час руху учасника по поручнях самостраховка повинна забезпечувати йому вільний рух і не перевищувати довжини витягнутої вгору руки.

    Самостраховка на горизонтальних поручнях здійснюється “вусом” із ковзаючим карабіном, на похилих поручнях — схоплюючою петлею або спеціальними засобами, допущеними технічною комісією. Схоплюючі петлі самостраховки кріпляться карабіном в перехрестя грудної обв’язки. Діаметр мотузки схоплюючої петлі - 6 мм.

    Перебування у небезпечній (робочій) зоні етапу на подвійних суддівських поручнях чи організація скельної командної страховки дозволяється із страховкою довжиною до 2 м.

    3.9. Гальмівні пристрої

    Всі гальмівні пристрої (вісімки, рогатки і т.п.) повинні бути зручними в користуванні і забезпечувати плавний спуск по мотузці. Конструкція гальмівного пристрою повинна передбачати можливість регулювання швидкості спуску та зупинки. Гальмівні пристрої виготовляють з металів та сплавів фрезеруванням або литтям. Товщина - не менше 6 мм, радіус заокруглення робочих частин пристрою, по яких проходить мотузка, не менше 3 мм. На робочих частинах пристроїв не повинно бути гострих кутів, заусениць, дефектів лиття і т.д. Гальмівні пристрої використовують при спуску по вертикальних поручнях, спуску потерпілого, а також при організації страховки на крутопохилих переправах вниз та спусках.

    3.10. Зажими

    На дистанціях змагань дозволяється використовувати зажими будь-якої конструкції, допущені технічною комісією. Зажими можуть використовуватись як допоміжний засіб руху по поручнях. Забороняється використання зажимів для натягування навісних переправ. Дозволяється, як натяжний пристрій, використовувати зажими з гладкими кулачками, які не руйнують зовнішнього обплетення мотузки.

    3.11. Блоки і поліспасти

    Блоки і поліспасти призначені для руху людей та вантажів по навісних переправах, а також для натягу мотузок на дистанціях змагань із спортивного туризму.

    Блоки повинні мати вісь із сталевих або титанових сплавів діаметром не менше 8 мм і товщиною не менше 2 мм. Робочий переріз щічок в місці зачіплення карабіна і запресування вісі повинен бути не менше 20 мм. Матеріал для щічок - сталевий або титановий сплави. Вісь блоку має бути розклепана або зашплінтована. Блоки і візки, які використовуються для руху людей по навісній переправі, повинні бути застраховані карабіном до робочої мотузки. Конструкція блоків і візків, що використовують для переправи людей, повинна виключати попадання рук під блок під час руху.

    Сумарна кількість шківів на поліспасті - не більше 4 шт., а їх діаметр - 100 мм. Елементи поліспастів, які навантажуються, не повинні мати деталей, з’єднаних методом зварювання. Натягування поліспастів здійснюється основною мотузкою. Дозволяється використання поліспастів на карабінах.

    МАЛЮНКИ ЗАВЯЗУВАННЯ ВУЗЛІВ ДИВ. ПРИКРІПЛЕНИЙ ФАЙЛ

    Прикріплення: 0129656.doc(467Kb)


    vprystupa@inko.lviv.ua

    Повідомлення відредагував ПВП - Неділя, 08.11.2009, 12:35
     
    ecorezervДата: Середа, 11.11.2009, 20:15 | Повідомлення # 2
    Admin
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 114
    Репутація: 0
    Статус: Offline
    Передаю благодарность. Ваши материалы очень пригодились. Надеюсь, что наши читатели скоро найдут время, чтобы зарегистрироваться, и сами здесь скажут своё "спасибо"
     
    ПВПДата: Неділя, 15.11.2009, 11:34 | Повідомлення # 3
    800-1200
    Група: Керівник проекту
    Повідомлень: 856
    Репутація: 13
    Статус: Offline
    ВСТАНОВЛЕННЯ НАМЕТУ

    My WebPage

    Робота з наметом

    Намет давно став вірним супутником мандрівників. Проте, щоб намет служив надійно, ним потрібно правильно користуватися.

    Перш за все треба вибрати місце, де стоятиме намет. Вимоги до нього невеликі.

    По-перше, тут не повинно бути горбів, виступаючого коріння дерев, каміння і так далі. Небажано встановлювати намет на високій траві.

    По-друге, це місце не повинне бути вологим.

    По-третє, вибране місце не повинне бути похилим, щоб сплячі вночі не з'їжджали один на одного.

    У випадку, якщо такого місця знайти не вдається і доводиться розбивати намет в місці, де є невеликий схил, його слід поставити вподовж по схилу, щоб вночі у разі сповзання сплячі зміщувалися вниз, а не скачувалися один на одного. Нарешті, поблизу не повинно бути мурашників, не повинно бути сильно нависаючих гнилих дерев.

    Як правильно встановити намет? Встановлюють намет декілька чоловік, найчастіше двоє або четверо. Визначеного, чи стандартного порядку установки намету не існує. Розглянемо декілька варіантів. Намет має 14 розтяжок, 2 йдуть від верхівок, по 3 на бічних крилах і 6 на підлозі. Теоретично вважається, що для правильної установки такого намету повинні бути використані всі 14 розтяжок. В цьому випадку для установки намету буде потрібно 14 кілочків завдовжки по 15 - 25 см і дві опорні стійки; довжина кожної стійки повинна відповідати висоті верхівки над підлогою: для намету «Полудатка» - це 1,5 м, для «Памірка» - 1,2 м. Спочатку натягається пів намета, починаючи з кутових розтяжок. Можна почати з розтяжок, розташованих по діагоналі, можна - з розтяжок, що знаходяться з якоюсь однієї сторони. Не слід тільки починати з середніх розтяжок - так важче рівно натягнути підлогу. Коли підлога розтягнута, встановлюються опорні стійки, які підтримують верхівку намету. Конструкція наметів передбачає, що стійки поміщаються всередині намету: одна - у задньої стінки, інша - біля входу. Для їх установки в верхівці зроблено два отвори з люверсами: верхній кінець стійки йде в люверс, ніжній впирається в підлогу намету. Проте практика показує, що встановлювати стійки усередині намету не варто. При сильному натягуванні люверси рано чи пізно починають вириватися з тканини намету. Цей розрив легко йде далі, і, скільки б його потім не латали і не зашивали, міцність намету буде понижена в самому напруженому місці. Тому краще все ж таки розташовувати стійки зовні намету. Якщо вони зроблені точно по висоті намету, то їх можна поставити впритул до задньої стінки і до входу, опустивши на верхній обріз стійки проушину, за яку кріпиться відтяжка верхівки. Якщо стійка трохи вище за намет, то покласти проушину поверх стійки не вдасться. В цьому випадку стійку встановлюють, трохи відступаючи від намету, і через неї в обхват пускають відтяжку. Краще всього, якщо в місці обхвату є який-небудь сучок, це повинно оберегти відтяжку від сповзання вниз по стійці. Якщо такого сучка немає, треба просто потугіше затягнути відтяжку навколо стійкі. Іноді туристи стараються при установці стійки забити або втиснути їх нижні кінці в землю. Це зовсім не обов'язково. Якщо при установці намету все зроблено правильно, то стійки триматимуть намет цілком надійно. Порядок дій при установці опорних стійок такий. Один турист встановлює стійку біля входа- і укріплює на ній відтяжку (або кладе поверх неї проушину). Інший робить те ж саме біля задньої стінки намету. Після цього один, узявшись за верхівку намету, утримує опорні стійки, у вертикальному положенні, а другий натягує потугіше спочатку одну верхівну відтяжку і забиває в землю кілочок на її кінці, а потім проробляє це і з другою відтяжкою. Тепер треба натягнути відтяжки бічних крил. Тут теж починають завжди з кутових відтяжок. Частіше всього один з туристів продовжує утримувати намет, щоб опорні стійки не завалювалися вбік, а інший забиває в землю кілочки і натягує на них кутові відтяжки.

    Краще всього, якщо за справу, візьмуться відразу четверо. Кожен береться за кутову відтяжку, всі четверо одночасно натягують їх і дивляться, чи не вийшло складок. Якщо вони утворилися, то потрібно натягнути, або ослабити відтяжки. Після того, як це зроблено, забивають кілочки і кріплять на них відтяжки. Якщо працюють двоє або троє (а ще один утримує опорні стійки від падіння), то виходить якийсь проміжний варіант вказаних вище способів установки. Після того, як натягнуті кутові відтяжки крил, треба натягнути середні. Тепер намет встановлений по всіх правилах.

    Існують і спрощені способи установки намету. Перш за все далеко не завжди треба натягувати пів намету. Найчастіше без цього можна чудово обійтися (не потрібно шість кілочків). Далі, майже так же часто можна обійтися без натягування середніх відтяжок на крилах (мінус ще два коли). Нарешті, ночючи в лісі, майже завжди можна розтягнути верхівки намету між двома деревами і не користуватися опорними стійками (не потрібні опорні стійки і ще два маленькі коли). Отже, замість 14 маленьких колів і 2 великих стійок намет можна встановити всього на чотирьох кілочках. Для установки намету у такий спосіб варто наростити шнури верхівних відтяжок або замінити їх довшими. Тоді можна натягнути намет між деревами, що досить далеко ростуть.

    Всередину намету на підлогу укладаються або надувні матраци, або ще щось. Замість матраців туристи часто застосовують найрізноманітніші речі - невеликі килимки з поролону, шматки брезенту, тілогрійки, спорок із старого пальта - загалом все, що годиться для використання як прокладка. Найпростіше - це захоплення з дому кожному по ковдрі на кожен намет. В деяких випадках замість цього роблять підстилку, зазвичай з ялинового, яке укладають під підлогу намету перед тим, як його встановити. Був час, коли таку підстилку робили майже всі туристичні групи. В даний час, коли туризм набув масового характеру, використання ялинового гілля для установки наметів стало явищем небажаним, і зараз застосування хвойної підстилки вважається виправданим тільки при зимових польових нічлігах.

    У дощ туристичний намет, як правило, промокає. Намети з брезенту, репсу промокають навіть коли вони нові. Намети з прогумованої перкалі або водовідштовхувальних тканин починають промокати після одного-двох сезонів, а служать намети зазвичай набагато довше. Які ж можна дати поради на цей випадок? Перш за все - добре натягувати намет. Якщо на бічних скатах утворилися зморшки, то саме в цих місцях намет в першу чергу починає текти. Далі, потрібно уникати дотику до скатів намету головою або плечима. Добре натягнутий намет намокає, але всередину води не пропускає, зовсім як розкрита парасолька. Проте варто кому-небудь притулитися до стінки або ската, як в цьому місці вода починає проникати всередину намету крапля за краплею. Як же підвищити опірність намету воді? У туристичних довідниках часто приводяться рецепти водовідштовхувальних складів для просочення тканини наметів. Проте на практиці мало хто користується ними - дуже це складна справа. Набагато зручніше скористатися поліетиленовими накидками. Досвідчені туристи склеюють або зварюють (за допомогою праски або паяльника) з декількох шматків поліетилену одну велику накидку так, щоб вона прикривала від дощу не тільки намет, але і поставлені біля неї рюкзаки. Така накидка забезпечується петлями і тонкими розтяжками по кутах і на конику. Початкуючим туристам на перших порах можна обійтися просто декількома шматками поліетилену. Їх легко укріпити на наметі за допомогою білизняних прищіпок. Якщо прищіпок немає, можна придавити шматки поліетилену до намету довгими вітками, поклавши їх одним кінцем на землю, а іншим на намет.

    Крім поліетиленових накидок, туристи досить часто використовують тенти, виготовлені з якої-небудь легкої тканини. Тканину зшивають у вигляді прямокутника таких розмірів, щоб вона вільно могла закрити намет зверху. На відміну від поліетиленових накидок тент не кладуть зверху на намет, а натягують над ним так, щоб між ним і наметом була відстань хоч б 5 - 10 сантиметрів. Для цього над наметом паралельно верхівці натягують мотузок. Тент перекидають через мотузок і кріплять по кутах на відтяжках. Абсолютно не обов'язково, щоб тент був виготовлений з водонепроникної тканини. Добре натягнутий тент захищає намет, подібно до парасольки. Тому для нього зазвичай вибирають тканину дешеву.

    Якщо в наметі тісно, то потрібно зменшити висоту коника над підлогою. Для цього слід вкоротити опорні стійки або прив'язати верхівні відтяжки нижче, ніж зазвичай, до дерева. Весь намет осяде, нижні частини бічних стінок ляжуть на землю і служитимуть продовженням підлоги намету, і в наметі відразу стане просторіше. Якщо ставити намет, заздалегідь не розтягуючи підлоги, потрібно обов'язково застебнути вхід хоч би на дві петлі: одну, що сполучає два полотнища на вході, і іншу, що сполучає їх з підлогою намету. Якщо цього не зробити, можна легко перетягнути намет у висоту (тоді підлоги по краях висітиме в повітрі) або завширшки (тоді вхід не закриватиметься). При кріпленні відтяжок не треба створювати системи заплутаних, хитромудрих вузлів - потім їх вам доведеться довго розв'язувати. Навколо дерева досить пустити відтяжку в один обхват і зав'язати вузлом, як показано на малюнку 17,а.

    При забиванні кілочків потрібно додавати їм нахил убік від намету, а не до нього. Інакше відтяжки легко зіскакуватимуть. Для цього зручніше, забиваючи кілочки, розвернутися до намету спиною, а не лицем. При натягуванні верхівних відтяжок через опорні стійки треба стежити, щоб верхівка намету, стійки та кілочок, за який кріпиться відтяжка, були на одній прямій. Інакше намет буде нестійким. Напрям кутових відтяжок на крилах намету не повинен співпадати з продовженням одного з країв бічного ската намету (мал. 18).

    Прикріплення: 8831890.doc(45Kb)


    vprystupa@inko.lviv.ua
     
    ПВПДата: Неділя, 15.11.2009, 11:43 | Повідомлення # 4
    800-1200
    Група: Керівник проекту
    Повідомлень: 856
    Репутація: 13
    Статус: Offline
    ПОЛЬОВЕ (ТАБОРОВЕ) ХАРЧУВАННЯ

    My WebPage

    1. Запланувати меню для дводенної курінної (20-40 осіб) або гурткової (5-10 осіб) прогульки. Зробити перелік потрібних харчів. Пояснити, які харчі потрібні для меню.

    ХАРЧУВАННЯ ПІД ЧАС МАНДРІВКИ
    СКЛАДАННЯ РАЦІОНУ
    Складаючи раціон, необхідно укладати його таким чином, щоб він повністю покривав затрати організму за час руху. Основні затрати організму під час походу складають приблизно 3000-3500 кілокалорій в день. Окрім цього при складанні раціону необхідно враховувати необхідні для організму елементи (білки, жири і вуглеводи) та їх пропорції.

    Приблизною нормою на день є:
    120 г білків (м'ясо і м'ясні продукти, риба, сир, горох, крупи)
    60 г жирів (масло, сало, сир)
    500 г вуглеводів (цукор, цукерки, овочі та фрукти)
    Маса денного раціону на людину повинна складати приблизно від 900 до 1200 г.

    ЗАГОТІВЛЯ ТА ЗБЕРІГАННЯ ПРОДУКТІВ
    Перед мандрівкою усі продукти необхідно перебрати і розфасувати в мішечки по
    1-2 кг, так легше проводити облік витрат. Продукти, які бояться сирості (цукор, сіль, сухарі та ін.), доцільно зберігати в подвійних мішечках. Вони зсипаються в поліетиленовий кульок, який розміщуємо у полотняний мішечок дещо меншого розміру. Поліетиленовий мішок захищатиме продукти від сирості, а полотняний захищає поліетилен від пошкоджень. Сипучі продукти, що бояться сирості, також можна зберігати в поліетиленових пляшках з-під кока-коли, у такому випадку герметичність упакування гарантована.

    ОРГАНІЗАЦІЯ ХАРЧУВАННЯ ТА ПРИГОТУВАННЯ ЇЖІ
    Хліб. Його варто брати лише на перші декілька днів. Він досить важкий і
    погано зберігається (швидко пліснявіє, черствіє). Переважно хліб заміняється сухарями. Їх заготовляють наступним чином: хліб нарізають шматочками 3х3х1см, а потім підсушують і зберігають захищеними від води.
    Консерви. У мандрівку необхідно брати консерви в бляшаних банках.
    Обов'язково треба перевіряти консерви на наявність бомбажу (випуклості, викликаної газами).
    Крупи і макарони. Рис і пшоно перед походом бажано промити, а гречку ще й
    підсмажити. З макаронів бажано брати ріжки, бо інші досить легко кришаться. Крупи і каші зберігають в полотняних мішечках.
    Цукор і кондвироби. Цукор беруть у вигляді піску і зберігають добре захищеним від вологи. Чай, каву, какао найкраще пересипати у бляшані банки. Варення краще перелити в пластмасові банки, що закручуються.

    Харчування під час мандрівки може бути дворазовим або триразовим.

    3-разове харчування
    Сніданок. Повинен бути висококалорійним — 30% від загальної калорійності добового раціону, також він повинен бути невеликим за об'ємом і таким, що легко засвоюється.
    Обід. Має включати основну масу їжі, що містить продукти, які важко засвоюються організмом. Його калорійність становить 35%.
    Вечеря. Повинна повністю відновити витрачену енергію. Асортимент продуктів повинен сприяти відновленню тканинних білків і поповненню вуглеводних запасів, не бажано вживати на вечерю продукти, які надовго затримуються в шлунку. Калорійність вечері повинна дорівнювати 25%.

    Також необхідно враховувати й те, що їжа повинна бути ситною, бо навіть дуже калорійна, але мала за об'ємом їжа не викличе почуття ситості.
    Окрім цього, кожний учасник мандрівки повинен мати запас легкозасвоюваних продуктів (цукор, глюкоза, чорнослив, цукерки, суміш горіхів з родзинками тощо), які він споживатиме на малих 10-хвилинних привалах. Калорійність цього запасу повинна становити 10%.

    2-разове харчування
    При дворазовому харчуванні необхідно через кожні 3 години зупинятися на великий 20-40-хвилинний привал, на якому видається сухий пайок. При такому харчуванні розподіл калорійності наступний:
    сніданок — 35%;
    вечеря — 30%:
    великий привал — 25%
    малі привали —10%.

    РОЗРАХУНОК КІЛЬКОСТІ ПРОДУКТІВ
    При приготуванні їжі постійно виникають дві основні проблеми: як розрахувати вагу взятого продукту та скільки води потрібно для приготування різних продуктів. Для допомоги у вирішенні цих проблем наведемо наступні дані:

    У 250-грамову чашку входить:

    Манка 180 г
    Сухе молоко 120 г
    «Геркулес» 90 г
    Перловка 30 г
    Пшоно 20 г
    Рис 40 г
    Гречка 210 г
    Мука пшенична 160 г
    Цукор 230 г

    У столову ложку, наповнену в обріз із краями, входить:

    масла 15 г
    сухого молока 8 г
    цукру 12 г
    солі 15 г
    згущеного молока 15 г

    Необхідна кількість чашок води на чашку крупи та час варіння (хв)

    геркулес 3-5 10-12
    гречка 5-10 35-40
    перловка 4-8 90-120
    рис 4-8 18-40
    манка 8-10 10-12
    вівсянка 6-10 60
    пшоно 4-7 30-40
    лапша 3-4 10-18

    П.С.: в цій точці важливо пояснити дітям те, що в мандрівці важливо будь-яка деталь. Гарно підходять приклади з особистого досвіду. Треба довести їм, що кожен зайвий кілограм гречки – це тягар на їхні спини, але і кожна недоїдена ложка загрожує їм упасти посеред дороги від знемоги. Тому потрібно так чітко і грамотно розраховувати харчовий виряд на мандрівку.
    Завдання на точці: запланувати меню для дводенної курінної (20-40 осіб) або гурткової (5-10 осіб) прогульки. Зробити перелік потрібних харчів. Пояснити, які харчі потрібні для меню. Щоб юнацтву не було нудно складати ці меню запропонуйте їм гостей на мандрівці. Це можуть бути якісь герої мультфільмів чи інші персонажі, що імпонують юнацтву.

    2. Збудувати три головні польові кухні, в одній з них правильно розпалити вогнище мокрими і сухими дровами. Знати, де й коли ці кухні застосовують.

    - таборова кухня. Будується, коли залишаємось на одному місці на час більш як три дні. В таборовій кухні викопуємо яму (якщо казанів більше ніж один)
    та ставимо рогачі. Якщо казан один (але в таборових умовах це рідкість) – можна зв’язати триногу з гаком. На таборовій кухні організовуємо всілякі життєві зручності – столи, пристосування на минашки, горнята і ложки, полички, пристосування для сховку дров від дощу. Можна також робити парканчик, вішати тент від дощу (дуже бажано). Обов’язковим атрибутом таборової кухні є інтендантський намет. За інтендантським наметом доглядає черговий інтендант. Він видає харчі, забирає надлишки, описує все що видав, також мусить слідкувати за порядком в інтендантському наметі, щоб він не протікав, щоб усі харчі були добре збережені. На кухні можна також робити холодильник. Якщо поблизу є річка з доброю течією, то харчі, які необхідно зберігати кладемо в кульок і з допомогою каменя ховаємо під воду. Якщо підходящої річки немає або вона дуже далеко, для холодильника викопується яма. Яму не потрібно копати дуже широку, але вона має бути досить глибокою (хоча б 1-1,5 метри). Яму можна копати безпосередньо в інтендантському наметі (якщо це велике шатро) або десь поблизу. Якщо близько є водойма з непротічною водою, то холодильник можна копати біля води. там все таки холодніше. Яму потрібно в будь-якому разі добре закривати патиками та гілками, для того щоб запобігти нещасним випадкам.
    Затаборовують кухню таким чином. Закопують всі ями, що були викопані, розв’язують усі споруди, дрова складають в лісі, відпадки які можливо спалити палять, решту забирають.
    - мандрівна кухня. Кухня в мандрівці є простішою ніж таборова. Стаючи на ночівлю в мандрівці, як правило, вже немає сили або часу щоб копати яму. Та це і не є конче потрібним. Але обов’язково потрібно зняти дерен, якщо ви в лісистій місцевості. Дерен знімаємо обережно прямокутниками і обкладаємо навколо майбутнього вогню по периметру. Для чого так робити? Щоб вогонь не розходився далі (адже ми поклали дерен землею догори) і щоб потім, коли це кострище буде нам більше не потрібне, можна було зверху на попіл покласти цей дерен (травою догори). Тут два в одному: пісок чи земля загасить залишки жаринок, а попіл в свою чергу, як природне добриво, допоможе траві прийнятися знову. Отже, дерен знятий. Тепер необхідно забезпечити рогачі чи триногу (знову ж таки виходячи з кількості казанів). На мандрівній кухні як правило не створюють особливих зручностей, бо переважно така кухня на вечерю і сніданок або на один день.
    Затаборовують кухню таким чином. Вогонь гасять, дереном закладають кострище, відпадки, які неможна було спалити, забирають.
    - прихована кухня. Назва говорить сама за себе. Таку кухню робимо, коли потрібно, щоб нас не побачили. Заховати кухню є досить складно, бо в якій гущавині би ви не сиділи, дим буде видно з будь-якого високого дерева. Щоб не було видно диму викопують замість однієї ями дві. Між ними під землею роблять прохід через який з однієї ями, тої, де горить вогонь, дим буде переходити в іншу і виходячи з другої ями, стелитиметься по землі. Також в прихованій кухні не можна палити листя, сосну та інші породи дерев, що дуже димлять. Не палимо також відпадки, які дають багато диму (наприклад, поліетилен – він дає чорний дим).
    Затаборовують кухню таким чином. Ями закопуємо, відпадки забираємо з собою.

    Взагалі слово затаборувати – повинне асоціюватися з словами – лишити таким, як було. Або принаймні близьким до того.

    Розпалити вогнище сухими дровами (тут може допомагати юнацтво, інструктор може додати чи виправити). Щоб розпалити вогонь потрібен розпал. Це маленькі сухі галузочки, з яких складаємо шатерце і розпалюємо спочатку його. На готові вже мають бути більші патички. Якщо палимо вогонь на кухні, то загалом всякі методи підійдуть, але шатром розпалювати найпростіше з усіх. Головне, щоб вогонь розгорівся, а вже потім рід вогню можна моделювати і підкладати дрова так, як це подобається казанам. Не потрібно забувати, що щоб вогонь горів потрібен кисень. Тому якщо ваш вогонь горить мляво можна роздути його каріматом. Для розпалу також підійде хвоя, сухе листя, трава, кора та все що ви знайдете сухого для розпалу. Але обов’язково мають бути тоненькі патички, які вже загоряться від запалу. Бо запал згорить, а вогню ви так і не отримаєте. Найкраще горять соснові дрова, але швидко згорають. Тому на розпал найкраще брати їх. Найдовше горять дубові дрова. Їх можна підкидати, якщо потрібно щось довго кип’ятити на малому вогні. Або використовувати на ватрі.

    Розпалити вогонь мокрими дровами (теж можна стимулювати юнацтво аби вони висували свої версії). Розпалити вогонь мокрими дровами – справа майже марна, тому треба спочатку їх сушити. Отже, якщо злива намочила всі дрова, вам все одно доведеться шукати розпал. В дощову погоду таким вам послужить папір, сухий спирт, бензин, спеціальні рідини для розпалу (продаються в спеціалізованих магазинах), живиця із сосон, березова кора, бинт, тканина. Всі ці розпали потрібні вам для того, щоб підсушити дрова. Найзручніше буде сушити так: покласти не дуже товсту патичку, а на неї накладати маленькі патички, які найпершими потрібно підсушити. Накладати потрібно так, щоб виходив ніби міні-шелест. Розпал потрібно класти під маленькі патички і там запалювати. Коли розпал загорівся з нього вже пішов дим. Оцей дим і є зараз вашим найкращим помічником. Поки йде дим дрівця підсихають. Коли підсохнуть і загоряться маленькі дрова, не спішіть накладати великих дров. Краще довше підтримуйте вогонь малим, але не втрачайте час і як тільки є перший димок починайте сушити більші. Коли в вас вже будуть горіти більші дрова сміливо кладіть великі дрова у вогонь.
    Якщо ситуація з розпалом катастрофічна, тобто немає нічого можна вдатися до обтісування товстих дров. Серцевина буде суха.
    На таборі, якщо ви бачите, що збирається на дощ, попіл на кухні можна накрити кришкою від казана, або навіть казаном. Тоді вам збережеться жар і ви без проблем після дощу розпалите вогонь.

    ПС: звертайте увагу на думку юнацтва особливо. Бо тут вони вже дещо компетентні і якщо ви будете все лише заперечувати можуть збайдужіти до того що ви їм розповідаєте.
    Завдання на точку: намалювати терен трьох головних кухонь. Розпалити вогонь мокрими дровами. (Немає мокрих дров? Є сухі дрова і вода!)

    3. Пояснити та показати, як дотримуватися чистоти в кухні, що робити з відпадками; як підготувати миття посуду та монашок; як зберігати харчі (магазинування), кухонне приладдя і посуд.

    Правила «виживання» на кухні.

    Страви споживаються протягом 2 годин після приготування. Категорично забороняється використання їжі, приготованої напередодні.
    При додаванні до страв консервів їжу необхідно кип'ятити протягом 10 хв.
    Графік харчування повинен бути постійним. Інтервал між прийомом їжі 3-4,5 год.
    Контроль за якістю харчування повинен здійснювати лікар або комендант табору.
    Обсяг їжі повинен відповідати вікові дитини.
    На таборі повинен бути бачок для пиття зі свіжою кип'яченою водою.
    Для гарантії знезараження воду необхідно кип'ятити протягом 10хв.
    Щодня ввечері необхідно замочувати посуд на 10 хв. в 0,2% розчині хлораміну (2 ст. ложки на відро води), після чого посуд необхідно добре прополоскати.

    Пластуни звертають особливу увагу на чистоту кухні. Вони дбайливо і дуже грунтовно чистять тарілки, ложки, відра, казани. Вони знають, що на розкинених навколо залишках їжі збираються комахи, що переносять на лапках бруд та інфекцію. Тому й треба дбати, щоб таборова кухня була дуже чиста.

    Для миття посуду необхідно підготувати два казани: один з гарячою водою з засобом для миття посуду, а інший з холодною водою для полоскання посуду. В першому казані можуть бути мочалки для миття посуду. Їх після кожного миття необхідно полоскати та сушити. Кожен таборовик повинен мити свій посуд. Казани миють чергові.

    Ями на відпадки копаємо приблизно за 10 метрів від кухні. Ями повинно бути дві – одна для сухих відпадків, інша для рідких. Ту яму, що для рідких відпадків можна накривати гілками з листям чи яглицею для запобігання потрапляння туди решток їжі. Ями на відпадки раз на два дні необхідно засипати попелом або заливати хлорованим розчином для дезинфекції.

    Посуд таборовиків може знаходитися на виготовлених таборових спорудах, але казани, ножі, дошки, черпаки та інший кухонний посуд повинен зберігатися в інтендантському наметі.

    Харчі зберігаємо в інтендантському наметі чи холодильнику.

    ПС: дещо, що юнацтво вже чуло з попередніх точок можна їх запитати і не повторювати це.

    4. Успішно виконувати протягом одного дня обов’язки кухаря на таборі або прогульці, під час якого продемонструвати, як варити чай, кашу, компот, картоплю, ярину, суп та як спекти на польовому вогнищі м'ясо.

    Приготування їжі
    Холодна обробка. Передбачає перебирання (крупа), промивання і обчищення (овочі) харчів. Овочі не слід довго залишати у воді. Головку капусти слід занурити на 3-5 хвилин у підсолену воду, щоб у їжу не потрапила гусінь. Обчищаючи картоплю та коренеплоди, треба зрізувати якомога тонший верхній шар, бо у картоплі під шкірою міститься більше вітамінів, ніж у серцевині. Проте з порослої й позеленілої картоплі треба зрізати товстіший шар, а вічка добре вирізати.
    Теплова обробка. Знезаражує страву, бо висока температура вбиває більшу частину мікроорганізмів. Проте втрачається значна частина вітамінів і ароматичних речовин. Існує багато способів теплової обробки. Основні — варіння і смаження. Щоб їжа відповідала смаковим потребам, готуючи її, треба куштувати під час всіх найбільш відповідальних операцій приготування — помішування, заправлення і визначення готовності. Готуючи їжу, треба пам'ятати правило: краще недосолити, ніж пересолити.

    Лікнеп для початківців
    Чай. Воду доводять до кипіння і знімають в момент появи бульбашок. Потім засипають чай, накривають кришкою і настоюють 10 хвилин.
    Какао, її казан кладемо какао і цукор (2 чайні ложки какао-порошку на 1 людину), мішаємо і заливаємо гарячою водою, щоб утворилася густа маса. Потім ставимо на вогонь. Повільно доливаємо решту води і доводимо до кипіння.
    Компот. Свіжі або сушені фрукти миємо і кидаємо в киплячу воду. Для кращого смаку компот з сухофруктів рекомендується варити за 10 годин до споживання.
    Картопля. В першу чергу ретельно миємо картоплю. Очищати від шкірки можна лиш чисту картоплю. Після нарізання, картоплю потрібно якомога швидше варити. Чим більшими кусками нарізана картопля, тим більше в ній зберігається поживних речовин. Картоплю варимо в посудині, накритій кришкою. Солимо перед зняттям з вогню. Щоб приготувати пюре, картоплю злегка розварюємо і воду зливаємо не повністю, щоб розтовчена картопля не була сухою. Справжньою розкішшю буде додавання теплого молока...
    Рис. Промиваємо та заливаємо рис гарячою водою. Варимо при слабкому кипінні, поки зерна не набухнуть і не стануть м'якими. Вода з рису повинна википіти. Коли рис починає кипіти, його потрібно постійно помішувати. Відварюючи рис, не додавайте цукру — від цього крупа затвердне.
    Манну крупу замочують у холодній воді (тоді каша буде повністю розвареною і не матиме грудок), а потім заливають окропом. Постійно помішуючи, варять на слабкому вогні 10 хвилин до загустіння.
    Геркулес. Крупу всипають в гарячу воду і варять на слабкому вогні 30 хвилин, періодично помішуючи.
    Макарони кидають в киплячу підсолену воду. Щоб макарони не злиплись, перед готовністю можна додати трохи олії. Потім макарони промивають на друшляк) гарячою водою.
    Перебрану гречку засипають в холодну воду. Ставлять на вогонь, доводять до кипіння і варять на малому вогні 20-25 хвилин. Гречку не помішують. Якщо раз помішати, тоді потрібно помішувати постійно.
    Суп. Після закипання води кладемо картоплю, потім крупу або макарони. Коли основа напівготова, закидаємо овочі: капусту, моркву, цибулю. За 5 хвилин до готовності доводимо страву до смаку — кидаємо сіль, перець. Можна робити заправку. Окремо на сковорідці (кришці від казанка) підсмажуємо тушівку, моркву, цибулю і закидаємо за 15 хвилин до готовності супу.

    НА ТАБОРІ ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ ВЖИВАТИ:
    продукти із закінченим терміном зберігання;
    гриби;
    некип'ячене молоко;
    сметану, сир;
    ковбаси.

    ПС.: нехай юнацтво активно долучається до гутірки. Як готувати чай принаймні мають знати всі.

    5. Зробити для вжитку на кухні з природних матеріалів три приладдя, наприклад:

    а) гачки для каструлі;

    б) щипці до вогню;

    в) забезпечення проти поширення вогню;

    г) пеньок або колоду для рубання.

    ПС: цю точку просто зачитайте їм і дайте подумати. Нехай потім скажуть всі по черзі хто що придумав і хто шось вже зробив чи як долучився.
    Завдання на точку: завдання об’єднане для точок 3, 4 і 5. Нехай юнацтво виготовить для вас запрошення на обід, вечерю чи сніданок. Таким чином ви зможете скуштувати і оцінити на смак, побачити їхні таборові споруди, ями на відпадки та інше.

    Як приготувати їжу з мінімальними затратами справжніх харчів.

    Хліб. Хліб можна готувати з кореневища білої лілії. Його потрібно почистити, по різати та розділити на вузенькі пасма. Їх треба висушити на сонці, потовкти та залити водою на три години. Таку процедуру повторювати тричі. Потім ту суміш, що вийшла розсипати на тканину чи папір і висушити. Готова мука.
    Потім подрібнити шматочок хліба в теплій воді, поставити казан в тепле місце, дочекатися поки ця маса буде пахнути кислим та почне пузиритися (маєте закваску). Тоді треба додати теплої води та муки і поставити на сонце попередньо накривши казан. Лишити так на 5-6 годин доки тісто почне сходити. Потім з тіста викачуємо «ковбаску», намотуємо на гладеньку паличку і ставимо пектися біля вогню.

    Також муку можна виготовити із кореневища так званих качалок (рос. - рогоз). Порізати кореневище на шматочки, сушити доти, доки вони не будуть ламатися з тріском. Подрібнити на муку.
    Збирають кореневища на муку весною або на початку літа.

    Каша. Кашу можна варити із жолудів. Потрібно довго вимочувати їх, бажано навіть кілька днів, періодично змінюючи воду. Потім порізати і підсушити. З таких кубиків можна готувати кашу. Подрібнивши кубики на муку, можна зготувати навіть млинці чи пампушки.
    Збирати жолуді необхідно зрілими, тобто, в кінці вересня або після перших заморозків.

    В домашніх умовах. Жолуді відчистити від шкірки, розрізати кожен на чотири частини, залити водою на дві доби, кожен день міняючи воду тричі. Потім перекласти жолуді в каструлю, залити водою (2 : 1) та нагріти до кипіння. Після цього перекрутити на м’ясорубці, отриману масу висушити на свіжому повітрі, а потім на плитці досушити.

    Щоб приготувати з жолудів каву потрібно почистити, піджарити та розмолоти, але не вимочувати.

    Масло. Готується з лісових горіхів (ліщина). Якщо це кінець вересня, то горіхи сушимо, розколюємо, дрібнимо та додаємо трохи води. Потім масу нагріваємо і завертаємо в чисту марлю чи іншу шмату. Кладемо все це під прес так, щоб знизу можна було поставити посудину для збору масла.

    Якщо ліщина ще сира, то щоб приготувати масло з неї потрібно почистити, розрізати, замочити на ніч та розтерти. Потім залити водою у пропорції 1 : 9 і дати настоятися протягом 4 годин. Після того потрібно процідити або просто злити молочко. Тепер масло майже готове треба тільки перекип’ятити масу та посолити до смаку.

    Овочі та фрукти. Картоплю в природних умовах може замінити стрілолист. Це водяна рослина вона цвіте суцвіттям схожим на каштан і її плоди нагадують маленькі каштанчики. Листя стрілолист має стрілоподібне. Кореневища цієї рослини можна пекти у вугіллі.

    З лопуха можна зробити повидло. На півлітра води треба додати 4 столових ложки оцтової есенції і нагріти до кипіння. Потім покласти туди подрібнені корені лопуха та листя щавлю або кислиці (одна третя до кількості лопуха).

    Кислиця може замінити щавель у салаті чи борщі. Ця рослина має три листочки, кожен з яких схожий на сердечко. Також у салат можна давати листя кульбаби. Але бажано без товстої «рисочки», що проходить посередині листка. Молодило може замінити брюссельську капусту, містить багато вологи. Листя огіркової трави мають дещо гострий смак і теж можуть бути використані в салаті.

    Фрукти. В їжу можна вживати фрукти на ягоди, в не отруйності яких ви точно впевнені. Якщо ви вагаєтесь – краще не куштуйте. Одинокі плоди на черешках та великі скупчення ягід – це переважно їстівне. Росли чи ягоди з молочком або такі, о викликають подразнення при доторку переважно отруйні. Кажу переважно, бо наприклад кульбаба містить молочко в листі, але його можна вживати в їжу, а також кропива, яка подразнює при доторку, є їстівною. Бажано також не вживати в їжу будь-які бобові та цибулини, якщо лишень ви не впевнені в їхній не отруйності.

    Напої. Чай можна готувати з полуниці (дещо послаблює шлунок), малини (заспокоює та втамовує біль), коров’яку, чорниць (дещо скріплює шлунок), м’яти (заспокоює), меліси (заспокоює), хвої (бадьорить, але не вживати на голодний шлунок!) та ін. Головне, щоб ви точно знали, що ця рослинка не отруйна.
    Каву можна приготувати з жолудів, коріння кульбаби та цикорію. Корені потрібно розрізати, підсмажити та потовкти. Заварювати як звичайно – ви отримаєте чудовий кавовий напій. Також підсмажений цикорій можна вживати як сухарики.


    vprystupa@inko.lviv.ua

    Повідомлення відредагував ПВП - Неділя, 15.11.2009, 11:44
     
    ПВПДата: Вівторок, 24.11.2009, 10:34 | Повідомлення # 5
    800-1200
    Група: Керівник проекту
    Повідомлень: 856
    Репутація: 13
    Статус: Offline
    РОЗПАЛЮВАННЯ БАГАТТЯ

    My WebPage

    Отже, почнемо. Одним з найважливіших моментів при розкладці багаття є правильний вибір палива. Не варто рубати на дрова дерева, що ростуть. Це, по-перше, шкодить природі, а, по-друге, зелені вітки дають більше диму, чим вогню. Використовуйте як паливо висохлі гілки і сухостій.

    Прагніть зібрати березові або вільхові дрова, а також дрова смолянистих хвойних (ялина, сосна).

    Використовувати для багаття горобину, черемху, модрину і осику недоцільно - вони дають мало тепла.

    Якщо ви йдете по місцевості, де немає дерев, багаття можна розпалити з торфу, трави, кизяку (висохлий послід тварин).

    РОЗПАЛЮЄМО БАГАТТЯ

    Насамперед бажано вибрати для багаття місце. На привалі місце очищається від сухої трави і горючого сміття. Прийміть заходи, щоб вогонь не перекинувся на кущі і дерева. Якщо Ви збираєтеся розводити багаття снігу або вологому грунту - не забудьте підготувати під нього майданчик з каменів або колод.

    При розпалюванні багаття важливим моментом є вибір розтоплення. Чим швидше і стійкіше спалахує розтоплення, тим більше вірогідність, що багаття швидко запалає.

    Зазвичай для розпалювання використовують наступні види розтоплень:

    •Гнилиці. Навіть у дощ можна обрізати вологі частини і всередині буде суха гнилиця;
    •Пух рослин і птахів;
    •Шматочки кори;
    •Висохлі гриби-дощовики;
    •Лишайники і папороті;
    •Тріски і стружки сухого дерева.
    Розтоплення складається шатром або між колодами. На неї лягають невеликі гілочки, а потім вітки більше.

    ВИДИ БАГАТЬ

    Яке багаття розпалювати вирішуйте залежно від умов і вимог:

    1.«колодязь» (поліна, складені зрубом) - полум’я буде низьким і широким;
    2.«тайговий» з двох укладених одне на інше колод горить в течії 9-10 годин, вимагає незначного відходу. Робиться він так: візьміть дві колоди діаметром 25-30 см, стешіть у них одну сторону сокирою і надрубаєте по місцю тесу. Одну колоду, товщу, покладете на землю, а друге на нього тесом один до одного. Між колод прокладається розтоплення.
    Запалювати таке багаття бажано відразу по всій довжині.
    •«нодья» розкладають у тому випадку, коли потрібний тривалий обігрів. Дві товсті колоди надрубаєте по довжині і покладете надрубами один до одного. Третю колоду кладіть зверху. Між нижніми колодами помістите розтоплення. Рівень жару цього багаття регулюється відстанню між нижніми колодами. Горить таке багаття декілька годин.
    •«полінезійське» багаття краще всього використовувати в умовах, коли бажано залишитися непоміченими або коли потрібно багато золи і вугілля. Вирийте дві невеликі ямки, сполучені вузьким каналом. Стінки однієї з них викладете каменями або полінами і на дні розведіть вогонь. Таке багаття споживає порівняно мало дрів.
    •«зоряне» багаття зручно використовувати вночі. Для його розпалювання декілька товстих полін укладаються кінцями один до одного. В міру необхідності просто просувайте поліна до центру.
    •«мисливський» робиться так: на землю або підкладку покладете колоду, на нього кінцями ще дві колоди з різних боків. Запалюється місце зіткнення колод. Просувайте у міру згорання колоди вперед, і це багаття Вас грітиме приблизно 6-8 годин.
    МАЛЕНЬКІ РАДИ

    •Найзручніше розводити багаття сірниками. Для того, щоб уберегти сірники від вогкості перед походом умочіть кожну в парафін або віск. Після висихання такі сірники зручно носити в закритою пробкою гільзі.
    •Щоб направити тепло в потрібному напрямі скористайтеся відбивачем. Це може бути шматок жерсті або інший негорючий матеріал. Він також допоможе прикрити багаття від вітру.
    •На ніч багаття безпечніше гасити, але вугілля можна засипати золою. Тоді вранці Ви зможете відкопати їх і роздути вогонь знову.
    •Маленьке багаття легше розводити і підтримувати, чим великою. Декілька невеликих багать, розташованих навколо, в холодну погоду дадуть більше тепла, чим один великий.
    ХАЙ ВАШЕ БАГАТТЯ ГОРИТЬ ЯСКРАВО І ЖАРКО !

    My WebPage

    Розпалювання багаття
    Розпалювання багаття починається із заготівки розтоплення, яке роблять з дрібних ялинових гілочок, берести (знятою, звичайно, не з живої берези), сухого моху, лишайника, стружок, лучини. У сиру погоду розтоплення здобувають з тріски розколеного сокирою сухостою, з сухого хвойного опада, укритого від дощу кронами дерев.
    Підготовлене розтоплення-запал укладають під складений куренем або колодязем дрібний хворост і підпалюють, а зверху акуратно накладають товщі дрова.

    У дощ вогнище розводять під прикриттям накидки або плаща, який тримають двоє туристів. Чим сильніше вітер або дощ, тим щільніше повинне бути укладання розтоплення і палива на вогнищі. У погану погоду добре мати з собою сухий спирт, стару фотоплівку, огарок свічки, шматок оргстекла або гуми.

    Розпалювання багаття без сірників.
    При втраті сірників або якщо вони відволожилися і чого-небудь не можуть бути підсушені, вогонь для костриці здобувається складнішим шляхом. У сонячну погоду для цього використовується лупа (а також лінзи об’єктиву фотоапарата і навіть стекла від годинника або окулярів). За наявності у групи вогнепальної зброї слід зробити холостий постріл в землю, заздалегідь запижів на одну третину наповнену порохом гільзу ватою, сухим мохом або травою. Можна спробувати за допомогою кременя (підбирається з навколишніх каменів) висікти іскри на трут або добути вогонь, швидко розкочувавши ватяний джгут між двома сухими дощечками. Проте ці способи вельми трудомісткі і без належної практики рідко дають позитивні результати.

    Заготівка палива
    Дрова для костриці. Поблизу населених пунктів, а також в обжитих районах як паливо можуть використовуватися дрова, не придатні для господарських потреб місцевого населення, наприклад, дрібний вітролом, сухе кріволесье, старі пні, хвойний опад.

    Якщо поблизу такого палива немає, то слідує дрова для костриці набувати через лісництво або брати з собою в похід примуси і газові плитки.

    У тайгових районах зазвичай завжди достатньо хворосту, вітролом, сухостій. При заготівці палива слідує, проте, мати на увазі, що сирі і гнилі дрова дають багато диму, але мало тепла; дрібний хворост прогорає в перші дві-три хвилини; осикові і ялицеві дрова погані тим, що дуже сильно «стріляють» іскрами.

    Для приготування їжі краще використовувати вітролом берези і вільхи, який горить рівно і майже без диму. Якщо треба розвести велике жарке вогнище, наприклад, взимку при вимушеному нічлігу, то якнайкращими будуть дрова з соснового, кедрового і ялинового сухостою.


    vprystupa@inko.lviv.ua

    Повідомлення відредагував ПВП - Вівторок, 24.11.2009, 10:38
     
    ПВПДата: Понеділок, 07.12.2009, 12:00 | Повідомлення # 6
    800-1200
    Група: Керівник проекту
    Повідомлень: 856
    Репутація: 13
    Статус: Offline
    ВИБІР ТУРИСТИЧНОГО СПОРЯДЖЕННЯ

    НАМЕТИ

    My WebPage

    Дім, який візьмеш у гори
    текст: Олексій ДРАПАК, фото: Мирослав КУШНІРЕНКО

    «Зима, вечір, мінус 19 «за бортом», жахливий вітер, а мені затишно, тепло і комфортно. Ні, я не вдома у теплій квартирі, я у горах, і хороше мені так тому, що у мене є намет...»

    (З роздумів Ромка Чорногірського)

    Намет (палатка), напевно, виник тоді, коли людина почала мандрувати. Вдосконалення цієї необхідної штукенції не припинялося й на хвилину. І ось ми маємо зараз безліч варіантів наметів різних типів, форм, конструкцій. А що воно таке — палатка, і як обрати саме те, що необхідно?

    Намет сучасний — двотентовий
    Колись ходили з брезентовими двоскатними палатками вагою кілограмів вісім, мокли, коли палатка промокала від дощу, мали вологі речі, коли зі стелі крапав конденсат, підпирали стіни наметів плечима під час сильного вітру, і бідували так до тих пір, поки не з’явилися двотентові палатки. Всі, хто коли-небудь мандрував із наметом, знає, що це таке, а решті пояснимо.

    Двотентовість має одну, але дуже просту перевагу: за рахунок прошарку повітря між зовнішнім та внутрішнім шатром взимку не так холодно, а влітку не так жарко (ефект термоса). До того ж конденсат осідає не на внутрішній палатці, а на тенті і по ньому стікає на землю. Таким чином ваш спальник та інші надзвичайно необхідні в поході речі залишаються сухими.

    Типи, залежно від призначення
    За призначенням палатки поділяють на OUTDOOR, ADVENTURE, EXPEDITION або EXTREME, CAMPING.

    Перші підходять для нескладних мандрівок влітку і є найдешевшими. Дуги у них пластикові, підлога поліетиленова, водонепроникність складає від 1 500 міліметрів і більше. Інші — дещо кращі, підходять для мандрівок як влітку, так і в холодні пори року. Дуги можуть бути і пластикові, і дюралеві, підлога — нейлон або поліестр. Водонепроникність в основному становить до 5 000 міліметрів. Треті призначені для екстремальних подорожей у високих горах, підчас альпіністських сходжень чи тривалих туристичних перевальних походів. Підлога у них нейлонова, дуги — виключно дюралеві, водонепроникність — не менша 5 000 міліметрів, важать вони до 5 кілограмів. Четверта група — це великі сімейні палатки для подорожей машиною. Їх комплектація може бути різна (тут усе залежить від виробника).

    Основні елементи палатки
    Палатка складається із трьох основних частин: зовнішній водонепроникний тент, дуги, за рахунок яких палатка набирає відповідної форми, та внутрішній тент — так звана спальня.

    Зазвичай зовнішній тент виготовляють з нейлону чи поліестру різних марок та маркувань. Водонепроникності він набуває за рахунок нанесення PU (поліуретану) на внутрішню поверхню або просочення різними водовідштовхуючими речовинами. Інколи нанесення на тенті може бути з мембрани, але таке зустрічається дуже рідко, використовується здебільшого на палатках типу «платформа» для тривалих стінних альпіністських сходжень, і зазвичай збільшує ціну палатки разів у десять.

    Також на тенті буває вітрозахисна спідниця. Вона може бути розташована як по всьому периметру палатки, так і лише на окремих його частинах. Служить ця річ для того, щоб у палатку не задував вітер.

    Дуги виготовляють з пластику, скловолокна або дюралюмінію. Це також суттєво впливає як на ціну, так і на довговічність палатки. Пластик служить декілька років і рано чи пізно тріскає або розсипається від різних зовнішніх факторів, таких як удари, залишкова деформація, ультрафіолетове випромінювання і тому подібне. Скловолокно довговічніше, але не набагато. Ну, а про дюралеві дуги годі й казати — залізяка, вона й у Африці залізяка, практично вічна й набагато легша. Дуг у палатці має бути якомога більше, оскільки, чим більше дуг, тим зазвичай менша вітрильність палатки. Це ж стосується і розтяжок на зовнішньому тенті.

    Внутрішній тент виготовляють з дихаючого нейлону, що інколи нагадує марлю. Тут усе залежить від виробника та якості палатки. Чим більше виробник себе поважає, тим кращим має бути матеріал внутрішньої палатки.

    Найголовніша у внутрішньому тенті підлога. Вона буває кількох видів: нейлонова, поліестрова і поліетиленова. Тут теж є свої нюанси. Поліетиленова не промокає, але швидко зношується, псується, легко продірявлюється камінцями та гілками, примерзає до снігу чи просто землі і, найголовніше, поліетилен погано ізолює тепло. Його перевага —дешевизна . Поліестр і нейлон дорожчі, не мають перелічених вище недоліків, але вимагають регулярного догляду з використанням просочувальних речовин (не рідше, ніж раз на рік).

    Легко і комфортно
    Вага палатки може коливатися від двох до 12 кілограмів. Оптимальний, очевидно, розрахунок ваги палатки — це 1,2 кілограми на одного її мешканця. Тобто тримісна палатка має важити не більш 3,6 кілограма. Якщо нести її на собі, то бажано й менше. Це, щоправда, не стосується експедиційних палаток, де вага може перевищувати 2 кілограми на одного мешканця, і наметів, місткість яких розраховувалась як 2+1 (тобто в такому наметі з комфортом спить двоє людей, а якщо трохи ущільнитись, то й троє). І взагалі, обираючи палатку, рекомендуємо розмірковувати так: на одну людину припадає 50 сантиметрів спального місця. Отже, палатка з розмірами 210 на 210 вміщає чотирьох мешканців, щоправда, без особливого комфорту.

    Дуже важливим також є зручний тамбур, тобто вхід з невеличким коридорчиком, а краще двома, оскільки вони дозволяють звільнити «житлове приміщення» від зайвих речей, а в негоду влаштувати в тамбурі кухню (звичайно, якщо у вас є газовий пальник або хоча б старий радянський примус).

    Ще один з факторів зручності — продумана вентиляція. За рахунок доброї вентиляції зменшується кількість конденсату в палатці та й після кількаденного походу дихати легше.

    Не страшні нам ні вітер, ні дощ
    Водонепроникність показують цифри в паспорті палатки, що означають тиск води на квадратний метр тканини, за якого з’являється перша крапля на внутрішній стороні тенту. Отже, 1 500 міліметрів чи 10 000 міліметрів — це висота водяного стовпчика, під тиском якого палатка починає промокати. Шви палатки обов’язково мають бути проклеєні. Це не дасть просочитися волозі.

    Вітрильність залежить від кількості дуг, їх перехрещень, розтяжок, висоти палатки, площі на тенті, нічим не кріпленої і нічим не розтягнутої. Чим більша вітрильність, тим більше шансів, що вашу палатку знесе або порве різким поривом вітру. Класична палатка має одне перехрещення дуг, непогана екстремальна — від трьох до шести.

    Конструкція буває різна
    Визначимося з тим, яких типів існують палатки за конструкцією. Умовно виділимо три: півсфери, тунельного типу і гібриди обох цих типів. (Палатки двоскатні або «хатки» — радянський атавізм — до розрахунку не приймаємо). Так ось, кожен з цих типів має свої переваги та недоліки.

    Тунельного типу. Досить легко і зручно ставити. Окрім натяжки за рахунок дуг, вимагають обов’язкового закріплення розтяжок. У таких наметах найбільший внутрішній, тобто житловий об’єм. Але низка недоліків практично викинула їх з нашого ринку. Основним є погана вітростійкість через величезну вітрильність.

    Півсфери. Також надзвичайно легко та зручно встановлювати. Житловий об’єм менший, оскільки внутрішній тент набирає форму швидше пірамідальну, аніж сферичну. Значно менша вітрильність, а відтак при сильному вітрі палатка стійкіша за «тунельку».

    Гібриди. Як уже було сказано, це суміш тунельних і напівсферичних палаток, тобто спроба проектантів узяти все найкраще і зліпити з цього «цукерку».

    А тепер купуймо
    Як обрати палатку? Дуже просто. Перш за все визначтесь, для чого вона вам потрібна, а потім вибирайте з перелічених вище серій.

    Український ринок насичений різноманітними палатками виробництва Польщі, Чехії, Німеччини, Росії. Серед виробників, які заслуговують на увагу, варто відзначити LOOP — помірна ціна, BASK — якість, VERTICALE — середня ціна, хороша якість, HANNAH — середня ціна, SALEWA — висока ціна, але й відповідна якість.

    Цінова політика на палатки дуже проста — якість майже завжди відповідає ціні. Лише потрібно пам’ятати про те, що за ім’я бренду також доводиться платити. Найдешевший (непоганий) варіант палатки автор цього тексту зустрів у фірми LOOP — палатка Slipper 2 (330-350 гривень). Найдорожча — близько 800 євро. На якому з варіантів палатки зупинити свій погляд — справа ваша. Але — даруйте за банальність поради — слід подумати, чи настільки ви багаті, щоб купувати дешеві речі.?

    Щоби вірно служила
    В експлуатації палатка не надто вибаглива. Є лише кілька простих правил догляду за нею:

    1. Після того, як ви привезли палатку з будь-якої мандрівки, її обов’язково необхідно добре просушити, навіть якщо її не встановлювали.

    2. Не варто зберігати палатку у компресійному мішку чи на відкритому сонячному промінні. Компресійний мішок служить лише для полегшення транспортування.

    3. Не слід залишати на прямому сонячному промінні пластикові або скловолоконні дуги.

    4. Якщо у вашій палатці підлога з поліетилену, намагайтеся складати її щоразу по іншому — уникнете протирань по лінії згину.

    5. Хоча б раз на рік обробляйте палатку просочувальними речовинами — довше прослужить.

    6. Не варто порушувати правила протипожежної безпеки (це про багаття, сигарети, примуси). Згоряє за 3-4 секунди, залишаючи по собі лише дуги і підлогу. Перевірено на власному досвіді.

    7. При виборі палатки звертайте увагу не лише на ціну. Від правильного вибору може залежати не тільки сума грошей у вашому гаманці, а й ваше життя.


    vprystupa@inko.lviv.ua
     
    ПВПДата: Неділя, 13.12.2009, 13:18 | Повідомлення # 7
    800-1200
    Група: Керівник проекту
    Повідомлень: 856
    Репутація: 13
    Статус: Offline
    ВИБІР ТУРИСТИЧНОГО СПОРЯДЖЕННЯ

    НАПЛІЧНИКИ (РЮКЗАКИ)

    My WebPage
    Наплічник – зі спинкою

    Оптимальний варіант наплічника для дорослого чоловіка — маркований від 79 літрів і більше. Жіночий варіант — приблизно 50 літрів. Проте кожен завжди може вибрати під свої потреб і вподобання. Проте одні виробники враховують об’єм кишень і клапана в наплічнику, інші ж — ні. Тому варто розпитати добре в магазині про саме ваш зразок.

    Коли вибираєте наплічник, важливо, щоб він був одним цілим із вашою спиною. Таким чином буде простіше нести вантаж. На сьогоднішній день одним із найбільш поширених типів наплічників для туризму є каркасні. Більшість сучасних моделей мають каркас із алюмінієвих “латів”, що додає спинці рюкзака вертикальну жорсткість. Важливий також широкий пояс, який може зняти до 25% ваги наплічника. Зручно, коли збоку наплічника є пояси, до яких можна кріпити більшість габаритних речей, зокрема, наметів, килимків тощо. Питання додаткових кишень завжди під сумнівом. Оскільки вони можуть як допомагати, так і заважати при русі, в транспорті тощо.

    Клапани бувають пришиті до наплічника і такі, що знімаються, — на стяжках. Останні завжди можна відкріпити при недостатньому заповненні рюкзака або підняти-розширити — при надмірному, кажуть туристи. У клапани переважно вшивають внутрішні кишені, іноді з двома входами (зсередини й ззовні). Рекомендуємо брати вироби з кріпленнями для “кішок” зверху клапана (там також зручно носити мокрий дощовик або пляшку з водою)

    Фурнітура — пряжки, блискавки і всі інші гачки-застібки на вашому рюкзаку. Вони повинні бути міцними і зручними.

    У більшості виробів є нижні поперечні (зрідка — вертикальні повздовжні) альтернативні входи. Туристу не доведеться витрушувати весь наплічник у пошуках потрібної речі. В деяких дорогих наплічниках у комплект входить дощовик.

    Шви повинні бути акуратними, строчки рівними, кінці швів застроченими. Переконаєтеся, що всі ремені пришиті на посилення, не працюють на відрив. Подивіться, як оброблені шви усередині рюкзака — добре, якщо вони прошиті кіперною стрічкою. Попросіть продавця покласти що-небудь у рюкзак (близько 10 кг або більше) і приміряйте його. Спробуйте тут же підігнати підвісну систему по своїй фігурі. Переконаєтеся, що лямки не звалюються з плечей, рюкзак не відвисає назад, ніякі жорсткі деталі не тиснуть у спину.

    My WebPage

    My WebPage

    Прикріплення: 7967624.doc(82Kb)


    vprystupa@inko.lviv.ua

    Повідомлення відредагував ПВП - Неділя, 13.12.2009, 13:23
     
    ПВПДата: Неділя, 20.12.2009, 11:43 | Повідомлення # 8
    800-1200
    Група: Керівник проекту
    Повідомлень: 856
    Репутація: 13
    Статус: Offline
    ВИБІР ТУРИСТИЧНОГО СПОРЯДЖЕННЯ

    СПАЛЬНИЙ МІШОК

    My WebPage

    Вибір спальника
    Автор: Автор9.06.2008Рубрика: Спальні мішки.
    Теги:арктика, зручний капюшон, компресійний мішок, нітрон,
    чого Ви потребуєте. Перш, ніж починати порівнювати спальні мішки, потрібно на хвилину задуматися про ваші потреби. Як часто Ви використовуєте спальний мішок? Наскільки може бути холодно там, куди ви збираєтеся? Чи буде там волого? Яке у Вас зростання? Чи потрібна Вам спарка? І потрібно бути чесним. Більшість людей купують зайве і несуть з собою набагато тепліший і важчий спальник, ніж той, в якому вони дійсно нуждаютсямненіє експертакак тільки тривалість ваших пригод перевищує один день, вам стає необхідний спальник. Теплий, комфортний, легкий, і до того ж ще і компактний.
    Як бачите, ці вимоги знаходяться в страшній суперечності один з одним. Розробники спорядження шукають компроміси для створення спального мішка, ідеально відповідного для передбачуваних умов експлуатації. Ми не дарма звели проблему до умов, в яких використовуватиметься спальник. Від них в першу чергу і залежить вибір відповідної моделі з обширного спектру варіантів. Отже, всі сучасні спальні мішки ділять на два типи по використовуваному наповнювачеві: пухові і синтетичні. Такі популярні в славному минулому (читайте Джека Лондона!) спальники на хутру нині міцно забуті із-за надмірної ваги і габаритів.
    З тієї ж причини канули в Лету монстровідниє "геологічні" ватяні спальники і їх бліді індійські копії, в яких встигли померзнути майже все вітчизняні восходітелі. Який з двох типів переважно? - питання абсолютно безглузде, якщо задавати його "взагалі", без вказівок ". . . у горах" ". . . взимку" ". . . для водних подорожей" і т.д. У кожного типу є свої плюси і мінуси. Пухові спальники при тому ж ступені теплопровідності, що і синтетичні, мають меншу вагу і значно менший об'єм в стислому (при використанні "компресійного" мішка) вигляді, але дуже легко вбирають вологу і потім украй неохоче з нею розлучаються.
    Добре, якщо є можливість щодня сушити спальник. Інакше, через тиждень пуховий спальник є ганчірочкою з хрусткими ледишкамі - смерзшимся пухом. Синтетичні спальники громіздкі і погано уминаються при упаковці, але в найсуворіших умовах довго зберігають свої властивості. Всі полярні експедиції останніх десятиліть використовують тільки синтетику. У Арктиці не висушити спальник на обідньому привалі. . . А ось восходітелі справедливо віддають перевагу пуху; у високих горах навіть в похмуру погоду сонце виганяє вологу за півгодини. Продовжуючи думку, можна вивести ще одне правило: в більшості випадків пуховий спальник хороший для літа, а синтетичний - для зими.

    My WebPage

    Вибір спального мішка
    Автор: Автор7.06.2008Рубрика: Спальні мішки.
    Теги:poly taffeta, анатомічна конфігурація, синтетичний наповнювач, теплоізоляція,
    Якісний відпочинок в умовах походу безпосередньо залежить від хорошого сну в хорошому спальнику. В даний час випускається маса моделей спальних мішків. Що ж потрібно знати про спальник, щоб відпочинок на природі був максимально комфортним? Відмітимо, що, як і в більшості інших матеріалів, ми говоримо саме про відпочинок, а не про спортивні змагання, сходження на Еверест або експедиції на північний полюс.

    Спальні мішки розрізняються по:

    1. Температурі навколишнього середовища, при якому спати в спальному мішку тепло.

    2. Вазі.

    3. Компактності в згорнутому вигляді (у рюкзаку вічно не вистачає місце).

    4. Здатності вбирати вологу.

    5. Розміру.

    6. По конструкції.

    7. Міцності, довговічності.

    Спробуємо розповісти про ці відмінності докладніше в тому ж порядку.

    1. На бирці, що прикріплюється до спальника виробники зазвичай указують найнижчу температуру повітря, при якій спати в нім буде «гарантовано» тепло. Але інформація ця має скоріше якусь орієнтовну функцію: всі люди разниє, і кого саме мав на увазі даний конкретний виробник невідомо. Втім, якщо написане 0 або 3-4 градуси, для наших цілей (відпочинку в середній смузі з травня по жовтень), спальник у будь-якому випадку підійде. Якщо написано 13 градусів, а «за вікном» холодніше, потрібно буде просто перед сном надіти теплий светр і теплі шкарпетки. Бажаючи упевнитися в теплоізоляційних якостях спальника, можете також звернути увагу на наповнювача і товщину шаруючи.
    Пухові спальники тепліше багато синтетичних при тій же товщині наповнювача. Частина синтетичних наповнювачів робиться з порожнистих скручених і переплетених волокон, що забезпечує хорошу теплоїзоляционность. Назви таких матеріалів можуть бути наступні: Hollow Fiber, 7-hole Hollow Fiber (аналог Hollofil фірми Du Pont) - дуже теплий матеріал з сім'ю повітряними каналами. Використовується також Thermofibre - порожнистий матеріал, що прийшов на зміну синтепону (що не витримує конкуренції з сучаснішими матеріалами).

    .

    2. Вважається, що спальник повинен важити не більше 1,7 кг Якщо Ви не збираєтеся робити часті і тривалі переходи, можна купити і двокілограмовий спальний мішок. Для автомобілістів вага взагалі не грає серйозної ролі. Враховуйте, що пухові спальники важать менше синтетичних (але стоять дорожче).

    3. Компактність можна оцінити на око. Спальники найчастіше продаються в спеціальних чохлах. Представте спальник, упакований в мішок, у Вашому рюкзаку, в який потрібно покласти те або інша кількість інших речей. Пухові спальні мішки згортаються легше і займають менший об'єм. Дуже компактний спальник з синтетичним наповнювачем може опинитися недостатньо теплим, не дивлячись на запевнення виробника.

    My WebPage

    Як вибрати спальний мішок
    Всім відомо яку важливу роль грає в житті людини сон. Особливо повноцінний відпочинок необхідний в незвичних, або екстремальних умовах. Під це визначення цілком підходять туристські походи, спортивні експедиції і навіть просто виїзди з будинку з ночівлею в польових умовах. Основою для комфортного сну в таких умовах є спальний мішок, але зараз магазини і фірми пропонують такий різноманітний вибір, що очі розбігаються, і дуже хочеться досягти якоїсь гармонії між ціною і якістю і вибрати собі спальник, який послужить не один рік, буде невибагливим у відході, а головне - комфортним.

    В спальнику немає другорядних деталей: важливий і матеріал , з якого він зшитий, і покрій , і наповнювач . По крою існує декілька основних модифікацій спальників:

    по-перше, це спальники-кокони , які не можуть бути розкладені в ковдру

    по-друге, - спальники-ковдри , які в ковдри розкладені бути можуть

    Який спальник вибрати - справа особистого смаку, але відмітимо, що для виїзду на недобудовану дачу на автомобілі більше підійде спальник-ковдра, а для серйозних туристських походів, сходжень використовуються кокони. У них менше тепловтрата і вага. Деякі «екстремісти» використовують короткий спальник до поясу, який називається «Слоняча нога», а зверху одягають (або пристібають) куртку.

    За матеріалами спальники діляться на натуральні і синтетичні.

    Натуральні матеріали , що йдуть на спальники, це звичайно чиста бавовна, або бавовна в поєднанні, з чим-небудь. Такі спальники важчі, легше вбирають вологу, менш зносостійкі, і знову-таки більш підходять для недальніх поїздок на машині, оскільки вони просто естетично більш нагадують ліжко, м'якші, приємніші на дотик, не шарудять, також вони необхідні людям, страждаючим алергією на синтетику.

    Синтетичні спальники більш легені, захищеніші від намокання, більш зносостійкі і їх легше стирати, при цьому вони дорожче за спальники з використанням натуральних матеріалів.

    І, нарешті, основне ділення спальників доводиться на наповнювачів .

    Перша група - це спальники пухові . Всім добре відомі достоїнства пуха, як утеплювача, але основним параметром вибору є якість самого пуха, а не його кількість. Показником якості пуха є ступінь його очищення і пружність, визначувана параметром Fill Power (об'єм в кубічних дюймах, до якого відновлюється заздалегідь стисла 1 унція пуха). Якісний пух має Fill Power від 600 і більш. Також необхідно, щоб це був обов'язково пух водоплавних птахів, оскільки такий пух має природне мастило, що перешкоджає вбиранню вологи.


    vprystupa@inko.lviv.ua
     
    ПВПДата: Субота, 13.02.2010, 12:04 | Повідомлення # 9
    800-1200
    Група: Керівник проекту
    Повідомлень: 856
    Репутація: 13
    Статус: Offline
    ВИБІР ТУРИСТИЧНОГО СПОРЯДЖЕННЯ
    КАРІМАТИ

    My WebPage
    Туристические коврики

    Первыми туристскими ковриками, вероятно, можно считать еловый лапник, сено и прочие подсобные материалы. В наше время на помощь человеку пришли достижения науки и техники. "Коврикостроение" имеет богатую историю, большой современный арсенал и хороший потенциал для дальнейшего развития. Неискушенного покупателя ковриков подстерегают весьма сложные и запутанные проблемы, он столкнется с фальшивками и подделками, порой опасными для здоровья, услышит противоречивые суждения практиков, а при внимательном рассмотрении вопросов даже обнаружит "белые пятна" туристкой науки.

    Земля чаще всего холодная и сырая. Ни палатка, ни спальник помочь туристу не смогут, поэтому между этими двумя изделиями приходится укладывать еще и коврик, незаменимый элемент бивачного снаряжения, от которого впрямую зависит крепкий сон или часы бессонных мучений. Холод, сырость и неровности рельефа способны не только помешать ночному отдыху, но и повредить здоровью туриста.Пригодится коврик и днем - в качестве сиденья и стола.

    На современном рынке туристических товаров можно обнаружить большое многообразие ковриков. Но всех их подразделяют на три основных типа:

    1. Покрытие из подручного материала (поролон, матрац, плед, ватное одеяло и прочее). Такой "пол" не всегда получается удачным (если вы не мастер на все руки). Один плюс - бесплатно!

    2. Надувные коврики (самонадувающиеся аэроматы и надувающиеся механическими средствами). Надо заметить, что самонадувающийся ковер - не дешевое удовольствие, так как это высокотехнологичное изделие. К его выбору надо подходить основательно. Самонадувающийся коврик покажется вам чудом, ведь такой "малыш" изготовлен из тонкоячеистого полиуретана, помещенного в нейлоновую оболочку, и толщина таких ковров колеблется от 2,5 см (суперлегкие) до10 см (сверхкомфортные для людей, чей вес свыше 150 кг). Ковры от 2,5 см до 4 см легко уместятся даже в самом тесном рюкзаке. Для того чтобы упаковать такой коврик, достаточно лишь открыть клапан и скрутить в небольшой рулончик. Надувается еще проще - открываете клапан и ждете до тех пор, пока ваш самонадувающийся "пол" не наберет достаточной толщины; если не хочется ждать, можно поддуть его ртом. Вес такого коврика настолько мал, что вы даже не ощутите его прибавления к другим вещам. Кстати, прообразом этого "чуда" был обычный надувной плавательный матрас! Любители домашнего комфорта могут взять с собой более серьезную модель матраса - "природный диван" - надувную кровать. Его средняя толщина - 40 см. На нем легко могут поместиться два человека (его обычно берут на кемпинг, так как в маленькую палатку такая "мебель" не поместится). В таких условиях вы будете чувствовать себя, как дома. Минусы - большой объем, немалый вес и необходимость немного поработать (этот великан среди ковриков сам по себе не надуется - придется брать с собой насос). Он очень боится когтей братьев наших меньших, а также иголок, острых корней и палок, поэтому рекомендуем под него положить тонкий пенный коврик, дабы избежать прокола и сдутия. Очень полезно иметь при себе ремнабор для ремонта в походных условиях.

    3. Коврики из пенополиэтилена или пенополиуретана (пенные "карематы", рулонные, складные). Это самые обычные коврики толщиной 0,5 - 2 см. Такой материал сохраняет эластичность даже при морозах, совершенно не впитывает влагу и не нуждается в матерчатой оболочке. В основном применяется либо целиковым куском, либо составным из нескольких пластин. Эти коврики в свою очередь делятся на всесезонные и сезонные. С хорошим ковриком можно отдыхать не один год. Отлично зарекомендовали себя ижевские, они имеют плотную структуру из двух слоев разных цветов (обычно оранжево-голубой или оранжево-зеленый). Иногда бывает еще третий фольгированный слой - но это уже термостойкий коврик для очень низких температур, который вряд ли пригодится вам (если вы, конечно, не альпинист). Коврик из пенополиэтилена или пенополиуритана является очень хорошим выбором. Их выпускают с плотностью вспенивания 15 и 20, эти числа указывают только на упругость самого коврика. Чем выше число - тем более упругий ковер, а значит, меньше продырявится и дольше прослужит.

    Сезонные обычно вполовину дешевле, чем всесезонные. Как правило, они имеют один толстый слой, они мягкие и в большинстве своем одноцветные. Реже их делают из двух слоев. Обычно они достаточно привлекательны на вид, но это их не спасает. Суть в том, что мягкий коврик очень хорошо деформируется, поэтому, когда вам не удастся убрать все шишки из-под палатки, а сверху вы расстелите коврик и так заснете, то испортите изделие.

    При выборе коврика помните, что он должен быть во всю длину спальника, ведь тогда можно будет не беспокоиться за свой спальный "кокон", так как сырость его не коснется.

    В походе мы часто садимся на землю, на камни и другие влажные и твердые поверхности. Согласитесь, приятного мало. Для того, чтобы избежать ненужных ощущений, приобретите сидушку. Это милое, в прямом смысле, приспособление (ведь на нем часто изображают различные смайлики) для сидения в любом месте на любом грунте. Сидушка - это кусок пенополиуретана размером примерно 30 на 20 см и толщиной не менее 1-2 см, с широкой резинкой. Стоит такой аксессуар недорого, но является незаменимым в любом походе. Кстати, для модниц и детей производят сидушки различных цветов с самыми разнообразными изображениями. А главное - их можно использовать не только в походе, но и при работе на дачных грядках

    My WebPage

    Карімат – це такий собі коврик під спальник для походів. Здавалося б: навіщо він потрібен? Ставимо палатку, в неї кладемо спальник, і спимо вночі. Сухо і комфортно. Але саме тут і виявляються дві причини, через які туристи користуються каріматами.

    Сухо. Сухою палатка в поході буває недовго. Ззовні намет намокає в дощ і в сніг, в туман; та й в ясну сонячну погоду по ранках на палатку може випасти роса. А всередині постійно утворюється конденсат від випарів тіла і від дихання. Та й спальник під вагою тіла зминається, і доводиться фактично спати на вологому дні палатки. Та й бувають випадки, коли сильний дощ заливає погано вибране місце під намет, і вода через потерті шви і проколи потрапляє всередину. Карімат же дозволяє відсторонитись від неприємної вологи, і спати в непідмоченому знизу спальнику.

    Комфортно. Всі ми звикли до комфортного сну. Ми купляємо собі додому дивани з матрасами по 10 см. І після цього спати у спальнику практично на землі, відчуваючи на собі всі нерівності під палаткою не дуже зручно. І так ляжеш, і сяк – кругом щось заважає і давить. От щоб позбутись дискомфорту і беруть з собою коврик-карімат.

    А ще – у випадку травми з карімату завжди можна зробити шину, і накласти її на зламану кінцівку.

    Ну, з фунціями карімата визначились. Тепер справа за малим – вибрати хороший карімат.

    Зазвичай туристи використовують дешеві, з вспіненого поліетилена ("пінка") з закритими порами – вони легкі, вміру теплі і зручні. А через дешевизну за них сильно не переживають під час походу, – прикріплюють ззовні рюкзака. А якщо сильно потріпаються – їх після подорожі не шкода і викинути. Це – карімат звичайний, або "ИЖевський".

    Бувають такі вспінені карімачки різної товщини. Чим товстіший – тим тепліший, але й займатиме більше місця в (чи ззовні) рюкзака. Якщо ви плануєте ходити лише літом, і будете розбивати намет на м’якому місці (на мосі, опалому листі), – то можна брати і тонкий. В інших випадках доведеться шукати золоту середину – щоб було тепло і м’яко спати, але з другого боку для нього доведеться відводити більше місця.

    Трапляються такі коврички з блискучою фольгованою стороною і без. В принципі великої різниці немає. Хіба що з фольгою буде дещо тепліше, але у разі розміщення палатки на схилі, корімат може постійно зіслизати униз – у деяких ковриках фольга нічим не оброблена, і тому слизька.

    В якості каремата можна взяти надувний матрас. Цей варіант підходить, якщо це ваш перший похід – так ви зможете трішки зекономити. Але зауважте, що в матраців є така неприємна особливість, як незначне випускання повітря під вагою тіла. І може трапитись, що ви будете серед ночі кілька разів прокидатись аби підкачати матрас, а зранку виявиться, що ви все одно лежите фактично на землі. А ще – не забудьте узяти із собою ремонтний набір на випадок проколу.

    Є і гибридні – самонадувні карімати. У зібраному вигляді вони займають меньше місця, ніж звичайний пінний корімат, а у надутому – мають достатню товщину для досить комфортного відпочинку вночі. Серед їх недоліків – відносно велика вага, і ціна, необхідність в ремкомплекті і в обережному поводженні – хоча сучасні самонадувайки досить міцні, але через значні пошкодження, які не вийде усунути з допомогою ремкомплекту, доведеться спати на жорсткій землі з постійним відчуттям дискомфорту. Їх беруть, як правило, у довгі походи або у разі тривалого відпочинку із розбиттям постійного лагерю. Зазвичай варті уваги самонадувайки Therm-a-Rest і Artiach легких і надлегких серій. Вони дорожчі, але по відгукам туристів, які ними постійно користуються, – вони варті своєї ціни.

    Наостанок підіб’ємо підсумок. Якщо немає грошей на карімат, але є надувний матрац – беріть його. Плануєте важкий і довгий похід, або збираєтесь поїхати на відпочинок з палатками, і маєте вільні гроші – самонадувайка – кращий вибір. В усіх же інших випадках – пінний корімат – незамінний друг і помічник туриста.


    vprystupa@inko.lviv.ua
     
    ПВПДата: Неділя, 14.02.2010, 11:48 | Повідомлення # 10
    800-1200
    Група: Керівник проекту
    Повідомлень: 856
    Репутація: 13
    Статус: Offline
    ВИБІР ТУРИСТИЧНОГО СПОРЯДЖЕННЯ
    ПОСУД

    My WebPage

    Посуд для походів в гори
    Автор:
    Автор
    7.05.2008
    Рубрика: Посуд
    . Теги:dragon, markill, газовий пальник, примус,
    ради з вибору і експлуатації
    Розмова піде тільки про посуд для газових пальників. І зокрема для газового пальника Dragon фірми Markill. Річ у тому, що наші консультації про спорядження розраховані в основному на тих, хто ще тільки починає серйозно займатися туризмом, і тому бензинові пальники (примусу) ми тут не розглядаємо. Багаття, і все, що з ним пов'язане, ми взагалі не розглядаємо, як щось допустиме в популярних туристських районах. Розглядати посуд для інших газових пальників, які не дуже сильно, але все-таки поступаються Dragon від Markill, або розраховані на, інші умови експлуатації, чим піші або гірські походи 1-3 категорії складності, ми тут теж не будемо.
    І так, посуд як частина, в системі з газовим пальником, що працює в наметі, для приготування пищи на три, максимум чотири, дорослих особини, з яких чоловіків не більше двох чоловік.
    Матеріали
    Кращим матеріалом для посуду по сумі-різниці переваг-недоліків поки залишаються алюмінієві сплави. Для пунктів прокату і походів з школярами і студентами таким матеріалом є нержавіюча сталь. Вона, звичайно важче, та зате і пом'яти її значно важче, навіть при надлишку безвідповідальності, властивої новачкам.
    Вишукування, типа: обміднення дна або анодування під колір бугурунді , що краще уловлює теплову енергію червоного і блакитного спектру хвиль - рекламна нісенітниця. Ефект від всього цього, мабуть такий малий, що інструментальний встановити його, поки не вдалося...
    Конструкція
    Якщо подивитися на вироби фірми Markill, а саме вони кращі, з того, що є у продажу, то може здатися, що розмова про конструкцію посуду взагалі недоречна. Все в них здається дуже простим, і головне очевидним, та варто подивитися, а головне випробувати вироби інших фірм, і стане очевидним, що ніхто окрім Markill, взагалі не робить посуд для газових пальників і для походів.
    Джерело: trekkingclub.ru

    Ножі - для справи
    Автор:
    Автор
    2.07.2008
    Рубрика: Корисні дріб\'язки
    . Теги:ballisong, manufacturas muela, marttiini, technocut snc,
    Розмова у нас з Вами піде про туристичні і спортивні ножі, які туристи із задоволенням беруть з собою в походи. Слава богу, що зараз в магазинах величезний вибір, і кожен може підібрати собі ніж до душі. Проте не все так добре, як здається. У наших магазинах і кіосках разом з кращими зразками ножів провідних зарубіжних фірм і вітчизняних виробників, продається маса виробів, яких і ножами те назвати мову не повертається, так "добре" вони зроблені. А відповідати всі ці ножі винні обов'язковим вимогам державного стандарту ГОСТ Р 51501-99, що діє, "Ножі туристичні і спеціальні спортивні. Загальні технічні умови".
    Цей стандарт розповсюджується на всі туристичні і спортивні ножі і у тому числі і на імпортні вироби. На вироби, виготовлені саморобним способом (бувають ще такі диваки), розповсюджуються конструктивні і технічні вимоги, встановлені вказаним стандартом, а також види і методи контролю, тільки в частині встановлення і оцінки їх відповідності ножам туристичним і спеціальним спортивним, таким, що відноситься до господарчо-побутових ножів, при проведенні криміналістичних досліджень і експертиз.
    Іншими словами, якщо Вас з Вашою самоделкой затримає міліція, то експерт місцевого ОВД зіставлятиме її конструкцію і технічні характеристики з вимогами даного ГОСТу, співпадуть - так і напише, що Ви самі того не знаючи, зробили туристичний або спортивний ніж, який не відноситься до холодної зброї, а навпаки до господарчо-побутових ножів, конструктивно схожих з холодною зброєю. Ви на волі! Такої історії не відбудеться з тим, хто придбав ніж в пристойному магазині. Скажемо м'якше, не повинно відбутися! Хоча Ви ж добре пам'ятаєте слова класика, ким славиться наша держава, крім поганих доріг.
    Річ у тому, що при оформленні покупки в пристойному магазині покупцеві вручать сертифікаційні документи, в яких все це записано наперед Органом по сертифікації цивільної і службової зброї і патронів до нього і експертно-криміналістичним центром МВС Росії.
    Так, що ж це за ножі? Туристичні і спортивні спеціальні ножі, за визначенням Госту, є предметами туристичного спорядження і призначені для використання в похідних умовах при заняттях оздоровчим і спортивним туризмом, зокрема його спеціальними видами (альпінізмом і водним туризмом), а також окремими видами спорту (наприклад, підводним плаванням, парашутним спортом і т.п.). Туристичні і спортивні спеціальні ножі по своїй конструкції підрозділяються на три типи: -нескладные нерозбірні (зокрема що трансформуються);
    -нескладные розбірні (зокрема із знімними, змінними клинками і предметами);
    -складные.


    vprystupa@inko.lviv.ua
     
    ПВПДата: Субота, 27.02.2010, 13:59 | Повідомлення # 11
    800-1200
    Група: Керівник проекту
    Повідомлень: 856
    Репутація: 13
    Статус: Offline
    ВИБІР ТУРИСТИЧНОГО СПОРЯДЖЕННЯ
    ОДЯГ

    My WebPage

    Незважаючи на те, що термобілизна набула достатньо популярності серед представників багатьох видів спорту, для більшості активних людей, вона залишається і надалі невідомою.

    Отож, в звичайному розумінні термобілизна - це засіб насамперед для зігрівання в холодну пору року, коли термоізоляція відіграє найважливішу роль. Проте, для людей, що займаються спортом (особливо зимовим) термобілизна виконує значно важливішу функцію. Вона забезпечує відведення поту від тіла. Як наслідок тіло залишається сухим, і тому не промерзає на холоді. Влітку термобілизна також забезпечує комфорт для вашого організаму, оскільки здійснює регулювання його теплообміну.

    Влітку термобілизну можна охаректеризувати як дихаючу, легку, суху тканину. Лише завдяки такому першому шару одягу організм не буде виснажений неправильним теплообміном і не буде втрачати дорогоцінної енергії. Стереотипним є поняття, що матеріал для активних видів спорту повинен бути натуральним. Виправдати наявність в термобілизні таких натуральних складових як наприклад льон, можливо лише в тому випадку, коли найбільш екстремальний спорт, яким ви займаєтеся це шахи.

    Ви мабуть неодноразово помічали , як звичайна футболка при занятті будь-яким рухливим спортом неприємно прилягає до тіла та довго сохне. Взимку такі характеристики натуральних тканин практично вбивчі для вашого організму. Тіло перестає дихати та швидко починає замерзати за рахунок вологи. Термобілизна має абсолютно протилежні властивості.
    Практично усі сучасні тканини з яких шиється термобілизна, виготовлені з двох типів мікроволокон. Перший вид - гідрофобні тканини, що бояться води (використовуються, як внутрішній шар). Та другий шар - гідрофільні тканини (що змочуються водою). Останні використовуються як зовнішній шар термобілизни. Тканини першого шару не впитують вологу і вона швидко виводиться на другий шар. Для того щоб волога випаровувалася швидше, площу поверхні тканин збільшують додатковими розгалуженими в”язаннями. За рахунок такого поєднання і забезпечується ефект сухого тіла при інтенсивних фізичних навантаженнях.

    Як правило в в термобілизну додають матеріал, який забезпечує облягання матеріалу до вашої фігури. Таким матеріалом може бути відома нам усім Lycra. Виробники також застосовують при пошитті так звані плоскі шви, які не подразнюють шкіру при дотику. Окремі фірми пішли далі, і навіть назви бренду та іншу інформацію, яка асоціюється у нас з словом “етикетка”, наносять на саму тканину, а не на окремі дошиті шматочки.

    Щодо представлених брендів та видів термобілизни в Україні, можна виділити наступне: вітчизняна фірма Командор шиє термобілизну з відносно недорого матеріалу Power Dry. Зі свого досвіду скажу, що ефект потовідведення забезпечує добре. З іншого боку такий матеріал, на перший погляд, неприємний на дотик. Хоча згодом цього не помічаєш. Шви плоскі і не відчуваються на тілі. Ціни дуже демократичні.

    Інший відомий, але уже чеський виробник термобілизни це фірма, що працює під брендом Canard. Лінійка термобілизни у них досить велика, і при пошитті вони використовують дорожчий матеріал Coolmax. Як наслідок ціна на такі вироби на порядок вища за українські аналоги Командора, але матеріал значно приємніший на дотик.

    Дуже відомим брендом в Україні є Lorpen, але останні використовують терморегулюючі властивості тканин тільки для пошиття шкарпеток.

    Мають також свої модельні лінійки термобілизни такі відомі фірми, що працюють в галузі екстремального спорту як Hannah, JackWolfckin, тощо.

    Отож вибирайте що Вам до вподоби і вперед у вир пригод

    My WebPage

    Не бійся, туристе, ні вітру, ні дощу
    найважливіше про штормовий костюм
    текст: Олексій ВАКІН

    фото: Мирослав КУШНІРЕНКО

    Найперше домовимось, що при розгляді такої важливої теми як верхній одяг матимемо на увазі лише два елементи — куртку та штани. Тобто так званий «штормовий костюм». До того ж, зважаючи на пору року, ми не будемо брати до уваги пуховики та інші теплі манелі, а з іншого боку, ті речі, які ви носитимете у теплу та сонячну погоду.

    Щоб мандрівник не підхопив пневмонію
    Для чого взагалі у магазинах продають туристичний одяг? Для чого тисячі людей не сплять ночами, розмірковуючи над тим, як втілити «космічну» технологію чи інше ноу-хау в такі банальні речі як куртки чи штани? Все для того, аби мандрівникам, адреналінникам чи екстремалам було сухо, зручно і комфортно. Щоби турист ненароком не помер від пневмонії після того, як двадцять чи тридцять хвилин провів під зливою, альпініст не застудився після сходження у вітряну погоду, а простий мандрівник елементарно не промочив ноги під час прогулянки весняним лісом.

    Аксіома, напрацьована за багато років, твердить: туристичний одяг повинен бути міцним, легким, вітро- та вологонепроникним і дешевим. Основна частина виробників, чию продукцію можна знайти на ринку України, успішно справляється з цими завданнями. Ну, принаймні з чотирма першими. Прорив у виробництві відбувся у 1970-80 роках, коли фірма W.L. Gore & Associates, Inc розпочала випуск перших видів мембрани, виробів з PTFE (політетрафторетилену). Сьогодні жодна більш-менш поважна компанія з виготовлення туристичного одягу не оминула мембранні технології. Але про них дещо пізніше — як кажуть, все найцікавіше у детективі — на останніх сторінках. Наразі розглянемо сам одяг і його різноманітні функціональні «навороти» і «прибамбаси».

    Куртка


    Крій куртки може бути будь-який. Але бажано, щоб у ній був каптур, бо, як відомо, всі проблеми у людини виникають через голову — і не тільки гайморит, але й геморой. Капюшон обов’язково має мати затяжки з фіксатором чи то на гумках, чи інших супермегарозробках. Спробуйте без цього пройтися назустріч вітру. А якщо вітер з дощем? Бажано, щоб каптур прикривав підборіддя і рот. Деякі капюшони мають щось на кшталт дашка, деякі — відстібні, якісь ховаються у комір, а якісь ні — усе це дрібниці. Вибір залежить лише від ваших уподобань та модних тенденцій.



    Забагато кишень зовні і всередині не буває. Вони найкраще функціонують на застібках YKK. До того ж закритих планками на Velkro, або, простіше кажучи, липучках. Речей у туриста чимало, а конче необхідних — ще більше: все в рюкзак точно не влізе. Що до кишень, то слід іще відзначити так звану суху кишеню, тобто розташовану між планкою, яка закриває блискавку, і підкладкою куртки. Ніби і не зовнішня, і не внутрішня, але не замокає, і до неї надзвичайно легко добратися. А отже, зручно тримати речі, які регулярно стають у пригоді.

    Добре зарекомендували себе своєю функціональністю широкі рукави з манжетами на липучках (ану ж спробуйте вдягти куртку на кілька светрів-«поларів» та ще й у тісному наметі). Наявність вентиляційних отворів у куртці під пахвами значно полегшить життя в дощову погоду. Знову ж таки, все це бажано мати на застібках YKK. Ну, і, звичайно, стяжки на талії та інших необхідних місцях — тут уже вибір за вами. Незле, коли конструкція куртки передбачає відстібання утепленої підкладки. Спітнілих покійників ще не знаходили, тільки замерзлих...

    Сучасні куртки шиють в основному з усіляких полі-шмоліуританів, бавовна себе не виправдовує — вона важка і габаритна. Добре, коли у виготовленні тканини використана технологія RipStop (rip — розрив, тобто, якщо ви продірявили одяг, можна не боятися, що дірка розповзеться більше). Шви обов’язково мають бути проклеєні. До всього переліченого можна додати ще об’єм і вагу куртки, бо, як-то кажуть, на підйомі і ложка важка, і сало не смачне.

    Штани
    Багато туристів користуються так званими самоскидами. Такий варіант дозволяє — у випадку дощу чи ненароком снігу — швидко вдягнути штани, навіть не роззуваючись, ну, і, відповідно, швидко зняти. Вся хитрість полягає у блискавках на всю довжину штанок у тих місцях, де у кавалеристів були лампаси. А ще замки дозволяють швидко охолодити ноги, якщо стало гаряче. Кишені на штанах — особистий вибір кожного (наприклад, є де погріти руки).

    Бажано, аби блискавки також були захищені планками на «липучках» і мали зверху та знизу застібки. Тоді при практично повністю розстібнутій блискавці дощова вода не потраплятиме під штани — і не гаряче, і не мокро. Інколи блискавки на самоскидах роблять із «гумовими» захисними клапанами (не рекомендуємо зі згаданих міркувань). Шви на штанах обов’язково мають бути проклеєні.

    Деякі виробники пропонують моделі з підтяжками — це дуже функціонально, особливо, якщо йти із розстібнутими блискавками.

    Відсутність самоскидів у вашому гардеробі напевне ж не створить перешкод мандрам і походам. Вони швидше зручний елемент спорядження, аніж догма. Тим більше, що є багато моделей штанів і у так званому класичному варіанті — теж зручних у використанні.

    Існують і напівкомбінезони. Вони багатьом подобаються. Відома всім фірма «The North Face» випускає модель навіть з «бомболюком».

    Таким чином, штани та куртка складають штормовий костюм. Але що саме робить його таким незамінним? Завдяки чому цей одяг є вітро- та вологонепроникним? Отут і починається найцікавіше.

    Мембрана
    Це тонесенька плівка, інтегрована у зовнішню тканину. На вигляд вона нагадує білу гуму, а на дотик — латекс. Один із способів нанесення мембрани — це напилення під тиском на тканину спеціальної просочуючої речовини. Тепер практично всі виробники використовують у дорогих і, відповідно, досить якісних моделях так звану трьохшарову мембрану, тобто «ховають» її між двома шарами тканини.

    Найлегше розрізняти мембрани або за типами, або за їх вологовідвідними можливостями. За типами їх дві: мікропорна і гідрофільна. Перші краще виводять вологу, тобто «дихають», другі довговічніші, але вологу виводять гірше.

    «Дихання» та водонепроникність
    На один квадратний сантиметр мембранної тканини припадає 1,5 мільярда мікропор. Одна мікропора в 20 000 разів менша, аніж краплина води, але в той же час у 700 разів більша за молекулу води. Тому одяг зовні не промокає, а з середини волога виводиться у вигляді водяної пари, тобто тканина «дихає». Дані щодо водонепроникності та вологовідводу вказані у вигляді, скажімо, таких от цифр: 10 000/8 000 /м2 за добу. Перші цифри вказують на водостійкість, а другі — на кількість вологи, виведеної за добу. Але тести різних мембран можуть відрізнятися. Визнані в Європі — ISO 811 (на водонепроникність), ISO 9237 (на вітронепроникність) та ISO 11092 (на паропроникність). Все інше може виявитися «макаронами на вуха». Взагалі найкращий результат по «диханню» — літр за годину. Поки що більше не реально (дані для мембрани Gore-Tex™ 2-layer).

    Наразі український ринок перенасичений як різного роду мембранними виробами, так і виробами, які від мембрани мають лише горде та дороге ім’я торгової марки. Боротися з цим важко, але можна. Достатньо поглянути на ціну та назву бренду (ну, не коштує курточка з лейбом Gore-Tex 100 гривень, її ціна має бути не менше 250-300 доларів). Окрім того, на сайтах виробників можна знайти інформацію щодо офіційних дилерів та умови гарантії. Так-так, на фірмові речі вона є.

    Ринок настільки закиданий різного роду «тексами», що й не перелічити. Рекомендую звернути увагу на такі: Gore-Tex, Sympatex, TransActive, TriplePoint, AquaTex, WindTex та WinchTex. І, звичайно, на фірму виробника — на поважний бренд дурницю не ліпитимуть. Ціни різні — від помірних до захмарних. Не рекомендую брати мембранний одяг на різного роду «секондах» — довго не служить, хоча й дешевий.

    І не бійтеся ні вітру, ні дощу!

    Рекомендації до користування
    1. Періть тільки так, як рекомендує виробник.

    2. Жодного вогню.

    3. Не зберігайте в скрученому вигляді.

    4. Регулярно використовуйте просочуючі засоби, рекомендовані виробником.

    5. Одягнувши на вовняний светр, спітнієте, тому краще вдягати на одяг а-ля Windstopper — тоді волога виводитиметься.

    6. Обмерзла мембрана не працює — пара не може вийти назовні.

    7. Наскрізь мокра зовнішня тканина на мембранному одязі також не пропускає пару.

    8. Бруд нищить мембрану.

    9. Після використання добре просушіть мембрану при кімнатній температурі, а не на батареї.


    vprystupa@inko.lviv.ua
     
    ПВПДата: Понеділок, 01.03.2010, 10:46 | Повідомлення # 12
    800-1200
    Група: Керівник проекту
    Повідомлень: 856
    Репутація: 13
    Статус: Offline
    ВИБІР ТУРИСТИЧНОГО СПОРЯДЖЕННЯ
    ВЗУТТЯ

    My WebPage
    Туристичне взуття: що купувати і як носити
    текст: Юрій ГУДИМА, фото: Мирослав КУШНІРЕНКО, графіка: Світлана ХМІЛЬ

    Ноги годують не лише вовка. Без наплічника чи спальника мандрівка можлива, а от без взуття — зась. Історія туризму знає достатньо випадків, коли під сумнів ставилось продовження походу лише через погане взуття. А про травми і взагалі не казати.

    На різні випадки життя
    То яке ж взуття для мандрівки найкраще? Таким, власне, має бути перше питання. Якщо надворі літо і похід у вашому дозвіллі — рідкісна подія, можна відбутися простими кросівками, китайськими кедами або старими зимовими черевиками-тракторами. За умови нескладного рельєфу годиться й такий варіант. Але якщо подорож загрожує затягнутися, нитка маршруту здебільшого умовна і акція загалом відгонить авантюризмом, без спеціалізованого взуття не обійтися. Понад сторічний досвід шевства і досконалість сучасних технологій виправдають ваші витрати.

    Нинішній асортимент якісного взуття досить вражаючий. «Якісного» — тобто не «дешевого». Ці два слова в нашому матеріалі не ходять у парі. Три роки тому, аби купити щось путнє на свій сорок другий «розтоптаний», довелося обдзвонити і переміряти весь туристичний Київ. Зараз з цим стало значно легше: практично в кожному туристичному магазині від «шузів» мерехтить в очах. То що ж узяти, аби на всі випадки життя та ще й не переплатити?

    1. Кросівки (низькі) — 250 гривень (тут і далі — середня ціна). Використовуються на підходах та на нескладному рельєфі. Для багатоденних мандрівок годяться як запасна пара. Вони легкі (0,8-1,0 кілограма важить пара), швидко сохнуть і не займають багато місця.

    2. Покращені кросівки (високі) — 400 гривень. Це ті самі кросівки, але з масивнішим протектором та піднятим вище кісточки прошнурованим верхом. В такому взутті затишніше на більшості карпатських стежок і бездоріж, а в теплу пору року їх можна брати в якості основної пари. Вага пари 1,0-1,2 кілограма.

    3. Черевики — 500 гривень. Їх називають трекінговими (tracking) або вібрамами (від бренду протектора, про який йтиметься далі). Цей різновид взуття як основну пару можна використовувати у міжсезоння та на будь-якому карпатському бездоріжжі. Від попереднього типу відрізняються жорсткістю та масивністю. Їхній вітчизняний прародич — це черевики «Київ». Важать 1,3-1,5 кілограма.

    4. Підсилені черевики — 800 гривень. До їх появи на ринку у екстремальних зимових сходженнях часто використовували російські «ВЦСПС» вагою 3-4 кілограми пара. Підсилені відрізняються рядом технологічних нововведень на зразок прогумованого ранту, новітніх утеплювачів тощо. В таких черевиках ходити комфортно і безпечно, при цьому вони не надто важкі. Використання полегшених вставок з тканини кордури та інших синтетичних матеріалів дозволило зменшити вагу до 1,5-2 кілограмів і спростити експлуатацію (швидше висихають і стійкіші за шкіру при перепадах температури).

    P.S. В теплий період варто брати сандалі або в’єтнамки, на привалах чи в транспорті незамінна річ — в них ноги дихають і відпочивають.

    Фірмові, шкіряні, безпечні...
    Першим кроком до придбання хорошого взуття є вибір авторитетного продавця. Бажано, щоб це був офіційний представник фірми-виробника. Заклад з доброю репутацією означає: захист від підробок (чим іноді грішать промтоварні ринки), тривале гарантійне обслуговування та кваліфіковані консультації. Краще йти власне у спеціалізовані туристичні крамниці. Товар, що з’являється у супермаркетах, переважно дорожчий, а інформація обмежується етикеткою.

    Наступним кроком є вибір виробника. Увагу слід зупиняти на взутті Asolo, Baak, Boreal, Campus, Columbia, Dachstein, Koflach, La Sportiva, Lowa, Meindel, Merrell, Raichle, Salomon Trezeta, Vasque. Краще виробництво — США, Європа; гірше — Китай, Малайзія.

    Більшість серйозних виробників шиють взуття зі шкіри. Вона механічно стійка, «дихає» та стримує проникнення вологи. Буває різного походження та ступеня обробки: зовнішня (Full-Grain, проста чи з обробкою) і внутрішня (виворітка, замша, нубук) тощо. Для військових «берців» застосовують зокрема свинячу кирзу. Добре, коли черевик складається з одного цільного і «безшовного» куска шкіри — такий варіант міцніший, сухіший, але дорожчий. Нубук, якщо без спеціальної «воскової» обробки, дуже вразливий до пошкоджень. Бездоріжжя невмолимо залишає на такому взутті борозни і шрами. Крім того, цей вид шкіри є гігроскопічним. Інша справа — виворітка і замша, які механічно стійкіші і воду пропускають гірше, тому й зустрічаються частіше. Попри все, товщина і жорсткість шкіри повинні бути достатніми для захисту стопи і збереження взуття у потрібній формі.

    Сучасне туристичне взуття виготовляють з використанням мембранних матеріалів, які не пропускають вологу ззовні, зате виводять зайву зсередини. Популярністю користуються мембрани американського виробника GoreTex та німецького SympaTex. Перші дорожчі, ефективніші, однак їх недоліком є забруднення мембранних пор, чого немає у «безпорового», проте гірше «дихаючого» конкурента. Модель Dachstein SoftStep Light з мембраною SympaTex не протікає 12 годин (перевірено). І такі властивості матеріалу зберігаються протягом одного-двох років, після чого мембрана практично повністю втрачає вологостійкість. Росянисті луки, тривалий дощ та снігові походеньки взуття витримує суттєво гірше, ніж разове занурення у воду.

    Важливим критерієм вибору є захищеність гомілковостопного суглоба. Черевики чи кросівки з високим і добре прошнурованим верхом запобігають травматизму «ахіллесової п’яти» туриста, оскільки надійно фіксують ногу. Це місце страждає найчастіше, навіть можна пошкодити сухожилля.

    Протектор. Щоби відчути, як йому «доводиться», достатньо пробігтися кам’янистим берегом карпатської річки в кедах. В серйозних переходах, як-от по скелях, мокрих, засніжених, вкритих ожеледдю або порослих косодеревиною розсипах в Ґорґанах, гарантом рівноваги буде саме підошва. Більшість фірм ставить на свої вироби протектори Vibram, Durasole або власні розробки. Щоби не «напоротися» на підробку, слід пам’ятати: у маловідомого виробника практично не зустрічається фірмовий протектор і навпаки — у дорогому взутті завжди якісна підошва. Матеріал, з якого виготовляють протектори, є сплавом каучукових та пластикових матеріалів. Чим більше пластику (така підошва твердіша на дотик і пружніша на згин), тим менш стійка вона на гладких поверхнях, зате витриваліша на зношуваність. На гнучкість підошва має бути жорсткою — щоб перевірити, достатньо попробувати її зігнути в руках.

    Присутність амортизаційних елементів, якими «напаковані» дорогі кросівки, можна тільки вітати, якщо від цього не дуже збільшується ціна. Вони пружинять крок і забирають на себе частину удару.

    У високих моделях язичок повинен бути пришитий до корпуса не тільки знизу, але й у вигляді складки з боків. Таке взуття тепліше і краще захищене від проникання води.

    Хороші устілки повинні бути виготовлені на каучуковій основі з полімерним антибактеріальним покриттям. Тоді вони витривалі до стирання, швидко сохнуть і не адсорбують запахи, на відміну від повстяних чи інших натуральних.

    Шнурівки повинні бути не тонкі, не зроблені з гладких нейлонових волокон (такі погано тримають зав’язку), не мають розтягуватись. Запонки-петельки та гачки для шнурівок (ніяких отворів-дірочок!) на доброму взутті сидять щільно, гачки не дзвенять і обертаються чи згинаються від зусилля руки. Матеріал — ґрунтована сталь. Що вище гачки, то кращий захист від травм.

    Протектори у сучасних моделях ззовні не прошивають, а кріплять високоефективним клеєм. Через отвори зовнішньої прошивки проникає волога, а при пошкодженні чи перетиранні прошивної нитки (що не виключено в гірських умовах) можна втратити підошву. Мало того: зустрічаються різні імітації прошивок, а це вже сигнал про непорядність виробника.

    Пом’якшуючі подушки — дуже бажаний елемент взуття. Якщо зверху, спереду і ззаду стопа захищена краще завдяки товстішому шару шкіри на вигині, то з боків нога більше вразлива.

    Дещо про купівлю
    У взутті найменша незручність чи дискомфорт, мінімальні точки тертя чи перетискання (навіть якщо під час примірки чи прогулянки містом вони особливо не дошкуляли) після 50 кілометрів горами доведуть ваші ступні до драматичного стану.

    Не поспішайте купувати, приміряйте кілька пар, погляньте, що пропонують інші магазини. Не знайшовши потрібної пари, не беріть будь-що — аби було. На пошуки потрібного пожертвуйте навіть цілим днем. Ніколи не купуйте більший розмір про запас, особливо, якщо у вас проміжний розмір («... з половиною»). У кожного виробника поняття розміру своє, не кажучи вже про різноманіття світових розмірних систем.

    Перша ж примірка повинна викликати враження повної зручності, облягання ноги, так, наче взуття на вас шите. Ступня має «лягати» у ложе без особливих зусиль і почувати себе комфортно протягом тривалого часу.

    Узувши потрібну пару (а не один черевик, як іноді пропонують продавці), пройдіться крамницею, поприсідайте, пострибайте, попробуйте посидіти навпочіпки, постійте на пальцях, навіть сядьте собі на ноги (а краще — в позу «лотос»). Все це неодмінно допоможе виявити у взутті проблемні місця, які в горах перетворять мандрівку на пекло.

    Взуття не повинно тиснути, пальці не мають доторкатися до носка (перевірка по великому пальцю); зверніть увагу на ширину колодки в передній частині ступні (при примірці вузька колодка не відчувається, дискомфорт відчутний лише у тривалому переході) — пальці не повинні перетискатися та налазити один на одного, ступня має почуватися вільно, але без зайвого «люфту».

    Занадто багато вільного місця у взутті — це теж погано. Якщо ступня буде ковзати, ви натрете собі пальці, коефіцієнт зчеплення з рельєфом істотно зменшиться, а ймовірність травматизму зросте. Так що брати черевики чи кросівки із запасом — «на три шкарпетки» — невдячна практика.

    Без гарантії безпосередньо продавця (є ще гарантія виробника) з товаром краще взагалі не мати справи. Трапляються непоодинокі випадки, коли товар виходив з ладу вже на першому місяці експлуатації, так що брати моделі навіть з відомим ім’ям «на віру» не рекомендується. Продавці гарантують якість від 1 до 6 місяців, виробники — рік і більше.

    Експлуатація
    Нове взуття, навіть якщо воно здається зручним, бажано розносити за деякий час перед походом, «підігнати» під ногу.

    Сушити взуття з натуральних матеріалів, особливо з мембраною, слід подалі від відкритого вогню чи систем опалення, вийнявши устілки та набивши зсередини матеріалом, який швидко вбирає вологу (можна газетою).

    Між походами радимо обробляти взуття спеціальними хімічними речовинами, скажімо від фірми NixWax. Тоді воно прослужить значно довше.

    Проблему водянок і пухирів (не плутати з мозолями) вартує попередити ще до походу. Перевірте, чи нема у взутті неналежно ізольованих швів, напливів тканини, чи не морщаться устілки. Особливо великий шанс нажити в поході водянки у тих, в кого пітніють ноги. Мокрі ступні натерти набагато легше, ніж сухі (на рівнині — страждає вся поверхня стопи, на тривалих спусках — пальці). Спітнілим чи мокрим ногами порятунком стануть якісні «дихаючі» та товсті шкарпетки. А решту порадить лікар.

    При низьких температурах вологе взуття залишати за межами намету не рекомендується — зранку ними можна буде хіба що грати в кеглі.

    Щодо надійності, то «живучість» якісних моделей становить від трьох до п’яти років, в залежності від інтенсивності використання. Згадані вже Dachstein (за 80 доларів) витримали за 3 роки 34 походи різного рівня складності та тривалості загальною довжиною 1200 кілометрів. За цей час «вмерла» мембрана, поіржавіли гачки, геть пропав товарний вигляд і кілька разів «умовлявся» клеєм протектор. Плановий ресурс — ще два-три походи — і в музей.

    Якщо збираєтесь в довгу подорож і не впевнені в надійності взуття — візьміть ремнабір (суперклей на основі цианокрилата, шурупи, цвяшки і трішки дроту).

    Second-hand
    Для нашого брата-туриста спроба придбати дешеву — якість з розряду виграти в лотерею. Якщо куртка чи брюки після хімічної обробки ще так-сяк «тримають марку», то взуття страждає невідворотно: мембрана псується, а клей, що тримає підошви, випаровується. В результаті турист переможно сходить на вершину в дешевих, але розвалених капцях. Ну що ж, вибір за вами: дешеве щомісяця чи на три роки — дороге.

    Легкої ходи!

    My WebPage

    Черевики для гірських походів
    Після першого ж походу, напевно, всі туристи замислюються над необхідністю покупки зручного, міцного взуття, здатного винести всі умови подорожі, забезпечити легке пересування по будь-якій місцевості і створити комфортний температурний режим для ніг.
    Представлені нами моделі є просто зразками (не найкращими або гіршими), для кожного конкретного типу походу, і більш того, для кожного конкретного походу потрібний свій черевик зі своїми особливостями.

    Кожна фірма (за винятком вузьких спеціалізованих типу KOFLACH) проводить весь спектр туристичного взуття, в якому присутні як черевики для простих, так і для екстремальних похідних умов. Тому нам не хотілося б виділяти яку або модель як найвдалішу – все визначається умовами походу!

    Які бувають черевики

    На сьогоднішній момент можна виділити наступні види туристичних черевик: пластикові черевики з внутрішніми вставками для високогірних сходжень, черевики для складних гірських походів, черевики для треккинга, треккинговиє кросовки, скельні туфлі. Але перш ніж описувати характерні риси кожного з видів, скажемо декілька слів про матеріали, з яких виготовляють сучасне туристичне взуття. Перше, з чого ми почнемо свою розповідь про черевики, буде розповідь про матеріали, з яких виготовляється підошва. Особливу увагу тут варто приділити підошвам фірми VIBRAM, що є основним постачальником високоякісних підошов для всіх фірм, що шиють туристичне взуття. Річ у тому, що всі підошви даної фірми розраховані на екстремальні похідні умови і по можливості забезпечують максимальне зчеплення черевика з поверхнею, при цьому місця підошви, що найбільш зношуються, посилені. Технологія виробництва підошов і матеріал, з якого вони виготовляються, є секретом фірми. Треба сказати, що підошви VIBRAM ставлять в основному на черевики, призначені для високогірних сходжень, на взуття для складних походів і деякі моделі скельних туфель. На треккинговиє моделі взуття виробники ставлять, як правило, підошви власного виготовлення з різних полімерних матеріалів. В цьому випадку не варто говорити про погану якість або недостатню міцність матеріалів в порівнянні з підошвами VIBRAM – просто великої зносостійкості в даному випадку від підошви не вимагається, та і фірми виготовляють свою продукцію по найсучасніших технологіях.

    Крім основної підошви, в кожному сучасному черевику є ще і проміжна підошва, службовка для пом’якшення ударів по ступні при стрибках, а на альпіністських черевиках ще і для кращого кріплення на черевику додаткових засобів пересування (кішки, снігоступи, лижі). Для цілей амортизації використовуються найрізноманітніші матеріали – поліуретанова піна, нейлон і так далі Для додання додатковій жорсткості при кріпленні допоміжних засобів пересування використовують сталеві листи 1 – 2 міліметрова товщина, покрита яким або матеріалом.

    Для зовнішньої обробки активно використовуються звичайна і виворотная шкіра, нубук (варена шкіра з дуже маленьким ворсом), CORDURA. Пояснювати, чому шкіра і нубук знайшли широке застосування в зовнішній обробці черевик, мабуть, не потрібно, а ось сказати декілька слів про матеріал під назвою CORDURA стоїть. Цей матеріал володіє високою міцністю, погано розтягується, не «дубєєт» на морозі. Хотілося б відзначити, що досить часто можна бачити на ярлику черевик напис, що вони зроблені із замші, так от, хочемо вас розчарувати – жодна модель туристичних або міських черевик із замші не робиться – вже дуже тонкий і дорогий матеріал.

    Туристичні черевики крім обробки повинні ще мати і підкладку, яка б забезпечувала комфортну температуру. Основним матеріалом, використовуваним для цих цілей, є Thinsulate, винахід фірми 3м. Відмінні теплоізоляційні властивості цього легкого матеріалу забезпечуються за рахунок комбінації в його складі тонких (2-5 мкм) поліефірних і поліолефінових волокон, що наближає структуру Thinsulate до структури натурального пуха. Фірма проводить великий спектр різних варіантів виконання цього матеріалу для різних цілей. Так, Thinsulate B – компресійний матеріал, що володіє підвищеною стійкістю до сильного здавлення, який якраз і застосовується в моделях зимового і спортивного взуття; Thinsulate Flex – матеріал, що розтягується на всіх напрямках, який йде на пошиття одягу, рукавичок і т.п.; Thinsulate Lite Loft – найлегший матеріал, який йде на пошиття спальних мішків, що стискається.

    Варіантом легкого утеплення черевика може з’явитися розташування між зовнішньою і внутрішньою обшивкою черевика сітки, яка створить теплоізолюючий прошарок. Але такий варіант підходить тільки для випадків слабких заморозків, а не лютих морозів.

    Хороша, така, що захищає ногу взуття потрібне не тільки в походах із зниженою температурою, і тому в підкладках черевик застосовуються матеріали, що дозволяють відводити вологу від ноги, тобто що дають можливість ногам дихати. У наший країні даний тип матеріалів отримав назву мембранного (на заході вони мають назву breathable – «дихаючі»). Дані матеріали прийшли в туристичне устаткування з космонавтики. Першим матеріалом з мембраною був GORE-TEX (гортекс), що використався в скафандрах американських астронавтів, зараз вже з’явилися і інші матеріали з мембраною (Comforttex, Simpatex) або спеціальним дихаючим просоченням (південнокорейська фірма HI-PORA). Що ж таке мембрана і навіщо вона потрібна? Мембрана – це тонка пориста тканина з гідрофобного полімеру політетрафторетилену, розташована між зовнішньою і внутрішньою обшивкою черевика. Вона містить близько двох мільярдів мікроскопічних пір на квадратний сантиметр. Розмір однієї пори у багато разів менше розміру краплі води, що робить мембрану непроникною для дощу, з іншого боку, розмір пори більш ніж розмір молекул води, що дозволяє волозі у вигляді пари виходити назовні. У цьому є свої плюси і мінуси: пропускна спроможність мембрани обмежена, і як ні старайся, але навіть в одязі з мембранного матеріалу все одно спітнієш. Крім того, на морозі випаровування, не встигаючи виходити назовні, можуть замерзнути, мембрана покривається льодом і перестає дихати. Саме тому всі фірми випускають і моделі без мембранної підкладки – спеціально для походів, в яких збереження тепла є першочерговим завданням.

    Застосування мембранних матеріалів в черевиках не вирішує ще однієї проблеми такою, що часто виникає не тільки в поході, а саме проблеми неприємного запаху від взуття і ніг. Річ у тому, що бактерії, що створюють цей запах, і самі «ароматичні» молекули через пори мембрани не випаровуються – вони дуже великі для цих пір. І ще одне питання, що цікавить напевно всіх, – «Що ж краще дихає – шкіра або мембранний матеріал?». Насправді дихають вони приблизно однаково, єдиною перевагою мембранних матеріалів є менша в порівнянні з шкірою вага. Тому пара черевик, виконана з синтетичних матеріалів з мембранною прокладкою, буде легший аналогічною, виконаною з шкіри.

    Високогірні черевики

    Першими в нашій короткій розповіді будуть черевики, призначені для високогірних походів. Ці черевики складаються з двох частин. Зовнішня частина черевика виготовляється з удароміцного пластика і призначена для захисту ноги від зовнішніх пошкоджень і жорсткої фіксації ступні (це істотно при подоланні слизьких поверхонь або спуску на лижах). Ця пластикова оболонка для зручності ходіння розділена на своєрідні лати, що скріпляють між собою за допомогою металевих заклепок. Шнурування зовнішньої оболонки організовується за допомогою маленьких роликів, що стоять усередині ушек. Але такі ролики присутні тільки в найостанніших моделях, в моделях же постарше або дешевше роликів немає, зате самі вушка зроблені більшого розміру. Такі пристосування забезпечують легке шнурування черевик навіть на морозі і в рукавичках. На підошві таких черевик спеціально зроблені сходинки для кріплення додаткових засобів пересування – для кішок, лиж, снігоступів. Треба відмітити, що крім сходинки ще і форма «латів» визначає пріоритетність кріплення того або іншого зовнішнього пристрою – в одних черевиках зручніше ходити, а в інших зручніше спускатися на лижах. На всіх черевиках цього класу ставляться підошви VIBRAM.

    Зовнішній черевик забезпечує тільки механічні зручності нозі, а для забезпечення температурного комфорту призначений внутрішній черевик. Окрім забезпечення теплоізолюючих властивостей внутрішній черевик несе ще і багато інших корисних в поході туристові обов’язків. Наприклад, щоб не тягнути всю засипану снігом конструкцію в намет, зовнішню частину черевика залишають при вході, а у внутрішній переміщаються по намету. Внутрішній черевик, як правило, буває в різних варіантах виконання. Так, якщо на самому початку сходження належить долати скельні ділянки, то, щоб не нести додаткові скельні туфлі, внутрішні черевики виготовляють у вигляді високих скельних туфель. А для умов низьких температур спеціально шиють утеплені варіанти внутрішніх черевик, покриті додатково тепловідбивними сріблястими шарами.

    Утеплені гірські черевики

    Наступним видом туристичного взуття є черевики, призначені для складних гірських походів. Ці утеплені черевики мають багато загального з вищеописаним типом: вони також жорстко фіксують ногу, на них ставиться підошва VIBRAM, посилена сталевою пластиною в проміжній підошві, шнурування часто також реалізується за допомогою роликової системи. На цих черевиках так само є сходинка для кріплення кішок і снігоступів, на деяких моделях є вмонтовані в підошву шпильки, що висуваються при необхідності.

    Але все таки цей вигляд черевик як би стоїть нижче чим попередній. Справа все в тому, що дані черевики в основному не мають внутрішньої вставки і тому розраховані на походи з вищими температурами. Ще одним спрощенням даного вигляду черевик в порівнянні з першим виглядом є виконання його верху не з пластика, а все ж таки з м’яких матеріалів – виворотная шкіра, нубук з додатковим амортизуючим рантом по периметру черевика на рівні середини стопи, що робить гіршим захист від зовнішніх механічних дій. Але як завжди немає правил без виключень і серед моделей даного вигляду зустрічаються зразки по своїх характеристиках рівні або навіть перевершуючі двошарові черевики, але дане взуття вже носить вузькоспеціальний характер і тут описуватися не буде.

    Треккинговиє черевики

    Наступним ще спрощенішим видом туристичного взуття будуть треккинговиє моделі черевик. Тут вже спостерігається великий розкид по виконання внутрішньої прокладки і зовнішньої обшивки черевика. Вибір моделі знову ж таки визначається умовами, в яких проходитиме похід, оскільки фірми, що проводять взуття, роблять самі різні моделі для самих різних умов. Так для походів з підвищеною вологістю шиються черевики з мембранними підкладками, виконані з суцільного шматка тканини, для літніх походів – з підкладками з сітки, для зимових піших або лижних рівнинних походів – з шкіри або нубука з додатковим утепленням. Як вже було сказано вище, на треккинговую взуття виробники ставлять самі різні підошви, але треба відмітити, що в цьому класі туристичного взуття можна знайти як черевики з вібрамовськой підошвою, так і з підошвою власного виробництва. Розповісти про треккинговиє кросовки після розповіді про треккинговиє черевики достатньо легко. Річ у тому, що дане взуття є просто полегшеним варіантом треккингових літніх черевик і призначена для літніх піших походів по пересіченій місцевості або походів по невеликих невисоких горах.

    Автор: Сергій Чуксин


    vprystupa@inko.lviv.ua
     
    ПВПДата: Четвер, 18.03.2010, 11:58 | Повідомлення # 13
    800-1200
    Група: Керівник проекту
    Повідомлень: 856
    Репутація: 13
    Статус: Offline
    ВИБІР ТУРИСТИЧНОГО СПОРЯДЖЕННЯ
    ЧОВНИ
    оскільки основна маса дитячих таборів проходить влітку, думаю ця тема також буде цікавою

    My WebPage

    "Цунамі 260" класичний човен ПВХ, бюджетного класу. Для виготовлення надувного човна використовується сучасний матеріал ПВХ, "Tecnolen" з щільністю 750г/м2. Такий матеріал має високу міцність завдяки синтетичного армуючого корду. Невисока ціна та пристойні габарити надувний човни роблять цю модель популярною серед рибалок та мисливців. Човен оснащений фурнітурою виробництва Росії. Шви проклеєні і посилені бандажними стрічками. Низька вага всієї конструкції додає комфорт при транспортуванні та експлуатації надувного човна пвх. Сидіння кріпляться за допомогою мотузки. Діаметр балонів човни 32 см. Виробник - "РТМ", Київ.

    Двомісний надувний човен "Marine Pro". Розміри 269х142 см. Вантажопідйомність - 270кг. Основна відмінність цієї моделі це армований3х шаровий ПВХ, який використовується для виготовлення балонів і дна човна. Всі відсіки надувається через клапан великого діаметра. Такий тип клапанів забезпечує швидке і комфортне згортання човна. Два гнізда під вудки і спінінгі. Збільшена ширина човни до 142 см дозволяє домогтися кращої стійкості на воді, особливо при здійсненні різких поворотів на швидкості. Човен передбачає установку підвісного транца (артикул 62069) для кріплення двигуна. В комплекті: 2 алюмінієвих весла, насос подвійної дії (працює в двох напрямках), сумки для насоса і аксесуарів.

    Човен надувний, одномісний, "SEAHAWK 100". Ця модель виготовлена з одношарового посиленого ПВХ стійкого до ультрафіолету та інших агресивних середовищ. Має три надувних відсіків, дно теж надувається. На плаву утримується навіть якщо наповнений один відсік. Два гнізда під вудки і спінінг. Є можливість встановлювати електромотор потужністю до 3 Л / С. Вантажопідйомність - 115 кг. Розміри 193х108 см. В комплекті: 2 весла, насос подвійної дії (працює в двох напрямках), сумки для насоса і аксесуарів. Виробник: Intex

    Надувний човен “Морський яструб 200″
    Ця модель виготовлена з одношарового посиленого ПВХ стійкого до ультрафіолету та інших агресивних середовищ. Має два відсіка і надувне дно. На плаву утримує навіть якщо наповнений один з відсіків. Орієнтована для прогулянок на воді та риболовлі на чистій воді. Два гнізда під спінінг. Є можливість встановлювати електромотор потужністю до 3 Л / С. Вантажопідйомність - 200 кг. У комплекті: 2 весла, насос подвійної дії (працює в двох напрямках), сумки для насоса і аксесуарів

    Двомісний надувна човен "SEAHAWK 300". Вантажопідйомність - 285 кг. Розміри 287х119 см. Ця модель виготовлена з одношарового посиленої ПВХ стійкого до ультрафіолету та інших агресивних середовищ. Для збільшення безпеки човен складається з трьох незалежних повітряних камер і надувної підлоги для комфорту і пружності. На плаву утримується навіть якщо наповнений один з відсіків. Орієнтована для прогулянок і риболовлі на чистій воді. Два гнізда під вудочки і спінінг. Є кріплення для установки транцю під підвісний двигун. У комплекті: 2 весла, насос подвійної дії (працює в двох напрямках), сумки для насоса і аксесуарів. Виробник Intex

    Надувна човен для прогулянок і риболовлі "Chalenger 3". Вантажопідйомність - 265 кг. Розміри 259х142x43 см. Гарна безпека на воді забезпечується великим "головним" і допоміжним відсіком. Надувне дно додатково страхує пасажирів і збільшує вантажопідйомність надувного човна. На плаву утримується навіть якщо наповнений один відсік. Центральний відсік надувається й спускається за допомогою великого клапана. У комплекті весла, насос. Є можливість встановлювати кріплення для підвісного електромотора потужністю до 2 Л / С.

    Трьохмістний велика надувний човен. Вантажопідйомність - 370 кг. Розміри 388х127 см. Ця модель виготовлена з одношарового посиленої ПВХ стійкого до ультрафіолету та інших агресивних середовищ. Для збільшення безпеки човен складається з трьох незалежних повітряних камер і надувної підлоги для комфорту і пружності. На плаву утримує навіть якщо наповнений один з відсіків. Орієнтована для прогулянок і риболовлі на чистій воді. Два гнізда під вудочки і спінінг, зручні ручки для перенесення. Є кріплення для установки транцю під підвісний мотор. У комплекті: 2 весла, насос подвійної дії (працює в двох напрямках), сумки для насоса і аксесуарів. Виробник Intex

    "NEVA 3" трьохмістний надувний човен. Вантажопідйомність - 300 кг. Розміри 298х135 см. Модель відрізняється великою шириною і підвищеною стійкістю на воді. Чотири надувних відсіки, дно теж надувається. На плаву утримує навіть якщо наповнений один відсік. Піднесений і закритий тентом ніс захищає від бризгів при хвилюванні, поліпшує ходові якості човни. Два гнізда під вудки і спінінгі. У комплекете надувний човни 2 весла, 2 надувні подушки, насос подвійної дії (працює в двох напрямках).

    "Amazonas 335" Двомісний Каяк з зміцненим вінілом. Довжина 3,2 метра. Зручні надувні сідушкі забезпечують комфортний відпочинок на воді. Надувні дно захищає пасажирів від холодної води та надає судну додаткову жорсткість. Велика кількість надувних відсіків забезпечує підвищену надійність на воді. Вантажопідйомність - 250кг.

    "К2" триметровий каяк для сплаву по маршрутах підвищеної складності. Бере на борт двох пасажирів. У виготовленні Каяка застосовується прогресивна технологія, що дозволяє встановлювати надувні елементи в міцну оболонку з армованого матеріалу, це забезпечує надійність човна при багатоцільового використання, включає сплави при сильному протягом. Дно виконано з міцного армованого ПВХ, щільність 700г/м2. Верхня частина балонів виготовлена з зносостійких тканини Cordura. Простота в обігу і стійкість на воді дозволяє її використовувати для риболовлі, туризму та відпочинку. У комплект поставки входить насос та ремнабор. Виробник: AER, Україна.

    Також цікавою буде інформація і цього сайту

    My WebPage


    vprystupa@inko.lviv.ua
     
    ПВПДата: П`ятниця, 01.04.2011, 13:19 | Повідомлення # 14
    800-1200
    Група: Керівник проекту
    Повідомлень: 856
    Репутація: 13
    Статус: Offline
    http://khorolmillion.org.ua/box.php?select_box=83

    Як очистити воду в поході?
    В радянські часи в походи брали з собою перманганат натрію (марганцівку) для обробки сирої води із струмків і джерел. Але з марганцівкою найголовніше знати скільки її сипати у воду, інакше можна вбити всю мікрофлору кишковика. Зазвичай на літр води додається декілька кристалів, трохи менше величини сірникової голівки. Цієї кількості марганцівки цілком достатньо, щоб убити сторонню мікрофлору (особливо кишкову і дезинтерійну паличку та сріблястий стафіллокок).
    З розвитком науки і прогресу зараз багато інших альтернативних способів очищення сирої води – кип’ятіння, заморожування-відстоювання, обробка ультрафіолетовими променями за допомогою спеціальних ртутних ламп, обробка води ультразвуком, йодування. Але для походів не все підходить.
    Разом з марганцівкою дуже добре для обробки води в похідних умовах йод (у вигляді його спиртової настоянки). Як метод йодування води - це метод дезинфекції, при якому застосовуються йодовмісні з'єднання. Як антибактерійні, йод відомий досить давно і широко застосовується в медицині.
    Існує багато препаратів (йодні пігулки) для індивідуальної дезинфекції води в похідних умовах. За оцінками фахівців марганцівка і йод - це найбільш ефективні засоби знезараження малих об'ємів води в польових умовах.
    Доцільно використовувати для очищення води в поході також листя ромашки, чистотілу, брусниці, малини або звіробою; саме тих лікарських рослин-антисептиків, антибактерійні властивості яких визнані медициною. Чай із звіробою в похідних умовах - це не лише корисний для здоров'я, але смачний напій, приготувати який дуже легко з жовтих квіток або листя. Чистотіл - лідер серед лікарських рослин антибактерійної дії вбиває майже усі відомі науці патогенні мікроорганізми через те, що ця рослина синтезує йодвмісні з'єднання. Саме тому його їдкий сік - яскраво жовто-помаранчевого кольору.
    В поході можна ще використовувати антибактерійні властивості грибів, наприклад, дощовик, білий гриб та ін. У цьому плані дощовик - живий бактерицидний лейкопластир.
    Також в похідних умовах можна використовувати цілющі властивості природного мінералу кремнію. Цей барвистий мінерал різних кольорів і відтінків поширений повсюди.
    Кремнієва вода має антибіотичну, антисептичну, регенераційну дію, покращує обмін речовин, функціонування нирок, печінки, допомагає при шлунково-кишкових розладах, наявності запальних процесів. Вона зупиняє кровотечу, лікує опіки, пролежні, допомагає при отиті, флегмонах, інфекційному гепатиті, пародонтозі і т. д. Регулярне вживання такої води зменшує вміст цукру в крові у діабетиків. Згідно з думками учених кремній дійсно потужний активатор води і має значні бактерицидні властивості. Вода не псується, довго зберігається, очищається.
    Кремнієва вода готується дуже просто в похідних умовах. Треба покласти кремній в скляну або емальовану ємність з сирою або кип'яченою водою І увесь час зберігати його там. Кількість кремнію має бути з розрахунку 1-3 г на 1-5-літрову банку. Для захисту від пилу і природного повітрообміну місткість треба накрити чистою марлевою серветкою і поставити в приміщення з кімнатною температурою і денним світлом, захистивши її від попадання прямих сонячних променів. Через добу водою можна умиватися полоскати горло, змащувати рани.
    Можна придумати десяток інших способів очищення води в похідних умовах. Наприклад, зробити елементарний фільтр адсорбційної дії з шматочка вати або марлі, або наявних в продажі пігулок активованого вугілля (чи березового вугілля). Можна використовувати чистий промитий прожарений пісок з річки, як фільтр. Можна також поєднати обробку води марганцівкою або йодом з наступною фільтрацією через такий саморобний фільтр. Отже, способів обробки води в польових умовах існує досить багато.
    Найголовніше, що треба знати мандрівникові це те, що в горах на висоті 3000 метрів температура кипіння води падає до 90°С і продовжує падати на 5°С при підйомі на кожні 1500 метрів, оскільки температура кипіння води сильно залежить від тиску. Через це час приготування їжі, а також витрата палива при варінні в звичайному посуді збільшується.


    vprystupa@inko.lviv.ua
     
    ПВПДата: П`ятниця, 01.04.2011, 13:23 | Повідомлення # 15
    800-1200
    Група: Керівник проекту
    Повідомлень: 856
    Репутація: 13
    Статус: Offline
    http://www.stjag.ru/article.php?nid=32735

    Гигиена в походах и полевых выходах


    Мыло - это растение(30-50 см высоты) семейства зонтичных, цветущее с июнядо сентяьбря белыми цветками , собраными на вершине стебля пучками по 5-7 штук., листья подолговатые. Оно называется собачье мыло или мыльница. Как мыло употребляется ее высошенныый и измельченный корень, который с водой дает пену.

    При мытье рук мыльницей не следует нюрах или пробовать пену, т.к. она фдовита.и вызывает чихаие.

    Как мыло таке употребляется гриб-трутовик, растущий на стволах лиственницы, называемыыый лиственичной губкой, или белым трутом. Для мытья используется внутренняя часть , а верхнюю деревянистую обрезают.

    Особенно грязныые руки рекомендуется мыть ягодами брусники, она не дает пены но хлоошо отмевает грязь.

    Чистка зубов. самое простое - чистить зубы толченым древесным углем, которого много в костре.

    Личная гигиена туристов — важнейшее средство профилактики заболеваний, сохранения бодрости и хорошего настроения. В походе необходимо тщательно следить за чистотой ног. На привалах осматривайте кожу ног, обрабатывайте трещины, царапины, потертости йодом или зеленкой, повторив процедуру и на следующий день. Если позволяют условия, на больших и малых привалах снимите ботинки шерстяные носки и дайте ногам отдохнуть. Перед походом ноги следует в течение нескольких дней обрабатывать жидкостями, предназначенными для профилактики потливости. К ним относится “формидрон” (смесь формалина со спиртом, или одеколоном). Для этой же цели применяйте порошок, состоящий из 3 частей салициловой, 10 частей борной кислоты и 8 частей талька. Особенно тщательно нужно обрабатывать ступни и межпальцевые промежутки. После дневного перехода вымойте ноги с мылом и наденьте чистые носки.

    На дневных больших привалах систематические стирайте белье, чистите верхнюю одежду, освобождая ее от пыли. Следите за состоянием обуви и стелек.

    Если на ногах появились мозоли, следует помнить, что они появляются чаще всего там, где образовались складки на носках и дыры или в местах грубой штопки. По-этому переодевание носков с одной ноги на другую несколько облегчит ваше состояние. Носки более гладкие на наружной стороне, чем на внутренней. Поэтому, вывернув их наизнанку, вы тем самым даете ногам возможность соприкасаться с более гладкой поверхностью, а, следовательно, уменьшаете вероятность появления мозолей во время трудного и длительного перехода.

    Еловая _и сосновая смола чрезвычайно трудно смываются с рук. Собирая валежник, обламывая мешающие проходу ветки, строя из них укрытие, легко запачкать смолой руки. Мыло перед ней бессильно. Только скипидар поможет избавить руки и одежду от раздражающей липкости. Если нет скипидара. нужно продолжительное время протирать руки мелким песком или землей..

    Обычно в походе и во временном укрытии отсутствуют возможности для мытья горячей водой с мылом, стирки белья, стрижки волос и бритья. Тем не менее, соблюдение некоторых правил гигиены является строго обязательным.

    Во-первых, уходя в рейд (поход) необходимо коротко подстричься, сбрить усы (если они были), обрезать как можно короче ногти на пальцах рук и ног. Надо все время заботиться о том, чтобы нижнее белье и носки (портянки) оставались чистыми и сухими. Как минимум, необходимо ежедневно во время привалов (ночлега) вытряхивать одежду, обувь и белье, проветривать их и сушить. Руки мыть хотя бы холодной водой или протирать их дезинфицирующими веществами (спирт, бензин, марганцовка, крем после бритья и т.д.). Если позволяют погода и внешние условия, обязательно купаться в естественных водоемах с чистой водой или организовывать обмывание конечностей горячей водой, а также стирку белья.

    Во-вторых, следует всячески избегать потертостей ног. Потертости ног обычно возникают от неправильно подогнанной обуви, от долгого хождения в мокрой обуви, от неумения накручивать портянку, от того, что ногти на ногах слишком большие и грязные. Необходимо, чтобы обувь всегда была сухой, разношенной, без складок и неровностей внутри. Уходя в учебный рейд, а тем более на боевое задание, лучше обувать хорошие кроссовки, чем сапоги. Хорошие, это значит прочные, с крепкой шнуровкой (никаких “липучек”!) и высокие. Каждый разведчик должен иметь не менее двух пар кроссовок в своем личном имуществе (ведь не приходится ожидать приобретения их за счет командования воинской части).

    Ежедневный уход за кожей и пальцами ног является строго обязательным. С больными ногами разведчик уже не разведчик, а обуза для других членов группы. На войне из-за такого “инвалида” можно просто-напросто погибнуть всем. Одно из средств профилактики грибковых заболеваний - ежедневное протирание складок кожи между пальцами ног дезинфицирующим раствором: 0,5% марганцовокислого калия (марганцовки), 2-3% формалина; мыльной пастой, борной кислотой. Можно также пересыпать складки кожи растертым в пыль сухим грибом-трутовиком, пухом кипрея (иван-чая), мхом сфагнумом.

    Мох сфагнум широко распространен на болотах, он имеет красный или желтый оттенок. Его рвут, очищают от грубых нижних частей стебля, отжимают руками и сушат на воздухе. Затем растирают, чтобы сделать как можно мягче и нежнее. Этот мох хорошо впитывает влагу и содержит вещества, убивающие микрофлору нагноившихся ран, царапин, порезов.

    Если ноги все же оказались стертыми, надо проткнуть кожные пузырьки с жидкостью продезинфицированной иглой, выдавить чистыми руками жидкость и не срывая кожу смазать пораженные места мазью Вишневского или синтомициновой мазью. Потом наложить сверху мягкую прокладку-тампон и забинтовать (либо заклеить лейкопластырем).

    Кровоточащие потертости обрабатывают марганцовкой либо борной кислотой, на худой конец тройным одеколоном (немного разбавленным кипяченой водой) и присыпают стрептоцидом.

    Не забывайте о плечах. Разведчику приходится нести на себе десятки килограммов груза: оружие, боеприпасы, взрывчатку, продовольствие, приборы (например радиостанцию), снаряжение. Поэтому надо как можно более тщательно подгонять к телу ремни, пряжки, рюкзак, подсумки и все остальное. Целесообразно “усиливать” обмундирование в области плеч и шеи специальными накладками сверху и подкладками изнутри (можно подшивать упомянутые выше женские прокладки). На каждом большой привале проверяйте состояние своих плеч. Меры профилактики в отношении их те же, что и для ног.

    Соблюдайте чистоту .

    1) Чистота тела - это первая защита от болезнетворных микробов.

    Идеальным было бы принятие ежедневного душа с горячей водой и мылом. Если это невозможно, содержите руки чистыми, чистите ваши ногти, губкой обтирайте лицо, подмышки, промежность и ноги, по крайней мере один раз в день.

    2) Содержите по возможности чистыми и сухими одежду, особенно нижнее белье и носки. Если стирка невозможна, вытряхивайте одежду, сушите и проветривайте ее регулярно.

    3) Если это возможно, пользуйтесь каждый день зубной пастой.

    Мыло, пищевая соль или сода могут с успехом заменить зубную пасту, а маленькая зеленая веточка, хорошо разжеванная с одной стороны, послужит вам в качестве зубной щетки. Другой метод - чистка зубов чистым пальцем. Этот метод массирует также десны. После еды полощите рот питьевой водой, если она есть в вашем расположении.

    Гигиена питания . Остерегайтесь желудочно-кишечных заболеваний и расстройств. Не грызите ногти, не принимайте пищу грязными руками (как минимум, тщательно обтирайте руки перед едой чистой сухой травой или листьями). Не пейте грязную воду (ее надо прокипятить или обработать специальными таблетками, а затем профильтровать). Предохраняйте пищу и воду от мух и прочих насекомых, своевременно удаляйте пищевые отбросы и отходы. Избегайте употреблять в пищу необработанные и недоброкачественные продукты (недостаточно проваренные, прожаренные, немытые горячей водой, подгнившие, покрытые плесенью, забродившие, протухшие и т.д.). Пищевое отравление, дизентерия в полевых условиях означают срыв боевого задания и, вполне вероятно, гибель разведчика.

    Чистка зубов. Зубы надо чистить зубочисткой и полоскать водой после каждого приема пищи. А вечером, готовясь ко сну, зубы следует чистить зубной пастой или порошком. При отсутствии пасты (порошка) зубы можно чистить толченым древесным углем, к нему примешать высушенные и измельченные листья мяты. Лучший уголь для чистки зубов получают из липы. Зубную щетку легко сделать из веточек ели, сосны или из свежей веточки липы или осины. Палочку с одной стороны расщепить на мелкие части и погнуть для большой мягкости.

    Обезопасьте себя от кишечных заболевании .

    1) Наиболее распространенными и опасными заболеваниями являются понос, пищевое отравление и другие кишечные расстройства. Их причиной могут стать зараженные пища, вода или другие напитки. Чтобы защитить себя от этих болезней, необходимо:

    * сохранять тело, особенно руки, в чистоте. Не грызть ногти. Не есть руками;

    * перед употреблением воды развести в ней обеззараживающую таблетку или прокипятить 1 минуту;

    * мыть и снимать кожуру со всех фруктов;

    * перед приготовлением не хранить долго продукты;

    * стерилизовать кухонные предметы, желательно в кипяченой воде;

    * предохранять пищу и воду от мух и других насекомых. Содержите ваш лагерь в чистоте;

    * следите строго за своевременным удалением отбросов и отходов.

    2) Если у вас понос или рвота, остановитесь для отдыха, не употребляйте тяжелую пищу, пока не появятся симптомы улучшения вашего состояния. Употребляйте питье, в частности питьевую воду, маленькими порциями и часто, через равные промежутки времени. Даже если вам стало лучше, попытайтесь избежать употребления тяжелой пищи. Не солите пищу слишком обильно.

    Заботьтесь о своих ногах .

    1) Грязные или потные носки могут навредить вашим ногам. Если у вас нет чистых пар, стирайте чаще те, что надеваете. Если же имеется чистая пара, кладите выстиранную поверх одежды за спиной. Они высохнут быстрее. По возможности надевайте шерстяные носки, они лучше впитывают пот. Носки могут быть заморожены, затем их следует отбить, чтобы очистить от грязи.

    2) Волдыри представляют опасность, поскольку с них может начаться инфекция, которая может помешать вашему передвижению, или вообще, при дальнейшем ухудшении вашего положения, стать причиной смерти. Если обувь подходит вам хорошо, после каждого перехода очищайте ее от земли, чаще меняйте носки, используйте пудру для ног, массажируйте или спокойно растирайте свои ноги и у вас будет меньше забот относительно волдырей. Если же появился волдырь - не вскрывайте его, а наложите на него мягкую прокладку, чтобы меньше натирать это место.

    Гигиена одежды и обуви . За обувью всегда нужно тщательно следить, особенно при действиях в сырых климатических условиях и зимой. Обувь нужно чаще сушить, соблюдая осторожность, так как при быстрой сушке (на огне костра, у горячей печки) она может испортиться, равно как и при оставлении мокрой обуви на морозе. Хорошим способом сушки является заполнение обуви нагретой (так, чтобы не обжигало) галькой, песком, мелкими камешками. Обувь можно набить бумагой, сухим сеном или мхом - это способствует сушке и препятствует деформации. Допустимо в крайнем случае надевание сырых сапог (ботинок) на сухие носки и портянки, но не наоборот.

    Регулярно смазывайте обувь тонким слоем сапожного крема. Сапожный крем можно заменить несоленым салом, дегтем, жиром водоплавающих птиц (рыбы), сырым мылом, растительным маслом. Для получения дегтя нужно нагревать бересту в банке на огне до тех пор, пока не отгонится темная жидкость.

    При переноске грузов правильно заполняйте рюкзак (ранец): мелкие предметы нужно укладывать к спине, твердые и тяжелые - в нижней половине ранца. Лямки ранца подгоняйте по росту так, чтобы его нижний край (прикрепленный груз) прилегал к крестцу. Подогнанный таким образом ранец не бьет по спине и не слишком оттягивает плечи. При тяжелом грузе (более 20 кг) необходимо позаботиться о мягких прокладках под наплечные ремни (из поролона, войлока, мха и т.д.).

    Зимой нужно особенно тщательно следить за исправностью одежды, содержать ее сухой и оберегать от прожигания. Наиболее частой причиной увлажнения одежды является сильное потоотделение. При его появлении снимите лишнюю одежду (обязательно сохранив верхний ветрозащитный слой), уменьшите физическую нагрузку, если есть возможность.

    Обмундирование при длительных действиях, особенно в холодных климатических условиях, следует просушивать, вывешивая в верхней части убежища, предварительно вытряхнув. При невозможности выстирать необходимо белье и одежду вытрясти, а затем повесить на 1,5-2 часа на открытом воздухе. Чтобы в метель (пургу) к обмундированию не прилипал снег и оно не намокало, рекомендуется поверх одевать халаты, накидки, изготовленные из парашютной ткани. Этим же обеспечивается маскировка.

    Помните, что:

    * плотно прилегающая одежда уменьшает зону неподвижного воздуха вокруг тела и препятствует свободному кровообращению;

    * потение опасно, поскольку оно понижает изоляционную способность

    одежды, насыщая воздух влагой. Когда влага испаряется, тело охлаждается. Предупреждайте перегревание, снимая часть одежды и расстегивая ее у шеи, запястий и на груди;

    * руки и ноги охлаждаются быстрее, чем другие части тела, и на них следует обращать большее внимание. Закрывайте руки, насколько это возможно. Руки можно согреть под мышками, на внутренней части бедра или на груди. Так как ноги быстро потеют, согревать их трудно. Лучше носить обувь большего размера, чтобы можно было надеть не менее двух портянок (носка). Теплый двойной носок можно сделать, если положить между парой носков сухую траву, мох, целлофановый пакет или птичьи перья;

    * самые большие теплопотери происходят в районе головы. Никогда не забывайте о хорошем головном уборе.

    В субтропиках, а также в средней полосе на болотах и в лесу жарким летом разведчик подвергается нападению полчищ насекомых (комаров, оводов, слепней, мух, ос, шершней, мошкары и т.д.). Поэтому он должен иметь:

    * одежду такой прочности, чтобы она не рвалась во время движения сквозь густые заросли кустарника и подлеска;

    * сетку и перчатки для защиты от насекомых;

    * рукава и брючины, достаточно свободные для заправки их в перчатки и в носки;

    Сетка-накомарник должна быть светлой, т.к. комары и многие другие насекомые боятся светлого цвета. Темные тона их привлекают.

    На дневных больших привалах систематические стирайте белье, чистите верхнюю одежду, освобождая ее от пыли. Следите за состоянием обуви и стелек


    vprystupa@inko.lviv.ua
     
    ПВПДата: Четвер, 28.04.2011, 17:40 | Повідомлення # 16
    800-1200
    Група: Керівник проекту
    Повідомлень: 856
    Репутація: 13
    Статус: Offline
    http://www.ekklesia.com.ua/index.p....mid=134

    Харчування в екстремальних умовах .
    .hovir П'ятниця, 31 липня 2009, 23:23 Харчування в екстремальних умовах

    Харчування в екстремальних умовах організується і здійснюється рішенням старшого групи. Він встановлює норми витрати продуктів, видаткову частину пайка і недоторканний запас, який зазвичай складає не менше однієї сутодачі.

    Запаси харчування повинні поповнюватися за рахунок місцевих ресурсів (рибного лову, полювання, збирання ягід, грибів, їстівних рослин). Цю їжу потрібно розглядати як додаткову і якщо дозволяє обстановка, вживати її в першу чергу.

    Особливості приготування різної їжі:
    1. Перед приготуванням їжі з м'яса зайців, білок, кроликів, лисиці, песця його необхідно витримати в холодній воді не менше одного-двох годин. У дрібних тварин (зайця, ондатри, кролика) потрібно обов'язково вирізати залози, що знаходяться під передніми ногами і з боків крижів.

    2. Їстівними є всі змії, крім морських, а також ящірки і жаби. Перед приготуванням їжі зі змій, ящірок і ніг жаб з них знімають шкіру.

    3. Птахи практично їстівні все. Виняток становлять коршак і орел. Яйця птиці їстівні все. Птахи, які харчуються рибою, спочатку треба очистити від пір'я, зняти з неї шкіру з підшкірним жиром, вимочити в підсоленій воді, варити протягом години. Бульйон злити. Тільки після цього птаха можна смажити, тушкувати, використовувати для приготування супу.

    4. Прісноводні риби їстівні майже всі. Для отруйних риб характерні яскраво виражені відмінні зовнішні ознаки:

    - Незвичайна форма,
    - Жорстка шкіра, покрита кістковими пластинками або шипами,
    - Маленький рот і зяброві щілини,
    - Слабкий розвиток або відсутність черевних плавників.

    Отруйні риби непридатні в їжу навіть після тривалого варіння.

    Потрібно твердо дотримуватися правила - не вживати в їжу невідому і несвіжу рибу.

    5. З їстівних рослин умовно виділяють кілька груп, які вживають в їжу. Це овочі, бульби і коріння, злаки і трави, фрукти і ягоди, горіхи і жолуді, гриби і лишайники, водорості.

    - Щавель і кропива використовуються в сирому вигляді та для приготування супу, зелених щів.
    - М'ясо черешки ревеню після очищення від шкірки можна вживати в сирому вигляді.
    - Корінь лопуха звичайного їстівний у вареному або тушкованому вигляді.
    - Копати коріння потрібно восени або навесні при появі перших листя.
    - Кореневища рогози їстівні у вареному або печеному вигляді, навесні їстівні і молоді пагони.
    - Кореневище латаття (білої водяної лілії) вживається в їжу у вареному, смаженому і печеному вигляді. Вона зустрічається в ставках і тихих водоймах.
    - У їжу придатні молоді пагони папороті, які солять, сушать і заготовлюють про запас. Пагони смажать, попередньо виварити їх протягом 20 хв.
    - Каштани, горіхи, жолуді їстівні в сирому і підсмажений вигляді. - Їстівний лишайниками є ісландський мох і ягель (оленячий мох). У сирому вигляді їх вживати в їжу не рекомендується. Їдять лишайники у вареному і сушеному вигляді. Додають їх у супи.
    - Їстівні ягоди: суниця, малина, ожина, чорниця, калина, брусниця, лохина, журавлина, морошка, смородина, агрус, глід, шипшина, лимонник, обліпиха, Костяніка.
    - Гриби необхідно виварювати не менше 1 ч. Потім їх смажать, варять. У сирому вигляді гриби можуть зберігатися не більше доби. Незнайомі або викликають сумнів гриби збирати не можна.

    Забезпечення водою становить важливу частину забезпечення життєдіяльності.

    - Збір води не становить проблеми в лісистій і болотистій місцевості.
    - У гірській місцевості воду потрібно шукати в тріщинах і печерах.
    - У долинах з пухким грунтом воду потрібно шукати там, де росте соковита, яскрава трава.
    - В Арктиці і високогірних районах воду можна отримати зі снігу або льоду. Для добування води треба використовувати старий лід, тому що в ньому менше солей.
    - Основним джерелом питної води в пустелях є система колодязів, виритих вручну в низинах, руслах висохлих річок, біля основи дюн і підніжжя скель.

    Ознаками наявності колодязів можуть бути:

    - Попіл багать,
    - Кал тварин,
    - Залишки їжі, порожні консервні банки, порожні сигаретні пачки, недопалки.

    Іноді джерела води в пустелі можна виявити за поведінкою птахів. Зазвичай птахи кружляють поблизу води або в місцях, де її легко добути. На близькість залягання підземних вод вказують рівні майданчики з рослинністю, облямовані піском, менша Узлова тости дерев, чагарників, а також зволожений пісок.

    Для знезараження води застосовують таблетки пантоціда з розрахунку на флягу одна таблетка. Якщо вода каламутна, опускають дві таблетки. Вода придатна для пиття через 40 - 50 хв.


    vprystupa@inko.lviv.ua
     
    ПВПДата: Понеділок, 20.06.2011, 10:59 | Повідомлення # 17
    800-1200
    Група: Керівник проекту
    Повідомлень: 856
    Репутація: 13
    Статус: Offline
    http://sprosimam.org.ua/a/vchimosya-plavati-1
    Вчимося плавати
    31.03.2011 - 18:32 - анонім
    Загальновідомо, що плавання чинить велику оздоровчу дію на увесь організм дитини і є потужним засобом гартування. Окрім цього, уміння плавати - життєво необхідна навичка. У сім'ї повинні уміти плавати усе, дитину можна починати учити плавати як до року, так і в 1-2 роки в домашній ванні. При правильному підході діти швидко звикають до води, охоче грають у ванні, а потім легко переходять до купання у відкритих водоймах. Але не страшно, якщо батьки з якихось причин не змогли навчити дитину плавати у віці до 3 років. Навчання плаванню можна починати і у віці 3-5 років, тим більше що в цьому віці малюк стає психологічно готовий до осмисленого навчання. Передусім, необхідно навчити дитину робити видих під водою і вдих над водою; потім навчити малюка занурюватися у воду, затримуючи дихання; потім пірнати і спливати. Після цієї дитини можна учити плавати спортивними способами (брас, кроль та ін.). Починати заняття плаванням слід при температурі води не нижче 18 0 С. Час перебування у воді поступово збільшується від 5-7 хвилин до 20-25 хвилин, а довжина проплываемых відрізків від 20-25 метрів до 75-100 метрів. Не можна допускати сильного переохолодження дитини. Перед початком плавання необхідно зробити комплекс загальнорозвиваючих вправ, за участю основних м'язових груп. До таких вправ відносяться: а) ходьба, біг з крутеневими рухами руками; б) нахили, повороти, присідання; в) згинання і розгинання рук в упорі; г) кругові рухи руками з поступовим збільшенням амплітуди; д) кругові обертання тулубом в плечових, колінних, тазостегнових і гомілковостопних суглобах; е) імітація рухів рук і ніг при плаванні способом «кроль». Навчання плаванню розпочинають з «ознайомлення з водою». Усі вправи починаються на дрібному місці і тільки у бік берега. Вибирається місце з рівним піщаним дном, без ям. Найбільша глибина місця навчання - по груди дитини. На перших заняттях у воді не можна затримуватися більше 10-15 хвилин (у відкритих водоймах). Послідовність навчання наступна: спочатку необхідно добитися правильного положення тіла при ковзанні на воді; потім починаємо вивчати рух ніг при плаванні кролем (на місці, з дошкою, в ковзанні); після закріплення навичок руху ніг переходимо до розучування гребка рукою; остаточна стадія полягає у виробленні і закріпленню навичок погодженого руху рук і ніг, з правильним диханням. У кожну з описаних вправ необхідно включати вправи що тренують дихання. Ігри з дітьми на воді є важливим елементом навчання і вдосконалення техніки плавання, а також роблять важливе оздоровче значення. Ось деякі з них: Переправа: пересування по воді за допомогою гребкових рухів рук. Хто вищий: стрибки з води, як можна вище, відштовхуючись від дна однією або двома ногами. Хто швидший: біг у воді на задану відстань. Хвилі на морі: енергійні рухи руками із зчепленими пальцями управо, вліво під самою поверхнею води. Сядь на дно: сісти на дно, занурившись з головою під воду. Поплавець: зробивши глибокий вдих, сісти на дно, а потім, групується, тобто обхопивши руками коліна, опустивши голову і притиснувши підборіддя, спливти на поверхню. Медуза: зробивши глибокий вдих, сісти на дно, а потім, випрямивши руки і ноги, спливти на поверхню. Водолази: дістати з дна з розплющеними очима який-небудь спеціально кинутий предмет. Стріла: підтримуючи дитину, що прийняла положення ковзання, під живіт і ноги батько штовхає «Стрілу» до берега. Торпеда: ковзання на грудях по воді з роботою ніг як при плаванні кролем.

    Перші кроки в плаванні дитина повинна робити разом з мамою або папою. Батько разом з дитиною опускається у ванну. Коли дитина звикла до занурення, мама тримає його у воді, старанно підтримуючи його. Можна тримати його на колінах, можна однією рукою підтримувати під головою, а інший - під спинкою. Найбільш зручна підтримка така: ліва рука знаходиться під потилицею дитини, а права рука обхоплює стегна або із зовнішнього боку, або між ніжок, або з вашого боку. Старайтеся, щоб дитина знаходилася в максимально горизонтальному положенні. Якщо ви почали заняття до трьох місяців, можете не боятися, що вода пошкодить вушка дитині. Наступним кроком є рухи по воді. Мати, підтримуючи дитину, робить проводки по ванні - вперед і назад, по усій довжині ванни. Дитина при цьому лежить на спині. Далі учимо дитину відштовхуватися. Тримаючи дитину під потилицю, підводять його ніжками до бічної стінки ванни, встановлюють його ступнями прямо на стінку ванни і злегка присувають до борту. Він відштовхується ногами. І наскільки сильно він відштовхується, настільки його відводять назад. Так до тих пір, поки дитина не відчує: наскільки сильно він відштовхнеться, настільки далеко він пропливе. Деяким дітям ця вправа подобається, іншим не дуже. Але з часом вони охоче і із задоволенням займаються цією вправою.

    http://budschool.at.ua/news/2009-07-27-110


    vprystupa@inko.lviv.ua
     
    Форум » Дитячий екологічний Рух України » Програма табору екологічного виховання » Техніка туризму (основи проведення екологічних таборів, походів, експедицій)
    Сторінка 1 з 11
    Пошук:

    Авторське право належить керівникам проекту та авторам матеріалів © 2016
    Сайт управляється системою uCoz