За підтримки  ІВ

«Вісник Мрії»

РІЗНЕ - Форум
Меню сайту
Нові коментарі
Авторизация
Друзі сайту
Оновлення форуму
  • От этого нельзя отказаться. (1)
  • Релігії світу та екологічне виховання молоді (57)
  • Работа в интернете (0)
  • Еко-календар зі християнськими святами звязаними з природою (6)
  • Організація і проведення малотривалих таборів (6)
  • Цікаві місця мого регіону (13)
  • Россия против убийства малышей - детёнышей тюленей (бельков) (0)
  • Петиция в помощь для создания приютов для животных (0)
  • Конференції, зїзди, семінари (37)
  • Наві теми (17)
  • Хмара тегів
    Легіони Землі екоосвіта ЗРЗ здоровье ПИТАНИЕ сталий розвиток Мама-86 МАМА-86-Запорожье Вісник Мрії Республика Мечта Республіка Мрія електронні відходи Вестник Мечты ВМ-НФ Мама-86-Запоріжжя Живи органічно Запорожье Экомарафон Запоріжжя конкурс
    Пошук
    Статистика



    mail.ru

    Сегодня работали на сайте:

    Сейчас на сайте

    Вітаю Вас, Гость · RSS 05.12.2016, 06:26

    [ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
    Сторінка 1 з 212»
    Форум » Дитячий екологічний Рух України » Творча сторінка » РІЗНЕ (різноманітні літературні матеріали, що стосуються екології)
    РІЗНЕ
    ПВПДата: Понеділок, 09.11.2009, 07:47 | Повідомлення # 1
    800-1200
    Група: Керівник проекту
    Повідомлень: 856
    Репутація: 13
    Статус: Offline
    Свого часу прочитав книжку "Антологія рока" (можлива назва трішки інша, сьогодні вже не памятаю), оскільки книга була дана мені лише на кілька днів виписав собі речі які мене зацікавили з екологічної точки зору. Вчора віднайшов ці записи і вирішив поділитися з Вами, можливо колеги зможуть використати їх у своїй роботі

    Но я вижу все.
    Завяжи мне глаза!
    Ты хочешь, чтоб я видел то,
    Что видишь ты,
    Ты хочешь, чтоб я рисовал
    На асфальте, цветы.
    Но завтра цветы смоет гроза.
    Останется серый асфальт
    Завяжи мне глаза!

    Владимир Шахрин
    ********************
    Не стоит шуметь там, где мысли рождает Весна,
    Не стоит шуметь там, где травы растут из Земли,
    Не стоит шуметь, где Любовь ранит в сердце сама,
    Не стоит шуметь, где поля разноцветной хвои…

    Андрей Романов
    *********************
    Скорость конвейеров растет с каждым годом,
    Но наши запросы быстрей.
    Для кого-то время - лишь новая мода,
    Для нас – столкновенье идей

    Мы все перестроим!
    И скоро – я верю – земля превратиться в куб.
    Мамаша-природа смертельно пьянеет
    В дыму атлетических труб.

    Наши души не в силах сидеть на диете,
    Мы кормим их до тошноты,
    И верим, что в каждом человеке
    Наберем на глоток доброты.

    Юрий Шевчук
    ***************
    О чем поет ночная птица
    Одна в осенней тишине?
    О том, с чем скоро разлучиться
    И будет видеть лишь во сне

    Константин Никольский
    *******************
    Мы – выродки крыс, Мы пасынки птиц.
    И каждый на треть – патрон.
    Ну так сиди и смотри, как ядерный принц
    Несет свою плеть на трон

    Александр Башлачев
    ******************
    Волна простоты
    Вслед за грохотом пушек
    Придет волна тишины
    Мы наконец-то услышим друг друга
    Узнаем что есть я и ты
    Волна тишины

    Владимир Шахрин
    *********************
    Для мира сделаю я много добрых дел,
    Во веки вечные их не забудут люди,
    И если выйдет все, как я хотел,
    О, Милый Боже! – Мир прекрасным будет.

    Константин Никольский
    *******************
    Мы молчали, как цуцики, пока шла торговля всем,
    что только можно продать,
    Включая наших детей.
    И отравленный дождь падает в гниющий залив,
    А мы все еще смотрим в экран,
    Мы все еще ждем новостей.
    И наши отцы никогда не солгут нам,
    Они не умеют лгать,
    Как волк не умеет есть мяса,
    Как птицы не умеют летать.

    Борис Гребенщиков
    *************************
    Пушки метятся в цель
    Фанфары золотом жарят
    под ногами качается мель
    запах пожарищ
    Прямо в сердце мумии пушки
    пергамента рваный треск
    глиняные игрушки глаза колотый плеск

    Петр Мамонов
    ***************************
    Не сбежать из замкнутого круга,
    В одиночку бед не превозмочь,
    Обвиняя в слабости друг друга,
    Не питались мы друг другу чем-нибудь помочь

    Константин Никольский
    **************************
    Человеческое мясо сладко на вкус,
    Это знают Иуды блокадных зим.
    Что вам на завтрак? Опять Иисус?
    Ешьте, но знайте – мы вам не простим!

    Юрий Шевчук
    *************************
    Но с каждым днем времена меняются.
    Купола растеряли золото.
    Звонари по миру слоняются
    Колокола сбиты и расколоты
    Век жуем матюги с молитвами
    Век живем – хоть шары нам выколи
    Спим да пьем сутками и литрами
    Не поем. Петь уже отвыкли

    Александр Башлачев
    *************************
    Дети уходят, и никаких революций,
    просто уходят, они не хотят вам мешать
    Спите спокойно, они никогда не вернутся,
    только прошлое в наших руках,
    Ну, а завтрашний день вам у них не отнять

    Михаил Борзыкин
    ***************************
    Я видел генералов, Они пьют и едят нашу смерть
    Их дети сходят с ума. От того, что им нечего больше хотеть
    А земля лежит в ржавчине, Церкви смешали с золой
    И если мы хотим, чтобы было куда вернутся,
    Время вернутся домой …
    Этот поезд в огне, И нам не на что больше ждать
    Этот поезд в огне, И нам некуда больше бежать.
    Эта земля была нашей, Пока мы не увязли в борьбе
    Она умрет, если будет ничьей. Пора вернуть эту землю себе
    А кругом горят факелы, Это сбор всех погибших частей.
    И люди стрелявшие в наших отцов,
    Строят планы на наших детей
    Нас рожали под звуки маршей. Нас пугали тюрьмой.
    Но хватит ползать на брюхе –
    Мы уже возвратились домой

    Борис Гребенщиков
    *************************
    И со многих ртов уже снят засов,
    И теперь многословию нет предела,
    Слишком много красивых и славных слов –
    Не пора ли наконец заняться делом?

    Андрей Макаревич
    ****************************
    Мусорный ветер, дым из трубы,
    Плач природы, смех сатаны,
    А все от того, что мы
    Любили ловить ветра и разбрасывать камни.
    Песочный город, построенный мной,
    Давным-давно смыт волной,
    Мой взгляд похож на твой,
    В нем нет ничего кроме снов и забытого счастья.
    Дым на небе, дым на земле,
    Вместо людей машины,
    Мертвые рыбы в иссохшей реке,
    Зловонный зной пустыни.
    Моя смерть разрубит цепи сна,
    Когда мы будем вместе

    Армен Григорян
    ***********************
    Природу надо беречь
    Только кактус умеет расти избегая дальнейших встреч

    Петр Мамонов
    **********************
    Попытайся стать травоядным
    Соблюдая общественный порядок
    Освобождаясь от каждодневной злости
    Разуваясь и приходя в гости

    Василий Шумов
    *************************
    Холодный апрель. Горячие сны.
    И вирусы новых нот в крови
    И каждая цель ближайшей войны
    Смеется и ждет любви

    Александр Башлачев
    ************************
    Свернул к нам один – для путей небывалых добить нас,
    Обвал получил, а дорога – большого крюка!
    Бездвижность свою с немотой мы зовем «самобытность»,
    Но небо, земля и природа нас терпят – пока…

    Алексей Дидуров
    *************************
    Костлявые дети пустыни
    Стучатся в двери и просят объедков
    Страна вымирает как древний ящер
    С новым вирусом в клетках

    Илья Кормильцев
    ***************************
    Гранит, узлом затянутый на шее,
    Свинец, легко буравящий виски
    Пролетов лестничных погибельные галереи,
    Колес трамвайных тело рвущие тиски….


    vprystupa@inko.lviv.ua
     
    ecorezervДата: Середа, 11.11.2009, 20:13 | Повідомлення # 2
    Admin
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 114
    Репутація: 0
    Статус: Offline
    Очень хорошая тема. Владимир, а может есть возможность привлечь Ваших юных легионеров к участие в этом проекте? Пусть бы они тоже размещали здесь материалы.
     
    ПВПДата: Четвер, 12.11.2009, 10:02 | Повідомлення # 3
    800-1200
    Група: Керівник проекту
    Повідомлень: 856
    Репутація: 13
    Статус: Offline
    Власне я і розміщаю матеріали наших, як ви назвали "легіонерів". Просто матеріали всіх конкурсів знаходяться в мене, інтернет в мене, я зареєстрований як керівник проекту. Тому враховуючи все вище навеждене я і розміщаю ці матеріали. Але Ваша пропозиція залишається в силі. Після карантину спробую це запропонувати одному із наших осередків, який знаходиться в школі яка має інтернет.

    vprystupa@inko.lviv.ua
     
    ПВПДата: П`ятниця, 13.11.2009, 14:05 | Повідомлення # 4
    800-1200
    Група: Керівник проекту
    Повідомлень: 856
    Репутація: 13
    Статус: Offline
    Хочу проговорити відразу цю тему. Якщо школа (мається на увазі наш шкільний осередок) забажає відвідувати цей сайт і залишати там свої матеріали. Як це здійснити і на яких права вони будуть (учасник, гість і т.д). Повідомте про це і я спробую (після карантину) налагодити пряме спілкування діти - діти

    vprystupa@inko.lviv.ua
     
    ПВПДата: Неділя, 15.11.2009, 12:23 | Повідомлення # 5
    800-1200
    Група: Керівник проекту
    Повідомлень: 856
    Репутація: 13
    Статус: Offline
    Час від часу проглядаю свої "старі" записи. Оскільки компютера не було все записував у блокнот. Сьогодні знову віднайшов цікаві, як на наших погляд, вислови. Можливо вони трішки не звичні, ми звикли до афоризмів і висловів які закликають нас любити та берегти природу. Але як кажуть потрібно деколи і посміятися над собою. Можна прививати любов до природи і через зворонтій шлях, через жарт над тією ситуацією яка склалася.
    ОТОЖ....

    Бережіть тварин - не забивайте козла.

    Зайці - веселий народ: радіють, коли вчасно дременуть від небезпеки

    Як багато розвелося видів тварин, що зникають

    Людина шукає, де краще, а риба - де немає людини.

    Люди тримають птахів у залізних клітках, щоб заспокоїти нервові клітини.

    Якщо людину позбавити спілкування з природою, чи не прокинеться в ній звір

    Прогрес: тому пляшки роблять зелені, щоб їх не було видно в лісі

    Тільки ріка забуття застрахована від забруднення

    Не намагайтесь робити природі модну зачіску: вона може остаточно полисіти

    Природа не знає вихідних, зате як їх відчуває

    Бджолине життя - далеко не мед

    Значить комусь вигідно, аби риби мовчали

    Деяких тварин занесли у Червону книгу ногами вперед

    З одного зайця мисливці нерідко готові сім шкур здерти

    Полювання на зайців завжди викликає собаче захоплення

    Навіть у світі тварин слід вести себе по-людськи

    Вовк - санітар лісу. Але чи не забагато в нього санітарних днів

    Природа - це книга з якою вже вирвали чимало сторінок.

    Чи не занадто роздуті штати у "санітарів" лісу

    Вічнозелений - це ще не значить вічноживий

    Якщо за деревами лісу не видно, значить, його вже вирубали

    Бережіть природу - джерело сировини для великої хімії

    Бережіть фауну - не стріляйте з гармат по горобцях

    Скількох журавлів в небі врятувала синиця в жмені

    Стільки чоловік забивають козла, що час записати його до Червоної книги

    Морські свинки в лабораторії: "А чи наважились вони проробляти це з білими ведмедями"


    vprystupa@inko.lviv.ua
     
    ПВПДата: Вівторок, 17.11.2009, 11:05 | Повідомлення # 6
    800-1200
    Група: Керівник проекту
    Повідомлень: 856
    Репутація: 13
    Статус: Offline
    Можливо в пригоді стануть і крилаті фрази ВЕЛИКИХ

    My WebPage

    Нам відмовлено в довгому житті; залишимо праці, які доведуть, що ми жили!
    Плініп Старший

    Як тільки служіння суспільству перестає бути головною справою громадян і вони надають перевагу служити йому своїми гаманцями, а не особисто, — держава вже близька до зруйнування.
    Ж.-Ж. Руссо

    Люди — господарі своєї долі.
    В. Шекспір

    Нещасна та країна, яка потребує героїв.
    Б. Брехт

    Націоналізм — дитяча хвороба, кір людства.
    А. Ейнштейн

    Чи можна любити людство і не любити одну людину?
    Я. Отченашек

    Людина є таїна. її треба розгадати, і якщо будеш її розгадувати все життя, не кажи, що згаяв час; я займаюся цією таїною, бо ж хочу бути людиною.
    Ф. Достоєвський

    Людині потрібні не три аршини землі, не садиба, а вся земна куля, вся природа, де на просторі вона могла б проявити всі свої властивості свого вільного духу.
    А. Чехов

    Держава — це піч, яка палає на одних дровах — на людських!
    Ч. Айтматов

    Людина як роман: до останньої сторінки не знаєш, чим закінчиться. Інакше не варто було б і читати.
    Є. Зам'ятій

    Людина виховується для свободи.
    Гегель

    Рівність — це єдина і міцна основа для суспільного устрою, для порядку, законності, добрих звичаїв і відбору на високі посади людей, які справді для них придатні.
    Б. Шоу

    Те, чого сьогодні навчається в класі одне покоління, стане нормою життя наступного.
    А. Лінкольн

    Ті держави здатні стати великими, у яких великі малі люди.
    О. Довженко

    Світ не зігрієш, світ не одягнеш, світ не нагодуєш, але не відпускай голодною дитину.
    Народна мудрість

    Ставлення до дітей — міра духовної гідності людини.
    Я. Бриль

    Держава створюється задля того, щоб жити щасливо.
    Арістотель

    Давайте менше говорити про обов'язки дітей, а більше про їхні права.
    Ж.-Ж. Руссо

    Гідність держави зрештою залежить від гідності особистостей, які її створюють.
    Дж. Міль

    Рабство знищує людину ще до того, як вона починає любити свої кайдани.
    Л. Вовенарг

    Немає людини, яка б не любила свободу; але справедлива людина вимагає її для всіх, а несправедлива — лише для себе.
    Л. Берне

    Я не згоден з тим, що ви говорите, проте буду до останньої краплини крові захищати ваше право висловлювати свою думку.
    Вольтер

    Закони створені для того, щоб сильний не був всемогутнім.
    Латинське прислів’я

    Вищим моральним законом для людини є любов до людства.
    Р. Фергюссон

    В сяйві недосяжного зеніту Суть твоєї вищої краси, Музико довколишнього світу, Вічності й Хвилини голоси!
    І. Муратов

    Історія проситься в сни нащадків.
    Л. Костенко

    Кожна епоха породжує свого героя.
    Корейське прислів’я

    Кожна людина смертна, та людство в цілому безсмертне.
    Апулей

    Людство не може зупинитися. Воно взяло надто великий розгін, рух для нього — це найвищий закон життя.
    П. Загребельний

    Од звичайного погляду скрите відкривається лиш дивакам. Прочитай золоті манускрипти, подивися у вічі вікам.
    Л. Костенко

    Світ наш — тільки школа, де ми вчимося пізнавати.
    М. Монтень

    Світло й тьма, тління і вічність, віра і безчестя складають світ цей і потрібні одне для одного.
    Г. Сковорода

    <...> якщо не знати минулого, неможливо зрозуміти істинний сенс сучасного й мету майбутнього.
    Максим Горький

    В озонову дірку подивився янгол:
    — Господи, скажи їм, щоб вони схаменулись!
    Л. Костенко

    Духовний Чорнобиль давно вже почався, а ми іще тільки його боїмось.
    Л. Костенко

    Люби природу не як символ
    Душі своєї, Люби природу не для себе,
    Люби для неї.
    М. Рильський

    О скільки у природи немудро-мудрих літер! О скільки у людини невміння прочитать...
    П. Тичина

    Лише природа робить велике даром.
    О. Герцен

    Покоління відходить, й покоління приходить, а земля віковічно стоїть!
    Старий Завіт (Екл. 1.4)

    Природа — вічний зразок мистецтва, а найвизначніший та найблагородніший предмет у природі — людина.
    В. Бєлінський

    Природа не терпить пустоти.
    Латинське прислів’я

    Природа не храм, а майстерня, і людина в ній працівник.
    І. Тургенев

    Скільки років землі — і мільярд, і мільйон, а яка вона й досі ще гарна!
    Л. Костенко

    Чого хвилюються народи
    І люди замишляють зло?
    Хто їм сказав: «Вінець природи»?
    Хіба для них її чоло?
    Л. Костенко


    vprystupa@inko.lviv.ua
     
    ecorezervДата: Вівторок, 17.11.2009, 11:59 | Повідомлення # 7
    Admin
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 114
    Репутація: 0
    Статус: Offline
    Язык правды прост.
    Сенека

    Истинно полезное, истинно доброе и потому истинно великое всегда просто.
    Истинное величие человеческой жизни почти всегда совершенно невидимо. Очень может быть, что перед нами молчаливо и тайно совершается величайший подвиг, великодушнейшая жертва, зарождается великодушнейший замысел, а мы и не подозреваем этого. Я верю, что такое величие очень обыкновенно среди многих людей, имён которых мы не слышим и не знаем. Я уверен, что среди так называемого простого народа чаще встречаются мужественно перенесённые страдания, чаще встречается неприкрашенная правда, твёрдая вера и то истинное великодушие, которое отдаёт то, что необходимо дающему, и, главное, чаще, чем между богатыми, встречается верное понимание смысла жизни и смерти.
    Чаннинг

    Для того чтобы прокормиться, одеться и иметь жилище, нужно очень немного; остальное же приобретается для того, чтобы приспособиться к чужим вкусам или чтобы затмить других.
    Восточная мудрость.

    Если хочешь найти пример для подражания, то ищи его среди простых, смиренных людей. Только там истинное, не только не выставляющееся, но не сознающее себя величие.
    Л.Н.Толстой

    Часто самые простые, неучёные и необразованные люди вполне ясно, сознательно и легко воспринимают истинное, разумное учение жизни, тогда как часто самые учёные люди именно этой своей учёностью лишены возможности воспринять то, что одно нужно им и всякому человеку.
    Л.Н.Толстой

    Самоотречение
    Величайшее благо, которое только может знать человек, состояние полнейшей свободы и счастья, есть состояние самоотвержения и любви. Разум открывает человеку единственно возможный путь к этому благу, и чувство устремляет человека по этому пути.
    Л.Н.Толстой.

    Самоотречение не есть отречение от себя, а только отречение от своего животного.

    Каждый человек содержит в себе сознание жизни всего человечества. Оно лежит глубоко в душе человека, но оно есть. И рано или поздно человек должен прийти к сознанию этой более обширной жизни.
    Отречение от своих эгоистических целей, которое совершается в нём, тотчас же вознаграждается более сильной жизнью, в которую он вступает.
    Только отрекаясь от своей исключительной личности, человек делается настоящей живой личностью и, признавая своею жизнь других, сознаёт в себе жизнь, не имеющую ни пределов, ни конца.
    Карпентер

    Человек, который думает только о себе и ищет во всём своей выгоды, не может быть счастлив. Хочешь жить для себя, живи для других.
    Сенека.

    Жизнь истинная начинается только тогда, когда начинается самоотречение.
    Карлейль

    Когда потухает свет в твоём сердце, то мрак скрывает от тебя путь твой. Остерегайся этого ужасного мрака. Никакой свет твоего разума не может уничтожить мрак, исходящий из твоего сердца до тех пор, пока не будут изгнаны из него все себялюбивые мысли.
    Браминская мудрость.
    Стремление к личному благу есть только продолжение в нас животности; человеческая жизнь начинается только с отречением от него.
    Амиель

    Многим кажется, что если исключить из жизни личность и любовь к ней, то ничего не останется. Им кажется, что без личности нет жизни. Но это только кажется людям, которые не испытывали радости самоотвержения. Откинь от жизни личность, отрекись от неё, и только тогда ухзнаешь лучшее благо жизни – любовь.
    Л.Н.Толстой

    Мы неразрывно соединены духовной связью не только со всеми людьми, но и со всеми живыми существами.
    Л.Н.Толстой.

    Все люди – одного происхождения, подлежат одному закону и все предназначены к одной цели.
    И потому у нас должна быть одна вера, одна цель поступков, одно знамя, под которым мы все должны сражаться.
    Иосиф Мадзини.

    Мы должны всегда стараться отыскивать не то, что нас отделяет от других людей, а то, что у нас с ними общего.
    Джон Рёскин.

    Кто-то сказал мне однажды, что в каждом человеке таится нечто очень хорошее и человеколюбивое, а также очень дурное и недоброжелательное; и смотря по тому, как он расположен, проявляется то одно, то другое. Это совершенно верно!
    Вид чужих страданий вызывает не только в разных людях,но и в одном человеке один раз безграничное сострадание, а другой раз некоторое удовлетворение, которое может усилиться до самого жестокого злорадства.
    Я и сам на себе замечаю, что на все существа я смотрю иногда с задушевным состраданием, иногда с величайшим равнодушием, а подчас с ненавистью и даже злорадством.
    Всё это служит явным указанием на то, что у нас есть два различных и даже прямо противоположных способа познания: один – по принципу обособленности, разобщённости, отчуждённости, когда все существа кажутся нам совершенно чуждыми, когда они – решительно не я: мы не можем тогда к ним чувствовать ничего, кроме равнодушия, зависти, ненависти, злорадства.
    И другой способ познания, который мне хотелось бы назвать познанием по сознанию нашего единства со всеми. При этом способе познания все существа кажутся нам тождественными с нашим Я, и потому вид их вызывает в нас сострадание и любовь.
    Один тип разделяет нас друг от друга непроницаемой стеной, другой убирает стену, и мы сливаемся в одно. Один способ научает нас чувствовать относительно каждого существа, что оно – я, а другой, что оно – не я.
    Шопенгауэр

    Чем уединеннее человек, тем слышнее ему всегда зовущий его голос Мечты.

    Молчание!
    Молчи, скрывайся и таи
    И чувства и мечты свои!
    Пускай в душевной глубине
    И всходят и зайдут они,
    Как звёзды ясные в ночи:
    Любуйся ими и молчи!
    Как сердцу высказать себя?
    Другому как понять тебя?
    Поймёт ли он, чем ты живёшь?
    Мысль изречённая есть ложь.
    Взрывая, возмутишь ключи:
    Питайся ими и молчи!
    Лишь жить в самом себе умей:
    Есть целый мир в душе твоей
    Таинственно-волшебных дум;
    Их заглушит наружный шум,
    Дневные ослепят лучи:
    Внимай их пенью и молчи.
    Тютчев

    Хорошо тому человеку, который нужен другим, но которому не нужно товарища.

    Человек порочный всегда связан с людьми в жизни, но чувствует себя тем более одиноким в своём сознании, чем более он порочен. Человек же добрый и разумный, напротив, чувствует себя часто одиноким среди людей, но зато сознаёт своё неперестающее единение с человечеством, когда он один.
    В важных вопросах жизни мы всегда одни, и наша настоящая история никогда не может быть понята другими. Лучшая часть той драмы, которая происходит в нашей душе, есть монолог или, скорее, задушевное рассуждение между нашей совестью и нами.
    Амиель

     
    ecorezervДата: Вівторок, 17.11.2009, 12:19 | Повідомлення # 8
    Admin
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 114
    Репутація: 0
    Статус: Offline
    Стоит человеку сказать себе про дурное дело, что хотя я и знаю, что это дело дурно, нельзя не делать его, - стоит человеку сказать себе это, и он будет делать самые ужасные дела и не только думать, что дела эти можно делать, но будет ещё и гордиться ими. Одно из таких ужасных дел – война.
    Л.Н. Толстой

    Вооружённый мир и война если и будут когда-либо уничтожены, то никак не царями, не сильными мира. Война слишком выгодна для них. Война прекратится только тогда, когда те, кто больше всего страдают от войны, поймут, что их судьба в их же руках, и для своего освобождения от бедствий войны употребят самое простое и естественное средство: перестанут повиноваться тем, кто вовлекает их в войну, делает их солдатами
    По Хардюэну

    Неправда, чтобы война против чужеземца была священна; неправда, чтобы земля алкала крови. Земля просит у неба воды своих рек и чистой росы его облаков, а не крови. Война проклята Богом и даже теми людьми, которые в ней участвуют.
    Альфред де Виньи

    Ни на каком из поступков людей не видна с такой ясностью сила внушения, подчинения не разуму, а преданию, как на войне. Люди, миллионы людей делают с восторгом, с гордостью дело, признаваемое ими всеми глупым, гадким, вредным, опасным, разорительным, мучительным, злодейским и ни на что не нужным, знают и повторяют все доводы против этого дела – и продолжают делать его.

    Поводы, выставляемые правительством к войнам и содержанию войск, всегда ширмы, за которыми скрываются совсем другие побуждения.

    Медведей убивают тем, что над корытом мёда вешают на верёвке тяжёлую колоду. Медведь отталкивает колоду, чтобы есть мёд. Колода возвращается и ударяет его, медведь сердится и сильнее бьёт её. И это продолжается до тех пор, пока колода не убивает медведя. Неужели люди не могут быть разумнее медведей?

    Может ли быть что-нибудь нелепее того, что человек имеет право убить меня, потому что он живёт на той стороне реки и что его государь в ссоре с моим, хотя я и не ссорился с ним?
    Паскаль

    Добрая жизнь даётся только тому, кто не переставая старается о ней. Для того чтобы добиться доброй жизни, надо не брезгать никаким добрым делом. Нужно не менее силы для маленьких добрых дел, чем для самого большого и громкого хорошего дела.
    Л.Н.Толстой

    Животным Бог дал всё, что им нужно. Но человеку он не дал этого, человек сам должен добыть всё, что ему необходимо. Высшая мудрость человека не родилась вместе с ним, он должен трудиться, чтобы достичь её, и чем более его труды, тем более награда. Он не может приблизиться к совершенной мудрости, если он не сделает великого усилия.
    Таблички бабидов

    Чтобы не пролить полный сосуд, нужно внимательно держать его прямо.
    Чтобы лезвие было остро, нужно постоянно точить его. Тоже и с твоей душой, если ты ищешь истинного блага.
    Лао-Тсе

    Доброе дело совершается всегда с усилием, но когда усилие повторено несколько раз, - то же дело становится привычкой.

    Если и есть великое и доброе для вас, оно не явится к вам по первому или второму зову, не явится к вам легко, без труда и усилия.
    Эмерсон

    То, что неясно, следует выяснить. То, что трудно делать, делайте с великой настойчивостью.
    Конфуций

    Просите, и дано будет вам; ищите, и найдёте; стучите, и отворят вам. Ибо всякий просящий получает, и ищущий находит, и стучащему отворят.
    Мф. Гл. 7, ст. 7-8

     
    ПВПДата: Середа, 18.11.2009, 13:37 | Повідомлення # 9
    800-1200
    Група: Керівник проекту
    Повідомлень: 856
    Репутація: 13
    Статус: Offline
    Прочитав запропоновані вами вислови і пригадав один із стовпчиків свого вірша. Мабуть це буде в тему.

    І ми не знаєм далі, що робити
    Й у сумнівах крокуєм по коліна
    Забувши істину таку просту
    Що совість в нас одна, одна єдина!

    Дуже добре що хтось придумав вислів "екологія душі", здається що це нерозривно повязано з охоронною довкілля.
    Для подальшого обговорення цієї теми пропоную перейти на форум "Релігії світу....."


    vprystupa@inko.lviv.ua
     
    ecorezervДата: Середа, 18.11.2009, 13:50 | Повідомлення # 10
    Admin
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 114
    Репутація: 0
    Статус: Offline
    "Экология души - наши мысли и поступки" - это авторский проект "Республики Мечта" 2007 года. Собственно говоря, сама организация создавалась на этой идеологической платформе. Нам приятно, что понятие "Экология души" получает столь стремительное распространение. Как тут не скажешь "спасибо" Интернету.
     
    ПВПДата: Субота, 21.11.2009, 12:23 | Повідомлення # 11
    800-1200
    Група: Керівник проекту
    Повідомлень: 856
    Репутація: 13
    Статус: Offline
    Людина всюди на Землі і господар і слуга природи
    Йоганн Гердер

    Рибі - вода, птиці - повітря, звіру - ліс, степу - гори. А людині потрібна Батьківщина і охороняти тприроду значить охороняти Батьківщину
    М. Пришвін

    Люби природу не як символ душі своєї, люби природу не для себе, люби для неї.
    М. Рильський

    Птахам дані крила, рибам плавці, а людям, які живуть у Природі - вивчення і пізнання Природи, ось їхні крила.
    Хосе Марті

    Любімо, шануймо, бережімо природу, вічне джерело нашого життя і нашої творчості! Вона нам стократ більше віддасть, ніж ми можемо їй дати!
    М.Рильський

    Найбільш актуальна сучасна проблема в галузі охорони природи - це захист нашого виду від нас самих.
    Ж. Дорзт

    Якщо ми хочемо досягти якоїсь згоди з природою то нам в більшості випадків доведеться приймати її умови
    Р. Ріклефс

    Природа вічний взірець мистецтва
    Леся Країнка


    vprystupa@inko.lviv.ua
     
    ПВПДата: Вівторок, 24.11.2009, 11:48 | Повідомлення # 12
    800-1200
    Група: Керівник проекту
    Повідомлень: 856
    Репутація: 13
    Статус: Offline
    Під час проведення еко таборів ми проводимо різноманітні конкурси та вікторини. Ось деякі матеріали з них

    «ВЕСНА»

    Прийшла і в нашу близько миколаївську Липівку весна. Лагідно пригріло радіоактивне сонечко. Бруньки на деревах набухли стрептококами. Весело попливли по небу сіро-буро-малинові хмаринки. Це почалися весняні викиди очисних споруд головного виробництва по виробництву відходів виробництва.
    Після розставання льоду в озері піднялася важка вода.
    Ох! З теплих країв повернулися на Батьківщину помирати птахи. Тут зозуля сама задала собі питання скільки їй лишилося жити, але не встигла кукукнути як випала з гнізда, набравши повні груди свіжого лісного чадного газу. Орел піднявся в небо, але попав в повітряну яму. Соловейко завів свою лебедину пісню і впав слідом за зозулею.
    Від цього весняного гомону закоханий кріт спробував глибше заритись в землю, але наштовхнувся на кабель високої напруги. В магазині на прилавках з’явились свіжі нітрати.
    Почувся далекий відгомін грому – десь вибухнула комсомольська ударна будова.
    А в озерній воді в промінні весняного сонця весело заграли кишкові палички, і бурхливо понеслись в озеро струмки сільської каналізації стрімко нагріваючи озеро до так чеканного купального сезону.

    ЛІТНІЙ ТАБІР: Написати нову казку використовуючи стару плюс слова зі сфери екології (наприклад: радіація, екологія, забруднення, кислотний дощ і т.д.)
    ЗРАЗОК
    Жили дід та баба біля синього, синього моря. Захотілось бабі рибки. Пішла вона в комерційний магазин до Баби Яги. Побачивши ті ціни і ту отруєну рибу їй зробилося погано. Пішла вона додому і сказала до діда: «Зроби собі сітку і піди у море та налови свіжої рибки». Дід категорично відмовився, сказавши: «Не хочу бути браконьєром». Та баба не будь вона баба, настояла на своєму. І дід, під прикриттям ночі, вирушив у море ловити рибку. Закинув він сітку перший раз тай не зловив нічого. Закинув другий та знову марно. А річ була в тім, що вночі дід не побачив, що море вже не синє, що воно отруєне. І рибки ніякої тут вже давно немає. Та дід не знаючи цього закидає сітку в третій раз. І сталось чудо, він спіймав золоту рибку. Ну рибку не рибку, а такого собі маленького золотого пічкура, золото якого потемніло від сірководню, що був у морі. Привіз він цю рибку до баби. Рибка побачивши ворожі настрої баби промовила: «Відпусти мене бабо, а я виконаю твоє бажання». Баба дала згоду і забажала парове опалення, яке б працювало на бензині. Тому, що те що працювало на вугіллі вже бабу не задовольняло. Рибка виконала бажання баби, попередивши, що це погіршить екологічну ситуацію. Але в зв’язку з поганим ставленням до природи, бабка все одно відправляє рибку на сковорідку. Та сталося те, про що попереджала рибка. Екологічна ситуація погіршилась. Великі порції чадного газу, погано вплинули на бабу. Вчадівши баба забажало золотого дельфіна. І от дід знову вирушає в море, яке від викидів парового опалення стало жовте. Довго блукаючи морем він все ж таки зловив дельфіна, позолота якого вже поблякла. І баба знову загадує бажання. А на цей раз воно непомірно зросло. Баба забажала атомне опалення, а для діда атомне китобійне судно. Так, як вона носила думку зловити золотого кита. І знову все повторилось дельфін пішов на рибні котлети, а дід відправився за золоти китом. Море в цей час вже стало червоним. Прорвавши кордони човнів ГРІНПІС, що блокували китобійне судно. Дід все ж таки спіймав золотого кита. На якому позолоти вже і не лишилось. Доставив дід кита бабі. А кит побачивши і оцінивши всю екологічну ситуацію почав агітувати бабу, щоб вона зупинила реактор, бо це може призвести до екологічної катастрофи. Баба не захотівши слухати кита знищила його. Та слова кита виявилися пророчими. Китобійне судно вибухнуло знищивши море, а реактор вибухнув знищивши землю і повітря. Всюди була тільки пустеля. Прокинулась баба і побачила стару хату і старого діда біля себе і зрозуміла, що це був сон. І після цього вона пішла в «Легіони Землі», започаткувала школу екологів, і почала вести антиядерну боротьбу.
    На цьому і казці кінець, а хто слухав молодець.


    vprystupa@inko.lviv.ua
     
    ПВПДата: Неділя, 20.12.2009, 11:34 | Повідомлення # 13
    800-1200
    Група: Керівник проекту
    Повідомлень: 856
    Репутація: 13
    Статус: Offline
    Наталія Кріль

    Між пеклом хмар і вогняних дощів
    Ще є кусочок зоряного неба!
    І Янголу туди донести треба
    Тоненький смолоскип людських життів!

    Він полетить - і втішить небеса
    Іще одна малесенька хмаринка!:
    Народиться у Матері - Дитинка,
    Як зірочка маленька і ясна

    А згасне пломінь - хай поможе Бог
    Усім батькам знести єдину муку,
    Коли впаде на повивальну руку
    Убита ненародженою плоть!

    ******************

    Ось і дочекались злого плоду
    Блудослів'я, кривди і оман
    Геростати власного народу
    Підпалили наш вселенський храм

    Все горить, усе покрите чадом,
    Смертоносним чадом на віки!
    Вирвався на волю грізний атом
    З людської безсилої руки!

    В це багаття, в полум'я жеруще!
    В пельку ненаситного вогню
    Кидали людей немов солому
    Безборонну, тиху і німу!

    Боже наш! Чи це остання кара?
    Чи Вкраїні ще перетривать?
    Чи руїни атомних пожарищ
    Що жили ми світу сповістять!

    Боже наш! Я не за себе прошу
    Над порогом в бездни небуття:
    Збережи, владико, з України
    Хоч би паростиночку життя!

    Коли вісники смерті прилетіли, крилаті,
    Діти кинули матір у нетопленій хаті.
    Мати сльози не лляла: встала, хмизу зібрала,
    та на хліб замісила і в печі розтопила.
    Хліб пекла - випікала і таке промовляла:
    "Нерозумні, по світу поблукаєте, діти,
    І вернетесь до хати мамин хліб куштувати!"
    Діти хліба боялись
    Діти в дім не вертались:
    Там у атомних шатах
    Смерть гуляла по хатах!
    Опустіла хатина,
    Тільки біла хлібина
    Ще чекає на доньку,
    Ще чекає на сина!
    *************************
    І ти, Львове старий, і ти
    В білому цвіті каштанів
    Попелом смерті посипаний…
    Душі прийдешніх твоїх поколінь
    Летять над тобою у вічність…
    Що ж мовчиш ти громаддям університетів своїх
    Твоїх, білизною своїх лабораторій,
    гонором учених?...
    Чому зайцем петляє страх
    між високих мурів твоїх?
    Чому правда не ричить левчуком
    Не зводиться левом?...
    Сплять твої леви, сплять міцно…
    у глибокому сні не здригнеться їм мускул, не нашорошиться вухо,
    ловлячи звук незнайомий падання мертвого попелу…
    Бачиш: он Жінка іде по камінні твоїм - Жінка Дитину чекає…
    Знає вона про біду смертоносного попелу,
    але вірить брехливим вельможам твоїм - тому так безпечна хода її!
    Прийде пора - і прокинуться леви від крику її
    І умліють дерева від розпачу!...
    Мертвим душею не суджено, Львове
    воскреснути…
    ********************
    Метелик сів на голубу лелітку.
    Колодязь нас манив: "Промов, промов…"
    Хтось промовляв: "Це було влітку, влітку!"
    І це повторювалось знов і знов.

    Цвіркун у мріях виміряв собі весну.
    Весна прийшла і загорівся ранок.
    Серпанок спав на весняну красу.
    І був це не серпанок, а світанок!
    Наказ матері
    - Будь розумний, сину, -
    Каже рідна ненька
    І люби Вкраїну,
    Як Тарас Шевченко.

    Бережи природу,
    Квітку і рослину:
    Це - краса народу
    І багатство, сину.

    Дорожи дитино,
    Честю свого роду:
    Ти ж - мала краплина
    Рідного народу.

    ***************************

    Як вечір розгубить свої думки
    А Місяць загубить сни
    Розквітнуть сині весняні квітки -
    Вісник сонця і весни.

    І заспіває кожна пелюстка:
    "Весна прилетіла! Радійте весні!"
    Весна прилетіла наче зоряна хустка
    Що обгортає місто вночі.

    *******************

    Непевність
    Упала тінь на золоті ворота
    Із-за деснянських спалених лугів
    Поблякла в хмарах щира позолота
    Замовк кобзарський волелюбний спів

    Страшні чутки повзуть із Чорнобиля
    Конають в селах діточки малі
    Вмирають птиці, в'яне цвіт і зілля
    І біла смерть все косить по землі

    Сидять сумні, похнюпившись кияни
    Що завтра буде, певності нема
    Чи з хмар мрійливих чисте сонце встане
    Чи скоро всіх поглине сіра мла

    Губителі землі
    Були зелені в нас луги
    Цвіли поля і береги
    І поверталися лелеки
    З країв далеких

    З'явились маліовандали
    Ставки, болота розорали
    Спустили води в дренажі
    Й спочили мирно на межі

    Горить трава, дерева голі
    Лелеки, мов рахіти кволі
    Нема ставків, криниць, немає
    Край, мов пустеля, висихає

    О Боже праведний, єдиний
    Не дай пропасти Україні
    Скарай сих недругів дібров
    Щоб в них засохла в жилах кров

    Анатолій Костецький
    Метелика ловити я не хочу:
    Він - квітка неба, хай живе собі!
    Хай крильцями барвистими тріпоче,
    Щоб радісно було мені й тобі.

    І квітку лісову не стану рвати,
    Її до дому я не понесу.
    Бо в дома їй джмеля не погойдати
    І не попити ранкову росу!

    І ні стеблинку, гілку чи травинку
    Я не ображу - це страшенний гріх!
    Бо в кожній з них живе тремка живинка,
    Що світиться довірою до всіх.

    Василь Симоненко

    Крик ХХ віку
    У небі тішились хмари,
    У небі сонце пливло,
    Під небом кривавіли чвари
    І лютувало зло

    Земля, вагітна скорботою
    (Горе їй груди тне),
    Над кривдою і підлотою
    Народила в муках мене.

    Народила, немов надію,
    Колисала ночі без сну:
    - Може, від тебе помолодію,
    Може, побачу весну…

    - Може, твій струм і атом
    Вгамують нестерпний біль, -
    Голосила над віком Двадцятим
    Найгеніальніша з породіль.

    Голосила велика мати,
    Благала, кричала, мені
    Щоб став я жорстоким катом
    Недоумства, підлоти, брехні.

    І стою у злобі по коліна
    З серцем, повним ганьби й проклять,
    Божевільні, каліки й руїни
    У зіницях моїх миготять.

    Що залишу майбутньому дневі?
    Чим ділитись буду з ним?
    Вибухають бомби водневі
    На обпеченім лобі моїм!

    А люди забавляються, мов діти,
    Катам складають гімни холуї,
    І генерали мріють посадити
    На всій планеті атомні гаї.

    Ридаю і кричу, гилю себе у груди,
    Волосся патраю з сивої голови:
    Що можу я, коли дрімають люди?!
    Що можу я, коли заснули ви?!

    Чорнобильщина
    Той триклятий світ
    спить, немов у Смерть, уплівшись
    у колючий дріт:
    жодної душі -
    тільки шлях на кладовище,
    де Життя лежить.
    То не вітер - плач
    в полі бур'яни колише;
    сонце без тепла;
    Сад - уже не сад,
    в нім цвітуть тумани лише,
    родить лиш роса;
    Пусткою село, -
    Сум живе в хатах і Тиша -
    і вселенське Зло…
    Неземний етюд…
    Хтось по небу кров'ю пише
    некролог життю.


    vprystupa@inko.lviv.ua
     
    ПВПДата: Неділя, 07.03.2010, 14:22 | Повідомлення # 14
    800-1200
    Група: Керівник проекту
    Повідомлень: 856
    Репутація: 13
    Статус: Offline
    БЕРЕЗНЕВІ ВІРШІ

    Автори / Віктор Цимбалюк (1971) / Вірші

    Березневі дерева…Боги наші – суть великі родичі…
    Велесова Книга (дощечка 33)

    …Березневі дерева стоять, як Дажбожі кумири…
    Зі сповитих югою Небес висівається сніг…
    На поранених скронях дерев запікається миро…
    Те, що бігтиме в квітні річками у мене з-під ніг…

    …Я проходжу щодня по озимих полях, як Предтеча,
    Неспокутаний волхв, несповіданий синій туман…
    В мене чари живі, бо щодня я дивлюсь, як під вечір,
    Примирившись з кінцем, відступає на Захід Зима…

    …А на Сході гримить – суть: відмерле скидає Природа…
    І все вище щодня котить колесо Зірка ясна…
    Просинається Дух, Рожаниці народжують Рода…
    Все коротшає ніч – суть: зі Сходу знисходить Весна…

    …Березневі дерева стоять, як оплавлені свічі…
    Починають гніздитись птахи, значить, скоро тепло…
    Так минає цей день, ніби мить, запечата… у Вічність…
    Від Весни до Весни, суть: так буде, так є, так було…

    Кумпала Вір,
    м. Хмельницький-с.Книжківці
    03-04.03.2010 року

    Автори / Ельфійка Галадріель / Вірші

    Березневі коти :)Дахами гуляють поважно коти березневі
    Всміхаються й гублять із вусів іскриночки сонця
    Напевно вони десь дістали весняне варення
    Із квітів кульбаби й фіалок, духмяне і жовте.

    І, певне, варення те діє на них незвичайно,
    Бо, замість на сонечку спати й вилежувать боки,
    Вони непокоять все місто своїми піснями,
    Забравши у мешканців сон опівнічний і спокій.

    Бо пісня існує на те щоб її проспівати,
    Котам невідомо, який зараз місяць чи день.
    Цього їм ніхто не казав, їм то знати до лямпи
    Вони на весь голос горлають котячих пісень.

    Навіяних вітром, що пахощі носить весняні,
    Ці запахи волі й кохання лоскочуть у серці,
    Вливає по крапельці сонце у них свої чари
    І рвуться з душі в світ шалені котячі концерти.

    БЕРЕЗНЕВІ РУЧАЇ
    Муз. О.Злотника - вірші О.Вратарьова

    1.Блукали ми по місту після школи.
    Сміялись березневі ручаї.
    А щоб зробити човник паперовий,
    Ми чистий аркуш в зошиті взяли.
    Нічого ми з тобою не сказали,
    Сп’яніли від повітря і весни.
    На хвилях наші мрії погойдались
    І човником до моря попливли.
    Приспів:
    Березневі ручаї, човник паперовий…
    Ти пливи, пливи, пливи просто в Чорне море.
    Березневі ручаї, човник паперовий…
    Мій маленький корабель першої любові.

    2.А потім накотилось красне літо,
    Розтанули на сонці почуття,
    І наш струмочок березнево-світлий
    Ми разом загубили - ти і я.
    По місту ходить осінь кольорова,
    А березень пригадується знов.
    Кумедний білий човник паперовий,
    Ти шлях до моря, мабуть, не знайшов.
    Приспів:

    Микола Сингаївський
    Березнева хмара

    Березнева хмара –
    місяцю не пара.
    Вийшов місяць із-за бору
    вгору йде та вгору.

    Розірвав сувої
    хмари весняної.
    І віщує на догоду
    нам усім погоду.

    Дзвонить місяць денцем,
    ніби чую серцем,
    що весна гуляє бором –
    струни перебором.

    "Березю снилось"

    Березню снилось:
    він ще в березах,
    ще під корою
    соки дрімають.
    Грім на порозі
    гримнув луною.
    Луснула брунька –
    квітень розкрився.
    Вітром палючим
    сосна стрепенулась
    впала додолу
    крапля живиці.
    Скільки ж чекати
    цвіту-привіту?
    Хочеться випить
    сонця ковточок.
    Так забаглося
    соком кленовим –
    крапля по краплі
    згасити спрагу.
    Хочеться взяти
    стежку за руку
    та й повести,
    мов дитину, до гаю.
    Стати в березах
    і довше слухать,
    як розмовляв
    мурашка з весною.

    Володимир Матвієнко

    Березнева заметіль

    Раптова березнева заметіль
    У гості завітала на прощання –
    Сипнула щедрим снігом звідусіль,
    Мов знала, що снага її остання.

    І тихо-легко слалась на поля,
    Даруючи свої білясті мрева...
    Та вже весною дихала Земля
    І набухали соками дерева.

    Летюча мить у сніжного життя.
    І тільки зроду вічне проростання.
    Так і людські нестримні почуття
    Віщують нам і зустріч, і прощання.

    My WebPage
    Ерох2 :: Вже березень хмаринкою
    Вже березень хмаринкою,
    Мов човником приплив
    І пролісок для милої
    На пагорбі розцвів.

    Всміхнулось тепле сонечко,
    Біжать струмки, дзвенять
    І пташки до хатиноньки
    Співаючи летять.

    І серце пісню березня
    Відчуло і бринить,
    І пташкою веселою
    До милої летить.

    ID: 118718
    Рубрика: Вірші, любовна лірика
    дата надходження 01.03.2009 07:02:45
    автор: Ерох2

    My WebPage
    Березень

    Вологий подих талого снігу,
    Охолоджує перший, весняний промінь,
    Падає з неба на землю з розбігу,
    Килим зимовий перетворює в повінь.

    Краплини води зібрались в струмок,
    Сонячним світлом так весело грають,
    Зиму змивають вони до річок,
    Широку стежку весні прокладають.

    Поволі зникають морозу сліди,
    Сурова зима їх у кризі лишила,
    Рання весна, потоком води,
    Луги, у море перетворила.

    Розбитим шляхом березень йде,
    На крилах пташка тепло принесе,
    Не помітиш, як час з водою зійде,
    На мокрому лузі трава проросте.

    Автори / Ярослав Чорногуз (1963) / Вірші

    БЕРЕЗЕНЬ Мій любий березню, ти груди
    Наповнив щастям аж до дна.
    Хай розливається усюди,
    Неначе повінь весняна.

    Вибрунькуються дні чудові
    Із лона темного журби,
    І лоскіт “котиків” вербових
    Шепоче кожному: “Люби!”

    Качки із вирію вертають,
    Чекає сівача рілля,
    Ярило землю пригортає,
    Й вона вагітніє - земля.

    І в лузі - попіл трав торішніх -
    Зело нове ось-ось проб’є,
    Яриле, Боже наш всевишній,
    Знов твій Великдень настає!

    7510 р. (Від Трипілля) (2002) р.

    My WebPage
    Календарик. Березень

    Бобер у березні під берегом бреде.
    Бобер берези обгризає де-не-де.
    У стовбурах бурхливі соки грають.
    Бобер березу найсолодшу вибирає.
    Набридло бобренятам гризти взимку
    Гіркі бруньки з вербиці та з осики.
    Ще б треба бука вибрати на гатку,
    Щоб буйна повінь не розмила хатку.

    ID: 122937
    Рубрика: Вірші, твори для дітей
    дата надходження 24.03.2009 13:03:26
    автор: MiShura

    Прикріплення: 4322649.jpg(185Kb) · 3628365.jpg(205Kb) · 7129577.jpg(202Kb) · 2568489.jpg(14Kb)


    vprystupa@inko.lviv.ua

    Повідомлення відредагував ПВП - Неділя, 07.03.2010, 14:27
     
    ПВПДата: Четвер, 18.03.2010, 16:51 | Повідомлення # 15
    800-1200
    Група: Керівник проекту
    Повідомлень: 856
    Репутація: 13
    Статус: Offline
    КВІТНЕВІ ВІРШІ

    Автори / Федір Бежнар / Вірші

    Квітневий снігСніг у квітні, після днів веселих,
    Впав з небес, немов би грім Господній.
    На зелене листя віт черешні
    І на білий цвіт дерев сливових.
    Замерзають лицарі-нарциси
    І тюльпани від морозу в"януть.
    Першоцвіт своїм тендітним листом
    На медунки образ ніжний глянув.
    А вона зіщулилась, заклякла,
    Їй зимовий вітер коси гладить.
    Мати-й-мачуха їй щось шепоче,
    Але невесела та порада.

    My WebPage
    Квітневі чари

    Скільки не захочеш – все тобі віддам:
    Ясну зірку ночі, Прагу і Потсдам,
    Діаманти, стрази, файв-оклоку шик,
    Всі люб'язні фрази, пісеньку „Лісник”,
    Золота відерце, мапи всіх світів.
    Не віддам лиш серце, душу – й поготів.
    Я собі залишу квітів аромат,
    Вітер, що колише яблуневий сад,
    Блискавку і хвилі, радість вороття –
    Те, що і донині є моє життя.
    Забираєш квіти? Ось, іще тримай!
    Обрізаєш віти? То й н зволікай!
    Блискавку сховаєш?.. Хитрий звіролов!
    Тільки ти програєш – маю ж бо любов.
    У моїй любові – світу далечінь,
    Сніжно-білі зорі та безмежна синь,
    Яблуневі хвилі, вітер у садку.
    Очі його милі – в кожному рядку.

    My WebPage
    КВІТЕНЬ

    Я змалечку квіти люблю, як життя.
    Їх знаю напам''ять, на дотик.
    Вирощую, пещу, як мама дитя,
    І дня не сиджу без роботи.

    У домі без квітів, як без немовля.
    Батьки в ньому, наче сирітки...
    Я хочу, щоб наша планета Земля
    Була дуже схожа на квітку.

    О.В.Рожко. КВІТЕНЬ

    Сторінка ще одна життя
    перегорнулася у квітні,
    і з кожним роком відчуття,
    що час мина стають помітні.
    ---------------------------
    Дитячий квітень в радість був,
    приносив щастя із собою,
    дорослий квітень це забув,
    тепер приходить він з журбою.
    -----------------------------
    То тридцять, то іще один,
    ідуть роки одноманітні,
    і все частіше часу млин,
    знов опиняється у квітні.

    Ольга Вох. Вірш для квітневих

    Нумо швидкі зробімося
    раз уже вийшли пізно
    хто б нам поставив підписи
    на марсіянських візах

    хто нагороду б вибродив
    в екзилях чотирилітніх
    і кнопку швидкого виходу
    шукав би на грудях квітня

    хтось би міськими зливами
    спогади будні вигрів
    хтось би минуле виправив
    а ми не ретроактивні

    клич нас на поле квітами
    цукром мани на сцену
    доки з америк литиме
    дощ на старі райцентри

    обрій штрихуй нагусто
    в обійми газет горнись
    доки не стрінемся в люстрах
    взаємно незнаних дитинств

    А. М'ястківський.
    Квітень.

    Квітів, квітів —
    як море безкрає:
    сині, білі, червоні цвітуть.
    Першотравню весна вистеляє

    дорогими прикрасами путь.
    Віє вітер із теплого моря,
    чайка струшує воду з крила...
    Світлі дні, тихі ранки прозорі...
    Квітень — місяць квіток і тепла.

    My WebPage
    корозлик :: підкрадається квітень…

    в вишиванці своїй кольоровій
    підкрадається квітень тихенько...

    прикрашає бруньками діброви,
    мов намистом дівча молоденьке,
    по садках первоцвіт розсипає
    і росою вмиває рілля,
    пустотливо струмки підганяє,
    молодого навчає джмеля
    квіти рясту запилювать вміло,
    стежить як проростає озима,
    розкуйовджує в полі стоги...
    й надиха на химерні рядки...

    Автори / Олена Багрянцева / Вірші

    Ти чекав? Я прийшла у квітень...Ти чекав? Я прийшла у квітень.
    На високих підборах вечір.
    На приборах з фарфору квіти.
    Ці мімози такі доречні.

    Ти чекав. Я вдягла безсоння.
    Без білизни – на голе тіло.
    Щоб лимонним твоїм долоням
    Ще сильніше мене кортіло.

    Ще міцніше тримались пазли.
    Мерехтіли на стінах тіні.
    І турботи, як лампи, гасли
    Під густий монолог полину

    Автори / Софія Кримовська (1979) / Вірші

    Квітень (із циклу "Місяці")***

    Уквітчай мене, Квітне мій,
    обвінчай із вишневим цвітом.
    Я важка від рожевих мрій,
    непокрита іду у літо.

    В пелюстки одягни мене,
    сонця промінь вплети у коси.
    Обвінчай. Бо уже жене
    вітер хмару і цвіт розносить...

    Він розвіє з дерев весну.
    Тільки згадку мені залишить.
    Все пробачу –
    в собі несу
    сонце, вічність...
    чи тільки вишні?..

    My WebPage
    Квітень

    Трави, трави, трави, трави -

    І зелені верболози...

    Слава, слава! Слава, слава! -

    В небуття пішли морози!

    І дарма, що квіт зів’яне,

    І поляжуть буйні трави...

    Це - життя! Йому -осанна!

    ВСЕСВІТ - ось його ДЕРЖАВА!

    Дмитро Чередниченко КВІТЕНЬ

    День у квітні довше сонцем квітне.

    Сніг розтав на вигрітій землі.

    Малюки на ручаї блакитні

    паперові носять кораблі.
    Хоч немає ні дощів, ні зливи,

    квітень-місяць — справжній водолій.

    Він вихлюпує річок розливи,

    підмива пісок береговий.
    Підпливають верби кучеряві,

    і синіють луки заливні.

    Та на змоклій лісовій галяві

    засиніли проліски дрібні.
    І безлиста розцвіла ліщина,

    загляда сережками в потік.

    Заквітчатись поспіша вільшина...

    Ліс— неначе весняний квітник.


    vprystupa@inko.lviv.ua
     
    ПВПДата: Четвер, 18.03.2010, 16:59 | Повідомлення # 16
    800-1200
    Група: Керівник проекту
    Повідомлень: 856
    Репутація: 13
    Статус: Offline
    А тепер трішки сумного. Всім відомо про 26 квітня. Пропонуємо вірші про Чорнобиль

    Дмитро Павличко

    ЛИСТОК
    Не з Левіта нових полотен,
    А з під чорнильних долин
    Мені назустріч явір злотне
    Іде, як грізний паладин.

    Іде. Нема при ньому зброї,
    Та я тремчу. Я знаю все.
    Йде, мов солдат з передової,
    Що руку в рукаві несе,

    Свою одірвану лівицю,
    Вже неживу, та ще в сукні…
    Йде навпрошки через пшеницю,
    Щось хоче мовити мені.

    Він листя кидає шалене,
    А кров із рукава – дзюрком.
    Кричу я: - Не підходь до мене,
    Бо вб’єш мене одним листком!

    Не винен я, що все те сталось,
    Що розкололась неба твердь,
    Що в золотом покриту галузь
    Ми атомну впустили смерть!

    Він шепче: - Винен! – і поволі
    Проходить в скорбності німій.
    І спалює мене на полі
    Улюблений листочок мій.
    Іван Драч

    Вічна материнська елегія

    Назустріч Учні Сина.
    Під руки – та в кабіну.
    Знов дивна ця людина!
    – Мене пізнав, Сину?

    – Чого тікаєш, Мамо?
    Тож мусимо ловити,
    І скажу просто й прямо:
    Мене не обдурити!

    Тебе візьму я в Город
    До внуків помирати.
    Сказала йому гордо:
    – Я – невмируща мати!

    Дивилися солдати,
    Як плачуть генерали,
    І знов стара до хати
    Чимдуж чимчикувала.

    Де бусол і криниця,
    Де кіт її й корова
    І де усе, що сниться
    Без слова, лихослова.

    Пройшла усі сторожі,
    Минула всі обвали.
    Палали її рожі,
    Як півні – генерали.

    Було все мов на лезі,
    Якому все стинали, і квітку прямо в цезій
    Поцілувала Мати.

    Все плакало на сонці,
    Не хтіло помирати,
    І квітку прямо в стронцій
    Поцілувала Мати.

    СОЛДАТСЬКА МАДОННА
    РОЗПОВІДЬ СОЛДАТАЗ БУДІВЕЛЬНОГО БАТАЛЬЙОНУ

    Більше року метляється
    На балконах пропаща білизна,
    Більше року сотається
    Любов молода ненависна,
    Ненависна, бо звідки
    Ти іншої візьмеш любові,
    Коли кров клекотить
    І ненависть ходить по крові!

    Ріжем сосни руді
    Од того проклятого року,
    Із пеньками смолистими
    Також маєм мороку.
    Стовбури ми ховаємо –
    Аж два метри сипкого піску.
    Чи сховаєш ти ненависть
    У могилу таку?
    Вже над лісом рудим
    Простелились лисицями дюни,
    А пісочок цнотливий,
    І безтямно і проклято юний.
    Вистеляється, лащиться,
    Наче він ні при чому.
    Закопати, туди його матері,
    І швидше мотати додому…

    Та щоранку ми бачимо,
    Як вночі тут хтось босий ступа.
    На пісочку неторканому
    Якась боса жіноча стопа,
    Наче б хто по душі моїй
    Так таємно непрошено ходить.
    І це нас налякало –
    Не по-людськи якось виходить.

    Нас привозять у зону.
    Тут немає нікого-нікого.
    Та за сни ти, нарешті,
    Моя нерозумна тривого.
    Але знову уранці
    Босий слід той веде в саркофаг.
    От спитай генерала.
    Генерал каже: - Факт!

    Ми пускали вівчарку.
    Не бере вона босий той слід.
    Ми вночі пильнували,
    Ми уже не поспали як слід.
    Та нікого не встежили.
    Тільки босий хапливий слідок
    Був тоді, коли сніг був
    І коли був зелений льодок.

    Генерал сподівається:
    – Матір я взяв із села.
    А вона мені з Києва
    Третій раз уже боса втекла.
    Хоч би взулась та взута
    Тікала сюди у цей світ,
    А то босий, однаковий,
    Дуже босий-бо слід.

    І замовк він знетямлений,
    Бо якраз по сипкому піску
    Йшли невидимі ноги
    І вервечку чітку і легку
    Своїх босих слідів
    Пропечатали перед нами,
    Перед юними й сивими,
    А дурними справіку синами.

    Бігли босі сліди,
    А пісок тільки спалено вився,
    Шепотів, шерхотів,
    В стежку шлейфом світився,
    А ми німо дивилися –
    От проява непевна яка!..
    Може, мати ішла в Саркофаг
    До Валерія Ходемчука?!.

    МИКОЛА СИНГАЇВСЬКИЙ

    ОДА МУЖНОСТІ

    Лейтенанти – хлопці непохитні,
    Молоде, вогняне покоління.
    Ви, як пам'ять, у тривожнім світі,
    Роду незнищенного коріння.
    Сівачі, поліщуки від роду –
    Ви з вогнем назавжди подружили.
    В сонце ткану днину і в негоду
    Той вогонь перепинить зуміли.

    Де Дніпро, та Прип’ять, та Іванків,
    Там, де небо осягали очі, –
    Ваші ще недоспані світанки,
    Ще невиспівані ваші ночі.

    Як літа і думи добровісні,
    В пам'яті залишились навіки.
    Та іще у материнській пісні.
    В небі. Що купають наші ріки.
    Лейтенанти – мужність і звитяга.
    Від землі ви набирали сили…
    Ще недалеко десь до саркофага,
    Та вогонь життям не зупинили.
    Першим важко.
    Ви ж були найперші.
    Із вогню та в полум’я шугали.
    Не до подвигів і не до звершень, –
    Ви ж собою людство заступали.
    Лейтенанти – ратники Вітчизни,
    Юні сурмачі своєї долі.
    Випали вам дні – страшні і грізні –
    З чорним сонцем в синьому роздоллі.

    Та серця, мов промені, не гасли,
    Залишались іскрами на тверді, –
    І палахкотіли, наче гасла:
    Станемо життям супроти смерті.
    Де Дніпро, та Прип’ять, та Іванків, Тільки жити – в нас бунтує спрага,
    Там, де пахне хлібом поле отче, Та продовжить пісню родоводу…
    Ще не висвітлені ваші ранки, А лишилась вірності присяга –
    Ще не визорені ваші ночі. Батьківщині. Матері. Народу.

    Перший удар на себе,
    Перший вогонь на себе.
    Так одчайдушний Данко
    Людям віддав своє серце.

    Як же тут не згадати,
    Поруч з ним не назвати –
    Вас, що уміли серцем
    Грізний вогонь зупиняти.
    З атомом стати до бою –
    З полум’ям смертоносним,
    І заступити собою
    Світ, що малий і дорослий.

    Світ з посивілим житом,
    З цвітом і гроном калини,
    З вічним дитячим літом.,
    Що на вустах Батьківщини.

    Світ – з лугами, лісами,
    З ріками і зорею,
    З чистими небесами
    Над скупаною землею.

    Все заступили собою
    Від лютої хвищі-пожежі,
    Ставши до грізного бою –
    В тій, що родились, одежі.

    І віддали, що мали:
    Життя – що одне в людини.
    Вірю, що ви врятували
    Долю моєї дитини.

    Землю одну-єдину
    З народження до загину
    Ви заступили собою –
    Неначе винесли з бою.

    Все, що могли, – зробили, У весни, в сади вбирати, –
    Щоб життя починати знову. Роботу творить буденну…
    І, не шкодуючи сили, І кликать мужність на чати –
    Вбирати землю в обнову. Обпалену та незнищенну.

    Мій крок – із атомної ночі,
    І віра ще в душу нуртує:
    Світильник розуму і серця –
    До сонця виведе з пітьми.

    Я чую земле – не безодню,
    А теплу споришеву стежку,
    Вона біжить з мого дитинства,
    Щоб я не розлучався з сином.

    Мій крок – до пам'яті і слова,
    Що забринить, мов засторога,
    І скаже: небезпечна зона,
    Де не ступить, не зупинитись!

    Де на чорнобильських подвір’ях
    Обпалить душу чуйна тиша:
    Земля – і та не обізветься
    Людським, ще незабутим кроком.

    Усе обпалить і просвітить
    Біда, немов рентген стосилий.
    І все прожите-пережите
    Засвітиться болючим смутком.

    За тих, по кому дзвін клекоче,
    За тих, кого нема вже поруч,
    За тих, кого ми проводжали
    В останню, наче креп, дорогу.

    А нині – з ними у зеніті,
    У пам'яті невідворотній,
    У порятунку для нащадків
    Та у змордованих печалях.

    Вони життям кричать до світу
    І нам свої звіряють болі,
    Що вже за мить душею стали
    Всього народу і Вітчизни.

    Вціліти б, вижити, піднятись –
    Живим додому повернутись,
    Смерть-неведимку обминути,
    А там – і вмерти, та своєю.

    Прости їм, земле, за жадання
    Лишитись – хоч на крок – живим,
    Вони ж, повір, не знали страху,
    Перед вогнем не зупинились.

    І честі роду не зганьбили
    Підступністю чи боягузтвом.
    То перед подихом останнім
    Людина зрячою стає.

    Щоб вийти з атомної ночі –
    І все до крихти осягнути.
    І стогін перелити в слово, –
    Що людству стане –
    ЗАПОВІТОМ.

    СВІТЛАНА ЙОВЕНКО

    Зойкнула земля чаїним криком:
    – Сину, вбережи і захисти! –
    Вийшла Мати із іконним ликом:
    – Йди, синочку. Хто ж, коли не ти?..

    Спалахнуло небо, впало крижнем:
    – Сину, вбережи і захисти! –
    Вийшла Жінка з немовлятком ніжним:
    – Йди, коханий. Хто ж , коли не ти?

    …І уже ні сина , ані мужа.
    Лиш розверсті зорані поля…
    Та пліч-о-пліч стали БІЛЬ і МУЖНІСТЬ.
    Дух і Воля. Небо і Земля.

    ВІКТОР ЗАДВОРНИЙ

    ГЕРОЯМ ЧОРНОБИЛЯ

    Коли зловісна блискавиця
    Сторуко в серце уп’ялась,
    І опалила ваші лиця,
    І в танці дикому зайшлась,
    Коли вже й хмари спопеліли
    У знавіснілому вогні, –
    Ви смерть приборкати зуміли
    На тім, останнім рубежі.
    Не віддали їй на поталу
    Світанків наших ніжний щем,
    Ви, як один супроти стали,
    Пекельним січені дощем.
    У тій жорстокій веремії
    Ви до кінця тримали бій
    І пронесли свої надії
    Крізь вогнецвіт своїх надій.
    Шумлять жита, як і раніше,
    Пливуть у небі літаки…
    За вас історія допише
    Суворі подвигу рядки.

    Боріс Брін написав
    Жертвам Чорнобиля
    присвячую
    де вiн у формi вiрша розповiдає iсторiю трагедiї

    О Боже, Боже, як ти міг
    Страшне це лихо в світ пустити.
    Мабуть і думки не було
    Що можуть зло таке вчинити.

    О Боже, Боже, поможи.
    Дай хворим ліки, кволим силу,
    Надію всім, хто уцілів
    І спокій тим, хто ліг в могилу.

    Скільки невинних полягло,
    А скльки в муках помирає.
    А немовлята... їх за що
    Нещадно доля так карає?

    хххх

    Заздалегідь це готували,
    Коли ще місце вибирали,
    І Україні прямо в серце
    Оцю страшную бомбу вклали.

    Навіщо було будувати
    АЕС поблизу від столиці?
    Не зупинило навіть і те,
    Що грунт для цього не годиться.

    Грунт не годиться, ну і що?
    Коли рішили тут зробити,
    Щоб згодом лихо учинити,
    Це не змогло вже зупинити.

    Не довго видно мудрувати,
    Реактор в землю не вкопали
    В глибину на метрів двадцять п'ять,
    Як документи вимагали.

    Взяли та й зверху встановили,
    Лиш на шість метрів опустили,
    Щоб не змогли угамувати
    Його уже ніякі сили.

    Чому для досліду обрали
    Реактор той, що не вкопали?
    Бо то не дослід - злочин був,
    Який сумлінно готували.

    Того, хто міг це доказати,
    Убили, щоб не зміг сказати.
    Вмить після злочину прибрали
    І самогубством це назвали.

    Злочинці все розрахували,
    Коли ще вказівки писали.
    Лише там захист відключили,
    Як бомбу страшну запустили.

    На жаль, це пізно зрозуміли
    Ті, що на станції робили.
    Реактор заглушити зуміли,
    Та з охолодженням не вспіли.

    Реактор встигли заглушити,
    Цепну реакцію спинити.
    Своїм життям за подвиг цей
    Прийшлось героям заплатити.

    Коли б они це не зробили
    Навік Україну б згубили
    В полум'ї сотень Хіросім.
    Цей смертний вирок був усім.

    Зірвався він від перегріву
    І смертоносні хмари пилу
    У синім небі закружляли
    Сіючи смерть, де б не упали.

    Та людям правду не сказали
    Ще й багатьох на смерть послали
    На святкову демонстрацію
    Під смертоносну радіацію.

    Мабуть так правду і не взнали
    І поступово б вимирали,
    Коли б сусіди за кордоном
    Через це гомін не підняли.

    Та за дві неділі незнаття
    На Україні не одне життя
    Було загублено безвинно,
    А скільки мучитись повинно...

    хххх

    Горе по землі гуляє,
    У кожну хату заглядає.
    Воно і в селах, і в містах
    Нігде нікого не минає.

    Гуляє горе по землі,
    Незриму смерть веде повсюди.
    Хворіють діти. До могили
    Предчасно сходять літні люди...

    А скільки молодих скосила
    Незрима та нечиста сила...
    Вона нікого не забула
    Й моєї хати не минула.

    Мій батько був міцний мужик.
    З дитинства працювати звик.
    Завжди за плугом сам ходив...
    Ослаб, хоч вроді й не хворів.

    Лікувавсь - не допомогло.
    Здоров'я покинуло його
    І, втративши останні сили,
    Зійшов предчасно до могили...

    Сестра у Києві жила
    І в травні на парад ходила,
    Коли незрима страшна сила
    Простягла над містом крила.

    Враз скоротечна лейкомія -
    Незрима смерть страшніше змія
    Сестру і молоду і милу
    В три дні всього звела в могилу.

    А скільки їх уже таких
    Вродливих, милих, молодих
    Лежать в могилах? Не злічити,
    Та смерть продовжує косити.

    Син іще в школу не ходив
    І батько мачуху привів.
    С тих пір, як сиротою став,
    Малюк чимало лиха взнав.

    Він незабаром став хворіти,
    Як в більшості київські діти.
    Батько, рятуючи дитину,
    Невдовзі залишив Україну.

    хххххх

    Не знали ще такого лиха
    Повсюди смерть незрима, тиха.
    Скрізь шаленіло в світі зло
    Нігде спасіння не було.

    Мені знайома розказала,
    Жаль, що забув її ім'я,
    В них по сусідстві проживала
    Щаслива молода сім'я.

    Подружж'я дуже дружно жило,
    Двох діточок малих ростило.
    Біда прийшла, коли не ждали:
    Чоловіка в армію забрали.

    Більше не бачились вони.
    Назад у цинку привезли.
    Що там було - ніхто не знає,
    А чоловіка вже немає.

    За тім вона уже сама
    Дітей ростила, доглядала.
    Хоч важко було їй одній,
    Та лише в них і радість мала.

    Та так вже в світі повелося
    Біда приходить не одна.
    Чорнобиль грянув і настала
    Для всіх ота пора страшна...

    Дітей, хоч запізно та все ж,
    Забрали в лагера далекі.
    Вона лишилася одна,
    Як при дорозі та лелека.

    Щоб трохи дітям заробити,
    На працю кожний день ходила,
    Поки проклята лейкомія,
    Наче билинку, не скосила.

    А діти в лагері не знали,
    Що вони сиротами стали,
    Що вже і матері немає,
    Що доля тяжка їх чекає.

    Приїхали, та рідна мати
    Не прийшла їх зустрічати.
    Кругом батьки дітей стрічали,
    А вони плакали стояли...

    Тут чужі люди підійшли
    І в дитбудинок їх забрали,
    Діти не хотіли з ними йти,
    Все плакали і матір звали.

    Несчaсні діти. Ускількох їх
    Батьків Чорнобиль відібрав?
    Скількох малят лишив без мами?
    Хто зна? Ніхто не рахував.

    хххх

    А скільки хлопців молодих
    В ту зону працювать пригнали?
    Вони багато що не знали
    І там ренгенів нахватали.

    Тим більше, що про них не дбали.
    Чого піклуватися про них.
    Віськомати присилали
    У зону ту щораз нових.

    Багато з них, що там робили
    Незабаром захворіли.
    Щоб вік невдалий скоротити,
    З них деякі почали пити...

    А що лишилося робити?
    Ще зовсім юні парубки.
    Кохати б їм, дітей плодити,
    Та вони вже не мужики.

    хххх

    Я часто в Києві бував.
    Радісний і гомінливий,
    Він усіх до себе притягав.
    І кожен в ньому був щасливий.

    Людьми захоплений Хрещатик,
    Веселий галас дітвори,
    Радісні лиця і усмішки
    Були до страшної пори.

    Приїхав на похорон сестри...
    Не впізнав Київ, він змінився:
    Не лунав гомін дітвори,
    Зникли десь щасливі лиця.

    Немов чума, немов війна.
    Людей на вулицях нема.
    Лиш промайне хтось де не де,
    Ніхто гуляти не іде.

    Замотані по самі вуха,
    В хустках, кашкетах, капелюхах
    Спішать із праці до дому.
    Лиця сірі, в очах втома.

    По вулицях, немов жуки,
    Повзуть машини, поливають.
    Щоб якось зменшити загрозу,
    Смертоносний пил змивають.

    Вода кругом. Струмить по сходах,
    Змиває смерті пил з взуття...
    В той страшний час, багатьом з нас
    Вона врятувала життя.

    Пляжі пусті. Людей немає.
    Зараз ніхто не загорає.
    Навіть рибалки не сидять,
    Рибу з Дніпра теж не їдять.

    Ніхто в парках не гуляє,
    Там радіація. Кожен знає.
    І рідко виходять з хати,
    Щоб ренгенів не нахватати.

    Де раніше людський потік
    Хвилями заливав тротуари,
    Де не де зустрів перехожих,
    Та й ті зникли мов примари.

    Лише на цвинтарі людей море.
    Привело їх всіх сюди горе.
    Тим, кого любили, шанували,
    Останню шану віддавали.

    Раз за разом катафалки
    Підїзджають і відїзджають.
    Могильщики так стомлені,
    Що часом ледве встигають.

    Робітника, що там працював,
    Я не витерпів і запитав:
    - Багато добивалось роботи?
    - Втричі більше ніж було доти.

    хххх

    На розі Припяті й Дніпра
    Сучасне місто над рікою.
    Проїздом там бував не раз
    І милувавсь його красою.

    Я проїзжав на теплоході
    І, як дивитися з води,
    Не місто - красень над рікою.
    Ніхто не відчував біди.

    Чорнобиль. Кожен чув про нього.
    Не було лиха ще такого.
    Про реактор сповіщали,
    Події ж в місті замовчали.

    Коли прийшла біда й над містом
    Примари смерті загуляли.
    Ніхто нічого ще не знав.
    Про радіацію мовчали.

    Лише про пожар сказали,
    Про його і так всі знали.
    Нічого страшного мовляв,
    А вітер смерті вже гуляв...

    Та люди жили як раніше,
    Вони спокійно працювали.
    Що кожен день тут - смертний вирок,
    Цього їм звісно не сказали.

    Через неділю, коли влада
    Не мала змоги більш мовчати,
    Населення рішили все
    З міста евакуювати.

    Людей на вулицях хватали
    В автобуси позапихали...
    Усе робилося наспіх,
    Та за день вивезли усіх.

    Часто без грошей, документів,
    У тому - в чому лише були
    Порозкидали по країні,
    Щоб загубилися сліди.

    Як їх дальніше склалась доля?
    Чи залишився хто в живих?
    Занадто довго вони були
    У смерті в пазюрах страшних...

    хххх

    Лишилось місто без людей,
    А в квартирах повно речей
    Люди мусили залишити.
    Ті речі спроможні вбити.

    Вони радіації набрали
    І радіоактивні стали.
    Що речі там не забрали
    І все лишили - знали...

    Так як місто не охороняли,
    Мерзотники лазити стали.
    Ті, що готові навіть вбити,
    На чужім горі заробити.

    Раз люди місто залишили,
    Туди спокійно приїздили,
    З квартир брали добротні речі
    Та й коштовності доречі.

    Що речі небезпечні - знали,
    Тому відразу продавали.
    Платили, думали що з бази,
    Втридорога за ту заразу.

    І поки місто не закрили,
    Дороги всі не перекрили,
    Речей, що смерть несуть навколо,
    Багато вивезти зуміли.

    Так речі-вбивці розповзлися
    І вбивати людей взялися,
    А люди боліють, вмирають,
    Не знають, що речі вбивають...

    хххх

    Після вибуху злетіла
    В синє небо хмара пилу.
    Сіючи смерть, полетіла
    І в Білорусії сіла.

    Про хмару цю влада знала,
    Та населенню не сказала.
    Ще й заспокоїла його:
    Боятися нема чого.

    Чорнобиль біля Києва,
    Далеко до нас від його.
    Зараза сюди не дістане,
    То ж не бійтеся цього всього.

    А радіація наростала...
    Земля раіоактивна стала,
    Трава, хліба, в криницях вода...
    Незлучились як прийшла біда.

    Хворіли люди і вмирали.
    Їм мало чим допомагали,
    Від аварії не потерпіли,
    А багато в той час хворіли.

    Потім родилися страшні телята
    І влада не змогла змовчати.
    Телят заховати не змогли,
    Триногі потвори вони були.

    Стали радіацію заміряти.
    Висока. Треба виселяти.
    На цьому дії закінчились,
    Всіх виселяти не рішились.

    Дезактивацію зробили.
    Де не де людей відселили.
    Та рік, що поряд з смертю жили,
    Забрав у них останні сили.

    хххх

    Взнаєм правду про Чорнобиль ми?
    Чи не дано нікому взнати?
    Може документи збереглись,
    Якщо не встигли їх прибрати...

    Не можу стверджувати це,
    Ніяких доказів немає,
    Та без причини, всім відомо
    Нічого в світі не буває.

    Я думаю це так було,
    Можливо правду взнають згодом.
    Якраз тоді більшовики
    Втрачали владу над народом.

    Віяв з заходу вітер волі,
    Стіни залізні тріщали,
    Не було виходу... І тут
    Ленінський заповіт згадали.

    Як він імперію створив,
    То західний боявся вплив.
    Прагнув віддати Україну,
    Щоб відокремити країну.

    Сталін теж боявся цей вплив,
    Він "залізний занавіс" створив.
    З роками ця завіса впала.
    "Загроза з Заходу" наростала...

    Щоб далі спокійно жити,
    Зішили завісу відновити
    І надійно від Заходу
    Імперію відгородити.

    Тоді й взялися будувати
    АЕС, щоб потім підірвати
    І зробити бар'єр надійний,
    Неодолимий, раіоактивний.

    Україну, що Ленін колись
    Німцям хотів подарувати.
    Щоб імперію врятувати,
    Рішили тепер підірвати.

    Якби оце все їм вдалося,
    Слідів би там не зосталося.
    Про дослід би не говорили,
    На персонал усе б звалили.

    Не вийшло. План їх зрозуміли,
    Реактор зупинити зуміли.
    Тоді про дослід щось там склали,
    А тих, хто правду знав, прибрали.

    хххх

    Чорнобиль владі не поміг.
    Щоб імперію врятувати
    Хмельницьку атомну тоді
    Почали спішно будувати.

    За рікою Ровенська АЕС,
    Зовсім близько ракетна база
    І якби там трапилось щось,
    Рознесло б Європу відразу.

    На щастя, як там не спішили,
    Її вони не завершили.
    Стіна Берлінська в цей час впала,
    Слідом імперія пропала.

    Не допомогли імперії
    Ні Фергана, ні Карабах,
    Ні інші страшні злочини,
    Її чекав неминучий крах.

    Вона розпалася, додавши
    До терору і голодомру
    Ще сотні злочинів нових.
    Чорнобиль був один із них.

    Володимир Сад
    Духовний Чорнобиль

    Не чорнобиль бруднить наші душі,
    Хоч його «подарунки» страшні.
    Бруд в повітрі, на морі і суші,
    Хворі діти і очі сумні.

    Скільки зламаних доль, скільки втрати,
    Сліз і горя, нездійснених мрій!
    Так приходить до людства розплата –
    Чорний смерч, хижий птах-суховій.

    Але є щось страшніше, гріховне,
    Те, що душу і совість гнітить.
    Коли в серці чорнобиль духовний –
    В’яне, гасне воно і болить.

    Гріх стіну звів міцну, монолітну,
    Взявши серце в глухий саркофаг.
    Там воно пульсує безплідно,
    А навколо і морок, і жах.

    І людині самій не під силу
    Вирвать з серця гріховний полин.
    І волає воно понад силу, –
    Не зламати гріховний заслін.

    Заступися, Господь, і дай волю!
    Нас помилуй, прости і спаси,
    Все брудне Ти очисти Собою,
    Підніми й на руках понеси.

    Богдан Приступа

    Відкрита рана нашої землі
    „Відомая” на всі її округи.
    Ти чорна пляма у історії її,
    Ти – місце, де померли люди.
    Чорнобиль …
    І бринить у слові цім
    І жаль, і відчай
    Нашої держави.
    Болючий спогад
    Про батьків й дідів,
    Що полягли на місці цім кривавім.
    Серед „пустелі” ця химера розляглась
    Протяжністю у тридцять кілометрів.
    Це поле битви,
    На якім тепер
    Життя завмерло у полоні смерті.
    Усе понищив він,
    Все зруйнував;
    І ще, напевнеє, на довгі роки
    Залишиться у пам’яті у нас,
    Як вічна рана, цей страшний Чорнобиль.


    vprystupa@inko.lviv.ua
     
    ПВПДата: Вівторок, 06.04.2010, 13:47 | Повідомлення # 17
    800-1200
    Група: Керівник проекту
    Повідомлень: 856
    Репутація: 13
    Статус: Offline
    ТРАВЕНЬ НЕ ЗА ГОРАМИ. ВІРШІ ПРО ЦЕЙ МІСЯЦЬ

    My WebPage
    Травень

    Розгулявся травень -

    У своїй ДЕРЖАВІ

    Диво сотворив!

    Молоденькі трави,

    Мов сріблястим варом,

    Він облив...

    Плине річка-річенька -

    Золота доріженька,

    Голубіють небеса!

    Впала зоряна роса...

    Розкошує травень всюди -

    Солов’їні тисне груди,

    Одягає луки зелом,

    Килими під ноги стелить...

    Травень буйнотравий

    Білий світ прославив -

    Так його любив!

    Заквітчав бузками...

    Щедрими руками

    Пахощі розлив!

    Arnika Радченко :: Травень
    Стéжками, стежкáми йде на захід сонце.
    . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
    В золоті за лукою – день цей відлітає.
    Доторкнись до неба, упади у травень.
    Слід твій де сховала гостра осока.
    Знов гуляє вітер в полі, де тополі.
    Знов шумить у полі сотні літ сосна.
    Знаю, розгадаю, і зніму закляття.
    Та ходить заказано по твоїм слідам.

    Стéжками, стежкáми: йде на захід сонце.
    В бороні за річкою – день цей відлітає.
    Доторкнись до неба, там звучать хорали.
    Де заходить сонце, буде вечір з нами.
    Відчини веранду, де бузок розквітнув.
    . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
    Упади у травень, стежкою розвійся.
    Німби сонця, променем – крила долетять.

    Автори / Софія Кримовська (1979) / Вірші

    травень ( із циклу "Місяці")
    Він цілує їй сонні губи,
    він шепоче на вушко тихо,
    кожним променем сонця будить
    теплу, ніжну, солодку, дику.
    У росі умиває тіло,
    у шовкові вбирає трави
    свою юну, звабливу, милу…
    Будить ранками землю травень.

    Автори / Юлія Магерівська (1984) / Інша поезія

    Травень
    Ласкавий промінь море-небо
    ласкавий промінь на щоці
    спочиває
    Яблуня тримає квіти
    свої мрійні квіти
    Мрійні
    Чому
    Бо зимою наснила-намріяла
    Тримає квіти
    у змерзлих зимою руках
    Чому тримає
    Чому саме тримає

    Блакитно сміються незабудки
    Біло регоче вишня
    Ласкавий промінь
    спочиває на моїй щоці

    Макієвська :: Травнева мелодія весни

    Вітерець зелену траву колихає,
    Земля, дощами налита, зітхає,
    Ластівка гніздечко під стріхою в`є,
    Пір`ячко, глину, сіно вплітає.
    Гудуть хрущі над вишнями,
    Джмелі дзижчать над квітами,
    Сонечко, своїм теплом всіх вітає,
    Травень привіт всім посилає.
    На душі так гарно мені, спокійно,
    Радісно, святково, мелодійно,
    Ой, весна- красна, любов моя,
    Дзвени, надихай красою, злітаю я.

    My WebPage
    травень
    Поезія в тебе очі сьогодні весняні
    ніби квіти, чи небо, чи вітер
    ти говориш чергову дурницю
    я страшенно від цього радію

    не доп'ю мій з корицею чай
    просто хороше навіть без нього
    я сьогодні літала високо
    на льодянику з цукру і травня

    не сидиться. кажу: «полетіли!»
    але ти, як завжди, нагадаєш
    що пора залишати дитинство
    бо «а що робитимеш далі?»


    vprystupa@inko.lviv.ua
     
    ПВПДата: Четвер, 15.04.2010, 16:39 | Повідомлення # 18
    800-1200
    Група: Керівник проекту
    Повідомлень: 856
    Репутація: 13
    Статус: Offline
    Международный день земли

    Георгий Мельников

    Природные часы озвучили весну,
    В наряд зелёный одевается Земля!
    На огородах первоцветы, крокусы цветут,
    К труду готовится кормилица моя!

    Земля отзывчива к людской заботе
    И с радостью примёт любые семена!
    Лопаты, тяпки, трактора в работе,
    Рыхления и удобрений ждёт она!

    Латгалию я помню с детства чётко.
    Земля кормила нас всегда,
    Нигде заросшего ты не найдёшь кусочка,
    Бекон латвийский славился тогда!

    Картофель, рожь, пшеницу продавали,
    Растили лён на волокно и семена,
    На праздник Лиго солодовым пивом наслаждались
    За это благодарны мы кормилице всегда!

    Обидно Ей, когда былые нивы,
    Кустами и осотом зарастают…
    Она не знает, что пришли … другие…
    Хозяева! Что делать? Как с ней быть? Не знают!


    vprystupa@inko.lviv.ua
     
    ПВПДата: П`ятниця, 12.11.2010, 17:05 | Повідомлення # 19
    800-1200
    Група: Керівник проекту
    Повідомлень: 856
    Репутація: 13
    Статус: Offline
    Кузьменко Марина

    Вірш про закоханих осінь і листопад

    Осінь зачекалась листопада.
    Він казав, що прийде зовсім скоро.
    А вона закохана і рада.
    Стала красивіша, ніж учора

    Там, на небі, синьо-синя гама.
    Вона стала просто красивіша.
    Серце осені – з багряними краями,
    І якась пожовкла й горда тиша.

    Осінь так чекала листопаду,
    Що здіймалась вітром і летіла.
    З неба листя золотаве мовчки пада.
    Але їй нема до того діла.

    Бо закохана і наша мила осінь
    Вже дощем не плаче і туманом
    З неба бачила,
    Що листопад її – в дорозі.
    Він спішить
    Бо зачекалася кохана…

    Комарова Ольга
    Закохана у листопад

    Багряне золото легенько шелестить,
    Сніжок спадає ніжно на долоні.
    В Старому місті наш істфак вже спить,
    А я лише вертаюся додому.

    І де-не-де зелений ще каньйон,
    Як ніби мне торкнулась його осінь.
    І все це схоже на казковий сон,
    В якім вгадати пору так не просто,

    В якім усе палає, все горить
    Лівіше в тілі, десь у самім серці.
    У листопад так хочеться любить,
    Та почуття це вітром віднесеться.

    В душі лише залишиться печаль
    Багряно-золотавого відтінку,
    Але нехай горить любов... Нехай
    Зорею в небі кольору барвінку.

    Борзаниця Дмитро
    ЛИСТОПАД
    Зриває вітер збайдужіле листя,
    Несе його поза моїм вікном .
    Й горобини червонеє намисто
    Байдужість хоче звеселить вином.
    Та марно все ! Летить відмерле листя,
    Летять думки в холодній тиші снів
    А разом з тим ідуть в минуле мрії
    Ісерце холодіє льодомслів.
    Пустихобіцянок , порожніх сподівань,
    Даремних вигуківйне сказаних зізнань.
    Жаги немає до життя , до волі,
    Мабуть від щастя я забув усі паролі,
    А може просто світ зніяковів,
    А мрії народилася зі снів…

    Та байдуже ,тепер усе одно,
    Від мрії мене утримуе вікно…
    Прозоре скло моєї злої долі .
    А в далені десь шелестять тополі,
    Над наминемічними сміючись,
    І не приховують свого призріння .
    А ми , поривів вітру боячись,
    Не можем шлях знайти до розуміння.

    Нема надій , нема ні мрій , ні снів.
    Сей час , сей вік для мене знавіснів.
    Немавесняних кольорів яскравих ,
    Лише пастельні осені тона…
    І відблиск грон горобини кривавих.
    Ви можете :”Се ж о сінь! Се вона”
    Та Вам то лиш здаеться , то на серці
    Запаха туга зміряних років.
    Життя таквипадково увірветься
    Й не пам`ятають люди - жив-не жив.

    Одне , в душі лишилось сподівання :
    На весну , на зігрітий сонцем край .
    Тадоки вітер за вікном холодний
    Те сподівання в серці десь сховай .
    І збережи . Можливо знадобиться .
    Йв холодний вечірза твоїм вікном
    На небі спалахае нова надія
    І місяць вкута зоряним вінком…

    А може й ні ,- поживемо, побачим.
    А зараз ще надворі Листопад ,
    Що бореться із поглядом гарячим ,
    І ти йому , здається , навіть рад.

    Леся Вознюк
    Кольорова серенада
    Восени у листопаді
    дощ у сонця на заваді,
    бо збираються в отари
    волохаті мокрі хмари.
    Ходять сутінки у свиті,
    сірим мороком налиті,
    та розкинули капкани
    у траві густі тумани.
    Для сумного листопаду
    друзі склали серенаду.
    Чітко ритми барабанив
    срібний дощик для туманів.
    Жовтий клен вітав з поклоном,
    листя падало із дзвоном.
    В подарунок падолисту
    вітер хмари гнав зі свистом.
    Крізь туман, дощів завісу
    сонце вибралось з-за лісу.
    Серенаду підхопило
    і барвистою зробило.
    Сірі сутінки заграли,
    наче скрипки та цимбали.
    Всі співали листопаду
    кольорову серенаду.

    http://vozniuk.com/lesia/


    vprystupa@inko.lviv.ua
     
    ПВПДата: П`ятниця, 26.11.2010, 17:54 | Повідомлення # 20
    800-1200
    Група: Керівник проекту
    Повідомлень: 856
    Репутація: 13
    Статус: Offline
    Сергій :: Грудень
    Холодно…
    Маленькі кришталики снігу
    Блищать у ліхтарному світлі.
    Гарно…
    Зима остаточно вступила
    В законні свої володіння.
    Біло…
    Навкруг біла чиста перина
    Вздовж стежки ростуть кучугури.
    Тихо…
    В домівки, в тепло поспішають
    Блукаючі змерзлі фігури.
    Вітер…
    Кида заметілі в обличчя.
    Панує на вулиці студінь.
    Зимно…
    Поволі, ліниво і кволо
    Нарешті прокинувся грудень.

    Івано-Франківськ
    16 грудня 2009р.


    k-ivanka :: Грудень…холод…порожнеча…
    Грудень...холод...порожнеча,
    Я втікаю - втеча,втеча!
    Знов одна, і знову вечір.
    Знов мороз обніме плечі...
    Три бажання,три хвилини.
    мрія спить і не прилине.
    Стане смутком за вікном,
    Я мовчу з добром,зі злом...
    Співи сиплю. Мов дощами
    Геть промокли сірі хмари.
    Плаче небо за вітрами,
    А зима - це чари,чари!
    Світло зникне по кварталах,
    Місяць заховається у хмарах...
    Знов втече бездарний день.
    Порожнеча...холод...грудень.



    vprystupa@inko.lviv.ua
     
    ПВПДата: Середа, 26.01.2011, 12:22 | Повідомлення # 21
    800-1200
    Група: Керівник проекту
    Повідомлень: 856
    Репутація: 13
    Статус: Offline
    http://maysterni.com/publication.php?id=28561
    Автори / Костянтин Мордатенко (1975) / Вірші

    Січневі роздумиКрижаними хустками напнулись річки
    і повітря пінгвінно гартоване.
    Ти розтань і бурхливим потоком стечи,
    журби криго. Любов, Щастя – хто вони?

    Може, щастя – це сум, коли дивишся ввись
    і летять журавлі ключем змученим?
    У щасливу підкову, Доле, зігнись…
    Моя осінь – з натхненням заручини…

    Мов собака, що на ніч відв’язаним був
    (у селі бігав десь, між городами),
    так життя моє бігало поміж загуб,
    між самотністю й пиками гордими.

    Мов живий корінець, що у товщі землі,
    що ні сонця не бачив, ні місяця…
    Помилявся не раз, падав, та не змілів
    (чорти моляться, ангели бісяться)…

    Блискавиця розбила скрижалі святі –
    Вже країна содомиться соняшна,
    Палестинно сичало Зло: «Бийте жидів!..»
    Розболілась потилиця – кров пішла,

    не згорталась, текла і спинити не міг…
    Причаїлася правда між бідами…
    Не побачив би навіть в жахливому сні
    до якої байдужості дійдемо…

    http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234829

    Стрічка новин (Січнева країна)

    Стрічка новин.
    Розтанув
    Візерунковий лід вікна.
    Я, мабуть, сивою стану
    Скоріше, ніж ця зима.

    Запах весни і кави.
    Мовчання, мов грохіт грому.
    Ти б вже точку поставив,
    Та в мене виходять коми.

    Смак кайєнського перцю..
    Що будеш робити, мамо?!-
    Знов кохаю всім серцем
    Та іноді п'ю з-під крану,

    Знову усе не вивчу.
    Світанок на дворі в'яне..
    Треба той клятий січень
    Й себе привести до тями.

    Хочеться кока-коли -
    Штучний уривок дитинства,
    Вийти за межі кола
    Громадського судочинства,

    Зняти земне тяжіння..
    Проте, не пройти за межі:
    В цій січневій країні
    Земерзли серцеві вежі.

    http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233905

    Січневий світанок (всі слова на літеру "С")
    Святковими сніжинками
    Спокійно січень сіє.
    Сніжними стежинками
    Синиць сліди сіріють.

    Скок-скок – строкаті скачуть,
    Сніданок свій спіймають,
    Стрибнуть серед сосен –
    Сумно спів співають.

    Сім стовбурів соснових –
    Стоять собі смолясті.
    Світить сяйво світанкове –
    Сніжинки скрізь сріблясті.

    Стою собі серед снігів –
    Спіймав сніжинку – стиснув сильно
    Стала сльозою – секунд сім -
    Стекла сльоза самотньо слідом.

    Столиця снігу, світла сяйво;
    Солодка суміш – серцю свято!
    Січнева сніжна сила славно
    Скрізь спішить святково, справно!

    9.01.2011, Біла Церква


    СІЧЕНЬ

    – Я народивсь на Рік Новий,
    Люблю мороз і сніг,
    І тчу я килим зимовий –
    Дарунок мій для всіх.

    Я холод не послаблюю,
    З хурделицями мчу,
    Морозом, наче шаблею,
    Січу! Січу! Січу!

    http://doshkolenok.kiev.ua/skazki-legendy/410-12-.html

    ВІРШІ ПРО СІЧЕНЬ

    СІЧЕНЬ
    Подивись: з початку року
    На землі лежать сніги.
    Скрізь, куди сягає око,
    Кучугури навкруги.
    Вітер снігом б'є в обличчя,
    Засипає снігом дах,
    І ведуть між себе січу
    Хуртовини у степах.
    Звір в цю січу попадеться —
    Геть тікає ледь живий.
    І по праву січнем зветься
    Місяць перший, зимовий.
    Л. Горлов

    СІЧЕНЬ
    Ліс під інеєм дріма.
    По землі іде зима.
    Входить, пишна і велична,
    В крижану господу січня.

    Усміхається з-під вій:
    — Як живеш, сердитий мій?
    Як снігами ти січеш?
    Як морозами печеш?

    Місяць січень очі мружить:
    — Я сердитий, та не дуже.
    Землю пухом укриваю,
    Щоб не мерзнуть урожаю.

    Поробив для дітвори
    Гарні ковзанки з гори.

    Лиш недбальців-неслухнянців,
    Хто загаявсь на гулянці,
    Розстіба свого кожуха,
    Виставля з-під шапки вуха, —
    Тих снігами я січу!
    Тих морозами печу!
    Т. Коломієць

    СІЧЕНЬ
    Подивись: з початку року
    На землі лежать сніги.
    Скрізь, куди сягає око, —
    Кучугури навкруги.

    Вітер снігом б'є в обличчя,
    Засипає снігом дах.
    І ведуть між себе січу
    Хуртовини у степах.

    Звір в цю січу попадеться, —
    Геть тікає ледь живий.
    І по праву Січнем зветься
    Місяць перший, зимовий.

    Та стрічають Перше січня
    Дуже радо малюки;
    Скрізь веселі, новорічні
    Зеленіють ялинки.

    Сяють вогники зірчасті,
    Й ми бажаємо для всіх
    У житті — нового щастя,
    В праці — успіхів нових!
    Н. Забіла

    СІЧЕНЬ
    Вийшов січень у кожусі –
    Білі брови, білі вуса.
    Біла торба у руках,
    Зорі світяться в очах.

    Січень сипав із торбинки
    Сніг на сосни і ялинки,
    А з дерев на стежечки
    Сніг трусили білочки.
    Л. Новикова

    СІЧЕНЬ
    Січень-сікач
    Ой багато насік.
    Насік з морозу гілок,
    Та запріг снігура у візок,
    Та привіз до Вітра-брата,
    Поскладав у холодній хаті.
    До весни іще довго жити,
    Буде чим у печі топити.
    М. Воробйов



    vprystupa@inko.lviv.ua
     
    ПВПДата: Середа, 26.01.2011, 12:23 | Повідомлення # 22
    800-1200
    Група: Керівник проекту
    Повідомлень: 856
    Репутація: 13
    Статус: Offline
    http://doshkolenok.kiev.ua/skazki-legendy/410-12-.html

    ВІРШІ ПРО ЛЮТИЙ

    ЛЮТИЙ
    Скаче біла завірюха
    На блакитному коні,
    Лине снігу потеруха
    По ламкій озимині.
    Поле голе, нахололе,
    Тонко дзвонить, мов кришталь.
    Завірюха гучно коле
    Копитами білу даль.
    Лунко репається крига
    На озерах і ставках.
    Вітер крутиться, мов дзиґа,
    На долині та в ярах.
    Невгамовна завірюха
    Гори снігу наміта
    І гукає в білі вуха
    Приголомшеним хатам.
    Завірюха валить валом
    Через зиму навпростець,
    А за нею гонить чвалом,
    Юний Лютий-молодець.
    Л. Горлов

    ЛЮТИЙ
    Лютий в гості на гостину
    Кличе всю свою родину.
    Та родина – чимала,
    Суне й суне без числа:
    Морозища, морозенки —
    І великі, і маленькі;
    Завірюхи капловухі,
    І сніжинки-балеринки,
    І Вітренко, і вітрисько —
    Вже вони близенько, близько.
    Ще до ночі в темнім борі
    Вся родина буде в зборі.
    Запита родину Лютий,
    Чи то кожний добре взутий?..
    Гей, у танець!.. І зі сну
    Збудять танцями весну!
    О. Сенатович

    ЛЮТИЙ
    Другий місяць зветься Лютий,
    А лютує він тому,
    Що на світі довго бути
    Не доводиться йому.

    Хоче Лютий, щоб на світі
    Панувала вік зима.
    Та поволі сонце гріти
    Починає крадькома.

    Довші дні, коротші ночі.
    Гульк — уже й струмок тече!
    Лютий враз як зарегоче,
    Знов морозом припече.

    Та як здійме враз хуртечу,
    Як засипле снігом дах!
    Люди добре топлять печі,
    Щоб не змерзнуть у хатах.

    Та здаля вже крок по кроку
    Йде весна, веселий час.
    І, розгніваний, до строку
    Лютий геть тіка від нас.
    Н. Забіла


    vprystupa@inko.lviv.ua
     
    ПВПДата: Четвер, 27.01.2011, 17:40 | Повідомлення # 23
    800-1200
    Група: Керівник проекту
    Повідомлень: 856
    Репутація: 13
    Статус: Offline
    http://probapera.org/publication/13/768/lyutnevyj-vechir.html

    Комарова Ольга

    Лютневий вечір
    До С.В.В.

    Теплий, лютневий вечір,
    Так незвично, бо ж зараз зима.
    Світить місяць мені у плечі,
    Я стою абсолютно одна...

    Я одна... Потекли знову сльози,
    Лише вітер злегка витре їх.
    Де ж поділись лютневі морози?
    Де ж той білий лапатий сніг?


    vprystupa@inko.lviv.ua
     
    ПВПДата: Середа, 23.02.2011, 10:23 | Повідомлення # 24
    800-1200
    Група: Керівник проекту
    Повідомлень: 856
    Репутація: 13
    Статус: Offline
    http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176962

    Летять невпинно березневі дні
    автор: Макієвська

    Зриваємо календаря листки,
    Летять невпинно березневі дні,
    Сонце виглядує з-за хмари,
    Падають сніжинки зухвалі.

    То тануть вони на землі,
    А то рятують їх морози лихі,
    Які насилає на весну, зима,
    Бо не хоче, щоб прийшла вона.

    Мало зимі своїх тих днів,
    Хоче владу мати ще кілька діб,
    Влада, то для неї розрада,
    А до нас і до весни зневага.

    Та все ж, дочекаємось ми тепла,
    Цвітіння садів, солов'їв співання,
    Злітання душі від любові в небеса,
    Насолоди від краси, і жаги кохання.


    Березневі ручаї - Муз. О.Злотника - слова О.Вратарьова
    1.Блукали ми по місту після школи.
    Сміялись березневі ручаї.
    А щоб зробити човник паперовий,
    Ми чистий аркуш в зошиті взяли.
    Нічого ми з тобою не сказали,
    Сп’яніли від повітря і весни.
    На хвилях наші мрії погойдались
    І човником до моря попливли.
    Приспів:
    Березневі ручаї, човник паперовий…
    Ти пливи, пливи, пливи просто в Чорне море.
    Березневі ручаї, човник паперовий…
    Мій маленький корабель першої любові.

    2.А потім накотилось красне літо,
    Розтанули на сонці почуття,
    І наш струмочок березнево-світлий
    Ми разом загубили - ти і я.
    По місту ходить осінь кольорова,
    А березень пригадується знов.
    Кумедний білий човник паперовий,
    Ти шлях до моря, мабуть, не знайшов.
    Приспів:

    http://maysterni.com/publication.php?id=45994

    Березневі дерева…Боги наші – суть великі родичі…
    Велесова Книга (дощечка 33)

    …Березневі дерева стоять, як Дажбожі кумири…
    Зі сповитих югою Небес висівається сніг…
    На поранених скронях дерев запікається миро…
    Те, що бігтиме в квітні річками у мене з-під ніг…

    …Я проходжу щодня по озимих полях, як Предтеча,
    Неспокутаний волхв, несповіданий синій туман…
    В мене чари живі, бо щодня я дивлюсь, як під вечір,
    Примирившись з кінцем, відступає на Захід Зима…

    …А на Сході гримить – суть: відмерле скидає Природа…
    І все вище щодня котить колесо Зірка ясна…
    Просинається Дух, Рожаниці народжують Рода…
    Все коротшає ніч – суть: зі Сходу знисходить Весна…

    …Березневі дерева стоять, як оплавлені свічі…
    Починають гніздитись птахи, значить, скоро тепло…
    Так минає цей день, ніби мить, запечата… у Вічність…
    Від Весни до Весни, суть: так буде, так є, так було…

    Кумпала Вір,
    м. Хмельницький-с.Книжківці
    03-04.03.2010 року

    Завгородній Олександр
    http://amkob113.narod.ru/zvg/zgr-5.html
    Березневі сніги присмирілі
    Відридали у сивих ярах.
    Ось уже й терники забіліли,
    Над гніздом вичакловує птах.

    Від світання до ночі по вінця -
    Споконвічних весняних турбот.
    Так довкола висріблює місяць,
    Що злітає душа до висот...

    Листопад 2000


    vprystupa@inko.lviv.ua
     
    ПВПДата: Четвер, 24.02.2011, 13:35 | Повідомлення # 25
    800-1200
    Група: Керівник проекту
    Повідомлень: 856
    Репутація: 13
    Статус: Offline
    http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=118718

    автор Ерох2

    Вже березень хмаринкою
    Вже березень хмаринкою,
    Мов човником приплив
    І пролісок для милої
    На пагорбі розцвів.

    Всміхнулось тепле сонечко,
    Біжать струмки, дзвенять
    І пташки до хатиноньки
    Співаючи летять.

    І серце пісню березня
    Відчуло і бринить,
    І пташкою веселою
    До милої летить.


    http://probapera.org/publication/13/1613/lyne-muzyka-bereznya.html

    Юлія Весна
    Лине музика Березня
    Вірш про БЕРЕЗЕНЬ

    Десь на березі Березень
    Свою пісню співає.
    І від пісні весняної
    Все навкруг оживає.

    І хоч холодом дихає
    На калюжі зима,
    Та на музику сонячну
    В неї сили нема.

    Виграє по галявинах
    І бринить по лісах,
    По зимових наметах
    У селах й містах.

    І від ніжного дотику
    Розцвітають серця.
    Лине музика березня
    І весни... безкінця...

    http://doshkolenok.kiev.ua/skazki-legendy/410-12-.html
    БЕРЕЗЕНЬ
    Все раніше ясне сонце
    На свій шлях виходить,
    Все тепліше по віконцях
    Проміннячком водить.
    Щораз довше огріває
    Замерзлу земельку —
    Всміхається, обіцяє
    Пору веселеньку.
    Всміхається приязненько,
    Що вже минув лютий,
    Що приходить березенько
    Річечку розкути.
    Розкувати річку з льоду,
    Сніги розтопити,
    Сонячнії бережечки
    Квітами встелити.
    Насипати зілля-рясту
    В садочку, в леваді —
    Приходь, приходь, березеньку,
    Діти тобі раді!
    М. Підгірянка

    БЕРЕЗЕНЬ
    Трудився лютий до світанку
    І заморозив геть струмок.
    А березень підкрався ранком
    І схрумкав нишком весь льодок.
    Мороз і другу ніч старався —
    Припорошив льодок сніжком.
    Та знову березень сміявся:
    Злизнув усе те язиком.

    Хоч на річках льоди кололись —
    Зима трусила ще сніги.
    То лютий з березнем боролись,
    Боролись, наче вороги.
    Зима ще злиться, бідолаха,
    А вже весна бере своє.
    І березень бурульки з даху,
    Немов цукерочки жує!
    М. Лисич

    БЕРЕЗЕНЬ
    Весело цвірінькають
    У дворі горобчики.
    Познімали кожушки
    І дівчата, й хлопчики.

    - Цінь-цінь-цінь, - виспівує
    Радісно синичка, -
    Незабаром зявиться
    Молода травичка.
    М. Біндас

    БЕРЕЗЕНЬ ЙДЕ
    Березень іде,
    Провесну веде,
    Шепче вітер поміж віти:
    «Озивайтесь, де ви, діти,
    Де ви, діти, де?»
    Тане — тане сніг,
    Річкою побіг —
    Вже дихнуть вільніше груди,
    Більше вже нудьги не буде,
    А веселий сміх!
    Р. Завадович


    vprystupa@inko.lviv.ua
     
    Форум » Дитячий екологічний Рух України » Творча сторінка » РІЗНЕ (різноманітні літературні матеріали, що стосуються екології)
    Сторінка 1 з 212»
    Пошук:

    Авторське право належить керівникам проекту та авторам матеріалів © 2016
    Сайт управляється системою uCoz