БЕРЕЗІЛЬ
Гарний місяць березіль
Справжній знай несе сюрпризи.
Все міняється навкіл,
Як тепляк дмухне в пониззі.
Знов забило джерело.
І земля відтала в полі.
То, готуючи зело,
Вітерець подув поволі.
Все принадне: заметіль,
Сонце, вітер і морози.
Розшарівся березіль,
Усміхається крізь сльози.
Вище піднімається сонце в яскравій синяві небосхилу, все теплішають його промені. Слабшають морози, тане сніг, побігли по ярах веселі струмки. Дорогу весні відкриває березень – місяць бурульок, дзвінкого капежу і перших таловин. Уже росте багато трав’янистих рослин. у деяких на верхівках стебел показалися крихітні пуп’янки. Закладені ще восени, взимку вони підростали і розвивалися. Ці рослини незабаром зацвітуть. Прокидаються від зимового сну чагарники й дерева – червоніють проти сонця крони берези, вільхи і липи та зеленіє кора на гілках осики і бруслини.
Уже в перші теплі весняні дні вилазять із зимових сховів жуки, клопи, павуки та інші безхребетні. Вони гріються проти сонця на пнях і стовбурах дерев. В ґрунті готуються до виходу з лялечок дорослі метелики і жуки інших видів. Галасливо радіють приходу весни пернаті, що перезимували в рідному лісі. З появою комах їм уже не загрожує голод. Напровесні висипається насіння з ялинових і соснових шишок. У деяких птахів у розпалі пора залицяння, а сови, сойки і ворони лагодять старі або споруджують нові гнізда і відкладають у них яйця. Починають токувати тетереви і глухарі. Тане сніг на полях; повертаються на батьківщину перші перелітні птахи – граки, шпаки і жайворонки. Омелюхи, які гостювали тут узимку, смеречнюки і чечітки відлітають на рідну північ.
Сповнені турбот і клопоту в березневі дні чотириногі. Одні ще справляють весняні весілля, а у вовчому лігві на світ уже з’явилися вовченята. Починається весняне линяння у білок, зайців, ласок і лисиць: тварини змінюють густе зимове хутро на легшу літню шерсть. На голові у лося з’явилися молоді роги – старі роги він скинув узимку. У підземній норі прокидається борсук.

НЕХАЙ КОЖЕН ДЕНЬ БУДЕ НАПОВНЕНИЙ ЕКОЛОГІЧНИМ ВИХОВАННЯМ!!!!!

Марія Чумарна

Щороку буйна радість обнімає світ з приходом весни, бо весна – це початок всього: колись перші стрілочки земних годинничків зацокотіли в лад із велетенським космічним годинником саме тоді, коли світло пробилось до зернятка і зійшли перші сходи життя. А світло прийшло на землю тому, що його покликала велика любов, могутня сила життя. І діти, і рослини, і пташенята на початку березня радісно закликають:
Вийди, вийди, сонечко,
На дідове полечко,
На бабине зіллячко,
На наше подвір’ячко,
На веселі квіточки,
На маленькі діточки:
Там вони граються,
Тебе дожидаються.
І сонечко починає помалу підійматись над горизонтом все вище і вище, його стрілочка після зимового завмирання розбуджує всі „коліщатка” земного годинничка. Кожен закликає весну по-своєму: рослини пробиваються з-під снігу і зацвітають всупереч невдоволеному буркотанню бабусі-зими, пташки покидають теплі гнізда на чужині і на початку березня вилітають на Україну. 9 березня – це день відкриття небесних брам (в християнському календарі – день Сорока святих). Вважається, що саме тоді ластівки вилітають з вирію. Мабуть, не випадково 9 березня колись принесло нам на своїх крилятах Тараса Шевченка. День його народження став для українців справжнім святом відродження національного духу. А дівчата настання весняного нового року починали святкувати з 14 березня – „на Явдохи”. В цей день пекли обрядове печиво – „веснянки”, діти ходили по дворах з вирізьбленими із дерева „ластівками” і закликали весну:
Благослови, мати,
Весну закликати,
Весну закликати,
Зиму проводжати.
Зимочка в візочку,
Літечко в човночку.
З цього дня починається період магічних весняних забав, у яких могутня сила людського слова взаємодіяла з пробудженою силою землі. 18 березня („Кононів день”) – день весняного сонцевороту: сонечко підбадьорене дитячими закличками, повертало свою стрілочку в бік літа. А діти випікали вдома „пташенят” і вже веселими ватагами вибігали на левади, щоб закликати ластівок – до своїх осель, жайворонків – на ниви, а зозуль та соловейків – у сади і діброви.
Пташок викликаю
Із теплого краю.
Летіть, соловейки,
На нашу земельку,
Спішіть, ластівоньки,
Пасти корівоньки.
Діти завжди відчувають, що всі ми у цьому світі споріднені, тому їхні забави – це жартівливе перевтілення то в пташину, то в звірятко. Так діти прагнуть порозумітися в любові з усім світом. Коли з вирію повертаються бузьки чи дикі гуси та качки, діти перегукуються з ними і ще й намагаються допомогти у влаштуванні пташиних жител. Підкидаючи вгору жмутки соломи, приказують:
Гуси, гуси, вам на гніздо, а нам на тепло!
Гуси, гуси, вам на гніздечко, а нам на здоров’ячко!
Журавлів навесні називали веселиками: коли з вирію повертаються, то веселяться, а не журяться. Веселики згори оглядають рідні місця, і коли діти вибігають їм назустріч, то відчувають, з якою любов’ю їх чекали. А діти приманюють птахів червоними крайками, розстеляючи їх колом на землі і вигукуючи:
Веселики, веселики, колесом,
Перев’яжи дорогу поясом!
І веселики довго кружляють на одному місці. 30 березня (теплого Олекси) маленька пташка вівсянка, котра зимує вдома, цілковито переконується, що весна прийшла, і радісно повідомляє про це усіх: Чит-чит! Чит-чит – читрз-з-з! В цей день „риба хвостом лід розбиває”. Березень – мокрий місяць, тому в народі його ще називають калюжником, капельником, розлийводою.

Давньоукраїнські повір’я та перекази:
Досить поширена, нарешті, думка, що дощ – це вода, яка насочується з морів, рік, озер, колодязів, ставків та інших водойм і виливається в хмари веселкою. Сама веселка уявляється у цьому випадку «цмоком», тобто насосом. Разом з водою веселка всотує і все, що є у воді – жаб, черв’яків, риб, каміння тощо, які потім і випадають з хмари разом з дощем. Але воду всмоктує лише синювато-червона веселка, тоді як яскраво-червона не діє і є лиш веселкою, оскільки під час появи її прояснюється від сонячного проміння (стає веселим) виднокруг, який перед тим був закритий хмарами і навіював сум (Літинський, Луцький, Вінницький повіти). У Грубешівському повіті веселку вважають шляхом, яким сходять з неба янголи, щоб набрати води; воду цю вони потім виливають на особливу сітку (сито) і таким чином творять дощ.
Спільне в усіх українських народних легендах про грім та блискавку те, що вони застосовуються Богом для ураження і винищення чортів. Зокрема, в Урицькому повіті є таке вірування, що коли Господу Богу треба послати на землю дощ з громом, то він наказує святим Юрію, Іллі та Михаїлу хитати скелі, від чого й буває грім. У Житомирському повіті грім пояснюють тим, що пророк Ілля і архістратиг Михаїл ведуть війну з чортом , який дражнить Бога, через що Бог і намагається вбити його, зібравши перед тим хмари, що є вираження і проявом Його гніву. Бог, Ілля та Михаїл стріляють у сатану. Куди б’є грім, там, отже, й сховався чорт; а коли грім уразить людину, то тоді чорт сховався під ту людину. У Грубешівському повіті і в Південній Русі кажуть, що грім буває від переслідування архістратигом Михаїлом дияволів. Вони переховуються від переслідування в оселях, церквах і в живих істотах; але стріла Михаїла вражає їх нещадно навіть у церкві під престолом і всередині людини. До того ж убитій через чорта громом людині прощаються вчинені нею гріхи (Урицький повіт). втім, у м. Таращі Київської губернії кажуть, що людина, яку вб’є грім, «не встане на тому світі». Під час грози не можна їсти і взагалі відкривати рота, щоб не дати змоги проникнути туди чорту (Житомирський повіт); не слід також співати, бо співаючи, людина веселить чорта, який весь час тоді в’ється навколо неї, і ось грім, маючи намір убити чорта, вбиває разом з ним і того, хто співає, бо чорт устигає сховатися під нього (Канівський повіт). Якщо гроза застане когось у дорозі, то треба зійти з дороги і йти або їхати узбіччям, бо в цей час «враг» крутиться по дорозі вихором, і грім може вбивати замість нього ту людину, котра йде або їде дорогою.

Благовіснику-перевізнику,
Білоквітнику, водолійнику, -
Принеси мені вістоньку!
Бо вже земля, як дитина,
Віченьки протирає,
Бо вже воля-пташина
Кліть зими відмикає.

7 квітня – Благовіщення. Якщо в березні діти закликали пташок, сонечко, весну-красуню, - то все це вони робили з дозволу Великої Матінки-землі. Це до неї звертались з проханням: „Благослови, мати, весну закликати”.
Бо в березні земля ще дрімає. Пробиваються з-під снігу лише перші провісники весни – проліски та підсніжники. І ось на Благовіщення в природі наступає тиха благовісна мить: це прокидається від зимового сну земля. І вся природа наче завмирає в лагідному світінні. Бо в цей день Божий подих благословить увесь світ силою життя, любові, зеленого буяння. З цього дня уже можна було розпочинати роботи в полі.
Разом із землею пробуджуються мурашки, гади, жаби, - все, що засинає восени. І першою серед дерев вистрілює в небо радісним промінчиком життя вербова гілочка – тому напередодні свята Воскресіння святкують вербну неділю: лозою „побивають” одне одного, наче поєднуючи цим дотиком благословення неба і землі.
В середині квітня життєва сила землі могутньо викидала рясний цвіт. А зверху потоки світла розливало яскраве сонце, котре від дня весняного сонцестояння різко пішло вгору, воскрешаючи землю з довгого зимового сну. В цей день приходить найвеличніше свято оновлення світу – Великдень. Мабуть, на початку творення саме в цей день Бог яскраво розмалював земну писанку в барви та символи, давши імена всьому сотвореному. Саме на Великдень весь християнський світ славить Воскресіння з мертвих Сина Божого – Христа.
Писанка – символ народження світу, життєвої сили. На ній виводились барвисті завиточки, що мали спрямувати цю силу на розвій землі, на щастя тому, кому дарувалась писанка, на любов. Варені яйця, які варили в цибулинні, щоб вони мали красивий червонястий колір, називались крашанками, а писанкою називали живе яйце, на якому власне і „записувались” в символах всі магічні побажання. Таке яйце мало цілющу силу і довго зберігалось.
„Записували” не лише на писанках: своєрідним символічним „письмом” до землі і до сонечка, в якому люди просили сили, здоров’я для людей, тварин і доброго врожаю для рослин були також магічні „ключики”, що їх мали в собі гаївкові забави. Дівчата то вели гру колом, наслідуючи сонечко, замикаючи в колі його силу, то звивались у віночки, як звиває свої пружні сили вся природа восени, то розвивали віночки, випускаючи буйну веселу потугу весни на поля, на луки, на діброви. Саме таку магічну роль завивання і розвивання енергії землі, енергії росту і оновлення виконував „кривий танок”. У всіх забавах звучали мотиви „засівання”: „А ми просо сіяли”, „Мак”, „Плетениця”.
Силу пробудженого весняного подиху, який будив землю на Благовіщення, в гаївках називали Шумом. Символічно розкривались „ворота” зими і випускались на волю радісні стихії весни, яких славили в образах „зайчика”, „білоданчика”, „жучка”.
Марія Чумарна

ВЕСНА
Ой весна-веснівочка -
До літа мандрівочка:
Їде сонце возом
Золотим узвозом.
Їде Яр-Ярило
По небеснім крузі -
Зацвіли веснянки
На барвистім лузі.

ТРАВЕНЬ
Зелений май, зелений май, -
Квітує сад, квітує гай,
Квітую я, квітуєш ти -
Бо надійшла пора цвісти!

Коли земля заквітчалася у віночок, то стала погідно одягати на себе зелені шовкові шати. В травні земний годинничок зацокотів у дібровах, на луках, - все навколо засвітилось кольорами і голосами любові. Діброви сповнились щасливим щебетанням пташок, а діти щоранку відкривають для себе диво живої казки. Особливо після Юрія: з цього дня уже можна виганяти на вигін худобу. В цей день роса вважається цілющою - вона дає травам, комахам, тваринам і людям неймовірну силу, здоров'я.
Тому господарі, вперше виганяючи худобу на вигін, махали над нею гілочкою свяченої верби, стелили перед нею червону крайку з великодніми крашанками - щоби, переступивши через них, худібка позбавлялась всякої немочі.
На Юрія (6 травня) збирали лікувальні трави, вмивались росою. Це було останнє величне весняне свято.
Травень - це місяць веселих забав, особливо для молоді, яка відкривається в любові, як квіти і дерева. Дівчата перед Юрієм колись відзначали свято зеленої Лелі - земного світла, що благословить усе життя.
Вважалось, що колись життя прийшло на землю з гір, тому весняні забави в давнину переважно провадили на горах, біля священних дубів. У християнську добу всі молодечі ігри відбувались біля церкви або на вигоні.
На початку весни діти закликали пташок, а тепер їхні заклички та примовки спрямовані до всього навколо: до сонечка, вітру, дощику, грому, до комашок, пташок, видимої і невидимої природи.
Зозуле рябенька,
Пташино маленька,
Закуй мені в цьому літі,
Скільки житиму на світі!
До комахи-"зозульки" ("сонечка"):
Сонечко, сонечко,
Відсунь віконечко,
Та скажи мені,
Куди заміж іти.
22 травня колись святкували "весняного Миколи".
В цей день відзначали перший випас коней - якщо Юрій освячував корів, овець, то коней чистою цілющою росою напував Микола. Хлопці це свято вшановували особливо завзято: адже в цей день можна якщо не на коні поїздити досхочу, то хоча б пограти гру "Бери коня", "А де твій кінь?" чи "Скоч на коня".
Примовка: Святий Юрій грає на срібнім розі й тримає ключі зими.
Марія Чумарна

ЧЕРВЕНЬ
Про походження першого літнього місяця сперечаються найбільше. До жодного із його старших братів не виявлялося такої пильної уваги з боку мовознавців та дослідників народного календаря. Та це й зрозуміло: полудень року увібрав най контрастніші його ознаки. Одні вважають, що назві прислужилося масове цвітіння квітів, зокрема, маку й півонії. Інші ж стверджують, буцімто назва пішла від зарум’янілих суниць та черешень, котрі якраз починають дозрівати. Дехто схильний думати, що походження цього терміна йде від того, що з 20 по 22 червня настає період найвищого сонцестояння, коли день удвічі перевищує ніч.
Мають рацію йрі пояснюють назву масовим розплодом городніх та садових червів і гусені. Небезпідставні міркування й дослідників традиційного бджільництва. Вони вважають, що своє ім’я місяць придбав від того, що в червні бджолині матки починають найактивніше відкладати личинки – плодити черву. Але найбільш природним є те, що назва походить од червеця. Саме в червні і з’являється сокоживна комаха кошеніль. З неї колись робили унікальний барвник, яким фарбували вовну, ткацькі вироби, виготовляли жіночу пудру. Але найбільше використовували для фарбування військових знамен, зокрема, козацьких прапорів..
У Київській Русі первісток літа називали кресником чи креснем. Це – від того, що дайбожичі пов’язували своє життя із «небесним вогнем» - сонцем. Слово «крес» (звідси й назва пристрою, з допомогою якого добувають вогонь, - кресало) означає «живлящий вогонь». Адже в червні припадає період найвищого сонцестояння. У ті часи була й інша кличка – ізок, тобто місяць сюрчання коників.
У народі відомі й такі назви: ґедзень, кедзень, безднень. Вони пов’язані з тим, що під цю пору з’являються надокучливі ґедзі та сліпаки. Деінде вживали вислів – червивий місяць, адже це найсприятливіша пора гусені та шашелю. На Гуцульщині було ще одне визначення – гнилець: у цей час якраз припадають сінокосні жнива, а отже, й пора заливних дощів. Від того сіно нерідко гнило.
Кінець червня найчастіше збігається з петровським постом. Це був найкращий період вибілювання полотна на березі річок та ставків. З початком Петрівки збігалося і свято продавання з весною. І в наш час із червнем пов’язані цікаві обряди. Лісівники щороку оголошують його місяцем тиші – птахи і звірі якраз виводять своє потомство. Не випадково, що на цей період припадають всесвітні дні захисту дітей та охорони навколишнього середовища. Червень, отже, не тільки літо рум’янить, він ділить навпіл річний цикл. Від того й іменують його ще й полуднем року та первістком або рум’янцем літа.
Сонце довго стоїть на червневому небосхилі. Тільки опустилася на землю ніч, як небо на сході знову зажевріло рожевою світанковою смугою. Ліс, ненадовго принишкнувши, знову зустрічає величавий схід сонця шелестінням листя, пташиним співом і дзижчанням комах.
Колись так і казали, що в червні «зоря із зорею сходиться».
Залите сонячним світлом листя зі світанку і дотемна виробляє органічні речовини, конче потрібні для утворення нових пагонів і доспівання плодів. Як із води зростають і колосяться (квітнуть) лугові і польові злаки.
Мало не щодня зацвітають у лісі все нові й нові трави й кущі.
У червневому лісі тихіше, ніж у травневому. Більшості птахів уже не до співу: зі світанку до заходу сонця вони снують туди-сюди, годуючи завжди голодних пташенят.
Більшість звірів також дбають про годівлю і безпеку потомства. У вечірньому небі над лісом ловлять комах кажани, збирають поживу в лісовій підстилці миші та полівки, полюють на птахів і гризунів ласки й куниці, а під покровом сутінків виводять попастися малюків козулі та лосі.

В народі на цей місяць ще кажуть „рум’янець” або „першоліто”. Ось які прислів’я про нього побутують:
* В червні на полі густо, а в коморі пусто.
* Червень з косою, а липень з серпом.
* Коли в червні цвіте біб – тоді важко на хліб, а коли мак – то вже не так.
* У червні перша ягідка в роток, а друга в козубок.
В червні земля зав’язує плоди: облетів останній яблуневий цвіт, на вишнях і черешнях зазеленіли ягідки. Це місяць лагідного материнства землі. Її серце б’ється щасливо і одухотворено – земля відкривається до світу всіма променями своїх потаємних сил.
Для дітей червень – чи не наймиліший місяць літа. Від запаху медових трав аж хмеліє голова: в цей час зацвітають звіробій, материнка, чебрець, ромашка, полин гірчить на весь світ, у житах спалахують яскравим вогнем маки, синіють волошки, в лугах ніжно зорять на світ лагідні незабудки. Всі ці трави – чудові цілителі, до них треба тільки ласкаво приходити, просити вибачення за те, що зриваєте, і обов’язково пояснити, для чого вам потрібен запашний чай: чи сила звіробою, чи заспокійлива дія чебрецю при кашлі. Трави вміють нас оберігати, але їм боляче від того, що люди немилосердно стинають їхню красу, особливо в червні, коли настає пора сінокосу.
На п’ятдесятий день після Великодня приходить квітуче свято Трійці – або Зелені свята, чи Русалії. Вважалося, що саме за цей час барвисте лушпиння від великодніх писанок, яке пускали за водою, допливає до небесної країни рахманів – наших померлих родичів, і вони довідуються, що на землі Великдень. Тому цей день ще називали Рахманним Великоднем.
В дні Зелених свят людське серце має відкритися у великій любові до всієї природи – тоді в нього увійде благословення Святого Духа.
В Зелений тиждень дівчата і хлопці водили „Тополю”: високу дівчину вбирали зеленим гіллям, цвітом, намистом, стрічками і ходили з нею по селу, по полях – то вели навколо „тополі” хоровод „за сонцем”, то ішли вервечкою, кланяючись людям і приймаючи гостинці. В ці дні поминали померлих родичів, як і на Великдень, - тому співали про „сокілків”, вважаючи, що по смерті людські душі стають птахами і прилітають до нас. Материнська душа вселяється в зозулю, дівоча – в голубку, а чоловіча – в сокола чи голуба:
Стояла тополя край чистого поля:
Стій, тополенько, не розвивайся,
Буйному вітрові не піддавайся.
На нашій тополі чотири сокілка:
Перший сокілко – молодий Івашко,
Другий сокілко – молодий Миколка,
Третій сокілко – молодий Михайло,
Четвертий сокілко – молодий Василько...
Діти бігли слідом і теж брали участь у грі. Дорослі дуже шанували силу дитячого слова, бо воно, як промінчик, щиро вилітало із серденька, - тому дитячі забави теж були спрямовані на розкручування природного „годинничка”: вони закликали то дощик, то сонечко, - бо земля так чекала тепла і води!
Дощику, дощику, припусти
На бабині капусти!
Виглянь-виглянь, сонечко, усміхнись,
Наше зелен-житечко, колосись!
В ці дні також відбувалось „очищення води”: урочистим хресним ходом обходили всі криниці, ставки, річки.
Марія Чумарна

Марія Чумарна

Ще сонце гріє і голубить, -
А ніч гарячі стерні студить,
І в тиху сонячну печаль
Воскова скапує печаль.
У серпні в полі дзвенить колос, а в руках – серпочки. Сонечко ще гаряче, але тиша чергується з громами та блискавицями: треба встигнути зібрати врожай, бо „стрілочка” сонячного годинника вже повернула на осінь. Після першого зажинку женчики урочисто приносять у двір господаря перший сніп: цей сніп стоятиме на покуті на Різдво. Поле вкривається стогами і стернею, а діти, як і дорослі, жнивують: їхні забави пов’язані тими ж турботами, що і в дорослих. Серпень славний своїми святами: у всіх них благословляються та освячуються плоди землі. 14 серпня – Маковія, перший (або мокрий) Спас. По церквах святять воду, квіти і мак. А 19 серпня – другий Спас, день Преображення Господнього. В цей день освячують яблука, груші, мед та обжинкові вінки. Земля стоїть в золоті та плодах, - щаслива мати на порозі осені.
СПАС
В яснім намисті, в білій сорочці
Сіла земля за святочним столом.
СПАС ПРИЙШОВ!
Три чистих свічі світ освітили,
Пахне так гірко любов’ю зело:
СПАС ПРИЙШОВ!
Воском і медом сади пропахли,
Яблук різдво в небесах й на землі –
СПАС ПРИЙШОВ!
В цей день мовчать перелітні птахи,
Бо осінь стоїть в світанковій імлі –
СПАС ПРИЙШОВ!
Серпень в народі називають ще хлібосолом, городником, спасівцем, а також поетичним словом „зоряничник”. Справді, наприкінці липня – на початку серпня нічне небо високе і глибоке, рясно засіяне яскравими зорями. Натомлені працею, люди все ж відчувають свою духовну таємничу спорідненість з небесною батьківщиною. Вони вдивляються у мерехтливе небо і слухають музику зір. І розмірковують про те, що зорі – це душі людей, котрі колись жили на землі, і скільки в небі зірок – стільки на землі людей. І що з народженням кожної дитини десь у небі спалахує ще одна зірка. І ця спорідненість з небом дає людині ще більше радості життя і сили плекати земний лан, як Бог плекає увесь Всесвіт.
В кінці літа перед довгим зимовим сном Мати Божа тричі благословить землю: 28 серпня – Перша Пречиста, або за християнським календарем – день Успення Пресвятої Богородиці. Від цього часу дівчата звільняються від польових робіт і починають готуватися до весілля, тому в народі казали: „Прийшла Перша Пречиста – стає дівка речиста”. В серпні погода дуже мінлива, то діти вчилися „вичитувати” в природи прогнози на наступний день:
* Лісові пташки замовкли, не співають, мошка піднялася вгору – на дощ.
* Горобці весело цвірінькають, купаються в калюжах – до потепління.
* Ластівки високо літають – до хорошої погоди.
А коли хтось забавлявся тим, що рвав собі зелену траву, то старші діти застерігали: „Не рви трави, бо накличеш дощ!”. Діти відчувають наближення осені і хочуть випросити в сонечка побільше ясних погідних днів.
Марія Чумарна

Навряд чи в кого виникне питання щодо походження назви останнього літнього місяця. Серп – це знаряддя, з допомогою якого жали колись зернові культури. Про це нагадує і приказка: «У серпні серпи гріють, а вода холодить».
Таким чином, назва місяця пішла від того, що це пора жнив’яного сезону. До речі, подібні ймення закріпилися і в інших слов’янських мовах – чеській, польській, болгарській, сербо - хорватській. А от у білорусів цей місяць називають жнивнем, що також близько до «серпня». У давніші часи так його іменували й українські поліщуки.
За Київської Русі останній місяць літа офіційно називали зарев. Цей термін, на думку дослідників, походить від дієслова «заревати», тобто «ревти». О цій порі наші далекі пращури влаштовували оленячі гони. Від того, що довколишні ліси відлунювали могутнім ревом диких тварин, і називали цю пору заревом.
На Гуцульщині народна назва мала інший відтінок. Місяця збору зернових називали копень. У цей час на полях уже густо рясніли житні копи. На Закарпатті відомі й такі означення: кивень та ґедзень. Оскільки влітку чимало надокучливих мух та ґедзів, то коні постійно кивають головами, від гонячи їх.
Деінде були в повсякденному обігові й такі назви: густир (від густого врожаю на полях та городах і садах), хлібочол (випікання хліба з нового врожаю), жнивець, зоряничник (від зорепаду), городник, прибериха-припасиха тощо.
Серед регіональних назв зустрічаються й такі, як спасівець та барильник. Перша йде від того, що якраз наступає Спасівський піст. Слово ж «барильник» суголосне з пристроєм, який використовували для транспортування води. Вирушаючи в далекі поля на жнива, косарі неодмінно брали з собою барильця. Це різних форм дерев’яні бочечки для води, якою вгамовували спрагу жниварі.
Як бачимо, останній місяць безпосередньо пов’язаний із жнивами, про що засвідчують численні народні назви. Про це підтверджує й відоме прислів’я: «Серпень серпи зубрить».
Прислів’я та приказки
Що влітку вродить, то взимі пригодиться.
Не хвалися травою, а хвалися сіном.
Як сіно косять, то дощів не просять.
Кому влітку холод, тому взимку голод.
Буде літо, то буде й розмаїто, а прийде зима, то й хліба нема.
Що вліті родить, то взимі не шкодить.
Літом і баба сердита на піч.
Літо весь рік годує.
Серпневого дня зимовим тижнем не заміниш.
Що літо приробить – зима переводить.
Двічі літо не буває.
Хто влітку скаче, той взимку плаче.
Готуй сани влітку, а воза взимку.
Літо на зиму робить.
Змарнуєш на жнивах хвилину – втратиш не одну зернину.
От діждали літа та нажали жита, поставили в копки та вдарили в гопки.
Місяць у кружку – несе воду в ріжку.
Дощове літо – гнила зима.
Загадки
Сонце пече, липа цвіте,
Жито доспіває, - коли це буває?
(Влітку)
… Поступово спадає липнева спека і стихають грози. Коротшають дні. На зміну буйному, гарячому липню приходить величавий серпень – найтихіший, найспокійніший і найбезтурботніший місяць року, пора ягід, грибів і перших уранішніх туманів.
У серпні природа відпочиває. Припиняють свій ріст дерева: тепер на них спіють плоди. Вже потьмяніло, а подекуди й пожовкло листя дерева готуються до падолисту.
Достигають плоди більшості лісових кущів і кущиків – шипшини, калини, черемхи, бузини, ліщини, брусниці.
Із землі, прогрітої липневим сонцем і зволоженої серпневими зливами, дружно повипиналися гриби.
Із зникненням комах, відпочивши від батьківських турбот, починають готуватися до відльоту деякі пернаті – стрижі, мухоловки, іволги. А чимало інших птахів зграйками чи поодинці кочують лісами і садами, ласуючи соковитими ягодами. На зимівлю вони вирушать трохи пізніше, у вересні.
Серпень – найблагодатніша пора для багатьох звірів. Довкруги багато корму, і тепер основне для них – нагуляти більше жиру, щоб пережити холодну і голодну пору року. Адже перші заморозки вже не за горами.

Прикмети серпня
Сухі гілки в тиху погоду опадають із дерев – на дощ.
Червонуватий місяць – на сильний вітер.
Теплий туман над лісом – будуть гриби.
Хмари за ліс чіпляються – йти по гриби.
Якщо в лісі горіхів багато, а грибів мало – зима буде сніжною і холодною.
Пізній гриб – пізній сніг.
Великий урожай горобини провіщає теплу осінь.
Високий бур’ян – на сніжну зиму.
Багато ягід – на холодну зиму.
Мурашки будують великі мурашники – зима буде довгою і холодною.
Давньоукраїнські повір’я та перекази:
Українські легенди та перекази про різні атмосферні явища, так само як і про землю, воду й вогонь, являють собою строкату суміш апокрифічних вимислів і напівязичницьких, напівхристиянських забобонів зі спільно арійськими міфічними поглядами та уявленнями.
Грім буває найчастіше тоді, коли небо суціль покрите хмарами, бо саме в цей час чорти особливо полюбляють дражнити Бога: бігають шляхами, крутячись у вихорі, ламають у лісах дерева, зривають дахи з будівель тощо. Аби архангелу Гавриїлу зручно було бачити, де ховається чорт, і стежити за напрямком польоту розпеченої стріли, зриваються хмари, крізь які тоді прорізується світло справжнього неба (блискавка у вигляді прямої смуги або риски, зигзаги і змійки утворюються тому, що громова стріла летить за дияволом, який утікає, по всіх напрямках – Подільська губернія).
В Білогорському повіті блискавку уособлюють в образі дівчини. Купались якось дві дівчини в ріці й нумо пірнати одна перед одною. «Я, - каже одна, - пірну далі!» А та собі: «А я ще далі!» А Блискавка стоїть на березі й каже: «Не пірнайте, дівчата, - сьогодні мій день, свято: я сьогодні народилась; не можна на мої іменини купатися. Мені Бог зсукав свічу, так я ходитиму небом, світитиму, людей палитиму, якщо хтось на мого Ангела працюватиме».

як розмістити інформацію на вашому сайті?