Кажуть: «Побачити Париж і померти», я ж цю фразу переводжу на дещо інший лад: «Хто не бачив карпатських річок, той власне нічого не бачив». Здавалося б, нічого особливого: звичайні водойми зі звичною будовою. Але серце бачить те, чого не бачать очі.

                  Карпати – серце природної чистоти, незайманості та первинності. Тільки тут можна відчути себе маленькою частинкою чогось безмежного, неосяжного. Дивлячись на всю цю красу, душа покидає тіло і летить кудись далеко, у безтурботний і романтичний світ мрій, надій, сподівань. Ці відчуття важко описати, їх не купити на ярмарку і не отримати в подарунок. Це щось більше ніж відпочинок. Це ейфорія душі, свято серця. А річки – невід’ємні частинки цього досконалого Божого творіння. Вони оживляють і надають краю ясності, природної чіткості. Це як пазл, якого не вистарчало. Як останній штрих ідеального витвору неземного мистецтва.

                 Серед вікових лісів тече собі нічим не примітна річечка. Так дивно…куди вона тече? Для чого? Яка її роль у цьому широкому світі? Я не знаю. І мабуть, не знає ніхто. Але стає страшно, коли хоч на мить уявляю, що її нема: не чути бурхливого водограю, не б’ються могучі води об каміння, не несеться в світи слава української землі.

                Річка – символ справжнього життя, насиченого, нестримного. Вода – невблаганна доля, яка змиває все на своєму шляху. І лише найсильніші можуть вистояти під її натиском. Вона дарує нам естетичне задоволення. Змушує задуматись про найелементарніше – про себе, свої вчинки, які залишились в минулому і мрії, які необхідно втілювати в життя. Адже, час – вода. Його не зупинити. І не залишається нічого, окрім плисти тією річкою, що називається життям, не задумуючись про колись і завтра. Бо «завтра» може не бути.

                 Черемош, Тиса, Ріка, Прут, Дністер, Біла Тиса - нетлінні скарби матінки природи, які ми повинні свято оберігати. Вони багато бачили, багато знають. Ми можемо набратись в них найголовнішого – жаги до життя, любові до рідної землі, наполегливості та впертості, що з гідністю долати всі життєві «пороги». Ті річки чарують своєю красою, захоплюють подих величністю та дарують душевний спокій ніжністю, недоторканістю. Вони доносять до нас те, що ми слухали, але не чули. Розповідають про істинні цінності життя – любов, розуміння, повагу, незламність. 

                Люди, які побували в Карпатах і бачили їх найпрекрасніше диво – просто щасливчики. Впевнена, що вони воліють повертатись туди знов і знов, щоб напитись незримої цілю моє енергії життя.

 

 

 

Виконала:учениця 9 класу, СЗШ № 7 Вербіцька Анастасія Миколаївна